Рішення № 93148796, 27.11.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.11.2020Справа № 910/13683/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Український державний центр радіочастот"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські новітні технології"

про стягнення 25 014, 31 грн.,

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Український державний центр радіочастот" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські новітні технології" (далі - відповідач) про стягнення 25 014, 31 грн., з яких: 24 105, 60 грн. основного боргу, 744, 76 грн. пені та 163, 95 грн. 3 % річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказував на те, що 18.11.2015 року між ним та відповідачем було укладено Договір № 3075/243М-15 на роботи, пов`язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів, відповідно до умов якого позивач зобов`язався провести, а позивач - прийняти та оплатити роботи, пов`язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів. Проте відповідач взяті на себе за Договором обов`язки належним чином не виконав, означені роботи вчасно та у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат. У зв`язку з наведеними обставинами, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2020 відкрито провадження у справі № 910/13683/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

02.10.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 29.09.2020 року, в якій останній збільшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 35 129, 99 грн., з яких: 33 348, 07 грн. - основний борг, 1 603, 70 грн. - пеня, 178, 22 грн. - 3 % річних.

При розгляді вищевказаної заяви про збільшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що вона подана позивачем з дотриманням вимог, передбачених приписами статті 46 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим така заява приймається судом до розгляду. За таких обставин, справа розглядається у редакції означеної заяви, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 15.09.2020 про відкриття провадження у справі № 910/13683/20 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01001, місто Київ, вулиця Трьохсвятительська, будинок 5/1, літ. А.

Проте вказане поштове відправлення було повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду без вручення відповідачу.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 15.09.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2020, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.11.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські новітні технології" (далі - замовник, відповідач) та Державним підприємством "Український державний центр радіочастот" (далі - позивач, виконавець) було укладено Договір № 3075/243М-15 на роботи, пов`язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів (далі - Договір).

Предметом цього Договору є проведення позивачем робіт, пов`язаних з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) згідно з виданими дозволами, а також виявлення та усунення дії джерел радіозавад роботі РЕЗ відповідача.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 19 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" радіочастотний моніторинг здійснюється з метою захисту присвоєнь радіочастот, визначення наявного для використання радіочастотного ресурсу України, ефективності використання розподілених смуг радіочастот та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних рішень щодо підвищення ефективності використання та задоволення потреб користувачів радіочастотного ресурсу України. Радіочастотний моніторинг у смугах радіочастот загального та спеціального користування здійснюється за рахунок користувачів радіочастотного ресурсу.

Відповідно до Положення про радіочастотний моніторинг у смугах радіочастот загального користування, затвердженого рішенням Національної комісії з питань регулювання зв`язку України (НКРЗ) № 1599 від 16.07.2009 (далі - Положення), радіочастотний моніторинг у смугах радіочастот загального користування здійснюється за рахунок користувачів РЧР (пункт 1.6 Положення).

Пунктом 1.7 Положення визначено, що вартість робіт з радіочастотного моніторингу у смугах радіочастот загального користування та порядок їх оплати визначаються тарифами на роботи (послуги) Державного підприємства "Український державний центр радіочастот", пов`язані з користуванням радіочастотним ресурсом України та виділенням номерного ресурсу, затвердженими рішенням НКРЗ від 11.12.2008 № 1256.

Згідно з пунктом 1.8 Положення оплата робіт, пов`язаних з радіочастотним моніторингом, здійснюється користувачами радіочастотного ресурсу щомісячно на підставі договору з УДЦР відповідно до законодавства.

Пункт 1.9 Положення передбачає, що кожний користувач РЧР укладає з УДЦР договір про проведення радіочастотного моніторингу у смугах радіочастот загального користування.

Відповідно до пункту 3.2 Договору виконання робіт підтверджується відповідними актами виконаних робіт, підписаними обома сторонами.

За умовами пункту 3.3 Договору виконавець після закінчення проведення робіт оформлює рахунки за виконані роботи та разом з актами виконаних робіт надсилає на адресу замовника до кінця місяця, протягом якого виконувались роботи.

Пунктом 3.4 Договору встановлено, що розрахунки між виконавцем і замовником за роботи, пов`язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням ЕМС РЕЗ, проводяться шляхом перерахування суми, що вказана в платіжному документі, на розрахунковий рахунок виконавця, не пізніше 25 числа місяця наступного за місяцем, у якому був виставлений (оформлений) рахунок.

Згідно з пунктом 6.1 Договору останній укладений на строк один календарний рік, набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін. Дата набрання чинності та строку дії додаткових угод та додатків до цього Договору визначається сторонами у тексті самих додаткових угод та додатків.

За твердженнями позивача, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, у відповідності до умов пункту 3.3. Договору та на підтвердження належного виконання в повному обсязі робіт, позивач оформив акти виконаних робіт за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 та разом з відповідними рахунками надіслав на адресу відповідача. Проте акти виконаних робіт за вказаний вище період не були повернуті відповідачем підписаними, при цьому, зауважень та недоліків у виконаних позивачем роботах по вказаних актах відповідачем не заявлено. Відтак, на дату звернення до суду заборгованість відповідачем не оплачена та становить 33 348, 07 грн.

У зв`язку з наведеними обставинами, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає Договір № 3075/243М-15 від 18.11.2015 як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 Цивільного кодексу України та глави 33 Господарського кодексу України.

Згідно з частинами1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до частини 1 статті 889 Цивільного кодексу України за договором підряду замовник зобов`язаний сплатити підряднику встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

За приписами частини 1 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акту про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акту визнані судом обґрунтованими.

Державне підприємство "Український державний центр радіочастот" у поданій позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимоги, зазначало, що на виконання умов Договору за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 ним було виконано роботи, що підтверджується актами виконаних робіт № 20-1327 від 31.01.2020 на суму 3 391,20 грн., № 20-2912 від 28.02.2020 на суму 712,80 грн., № 20-4331 від 31.03.2020 на суму 2 527,20 грн., № 20-5488 від 30.04.2020 на суму 2 052,00 грн., № 20-6746 від 29.05.2020 на суму 8 100,00 грн., № 20-8931 від 30.06.2020 на суму 7 322,40 грн., № 20-10744 від 31.07.2020 на суму 6 004,80 грн., а також № 20-12509 від 31.08.2020 на суму 7 257,60 грн.

Судом встановлено, що згідно з вищенаведеними актами про виконання робіт позивачем виконано роботи відповідно до умов Договору № 3075/243М-5 від 18.11.2015.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань з виконання означених робіт свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення виконавцем умов укладеного між сторонами Договору.

Враховуючи те, що вказані вище акти виконаних робіт не містять підпису замовника - відповідача у справі, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Як було зазначено вище, згідно з пунктом 3.2 Договору виконання робіт підтверджується відповідними актами виконаних робіт, підписаними обома сторонами.

За умовами пункту 3.3 Договору виконавець після закінчення проведення робіт оформлює рахунки за виконані роботи та разом з актами виконаних робіт надсилає на адресу замовника до кінця місяця, протягом якого виконувались роботи.

Пунктом 3.3.1 Договору визначено, що у разі якщо замовник не підписує акти виконаних робіт, він повинен протягом п`яти робочих днів з моменту їх отримання надати виконавцю вмотивовану відмову.

Разом із тим, за змістом підпункту 3.3.2 цієї угоди у випадку не підписання замовником актів виконаних робіт, без вмотивованої відмови у прийнятті робіт по закінченню строку, вказаного в п.п. 3.3.1 Договору, акти вважаються підписаними, а роботи прийнятими та підлягають оплаті.

Відтак, суд дійшов висновку, що на підставі положень пунктів 3.3.1 та 3.3.2 Договору акти про виконання робіт № 20-1327 від 31.01.2020 на суму 3 391,20 грн., № 20-2912 від 28.02.2020 на суму 712,80 грн., № 20-4331 від 31.03.2020 на суму 2 527,20 грн., № 20-5488 від 30.04.2020 на суму 2 052,00 грн., № 20-6746 від 29.05.2020 на суму 8 100,00 грн., № 20-8931 від 30.06.2020 на суму 7 322,40 грн., № 20-10744 від 31.07.2020 на суму 6 004,80 грн., а також № 20-12509 від 31.08.2020 на суму 7 257,60 грн. є належними та допустимими доказами на підтвердження виконаних позивачем робіт за Договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням вищевказаних положень Договору та приписів чинного законодавства, обґрунтованими є доводи позивача про те, що відповідач повинен був оплатити роботи виконані позивачем у період з 01.01.2020 по 31.08.2020 роботи. Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов`язань з оплати виконаних відповідно до вищенаведених актів робіт, настав.

Судом встановлено, що загальна вартість виконаних позивачем робіт відповідно до наявних у матеріалах справи актів про виконання робіт № 20-1327 від 31.01.2020 на суму 3 391,20 грн., № 20-2912 від 28.02.2020 на суму 712,80 грн., № 20-4331 від 31.03.2020 на суму 2 527,20 грн., № 20-5488 від 30.04.2020 на суму 2 052,00 грн., № 20-6746 від 29.05.2020 на суму 8 100,00 грн., № 20-8931 від 30.06.2020 на суму 7 322,40 грн., № 20-10744 від 31.07.2020 на суму 6 004,80 грн., а також № 20-12509 від 31.08.2020 на суму 7 257,60 грн., становить 37 368,00 грн.

Разом із тим, позивач у поданій позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача основну заборгованість за спірними актами у загальному розмірі 33 348, 07 грн.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором № 3075/243М-15 від 18.11.2015, яка складає 33 348, 07 грн. (заявлена Державним підприємством "Український державний центр радіочастот" до стягнення у даній справі), підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати виконаних робіт, позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 178, 22 грн., з яких (згідно наявного у позовній заяві розрахунку): 50,87 грн. - 3 % річних, нараховані на суму заборгованості за актом № 20-1327 в розмірі 3 391,20 грн. у період з 26.02.2020 по 26.08.2020; 9,11 грн. - 3 % річних, нараховані на суму заборгованості за актом № 20-2912 в розмірі 712,80 грн. у період з 26.03.2020 по 28.08.2020; 25,69 грн. - 3 % річних, нараховані на суму заборгованості за актом № 20-4331 в розмірі 2 527,20 грн. у період з 27.04.2020 по 28.08.2020; 15,98 грн. - 3 % річних, нараховані на суму заборгованості за актом № 20-5488 в розмірі 2 052,00 грн. у період з 26.05.2020 по 28.08.2020; 42,49 грн. - 3 % річних, нараховані на суму заборгованості за актом № 20-6746 в розмірі 8 100,00 грн. у період з 26.06.2020 по 28.08.2020; 19,81 грн. - 3 % річних, нараховані на суму заборгованості за актом № 20-8931 в розмірі 7 322,40 грн. у період з 27.07.2020 по 28.08.2020.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

У той же час при дослідженні здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми 3 % річних судом було встановлено, що такий розрахунок не у повній мірі відповідає положенням законодавства та умовам укладеного між сторонами Договору в силу допущених помилок при визначенні початкових дат періодів прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості виконаних позивачем робіт.

Так, за змістом пунктів 3.3, 3.4 Договору виконавець після закінчення проведення робіт оформлює рахунки за виконані роботи та разом з актами виконаних робіт надсилає на адресу замовника до кінця місяця, протягом якого виконувались роботи, а розрахунки між сторонами проводяться шляхом перерахування суми, що вказана в платіжному документі, на розрахунковий рахунок виконавця, не пізніше 25 числа місяця наступного за місяцем, у якому був виставлений (оформлений) рахунок.

Вказаними положеннями на виконавця покладено обов`язок виставлення (оформлення) рахунків за виконані роботи та направлення їх на адресу замовника до кінця місяця, протягом якого виконувались відповідні роботи, тоді як на замовника покладено кореспондуючий обов`язок по оплаті таких рахунків не пізніше 25 числа місяця наступного за місяцем, у якому такі рахунки були виставлені (оформлені).

З матеріалів справи вбачається, що рахунок № 1327 від 28.01.2020 на оплату робіт за актом № 20-1327 від 31.01.2020 був оформлений позивачем та направлений (виставлений) відповідачу 31.01.2020, що згідно з умовами Договору свідчить про наявність обов`язку в останнього оплатити вказаний рахунок до 25.02.2020 включно. Разом із тим, суд зазначає, що рахунок № 2912 від 27.02.2020 на оплату робіт за актом № 20-2912 від 28.02.2020 був оформлений позивачем та направлений (виставлений) відповідачу 03.03.2020, що згідно з умовами Договору свідчить про наявність обов`язку в замовника оплатити вказаний рахунок до 25.04.2020 включно (25 число місяця, наступного за місяцем, у якому такий рахунок було виставлено). Рахунок № 4331 від 26.03.2020 на оплату робіт за актом № 20-4331 від 31.03.2020 був оформлений позивачем та направлений (виставлений) відповідачу 28.05.2020, що свідчить про наявність обов`язку в замовника оплатити вказаний рахунок до 25.06.2020 включно. Рахунок № 5488 від 28.04.2020 на оплату робіт за актом № 20-5488 від 30.04.2020 був оформлений позивачем та направлений (виставлений) відповідачу 06.05.2020, що свідчить про наявність обов`язку в замовника оплатити вказаний рахунок до 25.06.2020 включно. Рахунок № 6746 від 27.05.2020 на оплату робіт за актом № 20-6746 від 29.05.2020 був оформлений позивачем та направлений (виставлений) відповідачу 05.06.2020, що свідчить про наявність обов`язку в замовника оплатити вказаний рахунок до 25.07.2020 включно. Рахунок № 8931 від 25.06.2020 на оплату робіт за актом № 20-8931 від 30.06.2020 був оформлений позивачем та направлений (виставлений) відповідачу 03.07.2020, що свідчить про наявність обов`язку в замовника оплатити вказаний рахунок до 25.08.2020 включно. Рахунок № 10744 від 28.07.2020 на оплату робіт за актом № 20-10744 від 31.07.2020 був оформлений позивачем та направлений (виставлений) відповідачу 21.08.2020, що свідчить про наявність обов`язку в замовника оплатити вказаний рахунок до 25.09.2020 включно. Рахунок № 12509 від 28.08.2020 на оплату робіт за актом № 20-12509 від 31.08.2020 був оформлений позивачем та направлений (виставлений) відповідачу 02.09.2020, що свідчить про наявність обов`язку в замовника оплатити вказаний рахунок до 25.10.2020 включно.

Згідно з частиною другою статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою цих 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача протягом дійсного періоду прострочення ним виконання грошового зобов`язання за Договором, є сума, яка за розрахунком суду складає 106,56 грн., з яких: 50,87 грн. - 3 % річних, нараховані на суму заборгованості за актом № 20-1327 в розмірі 3 391,20 грн. у період з 26.02.2020 по 26.08.2020; 7,30 грн. - 3 % річних, нараховані на суму заборгованості за актом № 20-2912 в розмірі 712,80 грн. у період з 26.04.2020 по 28.08.2020; 13,26 грн. - 3 % річних, нараховані на суму заборгованості за актом № 20-4331 в розмірі 2 527,20 грн. у період з 26.06.2020 по 28.08.2020; 10,76 грн. - 3 % річних, нараховані на суму заборгованості за актом № 20-5488 в розмірі 2 052,00 грн. у період з 26.06.2020 по 28.08.2020; 22,57 грн. - 3 % річних, нараховані на суму заборгованості за актом № 20-6746 в розмірі 8 100,00 грн. у період з 26.07.2020 по 28.08.2020; 1,80 грн. - 3 % річних, нараховані на суму заборгованості за актом № 20-8931 в розмірі 7 322,40 грн. у період з 26.08.2020 по 28.08.2020.

За таких обставин, стягненню з відповідача підлягає 106,56 грн. 3 % річних, тоді як у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 71,66 грн. 3 % річних слід відмовити.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором, позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські новітні технології" 1 603,70 грн. пені згідно з наданим позивачем розрахунком.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктами 4.2, 4.3 Договору передбачено, що за порушення грошових зобов`язань замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення. Пеня нараховується на суму простроченого платежу, починаючи з 26 числа місяця, наступного за місяцем, у якому був виставлений (оформлений) рахунок до повної сплати замовником суми боргу, але не більше ніж за 180 (сто вісімдесят) календарних днів з моменту, коли зобов`язання мало бути виконане.

Разом із тим, при дослідженні здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми пені судом було встановлено, що такий розрахунок також не у повній мірі відповідає положенням законодавства та умовам укладеного між сторонами Договору з аналогічних підстав (допущено помилки при визначенні початкових дат періодів прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання).

Здійснивши власний розрахунок цієї штрафної санкції, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача протягом дійсного періоду прострочення замовником виконання грошового зобов`язання за Договором, є сума цієї штрафної санкції у розмірі 494,05 грн., з яких: 267,59 грн. - пеня, нарахована на суму заборгованості за актом № 20-1327 в розмірі 3 391,20 грн. у період з 26.02.2020 по 26.08.2020; 32,87 грн. - пеня, нарахована на суму заборгованості за актом № 20-2912 в розмірі 712,80 грн. у період з 26.04.2020 по 28.08.2020; 53,03 грн. - пеня, нарахована на суму заборгованості за актом № 20-4331 в розмірі 2 527,20 грн. у період з 26.06.2020 по 28.08.2020; 43,06 грн. - пеня, нарахована на суму заборгованості за актом № 20-5488 в розмірі 2 052,00 грн. у період з 26.06.2020 по 28.08.2020; 90,30 грн. - пеня, нарахована на суму заборгованості за актом № 20-6746 в розмірі 8 100,00 грн. у період з 26.07.2020 по 28.08.2020; 7,20 грн. - пеня, нарахована на суму заборгованості за актом № 20-8931 в розмірі 7 322,40 грн. у період з 26.08.2020 по 28.08.2020.

Відтак, стягненню з відповідача підлягає 494,05 грн. пені, у той час як в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 109,65 грн. пені слід відмовити.

Суд також зазначає, що позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог чи в іншій адресованій суду заяві не було зазначено про нарахування 3 % річних чи пені на суми заборгованості за актом № 20-10744 від 31.07.2020 (рахунок № 10744 від 28.07.2020) та актом № 20-12509 від 31.08.2020 (рахунок № 12509 від 28.08.2020), а також не було вказано конкретних періодів таких нарахувань, їх бази та методики проведення.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження сплати спірної суми заборгованості чи відсутності прострочення ним виконання своїх грошових обов`язків зі своєчасної оплати виконаних позивачем робіт.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 226, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські новітні технології" про стягнення 35 129, 99 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські новітні технології" (01001, місто Київ, вулиця Трьохсвятительська, будинок 5/1, літ. А; код ЄДРПОУ 30753866) на користь Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" (03179, місто Київ, проспект Перемоги, 151; код ЄДРПОУ 01181765) 33 348 (тридцять три тисячі триста сорок вісім) грн. 07 коп. основного боргу, 494 (чотириста дев`яносто чотири) грн. 05 коп. пені, 106 (сто шість) грн. 56 коп. 3 % річних, а також 2 031 (дві тисячі тридцять одну) грн. 32 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 27.11.2020 року.

Суддя В.С. Ломака