Рішення № 93158745, 20.11.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2020 р. справа № 300/167/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Микитюка Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Костюк О.С.,

представника позивача - Кобиліва В.Я.,

представника відповідача - Грещук Ю.З.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Івано-Франківськ)

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

27.01.2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу за №2415/03 від 24.12.2019, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом від 24.12.2019 року за №2415/03 відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих ЗМІ та громадських формувань Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 27.12.2019 року у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області. Позивач даний наказ вважає протиправним та таким, що підлягає до скасування з огляду на те, що ліквідації Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області не відбулося, оскільки у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" було утворено Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), яке виконує (здійснює) повноваження Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, а відтак, зазначення в оскарженому наказі такої підстави звільнення, як ліквідації державного органу, є протиправним, оскільки в спірних правовідносинах відбулась не ліквідація державного органу, а його реорганізація шляхом злиття декількох територіальних державних органів. Позивач зазначила що, оскаржуваний наказ, прийнятий з порушеннями норм Конституції України, Закону України "Про державну службу", основоположного принципу верховенства права, ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та судової практики Європейського суду з прав людини і Верховного Суду, підлягає скасуванню, а отже відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Посилаючись на норми статті статті 235 КЗпП позивач зазначила, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, а тому просить стягнути середній заробіток за час її вимушеного прогулу.

Одночасно з пред`явленням позову позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу - Південно-Західному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) вчиняти будь-які дії з заміщення посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих ЗМІ та громадських формувань Управління державної реєстрації Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) шляхом проведення конкурсу, оголошення його результатів чи призначення будь-яким іншим способом особи на дану посаду.

Ухвалою суду від 29.01.2020 заяву про забезпечення адміністративного позову задоволено частково. Заборонено Південно-Західному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (код ЄДРПОУ 43316386, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 765018) вчиняти дії щодо заміщення посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих ЗМІ та громадських формувань Управління державної реєстрації Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) до набрання законної сили судовим рішенням у справі за №300/167/20 (а.с. 56-59).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження (а.с.63-64).

Представник відповідача скористалася своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 20.02.2020. У даному відзиві на позовну заяву представник відповідача зокрема зазначила, що вважає позов безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Так, вказує, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 за №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» видано наказ Міністерства юстиції України від 16.10.2019 за №3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України». Відповідно до статі 110 Цивільного кодексу України Кабінетом Міністрів України та Міністерством юстиції України прийнято рішення про ліквідацію Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, яке на даний час знаходиться в процесі ліквідації та утворено Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), що є новоствореною юридичною особою публічного права та зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.10.2019, присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи. Отже, представник відповідача вважає, що позивач помилково стверджує про вивільнення працівників Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в зв`язку з скороченням чисельності або штату державних службовців. Представник відповідача звернула увагу на помилковість доводів позивача про те, що в даному випадку необхідно застосовувати норми трудового законодавства, оскільки питання припинення публічної служби внаслідок ліквідації Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області врегульовані спеціальним законом, а саме Законом України «Про державну службу». При цьому, з посиланням на пункт 2 частини 1 статті 41 Закону України «Про державну службу», відповідач зазначає, що чинним законодавством не передбачено у разі ліквідації або реорганізації державного органу обов`язкового порядку переведення працівника в державний орган, якому передаються повноваження та функції такого органу (а.с.77-85).

Позивачем 19.06.2020 року на адресу суду подано відповідь на відзив. У даній відповіді на відзив ОСОБА_1 просить не приймати до уваги наведені у відзиві представником відповідача обставини, як такі, що є необґрунтованими та безпідставними. У вказаній відповіді зазначено, що відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 за №870, Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) є правонаступником Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області. Одночасно позивач спростувала твердження відповідача, щодо необґрунтованого посилання в позовній заяві на норми КЗпП України та зазначила що ст. 235 КЗпП України поширюється на спірні правовідносини, як така що регулює порядок поновлення на роботі та виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. ОСОБА_1 зазначила, що відповідачем допущено поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у однакових ситуаціях, адже всі працівники відділу державно реєстрації друкованих ЗМІ та громадських формувань окрім позивача були переведені до однойменного відділу у новоствореному органі, при цьому ще дві посади залишилися вакантними (а.с. 151-154).

11.08.2020 Івано-Франківським окружним адміністративним судом винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду (а.с.169-170).

08.10.2020 судом винесено ухвалу, якою замінено відповідача - Головне територіальне управління юстиції в Івано-Франківській області його правонаступником - Південно-Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (а.с. 204-205).

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши надані учасниками справи докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, судом встановлено наступне.

23.02.2006 року відповідно до наказу Івано-Франківського обласного управління юстиції за №35-ОС від 23.02.2006 року ОСОБА_1 призначена на посаду спеціаліста І категорії сектору легалізації громадських об`єднань та реєстрації нормативних актів.

Наказом Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 11.04.2016 за №625/6 ОСОБА_1 переведено на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих ЗМІ та громадських формувань Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області із збереженням 11 рангу державного службовця як така, що успішно пройшла стажування на цю посаду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 за №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1 Постанови) та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2 (пункт 2 Постанови).

До Переліку територіальних органів Мін`юсту, що ліквідуються, який є додатком №1 до цієї Постанови, включено Головне територіальне управління юстиції в Івано-Франківській області.

До Переліку міжрегіональних територіальних органів Мін`юсту, що утворюються, який є додатком №2 до цієї Постанови, включено Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

Пунктом 3 вказаної Постанови установлено, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) - Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 за №870 наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2019 за №3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 1), зокрема Головне територіальне управління юстиції в Івано-Франківській області, і утворені як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 2), зокрема Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

Вказаним наказом також затверджено список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції (пункт 4 Наказу).

Головам ліквідаційних комісій головних територіальних управлінь юстиції наказано, зокрема: забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, про що повідомити Департамент персоналу Міністерства юстиції України до 01.11.2019; надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції (підпункт 7 та 8 пункту 5 Наказу).

Відповідно до запису Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1001191110025005241 від 03.09.2020 державну реєстрацію Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області припинено (а.с.201).

29.10.2019 проведено державну реєстрацію Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) як юридичної особи, про що до вказаного Реєстру внесено запис №1 119 102 0000 016926.

Отже, з дня утворення Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) до нього перейшли повноваження та функції, зокрема Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, який втратив такі повноваження та функції згідно з пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 за №870.

Позивача не повідомлено про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією.

Інша робота за відповідною професією чи спеціальністю позивачу не пропонувалася.

Наказом Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області від 24.12.2019 за №2415/03 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з займаної посади - головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих ЗМІ та громадських формувань Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 27.12.2019 відповідно до п. 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» - у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, з припиненням державної служби.

Вказаним наказом також вирішено виплатити позивачу компенсацію за 4 календарні дні додаткової відпустки за стаж за 2019 рік (а.с.17).

Судом також встановлено, що в Південно-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) існували вакантні посади станом на 24.12.2019, тобто на день прийняття оскарженого наказу, вакантними залишалися 144 посади, а у відділі державної реєстрації друкованих ЗМІ та громадських формувань Управління державної реєстрації Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) - 8 посад.

02.11.2020 Івано-Франківським окружним адміністративним судом винесено ухвалу про витребування доказів (а.с. 230-232).

На виконання ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду представником Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) надану суду копії наказів про звільнення та призначення шести працівників відділу державної реєстрації друкованих ЗМІ та громадських формувань Управління державної реєстрації Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відповідно. Отже, у даному відділі вакантними залишились дві посади (а.с.238-262).

Судом також встановлено, що Головне територіальне управління юстиції в Івано-Франківській області, виконуючи свої повноваження керувалося Положенням про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23.11.2011 за №1707/5, (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 за №759/19497)

Згідно з наказом Міністерства юстиції від 23.10.2019 за №3228/5 у тексті Положення слова «Головне територіальне управління юстиції» в усіх відмінках і числах замінено словами «міжрегіональне управління» у відповідних відмінках і числах.

Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) діє на підставі Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, що затверджено тим же наказом - наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 за №1707/5 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 за №759/19497).

Позивач, вважаючи оскаржений наказ відповідача незаконним, звернувся до суду з із вказаним адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати наказ «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що посадові особи суб`єктів владних повноважень зобов`язані діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до положень статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначається Законом України "Про державну службу" за №889-VІІІ від 10.12.2015 (надалі по тексту також Закон №889-VІІІ).

За змістом частини 1 статті 3 Закону №889-VІІІ цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Пунктами 2, 7 частини 1 статті 1 Закону №889-VІІІ державна служба визначена як публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема, щодо забезпечення виконання законів та інших нормативно-правових актів та реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Відповідно до частин 2 і 3 статті 5 Закону №889-VІІІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Пункт 4 статті 83 Закону № 889-УІІІ серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.

Пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ серед підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення встановлює таку: ліквідація державного органу.

Згідно з частиною 4 та 5 статті 87 вказаного Закону, у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Частиною 5 статті 22 Закону України «Про державну службу» передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі №804/3722/17.

Таким чином, оскільки порядок звільнення державних службовців у зв`язку з ліквідацією та реорганізацією державного органу не врегульований, тому до спірних правовідносин також підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), якими передбачено загальні підстави припинення державної служби.

Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Так, відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Також пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлено, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Таким чином, як слідує з матеріалів справи та пояснень представників сторін, укладений позивачем з відповідачем трудовий договір (в даному випадку наказ Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області від 11.04.2016 за №625/6) строковим не був. Одночасно, як слідує з копії трудової книжки НОМЕР_1 згідно з наказом від 11.04.2016 за №625/6, ОСОБА_1 переведена на посаду заступника головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області безстроково, так як конкретний термін чи настання певної події, з якими пов`язано припинення публічної служби не зазначені.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, яка регулює питання розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 вказаного Кодексу визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до статті 49-2КЗпП України, яка визначає порядок вивільнення працівників, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Стаття 42 КЗпП України визначає, що роботодавцем має бути враховано переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

Відповідно до статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Отже, для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен здійснити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом підготовки довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Зазначена правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 08.05.2019 у справі №806/1175/17.

Відповідно до частин 1, 2 статті 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Пунктом 5 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 за №1074 (надалі - Порядок №1074), передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої-) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим, при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації-) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України у постановах від 17.10.2011 року за №21-237а11, від 04.03.2014 №21-8а14, від 27.05.2014 №21-108а14, від 28.10.2014 №21-484а14, від 19.01.2016 №21-2225а15 та була підтримана Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 року по справі № 816/979/17, від 20 червня 2018 року по справі №П/811/3349/15.

Таким чином повна ліквідація державного органу можлива у випадку, коли держава відмовляється від реалізації функцій, виконання яких було покладено на ліквідований орган, або передає ці функції іншому державному органу, який вже існує на момент прийняття рішення про ліквідацію, тобто не є правонаступником. Зміна статусу чи назви державного органу - юридичної особи в жодному випадку не може свідчити про повну ліквідацію.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1074, права та обов`язки органів виконавчої влади у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади переходять до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з частиною 1 статті 89, частиною 4 статті 91 вказаного Кодексу, юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення.

Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 (справа №21-8а14), від 27.05.2014 (справа №21-108а14), від 28.10.2014 (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася в постановах Верховного Суду, зокрема від 12.12.2018 в справі №826/25887/15, від 17.07.2019 в справі №820/2932/16.

Так, Верховний Суд в постанові від 17.07.2019 в справі №820/2932/16 зазначив, що якщо ліквідовано орган з одночасним створенням іншого органу, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов`язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.

Верховний Суд в постанові від 04.07.2019 в справі №2а-108/12/2670 зазначив, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В розпорядчому акті органу державної влади - в постанові Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.

Разом з тим, функції вказаного органу, що ліквідується, покладено на інший орган -Південно-Західне міжрегіональне управління юстиції Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), який визначено його правонаступником.

З 29.10.2019 - дня утворення Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) до нього перейшли повноваження та функції, зокрема Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, який втратив такі повноваження та функції згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 за №870.

Вказані обставини згідно з частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України та наведених правових позицій Верховного Суду свідчать про реорганізацію юридичної особи.

Отже, у Головному територіальному управлінні юстиції Івано-Франківській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація.

І роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури звільнення у зв`язку з реорганізацією, зокрема:

- довести до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників;

- персонально попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення;

- запропонувати працівникові іншу роботу за відповідною професією чи спеціальністю рівнозначну або нижчу посаду;

- за відсутності згоди на переведення на іншу посаду - отримати попередню згоду виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, на звільнення працівника.

Верховний Суд в постанові від 09.10.2019 у справі №208/3390/16-а звернув увагу на те, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Отже, роботодавець позивача зобов`язаний був запропонувати позивачу іншу роботу, чого зроблено не було. Крім того, ним не надано доказів відсутності вакантних посад на час звільнення позивача. При цьому, наявність вакантних посад у правонаступника роботодавця позивача підтверджено відповідними доказами (штатним розписом).

Вказані обставини свідчать про те, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог законодавства.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 даної статті, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не спростував доводи позивача та не надав суду належних письмових доказів на підтвердження правомірності звільнення ОСОБА_1 та, як наслідок, суд дійшов висновку про те, що наказ Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області №2415/03 від 24.12.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Верховний Суд в постанові від 12.12.2018 року у справі №815/436/17 з подібними правовідносинами виклав правову позицію, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберігалося його попереднє місце роботи.

При ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статі 40 Кодексу законів про працю України можуть застосовуватися і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції правомірно було поновлено позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Підстави для поновлення позивача на посаді у новоутвореній установі відсутні, оскільки його не було переведено в установленому законом порядку.

З огляду на наведене, оскільки права позивача порушені, то вони підлягають відновленню шляхом скасування оскарженого наказу та поновлення позивача на посаді, з якої її було незаконно звільнено.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 згідно оскарженого наказу Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області №2415/03 від 24.12.2019 звільнено з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих ЗМІ та громадських формувань Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області з 27.12.2019, то згідно вимог частини 1 статті 235 КЗпП України, ОСОБА_1 слід поновити на посаді головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань в Івано-Франківській області Управління реєстрації Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з 27.12.2019 року.

Правові наслідки незаконного звільнення працівника з роботи передбачені частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України. Так, вказана стаття передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул у зв`язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 рахується судом з 27.12.2019 по 20.11.2020 (день ухвалення судом цього рішення) та становить 220 днів.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України за №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області від 20.01.2020 за №09-24/15, розмір заробітної плати позивача за останні 2 календарні місяці роботи складає 17 135,34 грн. (а.с. 33).

Розмір середньоденної заробітної плати позивача становить - 463,12 грн. (згідно довідки Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (а.с.197).

Оскільки вимушений прогул ОСОБА_1 складає 220 днів з 27.12.2019 по 20.11.2020 включно (згідно довідки Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (а.с.197) - фактична кількість невідпрацьованих робочих днів за час вимушеного прогулу за період грудень 2019 - вересень 2020 становить 184 дні, а також судом встановлено, що у жовтні 2020 року робочих днів було 21, а у листопаді по 20.11.2020 (день винесення рішення) - 15 робочих днів), то на її користь слід стягнути з відповідача середній заробіток в сумі 101 886,40 грн. (463,12 грн. х 226 днів) за час вимушеного прогулу з утриманням податків та обов`язкових платежів.

Відповідно до частини 7 статті 235 Кодексу рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно пунктів 2-3 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2) та поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 9 725,52 грн. (21 день х 463,12 грн.) з вирахуванням податків та обов`язкових платежів підлягає негайному виконанню.

Що стосується визнання протиправною бездіяльності Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) щодо переведення позивача на рівнозначну вакантну посаду у відділ державної реєстрації друкованих ЗМІ та громадських формувань Управління державної реєстрації Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), то з цього приводу суд зазначає, що позивач проходила державну службу в Головному територіальному управлінні юстиції в Івано-Франківській області, звідки була звільнена.

Будь-яких доказів щодо звернення до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про переведення її на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань в Івано-Франківській області Управління реєстрації Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) позивачем не надано, а тому суд приходить до висновку про відсутність бездіяльності відповідача та відмову у задоволенні даної позовної вимоги.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходить з того, що згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору. Однак, позивачем були понесені витрати на правову допомогу, що підтверджується квитанцією від 21.01.2020 за №RC_H2FMBC5LLTCG8YQU3GNQL на суму 1000 грн., квитанцією від 05.02.2020 за №RC_H2FMBC5LQKUNR4CIRZGJ4 на суму 3000 грн., квитанцією від 07.10.2020 за №RC_H2FMBC5OFQUQ2QCCSVZ3Z на суму 2000 грн. Загальна сума 6000 грн.

За визначенням ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано суду вищезазначені квитанції загальною сумою 6000 грн.

Суд вважає, що витрати на правову допомогу є співмірними із складністю даної справи, ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, а відтак такі витрати підлягають до стягнення у зазначеному розмірі.

З огляду на зазначене, враховуючи, що рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, суми витрат на правничу допомогу, підлягають стягненню з Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в розмірі 6000 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області "Про звільнення ОСОБА_1 " від 24.12.2019 за №2415/03.

Поновити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на посаді головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань в Івано-Франківській області Управління реєстрації Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (код ЄДРПОУ 43316386).

Стягнути з Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 101886 (сто одну тисячу вісімсот вісімдесят шість) гривень 40 копійок з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (код ЄДРПОУ 43316386) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань в Івано-Франківській області Управління реєстрації Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) та в частині стягнення заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) за один місяць в сумі 9 725 (дев`ять тисяч сімсот двадцять п`ять) гривень 52 копійки з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування звернути до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

відповідач: Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (код ЄДРПОУ 43316386, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя Микитюк Р.В.

Рішення складене в повному обсязі 30 листопада 2020 р.