Рішення № 93156983, 27.11.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2020 р. Справа № 120/4208/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниця у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання дій протиправними та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ), яка подана та підписана його представником - адвокатом Левчишиною Оленою Валентинівною до Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача та скасувати постанову за № 151414 від 13.12.2019 року про застосування адміністративно - господарського штрафу в сумі 17000 грн.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на те, що він у липні 2020 року за фактом виявлення недоплати грошових коштів з пенсії, звернувся до органів Пенсійного фонду, де був проінформований про відкриття територіальними органами ДВС відносно нього виконавчого провадження від 18.02.2020 року, на підставі винесення відповідачем постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 15 ч. 1 ст. 60 цього ж Закону. На переконання позивача, оскаржувана постанова є протиправною, оскільки обставини, що були виявлені в ході проведення перевірки стосуються транспортного засобу, який хоч і належав позивачу на праві приватної власності, однак перебував в законному володінні іншої особи, яка в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт" і є автомобільним перевізником. Тому, за твердженнями позивача, він у спірних відносинах не має статусу автомобільного перевізника згідно ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", оскільки такий статус належить іншій особі - ФОП ОСОБА_2 , який на законній підставі ним користується. Крім цього позивач зазначає, що оскаржувана постанова була винесена без його участі, що свідчить про порушення процедури повідомлення позивача про розгляд справи. За таких обставин вважає прийняту відносно нього постанову протиправною та просить її скасувати.

Ухвалою суду від 20.08.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. Наступною ухвалою суду від 11.09.2020 року задоволено клопотання представника позивача та продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви, які повністю було усунуто 25.09.2020 року.

Після усунення недоліків ухвалою від 29.09.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

Натомість, відповідач копію ухвали про відкриття провадження від 29.09.2020 отримав 30.09.2020 року, що підтверджується розпискою про вручення, однак у встановлений судом строк відзив на позовну заяву та витребуваних доказів не надав, тому суд у відповідності до положень ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

15.10.2019 року у пункті габаритно-вагового контролю на а/д М-05 "Київ-Одеса", посадовими особами Управління Укртрансбезпеки в Одеській області проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки: DAF, модель: AS 95 XF (спеціалізований вантажний - спеціалізований сідловий тягач) за реєстраційним номером: НОМЕР_1 , належний на праві власності ОСОБА_1 , під керуванням водія - ФОП ОСОБА_2 , який перевозив вантаж згідно ТТН № 723 від 14.10.2019р.

За результатами габаритно-вагового контролю посадовими особами Укртрансбезпеки встановлено факт перевезення вантажу даним транспортним засобом із перевищенням габаритних обмежень, визначених п. 22.5 ПДР України. Зокрема, було встановлено фактичне перевищення габаритів, а саме перевищення габаритів на строєну вісь - 24,44 т. при дозволених 22 т.

Вказані матеріали для розгляду були направлені в орган державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання, тобто в Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області.

Так, 13.12.2019 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області винесено постанову № 151414 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу за допущене порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", згідно санкції абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" в розмірі 17 000 грн.

Незгода позивача із винесеною постановою № 151414 від 13.19.2019 року, зумовило звернення останнього до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-ІІІ). Так, цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Відповідно до частини 11 статті 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

За приписами частини 3 статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 (далі - Положення № 103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (пункт 8 Положення № 103).

Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону N 2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб`єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень передбачено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 N 1567 (далі - Порядок N 1567).

Надаючи оцінку обставинам, на які безпосередньо посилається позивач у своєму адміністративному позові, суд враховує, що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників. Тобто, суб`єктом юридичної відповідальності згідно абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону N 2344 є автомобільний перевізник.

Так, за визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Статтею 33 Закону № 2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Крім того статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлена відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства в сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.

Як уже встановлено судом, позивач є власником транспортного засобу марки: DAF, модель: AS 95 XF (спеціалізований вантажний - спеціалізований сідловий тягач) за реєстраційним номером: НОМЕР_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , копія якого наявна у матеріалах справи.

Однак, судом встановлено, що згідно товарно-транспортної накладної № 723 від 14.10.2019 року, на підставі якої і перевозився вантаж автомобільним транспортом позивача, автомобільним перевізником вантажу (на момент зупинки транспортного засобу - 15.10.2019 року) була інша особа - ФОП ОСОБА_2 , який крім іншого і був безпосереднім водієм даного транспортного засобу.

Той факт, що позивач - ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин передав своє право на вищезазначений транспортний засіб підтверджується копією договору позички від 20.04.2019 року б/н, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який в свою чергу, із пояснень позивача, на виконання п. 3.1.4 цього договору передав право користування іншій особі - ФОП ОСОБА_2 , яким і здійснювалось перевезення вантажів згідно ТТН № 723 від 14.10.2019 року.

В межах даного адміністративного позову, суд також звертає увагу, що наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568) затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363). Згідно з розділом 1 Правил № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Додатком 7 до Правил № 363 затверджена форма товарно-транспортної накладної, в якій обов`язковою до заповнення графою визначено автомобільного перевізника. Так, у даному випадку у товарно-транспортній накладній визначено перевізника - ФОП ОСОБА_2 , проте, даний факт було проігноровано посадовими особами Укртрансбезпеки під час перевірки.

При цьому, за змістом частини другої статті 801 Цивільного кодексу України витрати, пов`язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.

Отже, з урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що позивач в розумінні вимог Закону № 2344 в межах спірної ситуації не є автомобільним перевізником, а отже не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно ст. 48 Закону № 2344, у зв`язку з чим правових підстав для застосування до нього адміністративно господарського штрафу згідно абз. 1 ч. 1 ст. 60 цього ж Закону також не має.

Отже, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи, що позивач в межах спірних правовідносин не вважався автомобільним перевізником в розумінні статтей 1, 48 Закону № 2344, тому оскаржувана постанова відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу № 151414 від 13.12.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно, наявні підстави для задоволення адміністративного позову у цій частині.

Відносно обраного позивачем способу захисту в частині визнання протиправними дій відповідача щодо винесення оскаржуваної постанови № 151414 від 13.12.2019 року, то суд зазначає, що її скасування в судовому порядку як протиправної свідчить також і про неправомірність дій відповідача, пов`язаних із її винесенням. Втім, самі по собі дії відповідача наразі не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків, адже правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії - постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 151414 від 13.12.2019 року. З огляду на це належним та достатнім способом відновлення порушених прав позивача є скасування такої постанови. Отже, в задоволення цієї частини позовних вимог щодо оскарження дій відповідача слід відмовити.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково. При цьому суд враховує, що відповідач всупереч положенням ч. 2 ст. 77 КАС України не надав суду жодного доказу як і письмового пояснення (відзиву) на спростування доводів позивача.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат суд не вирішує.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу №151414 від 13.12.2019 року відносно ОСОБА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 27.11.20 р.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області (код ЄДРПОУ юридичної особи - Укртрансбезпеки: 39816845, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович