Рішення № 93145902, 16.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2020 року м. Київ № 826/10741/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., за участі секретаря судового засідання Яцеленко Ю.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Бордунової Н.О. (ордер від 16.01.2020 року серії АА №1014560), представника відповідача 1 Волосовської А.В., представника відповідача 3 Кріт Т.В., представника відповідача 4 Доброва О.І., вирішивши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до третя особаДержавної податкової служби України; Київської міської митниці Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Київської митниці Держмитслужби Міністерство юстиції Українипро визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відповідач 1: Державної фіскальної служби України (далі також - відповідач 1, ДФС України), Відповідач 2: Київської міської митниці Державної фіскальної служби України (далі також - відповідач 2, Київська міська митниця ДФС), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Київської міської митниці Державної фіскальної служби України "Про звільнення ОСОБА_1 " від 29.05.2015 року №686-ос.

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці Державної фіскальної служби України.

- стягнути з Київської міської митниці Державної фіскальної служби України (адреса місцезнаходження: 03680, м. Київ, бул. Івана Лепсе, 8-А, Ідентифікаційний код юридичної особи 3942288) на користь ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) - середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 279 (одна тисяча двісті сімдесят дев`ять) грн.

- стягнути з Київської міської митниці Державної фіскальної служби України (адреса місцезнаходження: 03680, м. Київ, бул. Івана Лепсе, 8-А, Ідентифікаційний код юридичної особи 3942288) на користь ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 1 (одна) гривня 00 копійок.

Адміністративний позов обґрунтовано протиправністю наказу від 29.05.2015 року №686-ос Київської міської митниці Державної фіскальної служби України "Про звільнення ОСОБА_1 ", як такого, що прийнятий всупереч нормам Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, на підставі Закону України «Про очищення влади» та пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

На переконання позивача, на неї, яка на день звільнення обіймала посаду заступника начальника Київської регіональної митниці та Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, не розповсюджувалася дія Закону України «Про очищення влади», оскільки ОСОБА_1 почала служити у митних органах з 1994 року, та обіймала керівні посади з 1999 року, тобто, не виключно у період президентства ОСОБА_2 , та за час перебування на посаді жодним чином не сприяла узурпації влади Президентом України ОСОБА_2 , не приймала незаконних рішень та не вчиняла дій, які б були визнані протиправними в судовому чи адміністративному порядку, не ухилялася від виконання службових обов`язків.

Посилаючись на положення Конституції України, позивач звертає увагу, що ніхто не може нести відповідальність за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Крім того, Конституцією України та Законом України «Про державну службу» встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, як і державна служба ґрунтується на принципі персональної відповідальність за виконання службових обов`язків, що виключає можливість колективної відповідальності за вчинені екс-Президентом дії, визнані незаконними.

Позивачем наголошується, що перевірок, відібрання пояснень, під час процедури звільнення роботодавцем не здійснювалося, в той час, як підставою звільнення у відповідному наказі зазначені: довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та / або трудовій книжці ОСОБА_1 від 29.05.2015 року, доповідна записка персоналу від 29.05.2015 року №256/26/70-04-34.

Зокрема, позивач вважає, що пункт 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» не міг бути застосований до посади позивача, оскільки остання забезпечувала лише реалізацію митної політики, а не її формування та реалізацію.

Позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що незаконне звільнення позивача з займаної посади завдало глибоких моральних страждань, що призвело до вимушених змін у життєвих стосунках та змінило її звичайний життєвий уклад, завдало шкоди діловій репутації позивача.

Враховуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2015 року відкрито провадження в адміністративній справі; призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2015 року задоволено клопотання представника позивача: зупинено провадження у справі №826/10741/15 за позовом ОСОБА_1 до Відповідач 1: Державної фіскальної служби України, Відповідач 2: Київської міської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди до вирішення Конституційним судом України справи за двома конституційними поданнями: Верхового Суду України та конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч.3 ст. 22, ч. 1ст. 38, ст. 58, ч. 2 ст. 61, ч.1 ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України ч. 3 ст. 1, п. 7,8,9 ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 3, п. 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення", ч. 3 і 6 ст. 1; ч. 1,2,3,4 і 8 ст. 3; п. 2 ч. 5 ст. 5; п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 р. №1682-VII.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2015 року закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/10741/15 до колегіального судового розгляду у судовому засіданні після поновлення провадження у справі.

15.12.2017 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в новій редакції (далі також - КАС України в чинній редакції), визначеній Законом України від 03.10.2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно з пунктом 10 частиною першою Розділу VII Перехідних положень, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

06.11.2018 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) представником позивача подано клопотання про відновлення провадження по справі.

На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 22.11.2018 року № 1842 та відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2018 визначено суддю ОСОБА_3 для розгляду адміністративної справи № 826/10741/15.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2018 року прийнято адміністративну справу №826/10741/15 до провадження суддею Маруліною Л.О. одноособово. У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення провадження по справі відмовлено. Зобов`язано сторони невідкладно повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

04.02.2020 року представником позивача подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 04.12.2018 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020 року у відкритті апеляційного провадження відмовлено.

Через канцелярію суду 13.03.2020 року представником позивача подано клопотання про відновлення провадження у справі повторно.

Оскільки ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2018 року прийнято адміністративну справу №826/10741/15 до провадження суддею Маруліною Л.О. одноособово, та відбулася зміна складу суду, суд дійшов висновку розпочати розгляд адміністративної справи спочатку у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2020 року клопотання представника позивача від 13.03.2020 року про поновлення провадження у справі задоволено. Поновлено провадження в адміністративній справі №826/10741/15. Розгляд справи розпочато спочатку у порядку загального позовного провадження. Призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 28.05.2020 року.

Через канцелярію суду 27.04.2020 року ДФС України подано відзив на позовну заяву.

ДФС України проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що ОСОБА_1 надано заяву від 27.05.2015 року, що остання не заперечує щодо проходження перевірки та оприлюднення відомостей стосовно неї відповідно до вимог Закону України «Про очищення влади».

ДФС України проведено перевірку та встановлено, що у період з 04.06.2013 року до 23.06.2014 року ОСОБА_1 обіймала посаду заступника керівника територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та / або митну справу, що стало підставою для звільнення позивача на підставі Закону України «Про очищення влади».

Враховуючи викладене, відповідач 1 просить у задоволенні позову відмовити.

Через канцелярію суду 29.04.2020 року Київською митницею Держмитслужби (правонаступником Київської міської митниці ДФС) подано відзив на позовну заяву, в якій проти позову заперечує з підстав, аналогічних до вказаних ДФС України у відзиві.

Через канцелярію суду 06.05.2020 року позивачем подано відповідь на відзив в підтримку позовних вимог з урахуванням правової позиції Європейського суду з прав людини від 17.10.2019 року у справі "Полях та інші проти України".

Через канцелярію суду 08.05.2020 року позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд розглядати позовну заяву, в якій відповідачами визначено Державну фіскальну службу України (далі також - відповідач 1), Київську міську митницю Державної фіскальної служби України (далі також - відповідач 2), Державну митну службу України (далі також - відповідач 3), Київську митницю Держмитслужби (далі також - відповідач 4), третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, Міністерство юстиції України (далі також - третя особа), а позовні вимоги викладено в наступній редакції:

- визнати протиправною та скасувати довідку Київської міської митниці ДФС про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» від 29.05.2015 відносно ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною та скасувати доповідну записку відділу персоналу Київської міської митниці ДФС №256/26-70-04-34 від 29.05.2015 року відносно ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Київської міської митниці ДФС Державної фіскальної служби України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 29.05.2015 року №686-ос;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС з 29 травня 2015 року;

- допустити негайне виконання рішення у порядку статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України в частині поновлення на посаді заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС, правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби;

- стягнути з Київської міської митниці ДФС, правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби на користь ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29.05.2015 року;

- допустити негайне виконання рішення у порядку статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України в частині стягнення заробітної плати в межах стягнення за 1 місяць, що становить 7034 (сім тисяч тридцять чотири грн.) 50 коп.;

- стягнути з Київської міської митниці ДФС, правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби на користь ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 1 (одна) гривня 00 коп.;

- зобов`язати Київську міську митницю ДФС правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби інформувати Міністерство юстиції України про вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про ОСОБА_1 .

У підготовче засідання 28.05.2020 року прибули позивач та представник позивача. Належним чином повідомленими про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідачами участь уповноважених представників не забезпечено.

Судом поставлено на вирішення заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2020 року заяву від 08.05.2020 року про збільшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду. Ухвалено розглядати адміністративну справу №826/10741/15 відповідно до позовних вимог та складу учасників справи, визначених у заяві від 08.05.2020 року про збільшення розміру позовних вимог. Запропоновано позивачу у десятиденний строк, з дня наступного за днем цього підготовчого засідання, подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначення підстав поважності причин пропуску щодо позовних вимог: визнати протиправною та скасувати довідку Київської міської митниці ДФС про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" від 29.05.2015 відносно ОСОБА_1 ; визнати протиправною та скасувати доповідну записку відділу персоналу Київської міської митниці ДФС №256/26-70-04-34 від 29.05.2015 року відносно ОСОБА_1 . Запропоновано позивачу подати правову позицію у формі пояснень щодо відповідності оскаржуваної позивачем доповідної записки відділу персоналу Київської міської митниці ДФС №256/26-70-04-34 від 29.05.2015 року відносно ОСОБА_1 рішенню суб`єкта владних повноважень, яке може бути оскаржено до суду. Підготовче засідання відкладено на 08.07.2020 року.

Через канцелярію суду 19.06.2020 року відповідачем 1 подано клопотання по здійснення процесуального правонаступництва.

Через канцелярію суду 22.06.2020 року третьою особою подано пояснення третьої особи щодо позову, в якому просить відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що люстрація не є видом юридичної відповідальності, а аналіз юридичної конструкції норми частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади» свідчить про те, що встановлена заборона не потребує необхідності встановлення певних фактів, у тому числі, здійснення заходів (сприяння їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 ..

Через канцелярію суду відповідачем 4 подано заперечення на відповідь на відзив.

Через канцелярію суду 24.06.2020 року відповідачем 3 подано відзив на позовну заяву, в якій проти позову заперечує з підстав, аналогічних до вказаних ДФС України у відзиві.

Через канцелярію суду 26.04.2020 року відповідачем 4 подано відзив, в якій проти позову заперечує з підстав, аналогічних до вказаних Київською міською митницею ДФС у відзиві.

Через канцелярію суду 30.06.2020 року представником позивача подано пояснення на виконання ухвали суду від 28.05.2020 року.

Через канцелярію суду 06.07.2020 року представником позивача подано відповідь на відзив відповідача 3.

Через канцелярію суду 07.07.2020 року відповідачем 3 подано додаткові пояснення.

У підготовче засідання 08.07.2020 року прибули позивач, представника позивача та представники відповідачів 3, 4.

З огляду на те, що відповідачами 3 та 4 не отримано відповідні документи, направлені останнім представником позивача до початку цього підготовчого засідання, судом відкладено підготовче засідання до 29.07.2020 року.

Через канцелярію суду 20.07.2020 року третьою особою подано додаткові пояснення.

Через канцелярію суду 21.07.2020 року відповідачем 4 подано заперечення на заяву про поновлення строку.

Через канцелярію суду 21.07.2020 року відповідачем 4 подано заперечення на відповідь на відзив.

Через канцелярію суду 27.07.2020 року відповідачем 4 подано розрахунок середнього заробітку позивача.

У підготовче засідання 29.07.2020 року прибули позивач, її представник та представники відповідачів 3, 4, третьої особи.

Судом ухвалено відмовити представнику позивача у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог «визнати протиправною та скасувати довідку Київської міської митниці ДФС про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" від 29.05.2015 відносно ОСОБА_1 ; визнати протиправною та скасувати доповідну записку відділу персоналу Київської міської митниці ДФС №256/26-70-04-34 від 29.05.2015 року відносно ОСОБА_1 » з огляду на наступне.

Підставою звільнення в оскаржуваному наказі, копію якого отримано позивачем в день звільнення - 29.05.2015 року, зазначені: довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та / або трудовій книжці ОСОБА_1 від 29.05.2015 року, доповідна записка персоналу від 29.05.2015 року №256/26/70-04-34.

Відповідно до відбитку штемпеля на примірнику позовної заяви, останню позивачем подано до Окружного адміністративного суду міста Києва 04.06.2015 року.

Відповідно до частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла на день подання цього позову до суду, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Зазначені положення статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України кореспондуються із частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на день вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2015 року провадження у справі №826/10741/15 зупинено.

Згідно з частиною десятою статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2020 року провадження у справі поновлено. Отже, перебіг процесуальних строків у справі №826/10741/15 продовжено.

Разом з тим, заяву про збільшення розміру позовних вимог, якою позивач просить суд, зокрема, розглядати позовні вимоги: «визнати протиправною та скасувати довідку Київської міської митниці ДФС про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» від 29.05.2015 відносно ОСОБА_1 ; визнати протиправною та скасувати доповідну записку відділу персоналу Київської міської митниці ДФС №256/26-70-04-34 від 29.05.2015 року відносно ОСОБА_1 », яку прийнято судом до розгляду, представником позивача подано лише 08.05.2020 року, тобто, із пропуском місячного строку звернення до суду в цій категорії справ (останній день якого 18.04.2020 року).

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду представником позивача зазначено, що ознайомилась остання із матеріалами справи, в тому числі із оскаржуваними довідкою та доповідною запискою лише 24.01.2020 року, коли провадження у справі було зупинено, а тому, подала заяву про збільшення позовних вимог 30.04.2020 року, тобто, на переконання останньої, у місячний строк з дня ознайомлення із довідкою та доповідною запискою від 29.05.2015 року.

Водночас, суд враховує ту обставину, що позивачу відомо про підстави винесення оскаржуваного наказу з 29.05.2020 року, а тому, лише один факт ознайомлення із ними представника позивача через п`ять років після звільнення позивача, не може вважатися поважною причиною пропуску місячного строку звернення до суду із цими позовними вимогами.

Крім того, копії довідки Київської міської митниці ДФС про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» від 29.05.2015 відносно ОСОБА_1 та доповідної записки відділу персоналу Київської міської митниці ДФС №256/26-70-04-34 від 29.05.2015 року відносно ОСОБА_1 » є додатками до адміністративного позову, поданого 04.06.2015 року до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Зокрема, заяву про збільшення позовних вимог від 30.04.2020 року, на яку посилається представник позивача, залишено судом без розгляду за клопотанням представника позивача від 20.05.2020 року (вх.03-14/68066/20).

Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави вважати причини пропуску строку звернення до суду із позовними вимогами «визнати протиправною та скасувати довідку Київської міської митниці ДФС про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" від 29.05.2015 відносно ОСОБА_1 ; визнати протиправною та скасувати доповідну записку відділу персоналу Київської міської митниці ДФС №256/26-70-04-34 від 29.05.2015 року відносно ОСОБА_1 » поважними, з огляду на що, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку на звернення до суду, та залишити позовні вимоги в зазначеній частині без розгляду.

Судом поставлено на вирішення питання закриття підготовчого провадження.

Присутні в засіданні представники сторін проти закінчення підготовчого провадження не заперечували.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 29.07.2020 року закрито підготовче провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03.09.2020 року.

У судове засідання 03.09.2020 року прибули позивач та представники сторін.

Судом заслухано вступні слова та оголошено перерву у судовому засіданні до 16.11.2020 року.

У судове засідання 16.11.2020 року прибули позивач та представники сторін.

Відповідно до частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, у відкритому судовому засіданні 16.11.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до відомостей з копії трудової книжки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , в період з 17.02.2011 року по 14.03.2011 року, з 21.03.2012 року по 04.06.2013 року позивач займала посаду заступника начальника Київської регіональної митниці Міндоходів.

В період з 05.06.2013 року по 24.06.2014 року позивач займала посаду заступника начальника Київської регіональної митниці Міндоходів.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 18.06.2014 року №1772-о ОСОБА_1 переведено, та наказом Київської міської митниці ДФС від 23.06.2014 року №926-о призначено на посаду заступника начальника управління митної вартості, класифікації товарів та заходів регулювання ЗЕД (запис №48).

Наказом ДФС України від 14.11.2014 року №270 розпочато проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади», пунктом 7.4 якого наказано керівникам територіальних органів ДФС, спеціалізованих департаментів (органу) забезпечити проведення перевірки згідно із Законом №1682 у строки, встановлені Планом проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади», затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 216.10.2014 року №1025-р.

Наказом Київської міської митниці ДФС від 26.03.2015 року №138 розпочато в Київській міській митниці ДФС проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади», зокрема, з 18.05.2015 року стосовно посадових (службових) осіб управління організації митного контролю та оформлення, управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання, управління аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням (підпункт 1.3 пункту 3 наказу).

Заявою від 27.05.2015 року на ім`я начальника Київської міської митниці ДФС ОСОБА_1 надано згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо себе відповідно до вимог Закону України «Про очищення влади».

Результати перевірки ОСОБА_1 оформлено довідкою про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 від 29.05.2015 року та доповідною запискою відділу персоналу від 29.05.2015 року №256/26-70-04-34, відповідно до змісту висновків яких, до ОСОБА_1 застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» на основі критеріїв, визначених пунктом 4 частини другої статті 3 Закону (« 2. Заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням»).

29.05.2015 року Київською міською митницею ДФС направлено Міністерству юстиції України Повідомлення про звільнення особи ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання; критерій, на підставі якого застосовується заборона: пункт 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади»; строк, протягом якого до особи застосовується заборони : 10 років.

Наказом Київської міської митниці ДФС від 29.05.2015 року №686-ос звільнено ОСОБА_1 (таб.№392), заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання, із займаної посади 29.05.2015 року з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Підставою звільнення зазначено: довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 від 29.05.2015 року, доповідна записка відділу персоналу від 29.05.2015 року №256/26-70-04-34.

Вважаючи наказ Київської міської митниці Державної фіскальної служби України від 29.05.2015 року №686-ос "Про звільнення ОСОБА_1 " протиправним, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзиви, пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з цим, згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України від 16.09.2014 року №1682-VII «Про очищення влади», який набрав чинності 16.10.2014 року (далі також - Закон №1685 або Закон).

Згідно з частинами першою, другою статті 1 Закону №1685 очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №1685 протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682 встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1682 особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону.

Частиною першою статті 5 Закону №1682 передбачено, що органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону №1682 організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.

Частиною п`ятою статті 5 Закону №1682-VII встановлено, що перевірці підлягають: достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Згідно з частини сьомої статті 5 Закону №1682 керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на третій день після отримання заяви надсилає до відповідних районних, міських (міст обласного значення), районних у містах територіальних органів державної влади за місцем проживання особи, до компетенції яких належить проведення перевірки відповідних відомостей, визначених у пункті 1 частини п`ятої цієї статті, запити про перевірку відомостей щодо особи, стосовно якої проводиться перевірка, до яких додаються копії заяви.

Відповідно до частини дванадцятої статті 5 Закону №1682 у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.

Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону №1682-VII встановлено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

Згідно з частиною п`ятнадцятою статті 5 Закону №1682 усі матеріали перевірки, які надійшли до керівника органу, передбаченого частиною четвертою цієї статті, додаються до особової справи особи, стосовно якої проводилася перевірка.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682 встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Відповідно до пункту 14 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року №563 (далі також - Порядок №563 в редакції на день проведення перевірки у відношенні позивача): відповідальний структурний підрозділ протягом десяти днів з дня надходження заяви особи, яка підлягає перевірці, на підставі відомостей, наявних в особовій справі такої особи, перевіряє достовірність відомостей, зазначених у заяві, щодо незастосування до неї заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених пунктами 1 - 8 частини другої, пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону.

Відповідно до пункту 15 Порядку №563 у разі виявлення відповідальним структурним підрозділом відомостей щодо застосування до особи, яка підлягає перевірці, заборони, передбаченої пунктом 14 цього Порядку, керівник органу не пізніше ніж на третій день з дня виявлення таких відомостей приймає рішення про звільнення такої особи і в той самий день надсилає його копію до Мін`юсту в паперовій та електронній формі (скановану копію у форматі pdf) разом з відомостями про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою статті 1 Закону (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, серія та номер паспорта громадянина України, ким і коли виданий, реєстраційний номер облікової картки платника податків, місце проживання, місце роботи, посада на час застосування положення Закону, інформація про критерій, на підставі якого застосовано заборону), в паперовій та електронній формі (у форматі Microsoft Word), які протягом трьох днів з дня їх надходження вносяться до Реєстру.

Згідно з пунктом 16 Порядку №563 відомості про особу, яка підлягає перевірці (прізвище, ім`я, по батькові, місце роботи, посада на час застосування положення Закону, інформація про підстави для застосування до особи заборон, визначених статтею 1 Закону, та строк, на який на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 Закону), не пізніш як на третій день з дня їх надходження до Мін`юсту розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства.

Пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України) встановлено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

У контексті частини другої статті 1 Закону №1682 очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

При цьому цією ж нормою визначено, що очищення влади (люстрація) ґрунтується на принципі індивідуальної відповідальності.

Звільнення ж ОСОБА_1 відбулось виключно з тих підстав, що остання в період з 04.06.2013 року по 23.06.2014 року обіймала посаду заступника начальника Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, яка підпадає під дію статті 3 Закону №1682, що визначає критерії здійснення очищення влади (люстрації).

Частинами першою-третьою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом) передбачалось, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

17.07.1997 року Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі також - Конвенція), яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

Парламентською Асамблеєю Ради Європи у Керівних принципах для забезпечення відповідності законів про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права зауважено наступне: «Щоб відповідати вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права, закони про люстрацію повинні відповідати певним вимогам. Насамперед, люстрація повинна бути спрямована на загрози основоположним правам людини і процесу демократизації; помста ніколи не може бути метою таких законів, також не допускається політичне або соціальне зловживання результатами люстраційного процесу. Мета люстрації полягає не в покаранні тих осіб, які вважаються винними, - що є завданням прокурорів, які використовують кримінальне законодавство, - а в захисті новоствореної демократії.

Люстрація має здійснюватися спеціально створеною незалежною комісією шанованих суспільством громадян, запропонованих главою держави та затверджених парламентом;

Люстрація може бути застосована тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб`єкт люстрації, створенню вільної демократії, зокрема шляхом використання конкретної посади, яку обіймає цей суб`єкт, для порушення прав людини або блокування демократичних процесів;

Люстрація не може бути використана для покарання, відплати або помсти; покарання може накладатися тільки за минулу злочинну діяльність на підставі чинного Кримінального кодексу України та відповідно до усіх процедур і гарантій кримінального переслідування;

Люстрація повинна обмежуватися посадами, щодо яких є всі підстави вважати, що суб`єкти, які їх обіймають, становитимуть значну небезпеку для прав людини і демократії, тобто посади державної служби, які передбачають значну відповідальність за визначення або виконання державної політики та заходів, що стосуються внутрішньої безпеки або щодо посад державної служби, які передбачають надання наказу та/або вчинення порушення прав людини, таких як правоохоронні органи, служба безпеки і розвідки, судові органи та прокуратура <…>

Європейською комісією за демократію через право (Венеціанська комісія) на 101 Пленарній сесії схвалено проміжний висновок щодо Закону «Про очищення влади», згідно з яким:

«Застосування люстраційних заходів до періоду правління радянської комуністичної влади через стільки років після закінчення цього режиму та набрання чинності демократичної конституції в Україні потребують переконливих причин для виправдання наявності конкретної загрози, яку колишні комуністи наразі становлять для демократії; Комісія вважає, що важко виправдати таку пізню люстрацію.

Застосування люстраційних заходів щодо недавнього періоду, упродовж якого пан ОСОБА_4 був Президентом України, зрештою поставить під сумнів реальне функціонування положень Конституції та законодавства України, як демократичної держави, заснованої на принципі верховенства права.

Закон України «Про очищення влади» містить кілька серйозних недоліків і потребує перегляду принаймні таких положень:

Люстрація повинна стосуватися тільки посад, які дійсно можуть становити значну загрозу для прав людини та демократії; перелік посад, які підлягають люстрації, має бути переглянутий.

Вина має бути доведена у кожному конкретному випадку та не може припускатися на підставі лише приналежності до категорії органів державної влади; критерії для люстрації мають бути переглянуті;

Відповідальність за проведення процесу люстрації повинна бути знята з Міністерства юстиції України та покладена на спеціально створену незалежну комісію за активної участі громадянського суспільства.

Процедура люстрації повинна поважати гарантії справедливого судового розгляду (право на захисника, рівність сторін, право бути вислуханим особисто); судове провадження має призупиняти адміністративне рішення щодо люстрації до ухвалення остаточного рішення; Закон України «Про очищення влади» має прямо передбачати ці гарантії.

Люстрація суддів повинна регулюватися лише одним законом, а не законами, які дублюються, та здійснюватися лише з повним урахуванням конституційних положень, що гарантують їхню незалежність, і тільки Вища рада юстиції має нести відповідальність за будь-яке звільнення судді.

Відомості про осіб, що підлягають люстраційним заходам, мають оприлюднюватися тільки після ухвалення остаточного рішення суду.»,

За змістом статті 32 Конвенції питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду з прав людини (далі також - Суд, ЄСПЛ).

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За сталою практикою ЄСПЛ поняття приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. пункт 25 «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. пункт 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. пункт 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992 року. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. пункт 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і пункти 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28.05.2009 року (справа 26713/05)). Окрім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пункти 43-48 рішення у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19.10.2010 року (справа № 20999/04)). З рештою, у статті 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. пункт 35 рішення у справі «Pfeifer проти Австрії» від 15.11.2007 року (справа № 12556/03) та пункти 63, 64 рішення у справі «A. проти Норвегії» від 09.04.2009 року (справа № 28070/06), пункт 165 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11)).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та пункт 52 рішення у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14.10.2010 року).

У пунктах 294-300 рішення у справі «Полях та інші проти України» (Case of Polyakh and others v. Ukraine) (заяви № 58812/15 та 4 інші, 17.10.2019 року), досліджуючи питання щодо пропорційності звільнення заявників із посад через обіймання певних посад на підставі Закону України «Про очищення влади», ЄСПЛ зауважив на такому:

«Суд зазначає, що застосування до заявників передбачених Законом «Про очищення влади» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_4 був Президентом України. Подальші твердження про проступки третього заявника не змінюють цього факту (див. пункт 305).

<…> застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

<…> у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами <…>

Крім того, Суд не переконаний, що законодавчий механізм був достатньо вузько розробленим для вирішення «нагальної суспільної потреби», яку мав би переслідувати Закон «Про очищення влади». У зв`язку з цим слід зазначити, що законодавчий механізм був набагато ширшим та універсальнішим, аніж розроблений, наприклад, Польщею (див. згадане рішення у справі «Матиєк проти Польщі» (Matyjek v. Poland), пункти 27 - 29) або Латвією (див. згадане рішення у справі «Жданока проти Латвії» (Ћdanoka v. Latvia), пункти 57 і 126), сфера застосування яких обмежувалася особами, які відіграли активну роль у діяльності колишньої влади, яка не була демократичною.

<…> передбачені Законом «Про очищення влади» заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан ОСОБА_2 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана ОСОБА_4 .

Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом «Про очищення влади», є прихід до влади пана ОСОБА_4 (див. пункт 7), а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд вважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави.

У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку про те, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників (пункти 323, 324 вказаного рішення).

Із вищенаведеного висновується, що застосування до осіб заборон, передбачених частиною третьою статті Закону №1682, може здійснюватися виключно крізь призму приписів частини другої статті 1 цього Закону, тобто з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та з урахуванням відповідних принципів, зокрема, верховенства права, презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності.

Тобто, має бути доведено, що відповідна особа причетна до дій, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , чи таких, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини тощо.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 17.06.2020 року у справі №826/1137/16, від 12.08.2020 року у справі №826/17778/14.

Відповідно до висновків, викладених у довідці про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та / або трудовій книжці ОСОБА_1 від 29.05.2015 року та доповідної записки персоналу від 29.05.2015 року №256/26/70-04-34, які стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача з займаної посади, за результатами проведеної перевірки встановлено, що до ОСОБА_1 застосовуються заборони, визначені частиною третьою та четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» на підставі критерію, визначеного пунктом 4 частини другої статті 3 Закону: з 4 червня 2013 року по 23 червня 2014 року обіймала посаду заступника начальника Київської міжрегіональної митниці Міндоходів.

Отже, єдиною підставою для звільнення позивача є виключно обіймання останньою певної посади, що не може вважатись ані пропорційним, ані необхідним у демократичному суспільстві, та створює передумови для порушення з боку України міжнародних зобов`язань за статтею 8 Конвенції.

З огляду на сам факт протиправності застосування до позивача заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади», обставини дотримання відповідачами процедури звільнення не потребують з`ясування.

Зазначений правовий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі № 818/3740/15.

З огляду на встановлене, наказ Київської міської митниці ДФС від 29.05.2015 року №686-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Правова позиція з цього приводу є усталеною у судовій практиці. Верховним Судом України в постанові від 28.10.2014 року у справі №21-484а14 сформульовано правову позицію, з якою погодився Верховний Суд у своїх постановах від 16.05.2019 року у справі №823/5361/15 та від 16.05.2019 року у справі №820/10744/15, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Таким чином, враховуючи встановлення судом факту незаконного звільнення позивача з посади заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС, ОСОБА_1 підлягає поновленню на відповідній посаді з 29.05.2015 року (день звільнення, визначений у оскаржуваному наказі).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 року «Афанасьєв проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Щодо позовної вимог допустити негайне виконання рішення у порядку статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України в частині поновлення на посаді заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС, правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту частини другою статті 40 та частини першої статті 235 КЗпП України передбачено можливість поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, яку він займав, та в органі, з якого його звільнено.

Отже, позовні вимоги в частині поновлення позивача в органі - правонаступнику, не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з Київської міської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі також - Порядок).

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 року №21-395а13, в якій зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку).

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з пунктом 10 Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.

Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

Так, наказом Київської міської митниці ДФС від 29.05.2015 року №686-ос позивача звільнено з займаної посади з 29.05.2015 року та поновлено на посаді рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2020 року

Відповідно до Довідки - розрахунку Київської міської митниці ДФС середнього заробітку з урахуванням коефіцієнтів підвищення окладів за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , звільненої з посади заступника начальника управління за період з 01.06.2015 року по 07.07.2020 року, у період з 29.05.2015 року по 01.01.2020 року кількість робочих днів вимушеного прогулу склала 1278.

Розмір посадового окладу заступника начальника управління та коефіцієнт підвищення посадового окладу за період вимушеного прогулу склали відповідно: 2213 грн. -< - >-01.06.2015 року - 30.11.20158 року; 2765 грн. - 1,25 - 01.12.2015 року - 30.04.2016 року; 4 652 грн. - 1,68 - 01.05.2016 року - 31.12.2016 року; 5 000 грн. - 1,07 - 01.01.2017 року - 31.12.2017 року; 6700 грн. - 1,34 - 01.01.2018 року - 31.12.2018 року; 7190 грн. - 1,07 - 01.01.2019 року-31.12.2019 року; 7800 грн. - 1,08 - 01.01.2020 року - 07.07.2020 року.

Відповідно, розмір середнього заробітку позивача за вказані періоди складає: 01.06.2015 року - 30.11.20158 року 264, 42 грн.; 01.12.2015 року - 30.04.2016 року 330, 53 грн.; 01.05.2016 року - 31.12.2016 року 796, 17 грн.; 01.01.2017 року - 31.12.2017 року 594, 16 грн.; 01.01.2018 року - 31.12.2018 року 796, 17 грн.; 01.01.2019 року-31.12.2019 року 851, 90 грн.; 01.01.2020 року - 07.07.2020 року 920,05.

Таким чином, заробітна плата за вимушений прогул позивача з 01.06.2015 року по 07.07.2020 року склала 838 980,35 грн.

З огляду на те, що відповідачем 2 не надано суду доказів зміни розміру посадового окладу заступника начальника управління та коефіцієнту його підвищення, судом застосовано останні за розмірами, вказаними у зазначеній Довідці - розрахунку, станом на 01.01.2020 року.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 920,05 грн. (за період з 08.07.2020 року по 16.11.2020 року).

Враховуючи, що кількість робочих днів вимушеного прогулу складає 94 робочих днів, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 08.07.2020 року по 16.11.2020 року становить: 920,05 грн. (середньоденна заробітна плата) х 94 р.д. = 86 484,70 грн.

Таким чином, період вимушеного прогулу позивача складає 1372 робочих днів, обраховується починаючи з дня звільнення - з 29 травня 2015 року по 16 листопада 2020 року (дата ухвалення рішення судом першої інстанції) та складає 925 465,05 грн., які підлягають стягненню за рахунок відповідача 2.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2). Відтак, негайному виконанню підлягає рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати в межах суми за один місяць у розмірі 44 070,00 грн., з якої мають бути відраховані податки та обов`язкові платежі. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 1 (однієї) грн., суд зазначає наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до Узагальненого науково-консультативного висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.

Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди розглядається в адміністративному судочинстві, якщо вона була заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин і якщо вона заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Положеннями статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частин першої, другої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Приписами статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 цієї постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи викладене, на переконання суду, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою, оскільки позивачем жодним доказом не доведено характеру моральних чи фізичних страждань, приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, або інших негативних явищ, заподіяних їй саме незаконними діями з боку відповідача, з огляду на що, у задоволенні останньої слід відмовити.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Київську міську митницю ДФС, правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби, інформувати Міністерство юстиції України про вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про ОСОБА_1 , суд зазначає про відсутність підстав для її задоволення у зв`язку із передчасністю останньої.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи позивача та відповідача щодо заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 6, 9, 12, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Київської міської митниці ДФС від 29.05.2015 року №686-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ".

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС з 29 травня 2015 року;

4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС.

5. Стягнути з Київської міської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 925 465 грн. 05 коп. (дев`ятсот двадцять п`ять тисяч чотириста шістдесят п`ять грн. 05 коп.).

6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах стягнення за один місяць у розмірі 44 070 грн. 00 коп. (сорок чотири тисячі сімдесят грн. 00 коп.).

7. В іншій частині відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач 1:Державна податкова служба України (код ЄДРПОУ 43005393, адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8);

Відповідач 2: Київська міська митниця Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39422888, адреса: 03124, м. Київ, б-р Вацлава Гавела, 8-а);

Відповідач 3: Державна митна служба України (код ЄДРПОУ 43115923, адреса: м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-г);

Відповідач 4: Київська митниця Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359, адреса: 03124, м. Київ, б-р Вацлава Гавела, 8-а);

Третя особа: Міністерство юстиції України (код ЄДРПОУ 00115622, адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13).

Повне рішення складено 26.11.2020 року.

Суддя Л.О. Маруліна