Рішення № 93150387, 27.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2020 року м. Київ № 640/4146/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області № 807 від 02.12.2019 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 09-20 від 27.01.2020 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну служби України повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він є громадянином Російської Федерації, та перебуває за її межами у зв`язку з тим, що він був змушений залишити територію своє країни та шукати захист в Україні з огляду на об`єктивні обставини, які викликали в нього обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров`я.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву та витребувано належним чином засвідчену копію оскаржуваного наказу № 807 від 02.12.2019; письмові пояснення з приводу фактичних обставин та юридичних підстав, покладених в основу оскаржуваного наказу, а також, належним чином засвідчені копії усіх документів, що стали підставою для її прийняття; належним чином засвідчені копії матеріалів особової справи позивача; належним чином засвідчені копії рішення № 09-20 від 27.01.2020, а також усіх документів, що слугували підставою для його прийняття.

24.03.2020 представником Державної міграційної служби України подано відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що, при прийнятті оскаржуваного рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відповідно до вимог статті 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання 1984 року, статті 28 Конституції України, частини 2 статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», не встановлено фактів щодо можливості застосування до позивача смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого що принижує гідність поводження чи покарання в разі повернення на батьківщину.

Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянином Російської Федерації, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Муцалаул, Хасавюртівського району, Республіка Дагестан, Російська Федерація, за національністю аварець, одружений, релігійний шлюб, сповідує іслам, освіта середня. До України прибув легально автобусом 07.12.2016 з території Республіки Білорусь. Документи, що посвідчують особу у матеріалах справи відсутні. За отриманням захисту на території України звертався вдруге.

31.01.2017 громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС у місті Києві.

Висновком про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту по справі №2017KYIV0014 від 16.02.2017 повідомлено про доцільність прийняття рішення щодо відмови в оформленні документів гр. Російської Федерації ОСОБА_1 , у зв`язку з необґрунтованістю заяви та відсутності умов зазначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».

На підставі висновку по справі №2017KYIV0014 від 16.02.2017 прийнято Наказ № 77 від 16.02.2017 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Російської Федерації ОСОБА_1 , яким відмовлено в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Повідомленням №22 від 20.02.2017 відповідно до статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» повідомлено позивача, про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку з очевидною необґрунтованістю заяви, відсутністю побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» на підставі Наказу ГУ ДМС у місті Києві № 77 від 16.02.2017.

04.09.2017 ОСОБА_1 звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, в якому просив суд визнати неправомірним та скасувати Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві № 77 від 16.06.2017 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 47-17 від 16.06.2017 про відхилення скарги на рішення ГУ ДМС України в м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2019 року у справі № 826/11028/17, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року, відмовлено у задоволенні позову та визнано законною відмову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 .

03 жовтня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду позивачу відмовлено у відкритті касаційного провадження з огляду на те, що касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

При розгляді адміністративної справи № 826/11028/17 судом першої інстанції було встановлено, що в анкеті ОСОБА_1 від 31.01.2017 зазначено, що він був змушений покинути країну походження у зв`язку з переслідуванням за сфабрикованими звинуваченнями в тероризмі з політичних та релігійних причин. Позивача звинуватили у тероризмі, бандитизмі та незаконному зберіганні вогнепальної зброї, за що був засуджений і відбув покарання у вигляді позбавлення волі строком на 13 років у колоніях № 4, 5, 6 м. Пенза.

Судом досліджено, що під час співбесіди 08.02.2017 ОСОБА_1 повідомив, що звільнився у 2015 році та взятий під нагляд на 3 роки, після 10 місяців було заарештовано за зберігання боєприпасів (патронів), які з його слів підкинули під час обшуку. Після зізнання, що патрони належали йому, засуджений до позбавлення волі строком на 11 місяців.

Окружним адміністративним судом міста Києва під час аналізу матеріалів справи №826/11028/17 встановлено, що причинами виїзду позивача з країни походження є уникнення встановленого адміністративного нагляду, який є лише системою тимчасових профілактичних засобів спостереження і контролю за поведінкою конкретних осіб, які відбували покарання в місцях позбавлення волі, завданням якого є запобігання вчиненню повторних злочинів та здійснення впливу на них. Враховуючи те, що інформація про прямий причинно-наслідковий зв`язок між будь-яким переслідуванням ОСОБА_1 , та порушеною відносно нього кримінальною справою у Російські Федерації не доведено відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом досліджена інформація про те, що позивач прибув до України з території третьої безпечної країни - Республіки Білорусь автобусом, що свідчить про відсутність суб`єктивного елементу обґрунтованості його побоювання.

Зазначено, що матеріали справи № 826/11028/17 свідчать про відсутність дискримінації стосовно заявника за національною ознакою. Позивач ніколи не був членом жодної політичної партії, релігійної, військової або громадської організації. Заявник ніколи не брав участі у діяльності політичних партій, релігійних чи інших організацій.

Суд зазначив, що в Російській Федерації відсутній збройний конфлікт, що дає підстави вважати про відсутність загроз життю та здоров`ю позивачу внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту у випадку його повернення до Російської Федерації.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва №826/11028/17 прийшла до висновку, що Головним управління Державної міграційної служби України в м. Києві, де розглядалась заява громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , було належним чином проаналізовано всі подані останнім відомості про його особу та причини звернення за захистом, і на підставі ч. 6 ст. 8 Закону прийнято правомірне рішення № 77 від 16.02.2017 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судове рішення у справі №826/11028/17 набрало законної сили 03 вересня 2019 року.

12.11.2019 позивач звернувся повторно із заявою-анкетою № 296 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, вказавши, що у нього з`явились нововиявлені обставини щодо підстав визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У заяві позивач повідомляє, що він не може повернутись у свою країну, оскільки йому загрожує смерть у разі повернення. Від своїх родичів позивач дізнався про те, що силові структури РФ (Республіка Дагестан) шантажують його рідних (синів, матір, брата) з метою його повернення додому.

Під час співбесіди 12.11.2019 року позивач на запитання про надання підтверджуючої інформації щодо кримінальних переслідувань його родичів з боку силових структур РФ відповів, що на словах всю інформацію наводить з інтернету, про вказані факти йому стало відомо зі слів матері та соціальних груп, назв яких не знає. Затримання родичів та сина позивач пов`язує із собою лише на підставі власних припущень без документальних підтверджень (а.с 49-54).

Наказом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 02.12.2019 року № 807 на підставі висновку головного спеціаліста відділу соціальної інтеграції Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 02.12.2019 та відповідно до частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.58)

02.12.2019 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області сформовано повідомлення №344 про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач 13.12.2019 звернувся зі скаргою на наказ Центрального міжрегіонального управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 807 від 02.12.2019 до Державної міграційної служби України.

Рішенням Державної міграційної служби у м. Києві від 27.01.2020 № 09-20 скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 було відхилено.

18.02.2020 року позивач отримав повідомлення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 02.12.2019 року № 344 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи такі рішення відповідача необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та вказаної правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно із визначенням, наведеним в п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:

1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження;

3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань;

4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

Тож, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.02.2018 у справі № 815/2911/17.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (ч. 4 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Відповідно до ч. 8 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Згідно з ч. 1, 2, 6 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.

Відповідно до ч. 8-12 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Документи, отримані або підготовлені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім`ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

Відповідно до частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Аналіз наведених норм дає підстави суду дійти висновку про те, що перевірка та встановлення нововиявлених обставин у матеріалах повторного звернення позивача правомірно проводилось Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області з урахуванням обставин досліджених органами міграційної служби під час попереднього звернення громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 від 31.01.2017.

Суд зазначає, що встановлені судом обставини та факти у рішенні № 826/11028/17, яке набрало законної сили 03.09.2019 мають преюдиційний характер, та не потребують доказування, оскільки відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В силу зазначеної норми, твердження позивача стосовно можливого політичного, релігійного переслідування не беруться судом до уваги з огляду на їх спростування судовим рішенням № 826/11028/17.

Як вбачається судом з матеріалів справи, позивач повідомив в якості нововиявлених обставин власні побоювання стати жертвою переслідувань лише на підставі власних припущень.

Суд критично ставиться до обставин, повідомлених позивачем стосовно переслідування та катування його родичів, оскільки доказів та документальних підтверджень причинно-наслідкового зв`язку між повідомленими фактами та їх наслідками для позивача не надано, як і не встановлено достовірність повідомлених даних. На підставі проведеного аналізу, суд не вбачає підстав для визнання повідомлених позивачем обставин нововиявленими.

Доказів можливої шкоди у разі повернення позивача в країну громадянської належності суду не надано.

Відтак, відповідачем при прийнятті спірного рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а тому обґрунтовано прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність конкретних підстав, через які позивач не може повернутися до країни громадянської належності, оскільки позивач не навів дійсних фактів, які б давали підстави вважати, що відносно нього є реальні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно з частинами 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 2, 5-11 72-77, 90, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області ( 02152, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Т.П. Балась