Ухвала суду № 93161638, 26.11.2020, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/5556/20

Провадження № 6/552/219/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2020 року Київський районний суд м. Полтави в складі:

Головуючого судді-Турченко Т.В.

При секретарі-Силка І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Київського районного суду м. Полтави подання головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Північно- Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Тихонова О.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 ,-

В С Т А Н О В И В:

До Київського районного суду м. Полтави надійшло подання головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Північно- Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Тихонова О.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 . Подання обгрунтовуючи тим, що на виконанні у Київському відділі державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) перебуває зведене виконавче провадження №44314501, до складу якого входять: ВП№ 44003854 відкрите 14.07.2014 року на виконання постанови №2 Інспекції з питань захисту прав споживачів у Полтавській області від 06.03.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 51 779,09 грн.; ВП №59226309 відкрите 29.05.2019 року на виконання постанови №552/1829/19 Київського районного суду м. Полтави від 09.04.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в розмірі 510 грн.;ВП №44003914 відкрите 14.07.2014 року на виконання постанови №2 Інспекції з питань захисту прав споживачів у Полтавській області від 06.03.2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 1456 грн. Постановою державного виконавця від 29.05.2019 року відкрито виконавче провадження. На день розгляду подання заборгованість боржником не сплачена. Незважаючи на вжиті до боржника заходи примусового виконання, судове рішення ним не виконується, дій спрямованих на виконання рішення суду про стягнення заборгованості за час перебування зазначеного виконавчого провадження на виконанні не здійснено. А тому з метою недопущення уникнення боржником відповідальності за невиконання судового рішення, приватним виконавцем внесено до суду подання про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до сплати ним заборгованості.

В судове засідання державний виконавець не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, від нього надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Суд, вивчивши матеріали подання, приходить до таких висновків.

Згідно ст. 441 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Згідно п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи за межі України до виконання зобов`язання за рішенням.

Судом встановлено, що на виконанні у Київському відділі державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) перебуває зведене виконавче провадження №44314501, до складу якого входять: ВП№ 44003854 відкрите 14.07.2014 року на виконання постанови №2 Інспекції з питань захисту прав споживачів у Полтавській області від 06.03.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 51 779,09 грн.; ВП №59226309 відкрите 29.05.2019 року на виконання постанови №552/1829/19 Київського районного суду м. Полтави від 09.04.2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в розмірі 510 грн.;ВП №44003914 відкрите 14.07.2014 року на виконання постанови №2 Інспекції з питань захисту прав споживачів у Полтавській області від 06.03.2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 1456 грн.

Постановою державного виконавця від 12.10.2020 року відкрито виконавче провадження.

Постановою державного виконавця від 13.10.2020 року звернуто стягнення на рахунки боржника.

Рішення на сьогоднішній день боржником не виконано, декларацію не надано, будь- яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Разом з тим суд приходить до висновку, що в задоволенні клопотання необхідно відмовити з наступних підстав.

Згідно ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

В силу ст.13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенції), частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому згідно ч. 3 указаної статті це на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Згідно положень даного Закону громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору у передбачених законом випадках; якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов`язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.

У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).

При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013 року) ЄСПЛ також застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у ЄСПЛ не погодився з владою РФ з питання додержання в результаті накладення обмеження на право заявника залишати свою країну принципу згідно якого таке обмеження має бути необхідним в демократичному суспільстві в контексті п. 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції. Більше того Європейський Суд вказав, що необхідність додержання цього принципу закладена і в національному законодавстві, яке не передбачає автоматичного накладення таких обмежень.

Згідно до ч. 1, 3 ст. 441 Цивільного процесуального кодексу України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Слід зауважити, що словосполучення «невиконання боржником судового рішення» означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом певного строку, про що вказує державний виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження (висновки Верховного Суду України, узагальнення судової практики щодо розгляду подань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року).

Отже, право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Дії державного виконавця щодо встановлення місця проживання боржника, розшуку майна боржника не можуть свідчити про ухилення боржника від виконання зобов`язань. Вказані дії проводяться державним виконавцем незалежно від ухилення чи не ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду.

Таким чином, оскільки державним виконавцем не надано належні та об`єктивні докази на підтвердження ухилення боржника від виконання зобов`язання, у суду не має правових підстав для задоволення подання державного виконавця.

Крім того, слід зауважити, що звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України є крайнім заходом, який застосовується до боржника, коли державним виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.

Аналогічної позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема у справі №6-55583ск13 (ухвала від 31.01.2014 року), у справі №6-51650ск13 (ухвала від 24.01.2014 року).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що подання є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження”, ст.. 6 Закону України “Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України”, ст. 441 ЦПК України, суд,–

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Північно- Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Тихонова О.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м.Полтави протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Турченко Т.В.