Рішення № 93148473, 12.11.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.11.2020Справа № 910/7335/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Лаврова В.О., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна»

до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві

про стягнення 1276200,69 грн

за участі представників:

від позивача - Волошин О.І. (уповноважений представник);

від відповідача - не з`явився;

від відповідача - Скляров О.Г. (уповноважений представник).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва до відповідачів, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві, третя особа - Головне управління ДФС у місті Києві із вказаною позовною заявою, пославшись на те, що внаслідок протиправної бездіяльності податкових органів, що полягає у винесенні протиправного податкового повідомлення-рішення та безпідставному неповерненні позивачу з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування в розмірі 1219569 грн., останньому було завдано шкоду у вигляді матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, що складає 1102263,30 грн., яку позивач просить стягнути з Державного бюджету України на свою користь, а також 3% річних в розмірі 173937,39 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.

19.06.2019 через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва позивачем на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 10.06.2019 подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 відкрито провадження у справі №910/7335/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

16.07.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що даний позов є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки у відповідача 2 відсутні будь-які грошові зобов`язання перед позивачем, а тому застосування ст. 625 ЦК України є недоречним. Щодо підстав невнесення до реєстру відомостей відповідач 2 зазначив, у зв`язку із зміною на законодавчому рівні механізму відшкодування ПДВ тимчасовий реєстр заяв, поданих до 01.02.2016, за якими станом на 01.01.2017 суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету. Оскільки тимчасовий реєстр заяв не працює, тому що не затверджено механізму функціонування даного реєстру. Окрім того, відповідач 2 зазначив, що відшкодування суми ПДВ є виключним правом платника податків, а тому, термін «грошове зобов`язання» не може бути застосовано у даному випадку.

17.07.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив, в якому останній зазначив, що не визнає позовні вимоги позивача, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві не є боржником у розумінні у даній справі, а фактично виконує функції банку. Окрім того, відповідач 1 зазначив, що визначення відповідачем Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві є безпідставним, оскільки жодних прав та інтересів позивача відповідач 1 не порушував , дії або бездіяльність відповідача 1 не оскаржувались та не оскаржуються в судовому порядку. Також, відповідачем 1 було зазначено, що механізм повернення інфляційних втрат та 3% річних з Державного бюджету України відсутній.

23.07.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив відповідача 1 в якому заперечив щодо позиції відповідача стосовно відсутності заборгованості, зазначивши, у зв`язку з тим, що після закінчення установлених законодавством строків для здійснення бюджетного відшкодування невідшкодованої суми ПДВ перетворюється на бюджетну заборгованість незалежно від того, з вини якого державного органу вони не відшкодовані. Оскільки позивачу не було повернуто суму ПДВ, слід вважати, що збереження в Державному бюджеті України сум є безпідставним, а тому позивач має право в порядку ст. 1173 ЦК України на відшкодування шкоди. Щодо заперечень відповідача 1, стосовно необґрунтованості визначення відповідачем Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, позивач зазначив, що у справах про стягнення з державного бюджету коштів відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади.

30.07.2019 позивачем подано відповідь на відзив відповідача 2 в якому зазначив, що бездіяльність відповідача 2 щодо неподання до органу Державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню була визнана у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/11379/14, яка залишена без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014, у зв`язку з чим, саме внаслідок бездіяльності відповідача 2 позивач було завдано шкоди у вигляді матеріальних втрат від знецінення грошових коштів, які підлягають відшкодуванню в порядку ст. 1173 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 залучено до участі у справі Головне управління ДФС у місті Києві в якості співвідповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 зупинено провадження у справі №910/7335/19 до прийняття Верховним Судом рішення у справі №910/4590/19.

Разом з тим, через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» надійшла заява про поновлення провадження у справі у в`язку з закінченням перегляду Верховним Судом справи №910/4590/19.

Окрім того, позивачем подано заяву про відмову від частини позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 173937,39 грн

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2020 поновлено провадження у справі №910/7335/19 та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 замінено відповідача-2 - Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві та відповідача-3 - Головне управління ДФС у місті Києві на їх правонаступника Головне управління Державної податкової служби у місті Києві.

В судовому засідання 12.11.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовільнити позов у повному обсязі. Представник відповідача 2 заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача 1 в судове засідання 12.11.2020 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20.05.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» подало до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві в електронній формі Податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2014 року, в рядку 23.1 якої зазначило, що бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку підлягає сума 1219569 грн.

Відповідно до п. 200.7 ст. 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно з п. 200.8 ст. Податкового кодексу України до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.

На виконання наведених вимог законодавства разом з вищевказаною податковою декларацією ТОВ «Аскоп-Україна» подало заяву про повернення суми бюджетного відшкодування за квітень 2014 року в розмірі 1219569 грн та розрахунок бюджетного відшкодування на вказану суму.

Пунктом 200.10 Податкового кодексу України встановлено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій) (п. 75.1.1 ст. 75 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 86.2 ст. 86 Податкового кодексу України, за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Положеннями п. 200.12. ст. 200 Податкового кодексу України на контролюючий орган покладений обов`язок у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок з зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з п. 200.13. ст. 200 Податкового кодексу України, на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Відповідно до пункту 200.14 ст.200 Податкового кодексу України, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування у звітному (податковому) періоді, та зараховує таку суму заниження до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду;

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві в період з 23.06.2014 по 05.07.2014 проведена документальна позапланова перевірка ТОВ «Аскоп-Україна» правомірності бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за квітень 2014, за результатами якої складено Акт №3799/26-53-15-01/30579869 від 04.07.2014 на підставі якого було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000431530 від 22.07.2014 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 101132 грн, заявленої в декларації з ПДВ за квітень 2014 року, щодо решти заявлено позивачем до відшкодування суми ПДВ податковий орган жодних порушень не встановив.

Позивач стверджував, що граничний термін подання/отримання податкової декларації з ПДВ за квітень 2014 року закінчився 16.07.2014, оскільки податкова декларація з ПДВ за квітень 2014 року була подана позивачем до податкового органу та отримана останнім 20.05.2014, податковий орган, згідно з приписами ст. 200 Податкового кодексу України, повинен був до 09.07.2014 подати до органу Державної казначейської служби України висновок з зазначенням суми ПДВ в розмірі 1118437 грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету, а орган Державної казначейської служби України - перерахувати такі кошти ТОВ «Аскоп-Україна» до 16.07.2014.

Однак, представниками сторін не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання бюджетного відшкодування в розмірі 1118437 грн на користь позивача - ТОВ «Аскоп-Україна».

Окрім того, позивач зазначає, що повідомлення-рішення №0000431530 від 22.07.2014 постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/11379/14 від 26.09.2014, яке залишене без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 було скасовано, у зв`язку з чим, податковий орган був зобов`язаний подати до Державної казначейської служби України висновок з зазначенням суми ПДВ в розмірі 101132 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету, а орган Державної казначейської служби України - перерахувати такі кошти ТОВ «Аскоп-Україна» до 29.12.2014

Згідно з положеннями п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість.

Постановою Верховного суду України у справі 826/11379/14 від 31.05.2016 зобов`язано державну податкову інспекцію у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві прийняти висновок із зазначенням суми бюджетної заборгованості з ПДВ та подати його ГУ Державної казначейської служби України у м. Києві.

20.06.2016 на виконання вищезазначеної постанови винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№51679549, проте на момент звернення позивача з даним позовом сума заборгованості з відшкодування ПДВ у розмірі 1219569 грн не перерахована позивачу до цього часу.

В даному випадку, у держави Україна був наявний обов`язок із відшкодування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» податку на додану вартість за квітень 2014 року в розмірі 1219569 грн, який в частині 1118437 грн є таким, що прострочений з 17.07.2014, а в частині 101132 грн з 30.12.2014 (наведені обставини встановлені остаточними судовими рішеннями по справах №826/11379/14.

В той же час, матеріалами справи та наданими поясненнями позивачем у судовому засіданні підтверджується, що в ході розгляду справи позивачем подано заяву про відмову від частини позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у розмірі 173937,39 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, у зв`язку з чим, суд вважає за можливе закрити провадження у справі №910/7335/19 в частині стягнення 3% річних у розмірі 173937,39 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із п.8 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

Застосування цього способу захисту визначається положенням ст.22 Цивільного кодексу України і проводиться як у договірних зобов`язаннях (ст.611 ЦК України), так і в позадоговірних зобов`язаннях (гл.82 ЦК України), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Спір у справі виник у зв`язку із спричинення позивачу шкоди, завданої внаслідок невідшкодування позивачу суми ПДВ в розмірі 1219569 грн, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача шкоду у вигляді інфляційних втрат у розмірі 1102263,30 грн.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, позивач внаслідок неправомірних дій відповідачів, не отримав з бюджету суму бюджетного відшкодування з ПДВ, яка, в силу положень Податкового кодексу перетворилась на бюджетну заборгованість, і позивач має право на отримання зазначеної суми коштів з Державного бюджету.

При цьому, спірні правовідносини виникли з передбаченого Податковим кодексом України права позивача на відшкодування з державного бюджету суми податку на додану вартість та внаслідок порушення такого права, і носять характер податкових.

Приписами ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено стягнення втрат від інфляції лише у зобов`язальних відносинах, які носять цивільно-правовий характер. За своєю правовою природою заявлена позивачем шкода є втратами від інфляції, розрахованої в порядку ст.625 ЦК України.

Таким чином, імперативними приписами ст. 1 Цивільного кодексу України прямо встановлена заборона застосування положень Цивільного кодексу України до податкових правовідносин, що виключає можливість задоволення даного позову.

Крім наведеного, суд також зазначає щодо обраного позивачем способу захисту наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якою визначено невиключний перелік способів захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення.

Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (аналогічна правова позиція викладене у постановах Вищого господарського суду України від 01.06.2016 по справі № 910/268/16, від 10.05.2016 по справі № 920/1837/14).

Суд зазначає, що положеннями ст. 200 Податкового кодексу України закріплений ефективний спосіб захисту порушеного права підприємства-платника податку на відшкодування суми податку на додану вартість з державного бюджету.

Так, відповідно до п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

За таких обставин, суд зазначає, що у випадку порушення права підприємства на відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість, таке підприємство має право на стягнення пені, як це передбачено Податковим кодексом України, який є спеціальним законом, що регулює правовідносини у галузі податкового права, однак можливість стягнення 3% річних та інфляційної складової боргу, нарахованих на бюджетну заборгованість, не передбачена таким спеціальним законом (Податковим кодексом України) та прямо заборонена Цивільним кодексом України.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо розподілу судового збору суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

За таких обставин, оскільки позовну вимогу про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1102263,30 грн заявлено позивачем у зв`язку із неправомірним діями відповідача 1 та відповідача 2, судовий збір за вказану вимогу не справляється, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат в цій частині.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволені позову.

Провадження у справі №910/7335/19 в частині позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних в розмірі 173937,39 грн (сто сімдесят три тисячі дев`ятсот тридцять сім) грн 39 коп. закрити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 26.11.2020

Суддя Я.В. Маринченко