Рішення № 93161969, 30.11.2020, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/1786/20

Провадження № 2/553/867/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30.11.2020 рокум. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді - Парахіної Є.В.,

при секретарі - Сіомашко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідач звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 08.01.2009 року, на підставі якої їй відкритий картковий рахунок, на який зараховано суму кредитного ліміту, та видано кредитну картку. Оскільки ОСОБА_1 не виконувала належним чином свої зобов`язання, станом на 30.06.2020 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 134579 грн. 92 коп., в тому числі: заборгованість за простроченим тілом кредиту - 1892 грн. 24 коп., заборгованість за простроченими відсотками - 130787 грн. 68 коп., пеня - 1900 грн. 00 коп.

Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 08.01.2009 року в розмірі 134579 грн. 92 коп. та судовий збір в сумі 2102 грн. 00 коп.

Відповідно до листа від 07.07.2018 року № Е.65.0.0.0/3-365676 повідомлено, що з 21.05.2018 року Публічне Акціонерне Товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (скорочена назва - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" змінило назву на Акціонерне Товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (скорочена назва - АТ КБ "ПРИВАТБАНК".

Відповідач ОСОБА_1 надала суду відзив на позов, в якому вказує, що з позовними вимогами не погоджується. Згідно довідки, приєднаної позивачем до позову, між нею та відповідачем був укладений кредитний договір, за яким їй надано декілька кредитних карток, в тому числі № НОМЕР_1 , яка відкрита 15.11.2012 року, термін дії до листопада 2016 року, та № НОМЕР_2 , що відкрита 15.11.2012 року, термін дії липень 2016 року. Відомості про ці картки в підписаній нею заяві не зазначені, а строк дії кратки № НОМЕР_3 , отриманої нею 08.01.2009 року, закінчився у грудні 2011 року. Виходячи з положень п. 5.4 Правил користування платіжною карткою, які позивач вважає належним доказом, строк погашення кредиту в повному обсязі має бути здійснений не пізніше останнього дня місяця, зазначеного в платіжній картці, тобто до 30.11.2016 року. А тому позивач, пред`явивши позов 05.08.2020 року, без поважних причин пропустив встановлений законом строк звернення до суду, що є підставою для відмови у позові.

Вказала, що матеріали справи не містять підтвердження, що саме ці Умови та правила, Правила користування банківською карткою вона розуміла, ознайомилася та погодилася з ними, а також, що вказані документи на момент отримання кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитом, неустойки (пені, штраф) за порушення зобов`язання. В заяві - анкеті не передбачено терміну повернення кредиту, а Умови та правила, а також Правила користування кредитною карткою не визнаються нею, як доказ, вони не містять її підпису та дати ознайомлення й прямо не передбачені в анкеті-заяві, а тому їх не можна розцінювати як частину договору. Зазначила, про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитом. Без надання підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з нею кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17. Просила у задоволенні позову відмовити.

Разом з відзивом відповідач ОСОБА_1 надала суду заяву про застосування строків позовної давності.

Від представника позивача АТ КБ "ПриватБанк" надав суду відповідь на відзив, в якій наголосив на укладенні кредитного договору з відповідачем у формі, встановленій чинним законодавством, вказав, що підписавши анкету-заяву, відповідач приєдналась та зобов`язалась виконувати Умови та Правила надання банківських послуг, дотримуватись Тарифів банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді та є невід`ємною частиною договору, визначають підстави, порядок нарахування та сплати позичальником процентів за користування кредитними коштами та пені. У зв`язку з укладеним договором Банком здійснювався перевипуск та активація картки відповідача. Той факт, що відповідач була обізнана з умовами кредитування, підтверджується тим фактом, що до певного часу вона належним чином виконувала свої зобов`язання за договором. Вказав, що Банк звернувся до суду в межах строку позовної даності, у зв`язку з чим відповідне клопотання відповідача є безпідставним, просив позов задовольнити у повному обсязі.

В судове засідання учасники процесу не з`явились, позивач про причини неявки не повідомила, доручивши представляти свої інтереси адвокату Дяченко М.В., представник позивача та представник відповідача адвокат Дяченко М.В. надали заяви з проханням проводити розгляд справи без їх участі, представник позивача зазначив, що позов підтримує, просить задовольнити в повному обсязі, представник відповідача вказала, що проти позову заперечує, просить відмовити в його задоволенні у повному обсязі.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, а відповідач - заперечення проти позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

08.01.2009 року ОСОБА_1 заповнено та підписано заяву до ПАТ КБ "ПриватБанк", на підставі якої отримано кредитну картку Універсальна № НОМЕР_3 , валюта гривня, базова процентна ставка за кредитним лімітом на момент підписання договору 2,5 % в місяць з розрахунку 360 днів у році, термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії картки.

Згідно змісту вказаної заяви ОСОБА_1 , вона ознайомилася і згоден(-на) з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт), а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом підтверджує факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку, а також його місцезнаходження. Згодна з тим, що дана заява з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір надання банківських послуг. Підтвердила, що вся надана нею інформаціє є правильною. Зобов`язалася про всі зміни повідомляти в банк не пізніше 15 днів з моменту їх виникнення. Не заперечую проти інформування її про стан її платіжної картки за допомогою e-mail або SMS. Банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити чи анулювати кредитний ліміт.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивачем надано суду витяг з Умов та правил надання банківських послуг, без зазначення дати набрання чинності та періоду дії цієї редакції.

Як встановлено в п. п. 1.1, 1.2 вказаних Умов та правил надання банківських послуг, належним чином заповнена заява підписується Клієнтом й, таким чином, Клієнт виражає свою згоду, що Заява разом з Пам`яткою клієнта та Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами складає укладений договір про надання банківських послуг. Дані Умови регулюють відносини між Банком та Клієнтом щодо відкриття і обслуговування карткового рахунку Клієнта, а також інших банківських послуг, вказаних в Заяві.

В п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг встановлено обов`язок Клієнта погашати заборгованість по кредиту, відсоткам за його користування, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором.

Згідно з п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що при порушенні Клієнтом строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених даним договором, більш ніж на 120 днів, Клієнт зобов`язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. плюс 5 % від суми позову.

При цьому, в п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що Банк має право проводити зміну Тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому Банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов`язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати Клієнта, зокрема у виписці за картрахунком, згідно з п. 4.9 Договору. Якщо протягом 7 днів Банк не одержав повідомлення від Клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що Клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) Банк залишає за собою в однобічному порядку, за власним рішенням Банку та без попереднього повідомлення Клієнта.

Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_1 , наданого АТ КБ "Приватбанк", відповідач користувалася коштами кредитного ліміту, який у встановленому договором порядку та строки не погасила, в результаті чого станом на 30.06.2020 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 134579 грн. 92 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом - 1892 грн. 24 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 130787 грн. 68 коп., заборгованість за пенею - 1900 грн. 00 коп.

Оцінюючи доводи відповідача про відсутність доказів укладення з АТ КБ "ПриватБанк" кредитного договору, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено в ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За замістом норми ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що 08.01.2009 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений договір, на підставі якого відповідачу 08.01.2009 року відкрито картковий рахунок, видано кредитну картку, на яку нараховано кошти в межах кредитного ліміту, тобто надано кредит. Договір укладений шляхом подання відповідачем до установи Банку заяви про надання кредитних коштів, пропозиція прийнята Банком, що підтверджується підписом повноваженого представника на вказаній вище заяві від 08.01.2009 року.

При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, а сама угода укладена з дотриманням вимог ЦК України, Закону України "Про банки і банківську діяльність", Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Відповідно до п. 14.8 ст. 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк та користувач укладають договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу. Банк перед укладенням договору зобов`язаний ознайомити користувача з умовами договору про використання електронного платіжного засобу (далі у цій статті - договір), ознайомити з тарифами на обслуговування електронного платіжного засобу та правилами користування електронним платіжним засобом. Банк зобов`язаний забезпечити викладення цієї інформації в доступній формі й розмістити її в доступному для користувача місці, а також надати на його вимогу в письмовій або електронній формі.

Відповідач не оспорювала факт отримання платіжної картки на підставі підписаної нею Заяви від 08.01.2009 року та факт користування кредитними коштами, які внесені на картку АТ КБ "ПриватБанк" в межах кредитного ліміту.

Зміст розрахунку заборгованості та виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 08.01.2009 по 30.06.2020 року, наданих суду позивачем, свідчить про те, що відповідач користувалася платіжною карткою, наявними на ній коштами, періодично здійснювала їх погашення, тим самим визнавала факт існування договірних зобов`язань перед АТ КБ "ПриватБанк".

Враховуючи викладене, суд вважає доведеним існування між сторонами по справі договірних зобов`язань.

Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_1 , наданий АТ КБ "Приватбанк", відповідач користувалася коштами кредитного ліміту, який у встановленому договором порядку та строки не погасила, в результаті чого станом на 30.06.2020 року має прострочену заборгованість за кредитним договором у розмірі 134579 грн. 92 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом - 1892 грн. 24 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 130787 грн. 68 коп., заборгованість за пенею - 1900 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним свого зобов`язання.

Відповідно, оскільки суд дійшов висновку про доведеність існування між сторонами по справі договірних відносин, факту користування відповідачем кредитним лімітом, суд вважає обґрунтованими вимоги АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту в розмірі 1892 грн. 24 коп.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, суд враховує наступне.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В ст. 252 ЦК України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом положень ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору, хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування.

Так, наявні у справі докази свідчать про те, що сторони 08.01.2009 року уклали договір, за умовами якого відповідачу відкрито картковий рахунок, на який встановлено кредитний ліміт, строк дії якого відповідає строку дії картки. На підставі вказаного договору відповідач 08.01.2009 року отримав кредитну картку № НОМЕР_3 .

Як вбачається з довідки АТ КБ "ПриватБанк", клієнт ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 08.01.2009 року отримала картки: № НОМЕР_3 , яка відкрита 08.0'.2009 року, термін дії до грудня 2011 року, № НОМЕР_4 , що відкрита 17.12.2010 року, зі строком дії до листопада 2012 року, № НОМЕР_2 , яка відкрита 15.11.2012 року, термін дії до липня 2016 року, № НОМЕР_1, відкрита 15.11.2012 року, термін дії до листопада 2016 року.

Жодних об`єктивних підстав сумніватись в достовірності відомостей, зазначених у вищевказаній довідці, не встановлено, зазначені у ній фактичні дані відповідачем шляхом подання належних та допустимих доказів не спростовані.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

В ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що кредитна лінія встановлена відповідачу на картковий рахунок, строк користування кредитними коштами безпосередньо пов`язаний зі строком дії картки.

Відтак, у межах строку кредитування до кінця листопада 2016 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати базову відсоткову ставку 2,5 % на місяць.

Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача щодо невиконання боржником грошового зобов`язання після закінчення строку кредитування забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12.

Таким чином, суд вважає доведеним право АТ КБ "ПриватБанк" на нарахування відповідачу відсотків за користування кредитними коштами в період до 30.11.2016 року, тобто в межах строку дії останньої кредитної картки, на яку встановлена кредитна лінія.

Позовні вимоги про стягнення нарахованих процентів за період з 01.12.2016 року по 30.06.2020 року суд вважає безпідставними, у зв`язку з чим не знаходить підстав для їх задоволення.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором б/н від 08.01.2009 року, станом на 30.11.2016 року позивачем АТ КБ "ПриватБанк" нараховано відсотки за користування кредитними коштами відповідачем в сумі 7791 грн. 77 коп.

При цьому, згідно з угодою, укладеною між сторонами у формі заяви б/н від 08.01.2009 року, визначено розмір базової процентної ставки за користування кредитними коштами 2,5 % в місяць з розрахунку 360 днів у році, тобто 36 % річних.

З розрахунку заборгованості за договором б/н від 08.01.2009 року вбачається, що процентна ставка неодноразово змінювалась та встановлена з 01.01.2009 року в розмірі 30 % річних, з 01.09.2014 року - 34,80 % річних, з 01.04.2015 року - 43,20 % річних.

При цьому, жодних доказів того, що сторони укладали додаткові угоди про зміну процентної ставки за користування кредитними коштами, як і доказів того, що АТ КБ "ПриватБанк" на виконання вимог п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг, на які сам позивач посилається як на доказ в обґрунтування позовних вимог, не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформував Клієнта про зміну процентної ставки, судом не встановлено, а позивачем суду не надано.

Відповідно, суд позбавлений можливості зробити обґрунтований висновок про те, що розмір заборгованості по процентам, яка нарахована АТ КБ "ПриватБанк" станом на 30.11.2016 року в сумі 7791 грн. 77 коп., відповідає умовам договору, укладеного з ОСОБА_1 08.01.2009 року. А тому не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в цій частині у зв`язку з недоведеністю їх розміру.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача заборгованості за пенею, суд виходить з наступного.

Як встановлено в ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Умови та правила надання банківських послуг, які разом з заявою відповідача про надання кредиту складають договір про надання банківських послуг та копія, яких приєднана позивачем до позову, не містять норм щодо порядку та підстав нарахування пені і комісії. Відповідно, суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування пені і комісії, а також обґрунтованість їх нарахування, у зв`язку з чим підстави вважати нарахування цих сум законним відсутні.

Позивачем не надано суду жодних доказів, які містять відомості про розмір ставок пені, а у позовній заяві позовні вимоги в цій частині взагалі не обґрунтовані.

Зміст заяви ОСОБА_1 про надання кредиту свідчить про те, що складовою договору з позивачем є також Тарифи банку. Разом з тим, вказаний документ позивачем суду не надано, у зв`язку з чим він позбавлений можливості його дослідити, проте не викликає сумніву той факт, що включення до вказаного документу (за його наявності у позивача) комісії та пені, за умови відсутності даних про підстави та порядок нарахування цих платежів в Умовах та правилах надання банківських послуг, та застереження про необхідність сплати пені за порушення умов виконання зобов`язання у заяві про надання кредиту, підписаній позичальником ОСОБА_1 08.01.2009 року, є безпідставним та необґрунтованим.

З огляду на вищезазначене, виходячи з принципу диспозитивності, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за пенею в сумі 1900 грн. 00 коп.

Вирішуючи заяву відповідача про застосування при вирішенні спору до позовних вимог позовної давності, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.

Соціально-економічне значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин, дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до довідки АТ КБ "ПриватБанк", клієнт ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 08.01.2009 року отримала картки: № НОМЕР_3 , яка відкрита 08.0'.2009 року, термін дії до грудня 2011 року, № НОМЕР_4 , що відкрита 17.12.2010 року, зі строком дії до листопада 2012 року, № НОМЕР_2 , яка відкрита 15.11.2012 року, термін дії до липня 2016 року, № НОМЕР_1 , відкрита 15.11.2012 року, термін дії до листопада 2016 року.

Відповідно до досягнутої між сторонами домовленості при укладенні договору у відповідній заяві від 08.01.2009 року узгоджено, що термін дії кредитного ліміту збігається зі строком дії картки. Відповідно, з 01.12.20016 року у позивача виникло право на стягнення заборгованості за кредитним договором за її наявності.

В ч. 1 ст. 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Згідно даних, що містяться у розрахунку заборгованості за вказаним вище кредитним договором, доданому позивачем до позовної заяви, та у виписці по рахунку, останній платіж на виконання зобов`язань за кредитом ОСОБА_1 вчинено 07 квітня 2017 року в сумі 310 грн.

Разом з тим, позивач до суду з даним позовом звернувся лише 25.08.2020 року, тобто після спливу трирічного строку з моменту, коли довідався про порушення свого права й навіть після спливу трирічного строку з дня вчинення відповідачем останньої дії, що свідчила про визнання нею існування боргу.

При цьому, позивачем не надано доказів, які б вказували на переривання строку позовної давності, заяв про поновлення позовної давності суду й доказів існування поважних причин пропуску строку звернення до суду. Не здобуто судом також і доказів існування домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, те, що на час звернення АТ КБ "ПриватБанк" до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 сплинула позовна давність, поважних причин її пропуску під час розгляду справи не встановлено, суд вважає обґрунтованою заяву відповідача про застосування до даних позовних вимог позовної давності та приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту з цих підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 76-83, 89, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (місцезнаходження - м. Київ, вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ - 14360570) до ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі до Полтавського апеляційного суду апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасник справи якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 30.11.2020 року.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиЄ. В. Парахіна