Рішення № 93168335, 23.11.2020, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/11446/16-ц

Провадження №2/523/486/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2020 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого - судді Малиновського О.М.

за участю секретаря - Кащавцевої А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, у місті Одесі, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.

АТ КБ «Приват Банк» (далі за текстом Банк) звернулось до суду з позовними вимогами, які під час розгляду справи були зменшені та в остаточній редакції яких позивач просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором (тілом кредиту) в розмірі 22 303,61 дол. США, заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 6171,29 дол. США.

Позовні вимогами мотивовані тим що між Банком та ОСОБА_1 16.04.2008р. був укладений кредитний договір. За умовами договору Банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 23 941,09 дол. США, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування в строк до 15.04.2013р. З метою забезпечення виконання зазначеного кредитного зобов`язання, між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. В порушення умов кредитного договору та договору поруки відповідачі не повернули кредитні грошові кошти, внаслідок чого станом на 26.09.2018р. виникла заборгованість по тілу кредиту та процентам, яку позивач просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до суду надійшов письмовий відзив, в якому він посилаючись на необґрунтованість та безпідставність пред`явлених позовних вимог, просить відмовити в їх задоволенні у повному обсязі. На думку представника, Банком був пропущений строк позовної давності, в зв`язку з чим просить застосувати наслідки пропуску строку. Також представник зазначає, що вимоги Банку до поручителя відсутні, оскільки порука ОСОБА_2 є припиненою. В матеріалах справи відсутні докази отримання позичальником кредиту в тих сумах, що зазначає Банк. Наданий з боку Банка розрахунок не відповідає реальній заборгованості за кредитним договором. Нарахування процентів є безпідставним після направлення Банком до позичальника вимоги про повернення кредиту.

Від відповідача ОСОБА_1 до суду не надходило відзиву та/або пояснення на позовні вимоги. Втім, в матеріалах справи наявна заява відповідача про застосування наслідків пропущення Банком строків позовної давності.

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.

Ухвалою, під головуванням судді Шепітко І.Г., від 10.10.2016р. провадження у справі було відкрито з призначенням справи до судового розгляду.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28.02.2017р. позовні вимоги Банка були задоволені у повному обсязі.

Ухвалою суду від 02.10.2017р. заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення суду було залишено без задоволення.

Ухвалою судді апеляційного суду Одеської області від 21.11.2017р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення суду від 28.02.2017р. було повернуто.

Ухвалою суду від 30.05.2018р. було задоволено заяву ОСОБА_2 , заочне рішення від 28.02.2017р. було скасовано з призначенням розгляду справи за участю сторін в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05.02.2019р. було задоволено клопотання відповідача про витребування письмових доказів, на виконання якої Банком 05.03.2019р. направлені відповідні копії документів.

В зв`язку з відстороненням головуючого судді, матеріали даної цивільної справи були розподілені за протоколом автоматичного розподілу справ від 18.02.2020р. на головуючого - суддю Малиновського О.М. , ухвалою якого від 21.02.2020р. було призначено підготовче судове засідання.

Після оголошення на території України карантинних заходів, розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями сторін.

Ухвалою суду від 17.09.2020р. було закрито підготовче провадження з призначенням розгляду справи за участю сторін.

ІІІ. Позиції сторін.

Банк не забезпечив участі свого представника у судовому засіданні. Про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином. В матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за відсутності представника Банку.

Представник відповідача ОСОБА_2 направила до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в призначене судове засідання не з`явився без поважних на те причин. Про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що 16.04.2008р. між Банком та ОСОБА_1 був укладений кредитно-заставний договір №OD27A800000057 за умовами якого Банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредитні грошові кошти 23941,00 дол. США на споживчі цілі. Останній в свою чергу зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,0 % річних (п.16.1.6) в строк до 15.04.2013р. Предметом застави за вказаним договором був визначений транспортний засіб марки Lexus ES, 1999 року випуску, р/н НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 (п.16.7-16.8).

Також п.14.11 договору сторони встановили строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю у 5 (п`ять) років.

З метою належного виконання кредитних зобов`язань, які виникли у ОСОБА_1 , між Банком та ОСОБА_2 16.04.2008р. було укладено договори поруки за умовами якого ОСОБА_2 прийняв на себе зобов`язання відповідати, як поручитель, по кредитним зобов`язанням прийнятих ОСОБА_1 . Зазначеним договором була встановлена солідарна відповідальність боржника і поручителя перед кредитором, що відповідає вимогам ч.2 ст. 554 ЦК України (п.4 договору). Згідно п.12 договору порука припиняється за збігом 5 (п`яти) років.

31 травня 2011 року Банк звернувся до ОСОБА_1 з вимогою достроково повернути усю заборгованість за кредитом у зв`язку з порушенням строків повернення кредитної заборгованості та сплати процентів, пені, комісії - у строк 30 календарних днів з дати одержання повідомлення, погасити прострочену заборгованість (т. 1, а. с.126).

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2013р. (справа №202/18869/13-ц) були задоволені позовні вимоги ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №OD27A800000057 від 16.04.2008р. в сумі 595 868,40 грн. було звернено стягнення на предмет застави: транспортний засіб марки Lexus ES, 1999 року випуску, р/н НОМЕР_1 .

Матеріали справи не містять відомостей про виконання зазначеного рішення суду та зарахування грошових коштів отриманих від продажу заставного майна в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Відсутні в матеріалах справи і відомості про передачу заставного майна від ОСОБА_1 на користь Банку з метою його реалізації.

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій ст. 509 ЦК України. Згідно цієї норми зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Як встановлено судом, сторони встановили як строк дії договору - до повного погашення позичальником заборгованості за кредитом, комісією та процентами за користування ним (п.15.1 договору), кінцевий строк повернення кредиту - до 15.04.2013р. (п.п.16.1.5 договору), так і строки виконання зобов`язання зі щомісячним погашенням платежів для погашення заборгованості по кредиту, яка складається з суми кредиту, процентів, винагороди (розділ 4 договору).

Зазначені умови договору відповідачами належним чином виконані не були, внаслідок чого Банком, станом на 26.09.2018р. здійснений розрахунок заборгованості відповідачів, який складається з сум, які просить стягнути Банк за даним позовом, а саме: заборгованості по тілу кредиту - 22 303,61 дол. США; заборгованості по процентам в розмірі 6171,29грн. за період з 23.12.2008р. по 26.09.2018р. (т.ІІ а.с.54).

Останній платіж за кредитним договором було здійснено позичальником 19.12.2008р., що підтверджується наданим з боку позивача розрахунком (т.ІІ а.с.54-55).

Перевіряючи доводи відповідачів в частині застосування норм закону щодо позовної давності, суд виходить з того, що сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов`язань, строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів, а так само і можливість кредитора в односторонньому порядку змінити строк повернення кредиту у повному обсязі.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

За частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як зазначалося вище, сторони кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов`язань за щомісячним погашенням платежів.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Отже, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто строку виконання зобов`язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Таким чином, пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності.

Як було встановлено судом та зазначено вище в цьому рішенні, у зв`язку з порушенням боржниками виконання зобов`язання за кредитним договором Банк використав право достроково вимагати з позичальника повернення заборгованості за кредитним договором, шляхом направлення ОСОБА_1 досудової вимоги від 31.05.2011р. про повернення суми кредиту на протязі 30 днів.

Отже, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом, пені та комісії Банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами Банку про негайне повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після закінчення 30 денного строку визначеного Банком для погашення заборгованості по кредиту у повному обсязі, а саме з 01.07.2011р. та, враховуючи визначений сторонами 5-ти річний строк позовної давності, закінчився 01.07.2016р.

З даним позовом щодо стягнення боргу за кредитом Банк звернувся до суду 11.08.2016р., тобто з пропуском строку позовної давності, визначеною сторонами у договорі.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, встановлені судом обставини вказують на те, що Банком був пропущений строк позовної давності на звернення до суду з даними позовними вимогами, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 в частині стягнення суми по тілу кредиту та процентам за період з 23.12.2008р. по 01.07.2011р.

Суд відхиляє посилання представника Банка, щодо переривання позовної давності на підставі частини другої статті 264 ЦК України у зв`язку з тим, що Банк звернувся з вимогами до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок заборгованості за кредитним договором в межах позовної давності та рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2013р. їх позовні вимоги були задоволені.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Таким чином, позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Таке обґрунтування узгоджується з висновком ВП ВС у справі №523/10225/15-ц.

Також суд вважає безпідставними доводи представника ОСОБА_2 про неотримання ОСОБА_1 суми кредиту, оскільки такий факт підтверджується матеріалами справи та був встановлений рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2013р. (справа №202/18869/13-ц), яке набрало законної сили, та в цій частині має преюдиційне значення. Не спростовані з боку відповідача надані з боку Банку розрахунки нарахованої суми по тілу кредиту.

Аргументи відповідача ОСОБА_2 в частині заборгованості по комісії судом не досліджувались, так як виходячи з обсягу заявлених Банком позовних вимог таке не є предметом розгляду справи.

Щодо стягнення з ОСОБА_1 нарахованих Банком процентів за користування кредиту за період з 02.07.2011р. (наступний день після закінчення строку на виконання досудової вимоги) по 26.09.2018р. то суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий строком до 15.04.2013р. При цьому Банк використав своє право на зменшення строку повернення кредиту, у тому числі і процентів за його користування, з 15.04.2013р. на 01.07.2011р., шляхом направлення досудової вимоги про повернення всієї суми кредиту та процентів.

Відтак, у межах строку кредитування до 01.07.2011р. відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 01.07.2011р. ОСОБА_1 мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги Банком повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги Банку до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитом за період з 02.07.2011р. по 26.09.2018р. не підлягають задоволенню в зв`язку з їх безпідставністю.

Щодо позовних вимог пред`явлених до ОСОБА_2 , як до поручителя, то суд досліджуючи обґрунтування заперечень, вважає їх доведеними, а пред`явлені позовні вимоги Банку безпідставним, за наступними обґрунтуваннями.

Частиною першою статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Як зазначено у частинах першої та другої статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Порука є видом забезпечення виконання зобов`язання (ч. 1 ст. 546 ЦК України), за своєю правовою природою договір поруки має додатковий (акцесорний) характер відносно основного зобов`язання, істотними умовами його укладання є визначення характеру та обсягу відповідальності поручителя й підстави припинення цього зобов`язання, які передбачені статтею 559 ЦК України.

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема від 22 серпня 2018 року у справі №2-1169/11 (провадження №14-265цс18), від 20 березня 2019 року у справі №1411/3467/12 (провадження №14-594цс18), від 10 квітня 2019 року у справі №604/156/14-ц (провадження №14-644цс18), а також Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року у справі №1522/6244/12 (провадження №61/8540св18).

Відповідно до пункту 11 договору поруки від 16.04.2008р. цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань по кредитному договору. Згідно п. 12 договору порука припиняється за збігом 5-ти років з дня настання строку повернення кредиту по кредитному договору (т.1, а.с. 16).

Отже, між Банком та поручителем ОСОБА_2 був встановлений п`ятирічний строк повернення кредиту поручителем, який в даному випадку, як було встановлено судом, розпочався з 01.07.2011р. та закінчився 01.07.2016р.

Натомість, Банк звернувся до суду з позовом до поручителя ОСОБА_2 11.08.2016р., тобто із пропуском встановленого договором п`ятирічного строку.

Тож, встановлення вказаних обставин вказує на те, що договір поруки, укладений між Банком та ОСОБА_2 є припиненим, а заявлені Банком вимоги до останнього є безпідставні та задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що пред`явлені позовні вимоги Банку не підлягають задоволенню у повному обсязі.

VІ. Судові витрати.

В зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі розподілення судових витрат судом не розглядається.

Керуючись ст.ст.12,13,76,259,263-265,268, 279 ЦПК України,

ВИРІШИВ

В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 23 листопада 2020р.

Суддя