Рішення № 93145077, 27.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4887/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні;

- стягнути з відповідача на користь позивача:

- вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 23007,77 грн.;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2020 по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 12.06.2020 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно зі змістом адміністративного позову позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з таких підстав:

- наказом прокурора Одеської області № 782 к від 29.04.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Одеської області та органів прокуратури, на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року. Цим же наказом відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Одеської області зобов`язано провести остаточний розрахунок та виплатити мені усі належні виплати при звільненні;

- з наказом про звільнення з вказаної посади та органів прокуратури, відділом роботи з кадрами прокуратури Одеської області, ознайомлено позивача 04.05.2020, надано його копію та вручено трудову книжку. Проте, остаточний розрахунок відділом фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Одеської області в день звільнення – 30.04.2010, не проведено;

- відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Зазначених дій прокуратура Одеської області не вчинила;

- на виконання Конституції України прийнято Закон України «Про прокуратуру», який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зазначений Закон регулює окремі питання проходження прокурорами публічної служби (розділ V «Порядок зайняття посади прокурора та порядок звільнення прокурора з адміністративної посади», розділ VI «Дисциплінарна відповідальність прокурора», розділ VII «Звільнення прокурора з посади, припинення, зупинення його повноважень на посаді», розділ IX «Соціальне та матеріально-побутове забезпечення прокурора та інших працівників органів прокуратури»);

- при проходженні публічної служби на посаді прокурора або на адміністративній посаді в органах прокуратури відповідна особа одночасно є працівником прокуратури, та між ним і відповідним органом прокуратури виникають трудові правовідносини. Законодавством, яке визначає правовий статус прокурора, передбачено окремі особливості реалізації зазначених правовідносин, водночас загальні положення законодавства про працю застосовуються до трудової діяльності прокурора тією мірою, якою вони не врегульовані спеціальними нормами;

- звільнення позивача відбулося відповідно до пункту 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», який визначає як одну з підстав звільнення прокурора з посади - ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури;

- згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16, спеціальним законом не врегульовано питання звільнення працівників у випадку ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Тому в разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). За вказаних обставин застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення Кодексу законів про працю України. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов при ухваленні постанов від 28.02.2018 у справі № 817/280/16, від 28.02.2019 у справі № 817/860/16, від 05.09.2019 у справі № 826/5593/16, від 30.01.2019 у справі № 808/932/17;

- пункт 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України передбачає таку підставу розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, як зміна в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Системний аналіз наведеної норми та положень п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» свідчить про те, що стосовно прокурора законодавець у них вказує на одну й ту ж підставу припинення трудових відносин. Про це також свідчить наведена вище практика Верховного Суду, який при визначенні підстав та умов звільнення прокурора за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» вказує на необхідність застосування до таких правовідносин п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та інших норм трудового законодавства, пов`язаних із таким звільненням (зокрема, ст. ст. 42 «Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці», 42-1 «Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу»);

- Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ст. 40 Кодексу законів про працю України доповнено ч.5, якою визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст.ст. 42, 42-1, ч.ч. 1, 2 і 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Таким чином, визначивши особливості (порівняно із загальними положеннями КЗпП України) застосування правових приписів, що регулюють порядок звільнення прокурора за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», Верховна Рада України вказала на однорідність цієї норми та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;

- незалежно від вказівки в наказі про звільнення на п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України прокурор, у разі звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», вважається звільненим за вказаною нормою Кодексу з відповідними правовими наслідками для роботодавця;

- відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.1 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Будь-яких виключень із цієї норми чи особливостей її застосування ні Закон України «Про прокуратуру», ні Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не містять;

- у пунктах 29, 31 Постанови Верховного Суду від 17.10.2018 року по справі № 823/276/16, постановах Верховного Суду від 11.10.2018 року по справі № 823/244/16, від 08.10.2019 року по справі N 823/263/16 висловлена правова позиція відповідно до якої Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників у зв`язку зі скороченням штатів, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством. Отже, право на одержання суми середньомісячного заробітку як вихідної допомоги визначено Законом і цей Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Аналогічну правову позицію Верховним Судом висловлено у постановах від 08.10.2019 у справі № 823/263/16, від 11.10.2018 у справі № 823/244/16, від 06.06.2018 у справі № 823/254/16;

- у справі № 804/5863/17 Верховний Суд досліджував питання припинення трудових відносин, які складаються під час проходження служби в поліції (постанова від 16.10.2019). При аналізі таких відносин (які як і правовідносини, пов`язані зі звільненням прокурорів, мають свою специфіку) найвища судова інстанція вказала, що спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою;

- законні очікування вихідної допомоги при звільненні являють собою майно в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно із зазначеною статтею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Будь-яких законних підстав позбавлення позивача права на вихідну допомогу немає;

- не виплативши позивачу вихідну допомогу при звільненні, прокуратура Одеської області грубо порушила його гарантовані нормативними актами права, що є підставою для стягнення такої допомоги в судовому порядку;

- у випадку невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, законодавством України, а саме ст. 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, що передбачає обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.2019 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини;

- не виплативши позивачу при звільненні вихідну допомогу, відповідач допустив не проведення повного розрахунку, що відповідно до статті 117 КЗпП тягне за собою стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2020 по день постановлення судом рішення по даній справі;

- при звільненні з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, вихідна допомога виплачується в розмірі не менше середнього місячного заробітку. Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (відповідно до абзацу 3 п. 2 Порядку в даному випадку - виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню). Згідно з абзацами 1, 2 п. 8 вказаного Порядку такий заробіток обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Згідно довідки прокуратури Одеської області № 60 від 05.05.2020 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за останні 2 місяці складає 23007,77 грн. У зв`язку з викладеним на користь позивача підлягає стягненню вихідна допомога у зазначеній сумі.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з таких підстав:

- обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що наказом прокурора Одеської області від 29.04.2020 року № 782к позивача звільнено з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури області та органів прокуратури з 30.04.2020 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Звільнення з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року за № 1697-VІІ є тотожним звільненню згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), а тому позивач вважає, що правові наслідки для роботодавця, яким є прокуратура області, як на його думку, є однаковими;

- нормами статті 222 КЗпП України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових, інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством;

- законом України від 19.09.2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (надалі - Закон № 113-ІХ) норми статті 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42- 1, частин першої, другої та третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Таким законом, що регулює статус прокурорів та відповідно має статус спеціального, є Закон України «Про прокуратуру» і наведений Закон № 113-ІХ. Така позиція узгоджується з висновками аналогічного змісту, наведеними у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 року по справі № 21-8а15, згідно з якими, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі;

- згідно з вимогами пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

- аналізуючи текст наказу прокуратури області від 29.04.2020 року за № 782к про звільнення позивача з посади прокурора відділу та органів прокуратури необхідно зазначити, що він не містить посилань на норми пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, як на підставу його звільнення, оскільки до спірних правовідносин застосовуються норми лише спеціального Закону, якими є Закони № 1697-VІІ та № 113-ІХ;

- положення статті 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;

- відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру», який є спеціальним та визначає статус прокурорів, виплата вихідної допомоги у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 означеного Закону не передбачена. Норми Закону України «Про прокуратуру» та Закону № 113-ІХ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України;

- норми Закону України «Про прокуратуру» та Закону № 113-ІХ (в частині підстав звільнення прокурорів та особливостей застосування до них положень окремих статей КЗпП України) є чинними, підлягають обов`язковому виконанню;

- позовна вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь вихідної допомоги є безпідставною, оскільки не ґрунтується на вимогах законодавства, а тому не підлягає задоволенню;

- до спірних правовідносин підлягають безумовному застосуванню висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.01.2018 року у справі № 820/1119/16, зокрема про те, що звільнення з підстав та в порядку, передбачених Законом України № 1697-VII, яким наразі не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, свідчить про не набуття права на її отримання;

- позивача звільнено з органів прокуратури на підставі наказу прокурора області від 29.04.2020 року за № 782к - з 30.04.2020, заробітну плату ним отримано у повному обсязі, заборгованість з боку відповідача відсутня;

- не заслуговує на увагу твердження позивача щодо стягнення на його користь середнього заробітку за період затримки розрахунку, оскільки виплата йому вихідної допомоги Законом України № 1697-VІІ не передбачена, а тому, не підлягає також задоволенню і похідна її вимога про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку щодо виплати вихідної допомоги при звільненні через те, що з боку прокуратури області, як відповідача у цій справі, не вчинялось неправомірних дій щодо затримки цього розрахунку. Чинним законодавством не перебачено стягнення з прокуратури області на користь позивача як вихідної допомоги так і середнього заробітку за період затримки розрахунку щодо виплати вихідної допомоги при звільненні;

- відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому доводи позивача про визнання протиправною бездіяльності прокуратури області є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками справи, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.

29 квітня 2020 року прокуратурою Одеської області, керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», на підставі рішення № 258 від 09.04.2020 кадрової комісії № 2, прийнято наказ № 782к (а.с.11), яким наказано:

- звільнити позивача з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року;

- відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.

Разом із листом від 08.05.2020 року № 19-586 вих-20, адресованим позивачу, відповідач надав останньому довідку про розмір середньомісячної заробітної плати, копії розрахункових листів за 2018-2020 роки, в яких відображено нарахування та утримання заробітної плати в розмірі її складових. (а.с.23, 24)

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду із вищенаведеними позовними вимогами.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідачем визнаються фактичні обставини справи, зокрема, щодо не виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні.

З урахуванням наданих сторонами документів, наявних в матеріалах справи, у суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Тому, згідно з ч. 1 ст. 78 КАС України, зазначені обставини, не підлягають доказуванню.

Отже, спірність позицій сторін в даному випадку полягає у виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1, 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40, 44 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2,статті 74,частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Отже, КЗпП України передбачає особливості розірвання трудового договору з працівником у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таке звільнення можливе лише в тому випадку, якщо відсутня можливість перевести працівника за його згодою на іншу посаду. Тому, в якості компенсації за втрату роботи Кодекс передбачає виплату працівнику вихідної допомоги, і такий обов`язок покладається на роботодавця у зв`язку з неможливістю подальшого працевлаштування цього працівника. Вихідна ж допомога за своєю суттю є певною соціальною гарантією для працівника у разі розірвання з ним трудового договору з ініціативи роботодавця. Водночас КЗпП України передбачає також, що особливості звільнення окремих категорій працівників визначаються законами, що регулюють їх правовий статус.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.

Статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII визначено загальні умови звільнення прокурора з посади та припинення його повноважень на посаді. Так, зокрема, відповідно до п. 9 ч. 1 цієї статті, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року, який набрав чинності з 25.09.2019 року, розпочато процедуру реформування органів прокуратури.

Згідно із п. 6, 7, 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII.

Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Таким чином, нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року врегульовано порядок проведення реорганізації органів прокуратури, в тому числі порядок переведення працівників на нові посади та їх звільнення з займаних посад.

При цьому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року доповнено ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII частиною п`ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Отже, вказаними нормативними актами визначені особливості звільнення прокурорів у зв`язку з проведенням реорганізації органів прокуратури чи скорочення штату. Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII не передбачено можливості виплати прокурору вихідної допомоги при звільненні його з займаної посади з вказаних вище підстав.

Суд зазначає про пріоритетність спеціального закону (Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII) перед нормами КЗпП України щодо звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених ч.1 ст.40 КЗпП. Трудове ж законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.

При цьому позивач помилково ототожнює звільнення з посади прокурора на підставі спеціального закону та розірвання трудового договору з працівником з ініціативи роботодавця у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру», яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Відтак, у відповідача не було обов`язку виплачувати позивачу на день звільнення вихідну допомогу, передбачену ст. 44 КЗпП України.

Таким чином відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тобто згідно частини другої статті 19 Конституції України.

Враховуючи те, що позивача звільнено лише та виключно з підстав та в порядку, передбачених спеціальним законодавством, а саме: Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року, «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, якими не передбачено вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.

Посилання позивача при цьому на те, що незалежно від вказівки в наказі про звільнення на п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України прокурор, у разі звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», вважається звільненим за вказаною нормою Кодексу з відповідними правовими наслідками для роботодавця, – є необґрунтованою та законодавчо безпідставною.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 по справі № 820/1119/16 тощо.

Суд не бере до уваги посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені в постановах Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі № 808/588/17; від 26.09.2018 року у справі № 804/7940/16; від 30.01.2019 року у справі № 808/932/17; від 24.04.2019 року у справі № 808/892/17; від 05.09.2019 року у справі № 826/5593/16; від 11.09.2019 року у справі № 803/63/16, від 17.10.2018 року у справі № 823/276/16, від 16 жовтня 2019 року у справі № 804/5863/17, з тих підстав, що вони викладені Верховним Судом при виборі і застосуванні норм права щодо іншого предмету спору, відповідно, щодо інших спірних правовідносин та на підставі інших фактичних обставин.

Так, наприклад, у вищезазначених справах накази про звільнення позивачів прийнято, зокрема, в тому числі на підставі Кодексу законів про працю України.

Проте, як встановлено судом вище, у даній справі, наказ про звільнення позивача прийнятий відповідачем, керуючись лише та виключно нормами спеціального законодавства, а саме: статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Крім того, суд додатково звертає увагу позивача, що правомірність наказу про його звільнення не є предметом спору у даній справі.

Також суд звертає увагу сторін, що наявність підстав для виплати середнього заробітку за період затримки розрахунку позивач пов`язує з невиплатою при звільненні вихідної допомоги, що, на його думку, з урахуванням приписів ст. 117 КЗпП зумовлює необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи те, що Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII не передбачено виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні, не доведеними також є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2020 року по день ухвалення судового рішення

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, учасниками справи суду не наведено та не надано.

При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд дійшов висновків, що:

- на виконання вимог ч. 1 ст. 77 КАС України відповідачем доведені обставини, на яких ґрунтуються його заперечення та доказана відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні, відповідно немає підстав для задоволення цих позовних вимог та похідних від них вимог зобов`язального характеру, отже немає підстав для задоволення позову повністю.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.

Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 250, 255, 258, 262, 291, 295, Прикінцевими та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до прокуратури Одеської області (місцезнаходження: вул. Пушкінська, 3, м. Одеса, 65026; ідентифікаційний код юридичної особи: 03528552) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені – відмовити повністю.

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова

.