Рішення № 93145823, 27.11.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2020 року Чернігів Справа № 620/2719/20

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Ніжинської міської ради Чернігівської області, третя особа – ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ніжинської міської ради Чернігівської області, третя особа – ОСОБА_2 , в якому просить:

- визнати протиправними дії Ніжинської міської ради Чернігівської області щодо надання привілеїв при розгляді заяви ОСОБА_2 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , біля земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 та наданні дозволу, згідно п.5 рішення Ніжинської міської ради 49 сесії VІІ скликання від 28.12.2018;

- скасувати п.5 Ніжинської міської ради 49 сесії VІІ скликання від 28.12.2018 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при прийнятті рішення відповідачем було порушено рівність прав, визначену ст.21 Конституції України та надано привілеї ОСОБА_2 , як члену виконавчого комітету Ніжинської міської ради, заява якого була подана значно пізніше, але розглянута та надано дозвіл невідкладно, в той час як заява позивача не розглянута досі, що суперечить ст.24 Конституції України та з врахуванням завдань та основних засад адміністративного судочинства є підставою для скасування рішення відповідача, як такого, що прийняте недобросовісно, без дотримання принципу рівності перед законом, тощо.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 відмовлено у відкритті провадження. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2020 ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 скасовано, а справу направлено до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Ухвалою суду від 29.09.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Представником відповідача, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому Ніжинська міська рада просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначає, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність органів місцевого самоврядування у галузі земельного законодавства, а посилання позивача є виключно припущеннями. Також зазначає, що отримання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки автоматично не передбачає позитивного рішення про надання її у власність.

Позивачем надано відповідь на відзив, в якій остання зазначає аналогічні обставини, викладені в позові та просить позовні вимоги задовольнити повністю. Також надає додаткові пояснення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

26.04.2018 ОСОБА_2 звернувся до Ніжинської міської ради із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,9987 га на території АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. До клопотання було додано додатки, а саме: копія паспорту, копія ідентифікаційного коду, документ який підтверджує участь в районі проведення антитерористичної операції, викопіювання земельної ділянки.

Зазначене клопотання розглядалося на пленарному засіданні Ніжинської міської ради

Відповідно до п.7 рішення Ніжинської міської ради від 24.05.2018 №22- 38/2018 «Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та зміни цільового призначення, внесення зміни в рішення міської ради» питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 відправлено на доопрацювання.

Згідно пункту 14 Рішення Ніжинської міської ради від 26.06.2018 №26-39/2018 «Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою» питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 знято з порядку денного відповідно до ч. 2 ст. 29 Регламенту Ніжинської міської ради Чернігівської області VII скликання.

Відповідно пункту 15 Рішення Ніжинської міської ради від 13.08.2018 №43-41/2018 «Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, припинення права користування земельними ділянками, внесення зміни в рішення міської ради» питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 не прийнято.

Відповідно пункту 5 Рішення Ніжинської міської ради від 28.12.2018 №27-49/2018 «Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та в користування на умовах оренди, внесення зміни в рішення міської ради» надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 орієнтовною площею 0,0987 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 .

При цьому з матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0987 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 , а саме 23.04.2018, 11.05.2018, 06.06.2018, 12.07.2018, 20.06.2018, 23.06.2018. Проте дозвіл позивачу надано не було.

У зв`язку з наведеним, позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.02.2020 (набрало законної сили 17.03.2020) у справі №620/3512/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зобов`язано Ніжинську міську раду Чернігівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , біля будинку та прийняти відповідне рішення, передбачене абз. 1 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, з урахуванням висновків судового рішення.

При цьому, як вбачається з рішення суду від 06.07.2020 у справі №620/1298/20, згідно витягу з протоколу 68 чергової сесії міської ради VІІ скликання від 26.02.2020 рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не прийнято. Головуючий вніс на голосування пропозицію підтримати проект рішення (“за – 10; проти – 0; утрималось – 14; не голосувало - 7”).

В зв`язку з зазначеним, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів. Втім, Чернігівським окружним адміністративним судом у справі №620/1298/20 у задоволенні вимог про визнання незаконним та скасування п.28 рішення шістдесят восьмої чергової сесії Ніжинської міської ради VІІ скликання від 26.02.2020 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та надати останньому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , біля земельної ділянки його батьків, що проживають у АДРЕСА_1 , в межах допустимої площі земельної ділянки відмовлено повністю.

При цьому, як вбачається за даної позовної заяви (справа №620/2719/20), предметом розгляду даної справи є факт надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки третій особі ОСОБА_2 .

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (надалі також – ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Так, згідно ч. 2 та 3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).

Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 Земельного кодексу України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Вимогами ч. 2 ст.59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За змістом ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно положень абз.1 ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже зазначені норми встановлюють підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких, визначені в статті 118 ЗК України органи, приймають одне з відповідних рішень.

Проте отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах: Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі №740/956/16-а, Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №308/10112/16-а, від 28.11.2018 у справі №826/5735/16, висновки яких, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті З Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, вирішуючи спір, суд повинен встановити, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи або законні інтереси особи у сфері публічно- правових відносин.

Так, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, право на судовий захист має особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. При цьому, така особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних чинним законодавством інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Як вже зазначалося, положеннями ст. 118 Земельного кодексу України визначено порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами, який передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, положення ч. 3 ст. 24 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони в наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.

Отже, отримання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не свідчить про позитивне рішення про надання її у користування.

Крім того, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 у справі №620/1298/20 встановлено, що рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки третій особі ОСОБА_2 орієнтовною площею 0,0987 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 прийнято відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, інших нормативно- правових актів, що регламентують діяльність органів місцевого самоврядування у галузі земельного законодавства.

В той же час, при зверненні до суду позивач посилається на ту обставину, що спірним рішенням порушено рівність прав, визначену ст.21 Конституції України та надано привілеї ОСОБА_2 , як члену виконавчого комітету Ніжинської міської ради, заява якого була подана значно пізніше, але розглянута та надано дозвіл невідкладно, в той час як заява позивача не розглянута досі, що суперечить ст.24 Конституції України та з врахуванням завдань та основних засад адміністративного судочинства є підставою для скасування рішення відповідача.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, у клопотанні ОСОБА_2 від 26.04.2018, а також у пункті 5 рішення Ніжинської міської ради від 28.12.2018 №27-49/2018 «Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та в користування на умовах оренди, внесення зміни в рішення міської ради» відсутні будь-які посилання на перебування на посаді члена виконавчого комітету ОСОБА_2 .

Крім цього, жодна норма чинного законодавства України не передбачає наявності будь яких переваг чи пільг у особи, яка є членом виконавчого комітету.

Таким чином, твердження позивача, щодо порушення рівності прав та надання привілеїв ОСОБА_2 як члену виконавчого комітету при розгляді його заяви є безпідставними та грунтуються виключно на припущеннях.

Суд також звертає увагу на те, що питання щодо розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вирішено судом у справі №620/3512/19. Судом зобов`язано Ніжинську міську раду Чернігівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , біля будинку та прийняти відповідне рішення, передбачене абз.1 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, з урахуванням висновків судового рішення.

А отже, право позивача на отримання дозволу вже захищено судом.

При прийнятті рішення суд також враховує, що оскаржувана земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільного обороту, а отже не перебуває ні у власності, ні у користуванні позивача або будь-якої іншої особи, а належить на праві власності територіальній громаді в особі Ніжинської міської ради.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

В зв`язку з відмовою в задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до Ніжинської міської ради Чернігівської області, третя особа – ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та скасування рішення – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Ніжинська міська рада (пл. імені Івана Франка, 1, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, код ЄДРПОУ 34644701).

Третя особа на стороні відповідача – ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ).

Повний текст рішення суду складено 27.11.2020.

Суддя Л.О. Житняк