Ухвала суду № 93146028, 25.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/1435

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

25 листопада 2020 року м. Київ № 640/29278/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши заяву представника громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом

громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві,

Державної міграційної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві (надалі - відповідач 1), адреса: 02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4-А, Державної міграційної служби України (надалі - відповідач 2), адреса: 01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 9, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київської області № 80112300004361 від 08 вересня 2020 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ № 193 від 19 листопада 2020 року Державної міграційної служби України в частині визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 15 липня 2005 року видану на ім`я громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київської області повторно розглянути заяву громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 про оформлення, видачу, обмін посвідки на постійне проживання.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача в наслідок прийняття суб`єктом владних повноважень неправомірних рішень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, якій просить:

- зупинити дію наказу № 193 від 19 листопада 2020 року Державної міграційної служби України в частині визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 15 липня 2005 року видану на ім`я громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 .

В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову позивач послалась на те, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав позивача.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Суд зазначає, що підстави, з яких може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Також, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види забезпечення позову.

У відповідності до частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Так, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача зазначає, що відмова іноземцю в оформленні, видачі, обміну посвідки, який з 2005 року вже був документований посвідкою на постійне проживання, тягне за собою негативні наслідки для позивача, якими, відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію», є вилучення посвідки на постійне проживання, обов`язок особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця, підлягає видворенню в порядку, передбаченому Законодавством, дана обставина на думку представника позивача свідчить про необхідність забезпечення позову шляхом зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

Водночас, суд звертає увагу, що обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на ті ж самі обставини, якими обґрунтовані й власне позовні вимоги.

Виходячи з наведених у заяві фактичних обставин, суд відмічає, що правомірність та оцінка спірного рішення, процедурні питання дотримання його прийняття підлягають з`ясуванню під час розгляду справи по суті про таке оскарження та буде дана судом за результатами розгляду справи.

Суд зазначає, що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на доводах позивача про наявність очевидних ознак протиправності рішення, а також не може ґрунтуватись на тих обставинах, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги, оскільки оцінку таким обставинам та доводам суд надає виключно під час розгляду справи по суті, але аж ніяк не під час вирішення питання щодо можливості вжиття заходів забезпечення позову.

Відтак, на переконання суду, при зверненні до суду з заявою про забезпечення позову, позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди її правам та інтересам до ухвалення рішення у даній справі, а викладені у заяві про забезпечення позову обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

У рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

З урахуванням зазначеного, у суду відсутні правові підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею (суддями). Відповідно до частини 8 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала про відмову у забезпеченні адміністративного позову може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Клочкова