Рішення № 93145054, 27.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8391/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марин П.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 2197) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини 2197, в якому позивач просить суд, з урахуванням уточненого адміністративного позову:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 2197 щодо не проведення з 17.05.2017 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби ОСОБА_1 ;

- зобов`язати військову частину 2197 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2017 року по 30.07.2020 року;

- встановити військовій частині 2197 місячний строк подання звіту про виконання судового рішення

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач Наказом начальника Білгород-Дністровського прикордонного загону № 187-ос від 16.05.2017 звільнений та виключений зі списків особового складу з 16.05.2017 року. Позивач зазначає, що на момент звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо індексації грошового забезпечення, а саме не проведений розрахунок та не виплачено кошти на момент виключення позивача зі списків військової частини. Позивач вважаючи, що його не законно виключили зі списків особового складу, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 28.09.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

12.10.2020 року за вх. № 42296/20 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається із посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії), одноразових додаткових видів грошового забезпечення. В той час, як місячне грошове забезпечення складається із основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням), щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія). Грошове забезпечення військовослужбовця виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців, яке виплачувалося позивачу не входила індексація грошового забезпечення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 23.05.2016 року (а.с.15).

16.05.2017 відповідно до витягу з наказу № 187-ос Білгород-Дністровського прикордонного загону, старшого прапорщика ОСОБА_1 , звільнено з військової служби під час дії особливого періоду за п.п. «а» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням п.п. «ї» п.1 ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас з 16.05.2017 року(а.с. 11), на підставі Наказу № 169-ос від 05.05.2017 року.

З 16.05.2017 року позивача виключено із списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення.

02.06.2020 року позивач звернувся до Білгород-Дністровського прикордонного загону із заявою про виплату індексації грошового забезпечення.

Листом від 11.06.2020 року за вих. №Б-116 позивача повідомлено, що сума невиплаченої індексації з 2015 року по 2017 рік буде виплачена після надходження асигнувань на зазначені цілі. Також, зазначили про необхідність надання банківських реквізитів (а.с.16).

29.07.2020 року на банківський рахунок позивача були зараховані кошти в сумі 58645,34 грн. (а.с.23).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження військової служби та звільнення з неї регулюється спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.

Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.

Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.

Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

Як вбачається з матеріалів справи здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися.

Судом встановлено, що позивач звільнений з військової служби 16.05.2017 року, тоді як з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати при звільненні сум звернувся 01.09.2020 року.

Разом з тим, питання щодо розміру індексації грошового забезпечення за період 2015-2017 років позивачем порушено в листі до відповідача у червні 2020 року. При цьому до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивач не звертався.

Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченої індексації з 2015 по 2017 роки виник через три роки після звільнення позивача.

Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір".

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись статтями 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 2197) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.15.5 ч.І Перехідних положень КАС України апеляційна скарга подається до або через відповідні суди, а матеріали справи витребуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: військова частина 2197 (код ЄДРПОУ 14321831, адреса: 67707, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Військової Слави, 14)

Суддя П.П. Марин

.