Рішення № 93166836, 25.11.2020, Київський районний суд м. Одеси

____________________

справа № 947/28483/19

провадження № 2/947/680/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2020 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Літвінової І.А.,

секретарі судового засідання - Молодов В.С., Бундєва Я.І.,

розглянув в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 947/28483/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (правонаступник Акціонерного товариства «Укрсоцбанк»), Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича про визнання протиправними, скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності,

ВСТАНОВИВ:

25 листопада 2019 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_2 до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича, Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання неправомірними дії та скасування запису про державну реєстрацію права власності, в якій позивач просить суд: визнати неправомірними дії Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» щодо звернення стягнення за Іпотечним договором від 26.06.2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. за № 1365 способом набуття права власності на нерухоме майно - на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,5 м? (номер об`єкта РПВН: 19090795) за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк», реєстрації права власності шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав; скасувати запис № 32587411 від 29.07.2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» стосовно квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,5 м?, який прийнято на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» - Манюти Сергія Васильовича про державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що йому на праві приватної власності належало нерухоме майно - квартира, загальною площею 62,5 м? і житловою площею 36,7 м?, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02.12.2002 року за реєстровим № 18497, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. та зареєстрованого комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» за номером запису: 318 в книзі: 454пр-105 та 19.11.2015 року в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 12120291, номер РПВН: 19090795. Випадково 21.10.2019 року ОСОБА_2 з відомостей, що містяться у Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, стало відомо, що 29.07.2019 року о 12:13:18 відбулася реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за Акціонерним Товариством «Укрсоцбанк», реєстраційний номер запису про право власності № 32587411. Підставою виникнення права власності на квартиру за Акціонерним Товариством «Укрсоцбанк» є іпотечний договір, серія та номер 1365, Договір про внесення зміни, серія та номер 761, виданий 23.07.2009, видавник: приватний нотаріус Трофімець В.В., видавник: акціонерне товариство «Укрсоцбанк». 26.06.2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» з однієї сторони та ОСОБА_3 з іншої сторони, був укладений Договір кредиту за № 2007/13-2.06, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит у розмірі 145000,00 доларів США на споживчі цілі строком до 25 червня 2022 року виходячи зі ставки 13,35% річних, а останній в свою чергу зобов`язується повернути кредит та платити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором. Також, в цей же день, між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В.В. за реєстровим № 1365 про забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за Договором надання кредиту за № 2007/13-2.06/418. За вказаним Іпотечним договором ОСОБА_1 передано в іпотеку нерухоме майно - трьохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 23.07.2009 року підписано Договір про внесення змін № 1 до Іпотечного договору, посвідченого (з майновим поручителем) 26.06.2006 року приватним нотаріусом Одеського МНО Трофімець В.В. за № 1365, який посвідчено приватним нотаріусом Трофімець В.В. за реєстровим № 761. Відповідно до Іпотечного договору від 26.06.2007 року та Договору про внесення змін № 1 Іпотечного договору від 23.07.2009 року, АТ «Укрсоцбанк» є Іпотекодержателем, а ОСОБА_1 - Іпотекодавцем. За цим договором Іпотекодавець надав в іпотеку Іпотекодержателю квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за Договором про надання кредиту № 207/13-2,6/418 від 26.06.2007 року. ОСОБА_1 не підписував Іпотечний договір на забезпечення зобов`язань ОСОБА_3 за Договором кредиту за № 2007/13-2.06. 26.06.2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» з однієї сторони та ОСОБА_3 з іншої сторони, був укладений інший кредитний договір - Договір кредиту за № 2007/13-2.06. Численними судовими рішеннями у справі № 521/436/13-ц було встановлено факт, що 26 червня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» з однієї сторони, та ОСОБА_3 з іншої сторони, був укладений кредитний договір за № 2007/13-2.06 (а не Договір про надання кредиту № 2007/13-2.06/418). Оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 17 березня 2006 року, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає ЗУ «Про іпотеку» в редакції 24 січня 2006 року. Укладаючи у 2006 році іпотечний договір, ОСОБА_1 не узгоджував з іпотекодержателем умови про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором - нотаріусом, а відповідно таку згоду він не надав, а надав згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному ст. 37 Закону, тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору державному реєстратору Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюті С.В. та залишення ним без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії АТ «Укрсоцбанк» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб набуття права власності на квартиру шляхом реєстрації цього права власності на спірну квартиру є незаконним.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 07.12.2019 року вказану позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі № 947/28483/19, справу призначено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Сторонам встановлено строк вчинення процесуальних дій.

У встановлений строк до суду надійшов відзив АТ «Альфа Банк». Відповідач позов не визнав та вказав, що він правомірно, відповідно до приписів ст. 37 Закону України «Про іпотеку» звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність, а мораторій, встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на спірні правовідносини не поширюється.

Після надходження відзиву, представник позивача звернувся до суду з заявою про зміну порядку розгляду справи з проведенням судових засідань з викликом учасників справи.

Ухвалою суду від 12.03.2020 року порядок провадження у справі змінено зі спрощеного на загальний позовний та продовжено процесуальний строк на вчинення учасниками справи підготовчих дій до розгляду справи по суті, також за клопотанням сторони позивача витребувані письмові докази.

В серпні 2020 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з письмовою заявою (вхід. № 41248), в якій просив виключити Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» з кола відповідачів та розглядати матеріально-правові вимоги позивача ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (правонаступник АТ «Укрсоцбанк») у наступній редакції: «визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» - Манюти С.В. про державну реєстрацію права власності, індексний номер: 47988508 від 29.07.2019 року щодо реєстрації права власності за Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,5 м? (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1882160651101, номер об`єкта РПВН: 19090795); припинити право власності Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» на об`єкт нерухомого майна - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,5 м?».

Враховуючи принцип диспозитивності, ухвалою суду від 22.10.2020 року заяву позивача ОСОБА_1 задоволено. З кола відповідачів виключено Акціонерне товариство «Укрсоцбанк». Розгляд цивільної справи № 947/28483/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича про визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності по суті призначено за уточненими позовними вимогами.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просить задовольнити, представник відповідача АТ «Альфа Банк» просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюта С.В. в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце проведення повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши присутніх у засіданні представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд не встановив підстав для відмови у задоволені позову ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що 26 червня 2007 року між ОСОБА_3 та АТ «Укрсоцбанк» було укладено Кредитний договір № 2007/13-2.06/418, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у сумі 145 000,00 дол. США.

В якості забезпечення вказаного кредитного договору, 26 червня 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та АТ «Укрсоцбанк» був укладений договір іпотеки, предметом якого є трьохкімнатна квартира площею 62,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.21-26).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, рішенням державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47988508 від 29 липня 2019 року, право власності на спірну квартиру зареєстровано за іпотекодержателем - АТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного застереження, що містилося в іпотечному договорі.

Згідно рішення № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року було затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «АЛЬФА-БАНК» з дати визначеної у передавальному акті, а саме - з 15.10.2019 року.

Протоколом №4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «АЛЬФА-БАНК» від 15.10.2019 року було вирішено затвердити Передавальний акт.

03.12.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис №1068112010400282 про припинення АТ «Укрсоцбанк» та зазначено дані про правонаступника припиненої юридичної особи, яким є АТ «АЛЬФА-БАНК».

Отже, відповідач АТ «Альфа-Банк» є правонаступником АТ «Укрсоцбанк».

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас вищезазначений Закон ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірна квартира площею 62,5 кв.м не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк», правоступником якого є АТ «Альфа-Банк», як забезпечення виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Доказів наявності у позивача іншого нерухомого житлового майна, матеріали справи не містять, а таких доказів відповідач суду не надав.

Отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Укрсоцбанк», а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року №644/3116/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Підстав для відступу від цих висновків, суд не знаходить.

Обираючи спосіб задоволення позову суд враховує приписи частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», (в редакції, чинній на момент постановлення рішення), яка передбачає, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Отже, чинним законодавством, що регулює порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, чітко врегульований порядок та спосіб виконання рішення суду, яким визнається неправомірна державна реєстрація права власності на нерухоме майно. Вказаний порядок передбачає неможливість у судовому порядку скасовувати чи вилучати записи з Державного реєстру прав. Натомість передбачено можливість скасування рішення державного реєстратора з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав на нерухоме майно.

При цьому застосовуючи до спірних правовідносин саме цю редакцію ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тобто яка викладена в редакції Законів № 159-IX від 03.10.2019, № 340-IX від 05.12.2019, суд виходить з того, що фактично законодавець в ході судового розгляду змінив порядок виконання судового рішення про визнання незаконною державної реєстрації речового права на нерухоме майно, змінив порядок захисту цивільного права у таких випадках та встановив імперативну заборону на вилучення чи скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому суд застосовує саме той спосіб захисту цивільного права, про який просить позивач.

Після ухвалення судового рішення Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року по справі №464/8589/15-ц, Велика Палата Верховного Суду підтвердила свою раніше прийняту правову позицію, тому застосуванню підлягає положення частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» про обов`язковість для судів висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вказані позиції Верховного Суду, суд приходить висновку, що за наслідками прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манютою С.В. рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за АТ «Укрсоцбанк», фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Крім того, вирішуючи справу по суті, судом окремо надається правова оцінка обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..

Керуючись ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 263 ЦПК України, ст.ст. 15-16 ЦК України, ст. 55 КУ, ст.ст. 33, 36 ЗУ «Про іпотеку», ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 26, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (правонаступник Акціонерного товариства «Укрсоцбанк»), Державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича про визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича про державну реєстрацію права власності індексний номер: 47988508 від 29.07.2019 року щодо реєстрації права власності за Акціонерним Товариством «Укрсоцбанк» на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,5 кв.м.;

Припинити право власності Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», на об`єкт нерухомого майна - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,5 кв.м..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Днем складення повного рішення є 26 листопада 2020 року.

Суддя Літвінова І. А.