Рішення № 93144414, 16.11.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2020 року № 320/7777/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - ОАСК) , в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва, яка полягає у ненаданні інформації на запит від 07.08.2020, та зобов`язати ОАСК негайно (в порядку ч.1 ст. 371, п.1 ч.1 ст.263 КАС України) надати запитувану інформацію.

Позивач зазначив, що оскаржує бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК), яка полягає у ненаданні запитуваної інформації, а саме копій протоколів зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідно до рішень на яких раніше в суді запроваджувалась спеціалізація суддів, та на підставі яких таке запровадження було скасоване. Позов обгрунтований тим, що ОАСК помилково відніс запитувану інформацію до службової, а також не застосував трискладовий тест при обмеженні доступу до неї.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 в зазначеній справі відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання.

Заперечуючи проти позову в письмовому відзиві, ОАСК просив суд відмовити в задоволенні позову та зазначив, що оскільки витребуваними протоколами врегульовується питання внутрішньої діяльності суду, і воно віднесене до внутрівідомчої службової кореспонденції, а нормативно-правовими положеннями чітко передбачено віднесення таких категорій документів до службової інформації, тобто інформації з обмеженим доступом, листом від 29.07.2020 № 03.2-07/1576/20 була встановлена відсутність підстав для задоволення запиту ОСОБА_2 шляхом надання копій відповідних протоколів зборів суду.

Таким чином, листом від 12.08.2020 № 03.2-07/1666/20 відповідачем була надана відповідь ОСОБА_3 на запит від 07.08.2020, в якій зазначено, що на його запит ідентичного змісту від 24.07.2020 була надана вичерпна відповідь листом ОАСК від 29.07.2020 № 03.2- 07/1576/20, зазначеного вище змісту.

При цьому, ОАСК вважає відповідь від 12.08.2020 № 03.2-07/1666/20 на запит ОСОБА_2 на доступ до публічної інформації від 07.08.2020 законною та обгрунтованою, а доводи позивача щодо неповного надання відповіді, наведені в адміністративному позові, помилковими, оскільки виходячи з положень Законів вбачається, що рішення (протоколи) зборів суддів відносяться до службової інформації, а відтак, належать до інформації з обмеженим доступом.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

07.08.2020 ОСОБА_1 надіслав електронною поштою до ОАСК запит на доступ до публічної інформації. У ньому просив надати таку інформацію:

- інформацію про те, чи запроваджена в суді спеціалізація суддів;

- якщо таку спеціалізацію запроваджено - надати скан-копію протоколу зборів суддів, яким було запроваджено спеціалізацію;

- якщо ж наразі спеціалізацію не запроваджено - надати скан-копії протоколів зборів суддів, якими вона раніше запроваджувалась, та на підставі яких запровадження було скасоване.

Листом від 12.08.2020 № 03.2-07/1666/20 ОАСК повідомив позивача, що наразі спеціалізації в суді не запроваджена. Однак при цьому він відмовився надати скан-копії протоколів, зазначивши що протоколами зборів суддів врегульовуються питання внутрішньої діяльності суду, і вони віднесені до внутрівідомчої службової кореспонденції. Відповідач послався на наказ Державної судової адміністрації України від 23 жовтня 2012 року №138, яким затверджено типовий перелік відомостей, що становлять службову інформацію, куди відносяться відомості щодо організації та діяльності органів суддівського самоврядування з питань внутрішньої діяльності суду (протоколи зборів суддів тощо).

З аргументами ОАСК позивач не погоджуються, адже на його думку, запитувана інформація не має статусу службової інформації, навіть, якщо суд визнає таку інформацію службовою, при обмеженні доступу до неї ОАСК не застосував трискладового тесту, у зв`язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини справи та норми законодавства.

Дійсно 07.08.2020 ОАСК було зареєстровано електронний запит ОСОБА_2 на доступ до публічної інформації, в якому він просив відповідача надати йому відповідно до статей 5, 6, 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», статей 5, 6 Закону України «Про інформацію» наступну інформацію:

- чи запроваджена в суді спеціалізація суддів;

- якщо так - надати скан-копію протоколу зборів суддів, яким запроваджена спеціалізація;

- якщо наразі не запроваджена - надати скан-копії протоколів зборів судців, якими вона раніше запроваджувалась, та на підставі яких запровадження було скасовано.

При цьому, 27.07.2020 ОАСК було зареєстровано електронний запит ОСОБА_2 на доступ до публічної інформації, в якому він просив суд надати йому відповідно до статей 5, 6, 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», статей 5, 6 Закону України «Про інформацію» наступну інформацію:

- чи запроваджена в суді спеціалізація судців;

- якщо так - надати скан-копію протоколу зборів спеціалізація;

- якщо наразі не запроваджена - надати скан-копії протоколів зборів суддів, якими вона раніше запроваджувалась, та на підставі яких запровадження було скасоване.

Листом ОАСК від 29.07.2020 № 03.2-07/1576/20 ОСОБА_3 надано повну та обгрунтовану відповідь. Зокрема, повідомлено, що в Окружному адміністративному суді міста Києва не запроваджена спеціалізація суддів, чим надано відповідь на перші два питання запиту.

Щодо питання надання скан-копій протоколів зборів суддів, якими раніше запроваджувалась спеціалізація, та на підставі яких таке запровадження було скасоване, ОСОБА_3 , з посиланням на приписи Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, повідомлено, що витребуваним протоколами врегульовується питання внутрішньої діяльності суду, і воно віднесене до внутрівідомчої службової кореспонденції, а зазначеними нормативно-правовими положеннями чітко передбачено віднесення таких категорій документів до службової інформації, тобто інформації з обмеженим доступом, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення запиту шляхом надання копій відповідних протоколів зборів суду.

Зокрема, таким листом суду було вказано на наступне.

Згідно положень статті 126 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями.

Згідно частини першої статті 127 зазначеного Закону, організаційними формами суддівського самоврядування є, в тому числі, збори суддів місцевого суду.

Відповідно до частини першої статті 128 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», збори суддів - зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективні рішення з обговорюваних питань.

Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженим рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, крім іншого, визначені повноваження зборів суддів щодо розгляду питань стосовно порядку функціонування автоматизованої системи, до яких належать, зокрема, повноваження щодо запровадження спеціалізації суддів з розгляду конкретних категорій судових справ.

Виходячи з системного аналізу наведеного, реалізація закріплених Положенням повноважень здійснюється зборами суддів шляхом прийняття колективних рішень, які, за своєю правовою природою, є актами, які регулюють внутрішню діяльність суду.

При цьому, за змістом пункту 3 частини першої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», інформацією з обмеженим доступом є, зокрема, службова інформація.

Водночас, згідно пункту 2 частини першої статті 15 вказаного Закону, не підлягають оприлюдненню внутрішньо-організаційні нормативно-правові акти, тобто ті акти, які пов`язані з організацією роботи розпорядника інформації (в даному випадку - ОАСК) та стосуються виключно самого розпорядника, а також фізичних осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах.

Також, наказом Державної судової адміністрації України від 23.10.2012 № 138 затверджено Типовий перелік відомостей, що становлять службову інформацію та які можуть міститися в документах з організації діяльності місцевих та апеляційних судів, до якого включено, зокрема, відомості, що можуть міститися в документах суду, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні, службові записки, накази тощо) та відомості щодо організації та діяльності органів суддівського самоврядування з питань внутрішньої діяльності суду (протоколи зборів суддів; протоколи оперативних нарад тощо).

Саме спираючись на наведені положення, оскільки витребуваними протоколами врегульовується питання внутрішньої діяльності суду, і воно віднесене до внутрівідомчої службової кореспонденції, а зазначеними нормативно-правовими положеннями чітко передбачено віднесення таких категорій документів до службової інформації, тобто інформації з обмеженим доступом, листом від 29.07.2020 № 03.2-07/1576/20 була встановлена відсутність підстав для задоволення запиту ОСОБА_2 шляхом надання копій відповідних протоколів зборів суду.

Таким чином, листом від 12.08.2020 № 03.2-07/1666/20 ОАКС була надана відповідь ОСОБА_3 на запит від 07.08.2020, в якій зазначено, що на його запит ідентичного змісту від 24.07.2020 була надана вичерпна відповідь листом ОАСК від 29.07.2020 № 03.2- 07/1576/20, зазначеного вище змісту.

Згідно з відміткою спеціаліста канцелярії ОАСК на зазначеному листі, його було скеровано (відправлено) заявнику електронною поштою 29.07.2020. Разом з тим, зважаючи на відсутність функціональної можливості у поштовій скриньці ОАСК, на даний час, неможливо з`ясувати дату отримання (доставки) ОСОБА_4 вказаного листа-відповіді Суду.

Тож, ОАСК були надані ОСОБА_3 відповіді на запити на публічну інформацію від 24.07.2020 та 07.08.2020.

При цьому, суд вважає відповідь ОАСК від 12.08.2020 № 03.2-07/1666/20 на запит ОСОБА_2 на доступ до публічної інформації від 07.08.2020 законною та обгрунтованою, а доводи позивача щодо неповного надання ОАСК відповіді, наведені в адміністративному позові помилковими, виходячи з наступного.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Визначення порядку здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом, та інформації, що становить суспільний інтерес встановлено Законом України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі також - Закон).

За змістом статей 1, 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація - відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом, а також надання інформації за запитами на інформацію.

Виходячи з наведеного, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим, зафіксованим на певному матеріальному носієві продуктом, отриманим або створеним суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.

Водночас, при вирішенні справи № 804/4177/17 Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20 березня 2019 року дійшла висновку про те, що збори суддів як орган суддівського самоврядування, який обговорює питання внутрішньої діяльності суду та приймає колективні рішення з обговорюваних питань, не є суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до вимог частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тобто, Збори суддів Окружного адміністративного суду міста Києва не є суб`єктом владних повноважень та, відповідно, не можуть бути учасником правовідносин у сфері доступу до публічної інформації. Відтак, Збори суддів Окружного адміністративного суду міста Києва у своїй діяльності не можуть отримувати або створювати публічну інформацію. Тобто, і протоколи та рішення таких зборів не можуть являти собою об`єкт правового регулювання норм Закону України «Про доступ до публічної інформації», що додатково до наведеного вище підтверджує правомірність відмови у наданні частини запитуваної ОСОБА_4 інформації.

Крім того, необхідно звернути увагу на наступне.

Доступ до інформації може бути обмежено лише за одночасної сукупності вимог наведених у частині другій статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно до п. 1.4 Положення про збори суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, затвердженого рішенням Зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року, до завдань зборів суддів належить вирішення питань щодо зміцнення незалежності суду, суддів, захист від втручання в їхню діяльність.

Так, зокрема, запитуваним ОСОБА_4 протоколом зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, яким зафіксовано процес скасування запровадженої у суді спеціалізації суддів, також задокументоване питання реагування колективу суддів на прояви неповаги до суду з боку адвокатів, тобто обговорення та вирішення питання зміцнення незалежності суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, захист їх професійних інтересів, у тому числі захист від втручання в їх діяльність.

Беручи до уваги наведене, та провівши передбачений статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» трискладовий тест, вбачається наступне:

1. З якою метою обмежено запитувачу фізичній особі ОСОБА_3 доступ до запитуваної інформації? - 3 метою підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

2. Чи може розголошення інформації завдати істотної шкоди авторитету і неупередженості правосуддя? - Так може, оскільки наявна у запитуваних документах інформація стосується вирішення питань щодо зміцнення незалежності суду, суддів, захист від втручання в їхню діяльність.

3. Чи шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні? - Так, шкода від оприлюднення інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні, оскільки авторитету і неупередженості правосуддя для суспільства в цілому на багато важливіше ніж окремо взята запитувана інформація.

Отже, з метою підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, вбачалось за неможливим задоволення запиту ОСОБА_3 щодо отримання копій протоколів зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва.

Також варто зазначити, що пунктом 6.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 передбачено, що при визначенні того, чи є суспільний інтерес в отриманні інформації, суди повинні враховувати таке.

З урахуванням положень частини другої статті 29 Закону України від 02.10.1992 № 2657-ХІІ “Про інформацію” предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо

З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає судам можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, з врахуванням індивідуальних обставин справи.

Таким чином, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії.

Так, наприклад, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє:

1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії;

2) з`ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа;

3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень;

4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ;

5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців;

6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають;

7) виявленню ризиків для здоров`я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам;

8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб;

9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо;

10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері;

11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;

12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов`язків, дискримінації за будь-якою ознакою;

13) інноваціям, науковим дослідженням;

14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям;

15) виявленню фактів введення громадськості в оману.

Крім того, визначаючи те, чи є інформація суспільно необхідною, суди повинні враховувати:

1) особу запитувача. Якщо інформацію запитує журналіст або особа, яка, користуючись сучасними засобами комунікації, створює площадку для суспільного обговорення важливих питань, систематично інформує суспільство про суспільні події, представник громадської організації, це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної інформації;

2) кількість осіб (фізичних чи юридичних), яких стосується запитувана інформація. Так, наприклад, інформація про структуру тарифу оплати комунальних послуг стосується кожного члена територіальної громади, на яку поширюється відповідне рішення. Тому чим більша кількість осіб, на чиї права, обов`язки та інтереси впливає запитувана інформація, тим більший суспільний інтерес до неї;

3) наявність суспільної дискусії на момент отримання розпорядником інформації запиту (стосується актуальної дискусії, яка ведеться, наприклад, у засобах масової інформації, парламенті чи місцевій раді);

4) час, який минув з моменту створення інформації/документа. Так, чим більше часу проходить з моменту створення інформації/документа, тим меншою, здебільшого, є потенційна шкода в розголошенні і, відповідно, тим більше перевага надається розкриттю інформації;

5) чим менша ймовірність завдання шкоди, тим більша перевага надається розкриттю інформації;

6) якщо інформація стосується публічного діяча або особи, яка претендує на зайняття публічної посади, то це додатковий аргумент на користь розкриття інформації. Така інформація може бути обмежена в доступі лише через серйозні обставини та високу ймовірність завдання істотної шкоди. Публічними діячами у цьому контексті можуть вважатись особи, які обіймають посади публічної служби (посади в державних органах, органах місцевого самоврядування) або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Чим вищою є посада публічної служби, яку займає особа або на яку претендує особа, тим меншою є можливість обмеження доступу до інформації про неї;

7) лише дуже серйозні доводи на користь суспільного інтересу в розголошенні інформації можуть переважити можливу шкоду інтересам захисту права на невтручання в особисте життя та захисту персональних даних, коли йдеться про так звані вразливі персональні дані (дані про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також дані, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних).

В контексті наведеного необхідно звернути увагу на те, що позивачем у запиті на інформацію від 07.08.2020 жодним чином не було обмовлено про ступінь суспільного інтересу, який становить запитувана ним інформація (документи), як і не було розкрито вид власної професійної діяльності, в межах якої ним міг здійснюватись збір інформації.

Враховуючи наведене та оскільки запитувана інформація (документи) не підпадає під жоден з наведених вище критеріїв, у відповідача, на момент надання відповіді на запит ОСОБА_2 від 07.08.2020, не було жодних підстав вважати, що суспільний інтерес в отриманні запитуваної інформації переважає шкоду від її оприлюднення.

Частиною першою статті 7 Закону закріплено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Статтею 9 Закону передбачено, що відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Відповідно до положень пункту 10 Типового переліку відомостей, що становлять службову інформацію та які можуть міститися в документах з організації діяльності місцевих та апеляційних судів, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України 23.10.2012 № 138, до таких відомостей належать, зокрема, відомості, що можуть міститися в документах суду окрім іншого: які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні, службові записки, накази тощо); щодо організації та діяльності органів суддівського самоврядування з питань внутрішньої діяльності суду (протоколи зборів суддів; протоколи оперативних нарад тощо); з організаційно-кадрової роботи суду (особові справи суддів та працівників апарату суду, з особового складу, щодо чисельності, складу та руху кадрів, надання відпусток, відрядження, атестації державних службовців апарату суду, дисциплінарні стягнення, проходження медичного огляду тощо); з адміністративно-господарських питань діяльності суду (окрім інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним майном).

Аналогічні положення закріплені в Переліку відомостей, що становлять службову інформацію та які можуть міститися в документах з організації діяльності Окружного адміністративного суду м. Києва, затвердженого наказом від 07.11.2012 № 35/з.

При цьому, слід зазначити, що за приписами статті 126 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями.

До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов`язані зі здійсненням правосуддя.

До завдань суддівського самоврядування належить вирішення питань щодо:

1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади;

2) зміцнення незалежності судів, суддів, захист професійних інтересів суддів, у тому числі захист від втручання в їхню діяльність;

3) участі у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням установлених нормативів такого забезпечення;

4) обрання суддів на адміністративні посади в судах у порядку, встановленому цим Законом;

5) призначення суддів Конституційного Суду України;

6) обрання суддів до складу Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.

Однією з організаційних форм суддівського самоврядування є збори суддів місцевого суду, які, окрім іншого, обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду, приймають колективні рішення з обговорюваних питань та можуть звертатися з пропозиціями щодо питань діяльності суду до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (статті 127, 128 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).

Суддівське самоврядування є однією з гарантій забезпечення самостійності судів і незалежності суддів. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечу захист суддів від втручання в їхню діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів.

Отже, реалізація закріплених повноважень здійснюється зборами суддів шляхом прийняття колективних рішень, які за своєю правовою природою є актами, які регулюють внутрішню діяльність суду.

Таким чином, виходячи з наведених в сукупності положень Законів вбачається, що рішення (протоколи) зборів суддів відносяться до службової інформації, а відтак, належать до інформації з обмеженим доступом.

При цьому, відповідно до частини першої статті 22 Закону, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, окрім іншого:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення у судових рішеннях по справі № 826/10008/15, рішеннях Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2018 по справі № 826/12540/17 та від 14.01.2019 по справі № 826/15472/18.

Відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону України “Про доступ до публічної інформації” кожна особа має право, зокрема, знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд вважає, що у ОАСК були відсутні правові підстави надавати позивачу запитувані, у запиті на публічну інформацію від 07.08.2020, копії документів та інформації.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Одночасно, статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Крім того, статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином, суд акцентує увагу, що за змістом наведеної норми Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Разом з тим, вирішуючи ж спір по суті, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тож, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Натомість, зважаючи на те, що в даних спірних правовідносинах, у відповідача фактично відсутні правові підстави для надання запитуваних позивачем у запиті від 07.08.2020 документів (інформації), відповідно, відсутнє з боку ОАСК порушення прав позивача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.