Рішення № 93173943, 23.11.2020, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/5893/20

Провадження №2/265/1589/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді – Козлова Д. О.,

при секретарі – Дрьомовій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/5893/20 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Донецької обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності,

за участі представника позивача – ОСОБА_2 ,

представників відповідачів – Рабєєва Ю. Л., Богач О. С., -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся із вказаним позовом до суду, посилаючись в його обґрунтування на те, що 12 лютого 2015 року йому було слідчим під процесуальним керівництвом прокурора прокуратури Орджонікідзевського району міста Маріуполя Прокуратури Донецької області під час досудового слідства у кримінальному провадженні № 12014050790002163 вручено підозру в скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 115 КК України, що вважається початком перебування під слідством та судом. Згодом вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 січня 2017 року, який було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2017 року, позивача визнано винним у скоєнні таких злочинів з призначенням покарання у вигляді 8 років позбавлення волі. Отримавши копію вказаного рішення позивач, як законослухняний громадянин, вимушений був звільнитися 11 травня 2017 року з посади горнового доменної печі доменного цеху ПАТ «ММК ім. Ілліча» за власним бажанням для відбування призначеного покарання, а 29 червня 2017 року його затримали та помістили до слідчого ізолятору, звідки етапували до «Торецької ВК № 2», де він відбував покарання. В подальшому Верховний Суд постановою від 17 жовтня 2018 року скасував ухвалу суду апеляційної інстанції, повернувши справу позивача на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, внаслідок чого його було звільнено з установи виконання покарань 24 жовтня 2018 року. Таким чином загальний термін позбавлення волі позивача склав 1 рік 3 місяці 17 днів. Повернувшись додому він одразу влаштувався на роботу за попереднім місцем праці. 6 грудня 2019 року Донецький апеляційний суд змінив вирок суду від 27 січня 2017 року, звільнивши його від покарання за ч. 1 ст. 125 КК України, а кримінальне провадження за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 115 КК України, було закрито за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. В решті постановою від 21 травня 2020 року Верховний Суд відмовив прокурору у задоволенні касаційної скарги, залишивши ухвалу від 6 грудня 2019 року суду апеляційної інстанції в силі. Таким чином під слідством та судом позивач фактично перебував з 12 лютого 2015 року по 21 травня 2020 року, тобто 5 років 3 місяці 9 днів. На підставі викладеного позивач має право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Оскільки розмір місячної заробітної плати позивача складав 16137,71 грн., то через незаконне позбавлення волі позивач втратив заробіток за 16 місяців, що дорівнює 258203,36 грн. (16137,71 грн./міс. х 16 міс. = 258203,36 грн.), який підлягає відшкодуванню у повному обсязі. З урахуванням тривалості перебування позивача під слідством та судом протягом 64 місяців розмір завданої йому моральної шкоди не може бути меншим за 320000 грн. (64 х 5000 = 320000). При цьому вказував, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, який визначається залежно від характеру та обсягу страждань, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Враховуючи наведене, зазначав, що через незаконні дії органів досудового розслідування, прокуратури і суду він зазнав величезної моральної шкоди, яка значно перевищує мінімальний розмір моральної шкоди. Так органи досудового слідства під керівництвом прокуратури зробили позивача в очах суспільства умисного вбивцю, у вчинення особливо тяжкого злочину його протягом 64 місяці підозрювали, обвинувачували та засуджували до покарання у вигляді позбавлення волі. Від нього відвернулися сусіди та знайомі, доньку в школі через це цькували, а він був вимушений жити в фактичній ізоляції. З 29 червня 2017 року відбуваючи покарання у вигляді 8 років позбавлення волі в закладі посиленого режиму, він тримався у нелюдських умовах, вимушений підкорятися наказам адміністрації закладу та волі інших засуджених, працював у тяжких умовах, виробляючи металеві конструкції. Звільнившись з колонії він надалі потерпав від незаконного кримінального переслідування за ст. 115 ч. 1 КК України доки не було винесено 21 травня 2020 року остаточну постанову Верховним Судом по його справі. Від пережитого він досі несе моральні страждання від наслідків незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Моральна шкода полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації життя, що негативним чином вплинула на стан здоров`я позивача та його сім`ю. Тому вважав справедливою компенсацією понесених ним моральних страждань у сумі 10 000 000 грн. На підставі викладеного просив суд стягнути шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь 258203,78 грн. доходу, втраченого внаслідок незаконних дій, та 10000000 грн. моральної шкоди.

Від представника Донецької обласної прокуратури надійшов письмовий відзив, у якому, не визнаючи заявлені ОСОБА_1 вимоги, було зазначено, що ОСОБА_1 дійсно з 12 лютого 2015 року по 6 грудня 2019 року перебував під слідством та судом за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 115 КК України, коли ухвалою Донецького апеляційного суду від 6 грудня 2019 року, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 21 травня 2020 року, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді 6 місяців виправних робіт із відрахуванням 10% від суми заробітку в доход держави та звільнено від покарання за ч. 1 ст. 125 КК у зв`язку з закінченням строків давності за ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК, а також за ст. 284 КПК закрито кримінальне провадження № 12014050790002163, внесене до ЄРДР за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, за відсутністю в діянні складу вказаного злочину. Оскільки право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації, а ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання та звільнено від покарання, що не є реабілітуючою обставиною. Отже, право на відшкодування шкоди за незаконне засудження судом у позивача відсутнє. 3 травня 2017 року позивач звільнений з ПАТ «ММК ім. Ілліча» за власним бажанням. За період притягнення його до кримінальної відповідальності від роботи на займаній посаді не відсторонювався, на момент його затримання для виконання покарання ніде не працював. Довідка позивача не містить інформацію про середньомісячну та середньоденну заробітну плату, тому підстави для відшкодування втраченого ОСОБА_1 заробітку відсутні. Отже, ОСОБА_1 знаходився під слідством та судом 4 роки 9 місяців 24 дні (57,9 місяців): з 12 лютого 2015 року по 6 грудня 2019 року, тому розмір відшкодування має визначатися з мінімальної заробітної плати у сумі 5000 грн., через що позивач мав би право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 289500 грн. (57,9 місяців х 5 000 грн.). При цьому позивачем не обґрунтовано суму відшкодування моральної шкоди в сумі 10000000 грн. З огляду на викладене, просив у позовних вимогах ОСОБА_1 відмовити повністю.

Позивач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи в суді.

Представник позивача, адвокат Попов В. М., підтримуючи наведені у позовній заяві доводи, просив суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 повністю.

Представник Донецької обласної прокуратури, ОСОБА_3 , повністю підтримуючи письмовий відзив, у судовому засіданні вказувала, що оскільки позивача не було реабілітовано за ухвалою суду апеляційної інстанції 6 грудня 2019 року повністю та він не працював на момент його затримання й поміщення до місця тримання під вартою, то він не має права на відшкодування втраченого заробітку. Також зазначала, що позивач не надав розрахунок втрати доходу за час перебування під вартою. Просила відмовити у задоволенні позову.

Представник Державної казначейської служби України, ОСОБА_4 , у судовому засіданні повністю підтримуючи відзив Донецької обласної прокуратури, вказував, що немає підстав для відшкодування позивачу втраченого заробітку, оскільки ОСОБА_5 не був відсторонений з посади та не був звільнений з роботи за п. 7 ст. 36 КЗпП України. Просив відмовити у задоволені позову.

Суд, вислухавши учасників процесу, які з`явились, та дослідивши матеріали справи, вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Суд встановив, оглянувши за клопотанням прокурора матеріали кримінальної справи № 265/1980/15-к, що 12 лютого 2015 року ОСОБА_1 було перекваліфіковано дії позивача на ст. 115 ч. 1 КК України та висунуто підозру 12 лютого 2015 року у скоєнні злочину за ст. 115 ч. 1 КК України (т. 2, а. с. 62).

Відповідно до вироку Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 27 січня 2017 року ОСОБА_1 було визнано винним та засуджено за ст. 125 ч. 1, 115 ч. 1, 70 ч. 1 КК України до 8 років позбавлення волі, який було залишено без змін ухвалою від 10 квітня 2017 року Апеляційного суду Донецької області, що підтверджується матеріалами кримінальної справи № 265/1980/15-к (а. с. 12-26).

На підставі копії трудової книжки від 4 серпня 2000 року АС № 564393 вбачається, що ОСОБА_1 працював горновим доменної печі ділянки доменних печей до 3 травня 2017 року, коли був звільнений за власним бажанням з ПАТ «ММК імені Ілліча» (а. с. 28-30).

29 червня 2017 року на підставі протоколу затримання ОСОБА_1 було затримано на виконання вироку суду від 27 січня 2017 року та поміщено до установи тримання під вартою, що підтверджується матеріалами кримінальної справи № 265/1980/15-к (т. 1, а. с. 134).

Натомість, 17 жовтня 2018 року постановою Верховного Суду за касаційною скаргою сторони захисту ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2017 року було скасовано та призначено до нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а також ОСОБА_1 було звільнено з установи виконання покарання (а. с. 46-47).

На підставі такої постанови Верховного Суду 24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з «Торецької виправної колонії № 2», що підтверджується матеріалами кримінальної справи № 265/1980/15-к (т. 4, а. с. 51), а також довідкою про звільнення, за якою вбачається, що позивач перебував під вартою загалом з 29 червня 2017 року по 24 жовтня 2018 року включно (а. с. 27).

За ухвалою від 6 грудня 2019 року Донецького апеляційного суду вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 27 січня 2017 року відносно позивача було змінено та ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до 6 місяців виправних робіт із відрахуванням 10% заробітку в дохід держави зі звільненням за ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України від відбування призначеного покарання, а також за п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст. 115 ч. 1 КК України через відсутність у діях позивача складу такого злочину (а. с. 48-53).

Постановою від 21 травня 2020 року Верховного Суду ухвала від 6 грудня 2019 року Донецького апеляційного суду була залишена без змін (а. с. 54-55).

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого 2 липня 2002 року відділом реєстрації актів цивільного стану Орджонікідзевського районного управління юстиції міста Маріуполя Донецької області, актовий запис № 389, вбачається, що ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої вказаний позивач (а. с. 31).

На підставі довідки ПАТ «ММК імені Ілліча» від 10 червня 2020 року вбачається інформація щодо заробітної плати ОСОБА_1 за період з 1 січня 2016 року до 30 квітня 2017 року (а. с. 32).

Натомість згідно із довідкою № 3519 від 9 жовтня 2019 року ПАТ «ММК імені Ілліча», наданою за ухвалою суду, вбачається, що ОСОБА_1 отримав зарплату за березень 2017 року в сумі 12278,11 грн., за квітень 2017 року – 16113,71 грн., на підставі чого середнього годинна зарплата позивача за вказані два місці роботи становить 76,12 грн., а середньомісячна заплата – 14196,38 грн. відповідно (а. с. 87).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - спеціальний закон) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою. При цьому в такому випадку завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

За п. 2 ч. 1 ст. 2 спеціального закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.

Отже, закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.

Таким чином закриття кримінального провадження через відсутність складу злочину надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених спеціальним законом.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року по справі № 236/893/17.

На підставі переліченого, суд відхиляє посилання прокурора на те, що оскільки ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України зі звільненням від відбуття покарання за ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК, то позивач не має права на відшкодування за Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

З приводу цього суд наголошує, що факт закриття за п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінального провадження відносно позивача за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст. 115 ч. 1 КК є самостійною підставою для відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок незаконного засудження за ст. 115 ч. 1 КК, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні такого злочину та незаконного взяття й тримання під вартою позивача за ст. 115 ч. 1 КК України.

Відповідно до п. 1, 5 ч. 1 ст. 3 спеціального закону в наведених в ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Згідно із ч. 1 ст. 4 спеціального закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених, зокрема, п. 1, 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином, зокрема, за час відбування кримінального покарання.

За ч. 5, 6 ст. 4 спеціального закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 12 спеціального закону розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної, зокрема, в п. 1 ст. 3 цього Закону, якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному порядку, визначає суд, що розглядав справу у першій інстанції.

За ч. 1, 2, 3 ст. 13 спеціального закону питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства згідно з ч. 1 ст. 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше 1 (одного) мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до п. 5 «Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Положення), затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди мають громадяни, щодо яких незаконні дії, передбачені ч. 1 ст. 1 спеціального закону, були здійснені після 16 січня 1995 року.

За п. 8 Положення згідно з ч. 1 ст. 4 спеціального закону розмір сум, що передбачені п. 1 ст. 3 спеціального закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином, зокрема, за час відбування кримінального покарання. При цьому розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час, зокрема, відбування кримінального покарання.

На підставі пп. 1 п. 9 Положення середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється для робітників у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до змісту п. 12 Положення в місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди.

Так на підставі пп. «л» п. 1 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до змісту абц. 3 п. 2 Порядку у всіх випадках (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки) збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно із п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 квітня 2017 року по справі № 6-2885цс16.

При цьому за п. 13 Положення відшкодування громадянинові шкоди у випадках, передбачених, зокрема, п. 1 ст. 3 спеціального закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди відповідно до ч. 1 ст. 4 спеціального закону провадиться також за рахунок коштів державного бюджету.

На підставі п. 35 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року по справі № 686/23731/15-ц.

На підставі перелічених норм суд встановив, що позивач має право на відшкодування шкоди, завдана йому внаслідок незаконного взяття і тримання під вартою, відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки відносно нього було постановлено судове рішення 6 грудня 2019 року за п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК про закриття кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст. 115 ч. 1 КК України через відсутність у діях позивача складу злочину. При цьому така шкода повинна відшкодовуватись в повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини посадових осіб.

Таким чином ОСОБА_1 має право на відшкодування доходів, втрачених ним внаслідок незаконних дій щодо нього, розмір яких визначається з урахуванням заробітку, не одержаного позивачем за час відбування кримінального покарання у вигляді позбавлення волі.

При цьому посилання представника казначейства про те, що позивача не було відсторонено від роботи, тому він не має такого права, суд не приймає до уваги, оскільки період відсторонення особи від роботи є самостійною підставою для відшкодування доходів, втрачених особою внаслідок незаконних дій.

Також на підставі переліченого суд не приймає до уваги посилання представників відповідачів відносно того, що позивач не був звільнений з роботи за п. 7 ст. 36 КЗпП України, тому немає права на відшкодування доходу за час його тримання під вартою.

Так за п. 7 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи.

Натомість, як вже зазначав суд, право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає у особи внаслідок відбування кримінального покарання, що у випадку позивача є позбавлення волі, яке за п. 7 ч. 1 ст. 36 КЗпП України виключало б можливість продовження ОСОБА_1 роботи.

Отже, суд дійшов виснвоку, що подання заяви про звільнення за власним бажанням позивача після винесення ухвали судом апеляційної інстанції 10 квітня 2017 року, на підставі якої вирок Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 27 січня 2017 року відносно ОСОБА_1 набув чинності та підлягав виконанню в частині відбуття позивачем 8 (восьми) років позбавлення волі, є свідченням насамперед законослухняної поведінки засудженого на той момент ОСОБА_1 , який в будь-якому випадку втратив би заробітну плату за місцем своєї роботи після його затримання, тому сама по собі норма за положеннями КЗпП, з якою був звільнений ОСОБА_1 з роботи, на переконання суду в даному випадку не впливає на саму підставу такого звільнення – набуття вироком суду від 27 січня 2017 року відносно позивача законної сили.

Судом було встановлено за матеріалами справи, що ОСОБА_1 фактично незаконно утримувався під вартою з 29 червня 2017 року по 24 жовтня 2018 року включно.

Таким чином розрахунку підлягає вказаний період для визначення кількості днів відбування кримінального покарання позивачем, за які він не отримував дохід.

При цьому розмір втраченого внаслідок незаконних дій щодо позивача доходу підлягає обчисленню, виходячи з середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 , яку той мав до його затримання 29 червня 2017 року, розмір якого обчислюється у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», тобто виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи позивача, що передували поміщенню ОСОБА_1 під варту, виходячи з розміру його середньоденного доходу.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року по справі № 522/1021/16-ц.

Так, суд виходить з середньомісячної заплати ОСОБА_1 в розмірі 14196,38 грн., отриманої судом за ухвалою суду за місцем роботи позивача за березень та квітень 2017 року в ПАТ «ММК імені Ілліча», які були останні перед взяттям позивача під варту.

Таким чином згідно із довідкою № 3519 від 9 жовтня 2019 року ПАТ «ММК імені Ілліча» вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача становила за березень та квітень 2017 року 567,86 грн., враховуючи, що середньомісячна заплата була 14196,38 грн., то зарплата за два місяці дорівнювала відповідно 28392,76 грн., а кількість відпрацьованих днів позивачем за ці місяці становила саме 50 днів (28392,76 / 50 = 567,86).

На підставі переліченого для визначення розміру відшкодування ОСОБА_1 необхідно відповідно до п. 8 Порядку помножити визначений судом середньоденний дохід позивача на число робочих днів, за які ОСОБА_1 не було виплачено зарплату через відбуття ним покарання у вигляді позбавлення волі з триманням під вартою.

Визначаючи розмір втраченого доходу ОСОБА_1 за період з 29 червня 2017 року (взяття позивача під варту) по 24 жовтня 2018 року (момент звільнення з-під варти ОСОБА_1 ), суд користується ОСОБА_7 том від 5 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» та Листом від 19 жовтня 2017 року № 224/0/103-17/21420 Міністерства соціальної політики України щодо роз`яснення з розрахунком норм тривалості робочого часу на 2018 рік, внаслідок чого суд обрахував загальну кількість робочих днів за такий період, що складає відповідно 129 робочих днів у 2017 році та 202 робочі дні у 2018 році, а загалом – 331 робочий день (129 + 202 = 331).

Таким чином вбачається, що ОСОБА_1 недоотримав грошовий дохід за час його тримання під вартою в сумі 187961,66 грн. (331 днів х 567,86 грн. = 187961,66 грн.), внаслідок чого сума, що підлягає виплаті позивачу в рахунок втраченого ним доходу, становить 187961,66 грн.

На підставі переліченого суд не погоджується із доводами позивача, який узяв до уваги відомості лише за останній місяць своєї роботи у квітні 2017 року перед звільненням, та не погоджується відповідно із наданим ним розрахунком щодо розміру відшкодування втраченого доходу в сумі 258 203,36 грн. за час відбування покарання у вигляді позбавлення волі, розрахованого за кількістю місяців такого відбуття, а не за кількістю днів, як передбачено законом.

Суд зазначає, що на підставі п. 14 ст. 3 КПК притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому за змістом п. 19, 24, 26 ст. 3 КПК судове провадження - кримінальне провадження, в тому числі з перегляду судових рішень в касаційному порядку, а учасниками судового провадження є сторони кримінального провадження, до яких відносяться з боку захисту, зокрема, засуджений та виправданий.

На підставі переліченого вбачається, що притягнення до кримінальної відповідальності охоплює також стадію перегляду судових рішень в касаційному порядку відносно засуджених та виправданих.

Таким чином посилання прокурора на те, що стадія притягнення до кримінальної відповідальності завершилась у випадку справи відносно ОСОБА_1 з моменту прийняття рішення судом апеляційної інстанції 6 грудня 2019 року, суд відхиляє, оскільки завершилась така стадія в даному випадку саме у момент ухвалення судового рішення 21 травня 2020 року Верховним Судом.

На підставі ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 2, 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, а також у приниженні честі та гідності фізичної особи.

За п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Згідно із ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 1 вересня 2020 року розмір мінімальної заробітної плати в Україні дорівнює 5000 грн. на місяць.

Враховуючи, що за ст. 13 спеціального закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше 1 (одного) мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а з моменту пред`явлення підозри ОСОБА_1 за ст. 115 ч. 1 КК України до ухвалення Верховним Судом постанови про залишення в силі ухвали Донецького апеляційного суду від 6 грудня 2019 року минуло 63,19 місяців, що складається з 62 повних місяців, а також з 17 днів лютого 2015 року та 21 дня травня 2020 року ((17/28=0,61)+62+(21/31=0,68)=63,19), то на підставі розміру мінімальної зарплати на момент винесення судом рішення (5000 грн.) вбачається, що розмір моральної шкоди за позовом ОСОБА_1 не може бути меншим ніж 315950 грн. (63,19 х 5000 = 315950).

Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом, визначеним законом, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 4 грудня 2019 року по справі № 468/901/17-ц.

При цьому суд має з`ясувати доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18 грудня 2019 року по справі № 199/8734/17.

Судом на підставі розгляду даної справи враховано негативні наслідки, які продовжуються для позивача вже після закриття кримінального провадження стосовно нього, характер і обсяг страждань, яких він зазнав, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, а також час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року по справі № 522/1021/16-ц.

При цьому судом було враховано, що ОСОБА_1 був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченому ст. 125 ч. 1 КК України, за який фактично не поніс покарання внаслідок закінчення строків давності відповідно до ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.

Таким чином, враховуючи характер, обсяг і тривалість страждань, яких ОСОБА_1 зазнав у зв`язку із пред`явленням йому підозри у скоєнні злочину за ст. 115 ч. 1 КК України, щодо якого провадження закрито за п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України, тривалої ізоляції позивача від суспільства через знаходження під вартою (331 день) та перебуванням під слідством і судом (64 місяці), тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, порушення сімейних зв`язків і стосунків з іншими людьми, негативні впливи внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, що було пов`язано із необхідністю докладати значних зусиль для відновлення та організації свого життя, дійшов висновку, що розмір моральної шкоди на користь позивача слід визначити в розмірі 350 000 грн., який відповідатиме принципам розумності, виваженості та справедливості.

Схожі за змістом правові позиції були викладені Верховним Судом у постановах 18 грудня 2019 року по справі № 199/8734/17 та від 4 грудня 2019 року по справі № 468/901/17-ц, а також Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 квітня 2019 року по справі № 236/893/17 та від 25 березня 2020 року по справі № 641/8857/17.

Суд при цьому зауважує, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначені суми відшкодування без утримання податків й інших обов`язкових платежів,оскільки всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки тощо.

Суд зазначає, що суми, які суд визначає до стягнення з винної особи на користь позивача як середній заробіток за час відбування покарання та незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за такі періоди підлягають нарахуванню при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із таких сум, обрахованих з середнього заробітку, при виплаті ОСОБА_1 , внаслідок чого виплачена позивачу на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із отриманих судом сум матеріальної та моральної шкоди, що піддягають виплаті ОСОБА_1 не погіршує його становище, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би зарплату, із якої відраховувались би податки і збори.

Відповідно до пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПК) дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Згідно з пп. «а» пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді, зокрема, відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди.

При цьому, відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 ПК.

Таким чином, якщо особа відшкодовує (виплачує, надає) на користь фізичної особи моральну шкоду, така особа виступає щодо такої фізичної особи податковим агентом та зобов`язана утримати і перерахувати податок зі суми такого доходу.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що сума відшкодування моральної шкоди, стягнута на користь позивача на підставі судового рішення також підлягає оподаткуванню.

Таким чином при виконанні вказаного судового рішення необхідно утримати із визначених судом сум матеріальної та моральної шкоди відповідні податки та збори.

Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року по справі № 359/10023/16-ц.

За ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином за ст. 141 ЦПК України в разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору.

Аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року по справі № 161/4985/17 та від 20 листопада 2019 року по справі № 210/3177/17.

Враховуючи наведене вмотивування, а також вимоги Закону України «Про судовий збір» на момент подання позову ОСОБА_1 , та зважаючи на часткове задоволення заявлених ним позовних вимог, суд дійшов висновку, що по даній справі належить стягнути за ст. 141 ЦПК України з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України в дохід держави судовий збір в загальному розмірі 5379,62 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Донецької обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності, – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування втраченого доходу – 187 961 (сто вісімдесят сім тисяч дев`ятсот шістдесят одну) грн. 66 коп.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди – 350 000 (триста п`ятдесят тисяч) грн.

В задоволенні решти заявлених вимог – відмовити.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України в дохід держави судовий збір у розмірі 5379 (п`ять тисяч триста сімдесят дев`ять) грн. 62 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 30 листопада 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ: 37567646, знаходиться в м. Києві по вул. Бастіонній 6.

Відповідач: Донецька обласна прокуратура, ЄДРПОУ: 25707002, знаходиться в м. Маріуполі по вул. Університетській 6.

Суддя