Рішення № 93145789, 18.11.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2020 року Чернігів Справа № 620/2213/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зайця О.В.,

за участю секретаря Новик Н.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Тарабанько Д.М.,

представника відповідача Мірошниченко О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Пенсійного фонду України № 130-о від 02.06.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області;

2. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області з 03.06.2020;

3. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.06.2020 по день його поновлення на роботі;

4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі за період з 12.03.2020 по 03.06.2020, та суму середнього заробітку за час затримки її виплати;

5. Визнати протиправним та скасувати наказ Пенсійного фонду України від 22 травня 2019 року № 61 «Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби» в частині, вакантної посади заступника начальника головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, до функціональних обов`язків якого належить організація, координація та контроль за роботою управління обслуговування громадян, управління адміністративного забезпечення та відділу організаційно-інформаційної роботи;

6. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області внести зміни до свого штатного розпису, включивши до його складу посаду ОСОБА_1 : «Начальник Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України»;

7. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити записи в трудовій книжці ОСОБА_1 стосовно поновлення його на посаді.

Свої вимоги обгрунтовує тим, що наказом Пенсійного фонду України № 130-о від 02.06.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача було звільнено з посади. Вважає, що при звільненні відповідачем порушено вимоги встановлені чинним законодавством України.

У судовому засіданні позивач та його представник, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовні заяві.

Представник Пенсійного фонду України у судове засідання не з`явився, надав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у судовому засіданні, заперечував проти задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

На виконання постанови Верховного Суду від 27.02.2020 Пенсійним фондом України прийнято наказ від 05 березня 2020 року № 44-о «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 ».

Як зазначає, позивач з 12.03.2020 він фактично приступив до роботи на посаді начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області.

19.03.2020 позивача під підпис ознайомлено з Попередженням про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Наказом Пенсійного фонду України № 130-о від 02.06.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено. З даним наказом позивача під підпис ознайомлено 03.06.2020.

Так, предметом спору у даній справі є зокрема звільнення позивача 03.06.2020 відповідно до наказу Пенсійного фонду України від 02.06.2020 №130-0.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (частина третя статті 87 зазначеного Закону).

Частиною третьою статті 36 КЗпП України передбачено, що при реорганізації підприємства, установи, організації припинення трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу можливе лише у випадку скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Порядок вивільнення працівників визначено у статті 492 КЗпП України, за правилами якої працівники персонально попереджаються про наступне вивільнення не пізніше, ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” передбачено, що розглядаючи спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні з`ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом законодавства, що регулює вивільнення працівника, які є докази про те, що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, та чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі.

Тобто, однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Позивач вказує, що він із оскаржуваним наказом ознайомився 12.03.2020 і саме з вказаної дати фактично приступив до роботи на посаді начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області.

Однак, як встановлено судом позивач не приступав до виконання своїх посадових обов`язків після поновлення на посаді, а тільки перебував на робочому місці та не виконував будь-яких функцій.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області позивачу були запропоновані наявні вакантні посади в Головному управлінні, з переліком яких позивач ознайомлений 13.04.2020.

Посади, щодо яких суб`єктом призначення був Пенсійний фонд України відсутні у Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, а тому останній не мав можливості їх запропонувати позивачу.

Протягом періоду з 13.04.2020 по 02.06.2020 від позивача згода на будь-яку із запропонованих Головним управлінням вакантних посад не надходила.

Таким чином, враховуючи те, що посада начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області скоротилась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628 “Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України”, позивач не надав згоду на переведення на будь-яку із запропонованих йому вакантних посад, наказ від 02.06.2020 № 130-0 ''Про звільнення ОСОБА_1 '' Пенсійний фонд України є правомірним, а підстави для його скасування відсутні.

Крім цього, відсутні підстави для скасування наказу Пенсійного фонду України від 22 травня 2019 року № 61 «Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби» в частині, вакантної посади заступника начальника головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, оскільки його дія, як акту індивідуальної дії, вже вичерпана фактом проведення конкурсу.

Вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області внести зміни до свого штатного розпису, включивши до його складу посаду ОСОБА_1 : «Начальник Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України» та зобов`язати здійснити записи в трудовій книжці ОСОБА_1 стосовно поновлення його на посаді задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від позивних вимог у задоволенні яких відмовлено.

Щодо вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки її виплати, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно з ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд враховує довідку відповідача де середньоденна заробітна плата позивача становить 407,50 грн. (а.с.37), оскільки позивач з 12.03.2020 по 03.06.2020 не здійснював функцій на посаді начальника Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Чернігівської області.

Таким чином, на користь позивач підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі з 12.03.2020 по 03.06.2020 та середній заробіток за час затримки її виплати з 04.06.2020 по 18.11.2020 у загальному розмірі 70497,50 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 суми заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки її виплати за період з 12.03.2020 по 18.11.2020 у сумі 70497,50 грн.

У задовленні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині стягнення суми заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки її виплати у межах суми стягнення за один місяць, допустити до негайного виконання.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 27 листопада 2020 року.

Суддя Підпис О.В. Заяць

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Рішення суду від 18.11.2020 законної сили не набрало.

Помічник судді А.М. Кужель

27.11.2020