Рішення № 93159532, 30.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2312/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Бойко О.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №47 від 10.03.2020 р. та зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, вирішив у задоволенні відмовити.

І. Суть спору:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Голового управління Державної міграційної служби України в Одеській області в якому просив:

1. Визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №47 від 10.03.2020 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІІ. Аргументи сторін.

(а) Позиція Позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

18.02.2020 р. позивач громадянин Камеруну звернувся до відповідача за оформленням документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач зазначив, що на даний час не може повернутися до країни громадської належності, через реальні побоювання стати жертвою переслідувань , зазнати в країні громадської належності смертної кари, насильства, тортур, нелюдського поводження, порушення його прав.

Наказом Головного управління №47 від 10.03.2020 р. позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вважає наказ №47 від 10.03.2020 р. незаконним, протиправним таким, що не відповідає дійсним обставинам справи та належить до скасування.

(б) Позиція Відповідача

10.04.2020 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що позивач прибув в Україну у 2014 р., однак незважаючи на висловлену потребу у міжнародному захисті, позивач з заявою звернувся про набуття міжнародного захисту лише 18.02.2020 р.

Крім того, встановлено, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області не обумовлено потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов`язане лише з бажанням легалізації власного перебування на території України та подальшого документування.

ІІІ Процедура та рух справи

23.03.2020 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами загального позовного провадження.

21.10.2020 р. суд, ухвалою занесеною до протоколу судового засідання, закрив підготовче провадження та продовжив розгляд справи у порядку письмового провадження.

ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтвердження

Так, суд встановив, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Камеруну, за етнічною належністю прибережний банту (дуала), за віросповіданням християнин -протестант. Рідна мова французька, діалект - дуала, також читає та перекладає з англійської та російської мов. За сімейним станом неодружений. На території Ук5раїни в цивільному шлюбі не проживає.

Позивач виїхав з Руспубліки Камерун приблизно 10.01.2014 р. В Україну авіарейсом прибув легально на підставі паспортного документу гр. Камеруну та оформленої візи типу «Д» на навчання.

На території м. Кривий Ріг позивач проживав протягом 01-08 місяць 2014 р. та там навчався за захистом на території м. Кривий Ріг, не звертався, так як у нього не було необхідності в захисті.

На території м. Дніпропетровськ позивач проживав та навчався протягом 08.2014-12.2019 року, там навчався та працював, на території м. Дніпропетровськ, не звертався, так як не знав про можливість звернення.

Позивач зазначив, що переїзд до м. Одеса пов`язаний із роботою, це місто йому порадили друзі із м. Одеса, 12.2019 р. до моменту звернення.

Після приїзду позивача на територію України, починаючи з 01.2014 року він не здійснював виїзди за межі України.

Позивач має базову вищу освіту, яку він здобув на території Батьківщини. На території України навчання не закінчив, у зв`язку з фінансовими труднощами.

Щодо трудової діяльності на території України позивач офіційно не працює. З його слів протягом 05.2018 - 10.2019 років неофіційно працював на будівництві у м. Дніпропетровськ . Починаючи з 12.2019 р. до моменту звернення, позивач неофіційно працює вантажником на промиринку « 7 км».

Щодо причини виїзду за межі Батьківщини, в ході процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач повідомив, що підставою для виїзду слугувало бажання здобути освіту на території України.

Щодо проблематики переслідування в країні громадської належності позивач зазначив, що не може повернутися до країни громадської належності у зв`язку з побоюванням за власне життя та безпідставного переслідування владою Камеруну через минулу підтримку руху сепаратистів братом позивача.

18.02.2020 р. позивач громадянин Камеруну звернувся до відповідача за оформленням документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

10.03.2020 р. відповідач прийняв наказ №47 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (а.с.163).

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.

IV. Джерела права та висновки суду

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011року №3671-VI (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі, якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування об`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення даних спорів.

Згідно з ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вбачається, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими, правдоподібними, та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951року та Протоколом щодо статусу біженців 1967року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна надати конкретні документи, які б свідчили про наявність реальної загрози, та цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження можливої загрози життю позивача ані під час звернення до органу міграційної служби, ані під час розгляду та перевірки його заяви міграційним органом, ані під час розгляду справи судом, позивач не надав.

З огляду на вищезазначене встановлено, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до відповідача не обумовлено потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов`язане лише з бажанням легалізації власного перебування в нашій країні та подальшого документування.

Стосовно надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні позивача та обґрунтування неможливості надання інших доказів, з матеріалів особової справи спостерігається, що позивач не надав жодних документальних доказів власного ймовірного переслідування у випадку повернення на Батьківщину. Також під час проведення співбесід , позивач не надав жодних конкретних фактів (усних тверджень) або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину.

У якості обставин, які б підтверджували можливість застосування по відношенню до нього ймовірного фізичного насилля, позивач зазначив, про смерть брата. Позивач має особисті суб`єктивні переконання, що вбивство брата було здійснено військовим Камеруну в 2018 р.

Крім того, за матеріалами особової справи позивача спостерігаються розбіжності у твердженнях, які позивач використовував задля посилення власної історії для набуття міжнародного захисту, проте в свою чергу, це посилання спотворює його історію та вказує на зловживання процедурою набуття міжнародного захисту. Надана позивачем інформація містить об`єктивні протиріччя та суперечливі моменти. Так, наприклад:

-першочергово слід розглянути обставини, через яку позивач не бажає повертатись на територію Батьківщини, а саме побоювання за власне життя через підтримку його братом сепаратистів Камеруну . Позивач вважає, що у випадку його повернення на Батьківщину він піддасться арешту або смертній карі та запевняє, що всіх родичів сепаратистів держава вважає спонсорами зброї та грошей у підтримці в існуючому конфлікті. Аргументуючи власне побоювання позивач посилався лише на інформацію, яка йому була відома щ мережі Internet.

Отже, за результатами розгляду матеріалів особової справи позивача можливо визначити, що він не міг належним чином обґрунтувати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в контексті наявності в нього ознак, передбачених пунктами 1,13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року. Так, твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні.

Також, позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини неможливості його повернення до країни громадської належності пов`язані з ймовірним переслідуванням за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину, враховуючи додатково відсутність жодного підтвердження утисків з боку органів державної влади країни громадської належності.

Зокрема, позивач не надав жодних документальних підтверджень або доказів висловленим побоюванням.

Під час проведення відповідних процедурних заходів позивач не навів жодних прикладів особистого переслідування або елементів переслідування близьких родичів, які залишилися проживати на території країни громадської належності з боку будь-яких агентів переслідування.

Крім того, під час звернення до відповідача, позивач зазначив, що починаючи з січня 2014, позивач зазначив, що починаючи з січня 2014 р., позивач жодних виїздів за межі України не здійснював. Але відповідач встановив, що серед наданих позивачем документів, є паспорт позивача від 06.07.2018 р. виданий в Російській Федерації. З цього випливає, що позивач надав недостовірні факти до ГУ ДМС в Одеській області. З його слів він самостійно займався оформленням нового паспортного документу та жодних проблем із його оформленням у позивача не виникало. Вищезазначене свідчить про можливість безперешкодного звернення позивача до дипломатичних установ країни громадської належності, бажання позивача користуватися захистом даної країни, що в свою чергу підтверджує те, що позивач не потребує міжнародного захисту так як він продовжує користуватись захистом країни походження і не має обґрунтованих побоювань для відмови у її захисті, що водночас, вказує на відсутність у зверненні позивача конвенційних ознак ймовірного переслідування.

Щодо вбивства брата військовими Камеруну в січні 2018 р. Зі слів позивача, про вказаний випадок він дізнався через соціальну мережу Viber від друга брата. Жодного підтвердження власним словам або копії отриманого повідомлення, позивач не надав. З його слів, зазначене повідомлення не було збережено.

Таким чином, суд робить висновок, що зазначені факти вказують на відсутність будь-яких побоювань позивача зазнати переслідувань в країні його громадської належності у разі повернення.

Крім того на підставі п.6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у позивача відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст. цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання, якщо позивач з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, суд робить висновок, що наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 10.03.2020 р. №47 про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймався з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов не належить до задоволення.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ст.ст.2, 244-246 КАС України -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити.

2. Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

3. Позивач- ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Головне управління Державна міграційна служба в Одеській області, адреса: 65045, м. Одеса, вул. Преображенська,44, код ЄДРПОУ 37811384.

Суддя: О.Я. Бойко

.