Ухвала суду № 93167323, 30.11.2020, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 947/35581/20

Провадження № 2-з/947/1422/20

УХВАЛА

30.11.2020 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

за участю секретаря Кирикової О.О.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження заяву представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», треті особи: державний реєстратор Комунального підприємства «Агенія реєстраційних послуг» Манюта Сергій Васильович, Юридичний департамент Одеської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про право власності та відновлення становища,

ВСТАНОВИВ:

27.11.2020 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», треті особи: державний реєстратор Комунального підприємства «Агенія реєстраційних послуг» Манюта Сергій Васильович, Юридичний департамент Одеської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про право власності та відновлення становища, в якій позивач просить суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48583540 від 09.09.2019 14:19:26 прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстрацій послуг» Манютою Сергієм Васильовичем про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: квартиру загальною площею 62,4 кв.м., житлова площа 36,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (ідентифікаційний код юридичної особи 40696815);

-скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності №33134949 від 05.09.2019 року 18:14:35, стосовно об`єкту нерухомого майна - квартира за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1909886751101 та припинити речові права ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (ідентифікаційний код юридичної 40696815);

-відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом внесення запису про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 за померлою - ОСОБА_3 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 30.11.2020 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання з повідомленням сторін по справі.

Одночасно з позовною заявою, представником позивача надано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 .

В обґрунтування заяви представник позивача посилається на те, що спірна квартира належала на праві власності ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем до майна якої є позивач.

Представник зазначив, що 26.02.2018 року державним реєстратором Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскровим Олегом Вікторовичем було зареєстровано право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».

ОСОБА_3 за час життя, будучи незгодною з вказаними діями державного реєстратора, звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру.

Рішенням суду по справі №520/4401/18 від 10.12.2018 року, було задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 . Визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора Одеської обласної Філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова Олега Вікторовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.02.2018 року № 39877858, також скасовано запис № 25022594 в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп». Рішення Київського районного суду м. Одеси по справі №520/4401/18 від 10.12.2018 року набрало законної сили та було виконано, записи скасовані.

Однак, як стверджує представник, незважаючи на вказані обставини, менше ніж через три місяці після скасування записів, 05.09.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манютою Сергієм Васильовичем було повторно на тих самих підставах зареєстровано право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».

Надалі, заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23.04.2020 року по справі № 947/27523/19 було постановлено: уточнені позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгругош - задовольнити; визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою за адресою АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 .

Представник зазначає, що позивач незгоден з вказаним рішенням державного реєстратора щодо проведеної повторної державної реєстрації права власності на спірну квартиру, яка входить до спадкового майна, після смерті ОСОБА_4 , спадкоємцем до майна якої є ОСОБА_1 , щ стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Одночасно представник зазначає, що систематичні дії відповідача з проведення незаконних дій по перереєстрації права власності на спірну квартиру свідчать про існування загрози можливого невиконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог.

Згідно з п.2 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Статтею 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Оглянувши вказану заяву, суд встановив, що заява позивача відповідає вимогам, встановленим ст. 151 ЦПК України, а відтак підлягає невідкладному розгляду в судовому засіданні без повідомлення учасників справи.

Дослідивши вказану заяву про забезпечення позову, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Статтею 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Отже забезпечуючи позов, суд виходить з тих видів такого забезпечення, які передбаченні чинним процесуальним законодавством у відповідності до ст. 150 ЦПК України.

Частиною 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. (п.4 постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Також, суд враховує, що відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6 -605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 13 січня 2020 року по справі №922/2163/17, який є обов`язковим для суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, у відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України.

Відповідно до наданого витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №233807421 від 24.11.2020 року вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано за ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», код ЄДРПОУ 40696815, 05.09.2019 року.

В порушенні вищевикладених приписів, заявником не доведено і не підтверджено жодним доказом, що невжиття заявлених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду, як і не доведено вчинення ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», жодних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення позову до суду та дій спрямованих на відчуження спірного нерухомого майна.

Одночасно судом враховується, що спірне майно перебуває у власності ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», з 05.09.2019 року, за час якого останнім не здійснено відчуження цього майна, як і не надано доказів здійснення таких дій.

Суд зазначає, що лише посилання на незгоду з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі якого було проведено спірну реєстрацію права власності, не є безумовною підставою свідчення загрози невиконання рішення суду та беззаперечною підставою для вжиття заходів забезпечення позову оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Однак, заявником жодним чином не обґрунтовано необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову та не доведено можливості істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі їх незастосування.

На підставі викладеного, суд вважає заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, необґрунтованою та не підлягаючою задоволенню.

Також судом враховується, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992р.).

З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заяву представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про забезпечення позову, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 149-153, 352, 353, 354, п.15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення, ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», треті особи: державний реєстратор Комунального підприємства «Агенія реєстраційних послуг» Манюта Сергій Васильович, Юридичний департамент Одеської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про право власності та відновлення становища – залишити без задоволення.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Головуючий Калініченко Л. В.