Рішення № 93144191, 18.11.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 листопада 2020 року м. Ужгород№ 807/3656/14 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О., суддів Микуляк П.П., Рейті С.І.,

при секретарі судового засідання Неміш Т.В.

за участю:

позивача: представник - не з`явився,

відповідача 1: представник - не з`явився,

відповідача 2: представник - Жупан Ж.В.,

відповідача 3: представник - Палко Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Закарпатській області, Головного управління ДФС у Закарпатській області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про скасування наказу від 24.10.2014 №1005-0 "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом Державної фіскальної служби України від 24.10.2014 №1005-0 її було звільнено із посади начальника Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на підставі Закону України «Про очищення влади». Таке рішення Державної фіскальної служби України вважає протиправним, оскільки воно порушує її конституційні права та свободи, суперечить нормам міжнародно-правових актів та рішенням Європейського суду з прав людини у справах про люстрацій заходи. Окрім того, зазначає, що звільнення відбулося у період тимчасової непрацездатності, що є порушенням норм Кодексу законів про працю України.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 травня 2015 року провадження у даній адміністративній справі було зупинено до вирішення Конституційним Судом України конституційної справи за зверненням Верховного Суду України, 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень Закону України "Про очищення влади" та набрання відповідним рішенням законної сили.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року провадження у справі було поновлено.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року за клопотанням представника позивача було замінено первісного відповідача 1 - Державну фіскальну службу України на правонаступника - Державну податкову службу України, а також первісного відповідача 2 - Державну податкову інспекцію у Виноградівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Закарпатській області.

Вказана ухвала суду була оскаржена. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишено без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року про заміну відповідача у справі № 807/3656/14 – без змін.

При цьому колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що з огляду на припинення юридичної особи Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, реорганізацію Державної фіскальної служби шляхом поділу на Державну податкову службу України та Державну митну службу України, слід провести процесуальне правонаступництво у справі та замінити їх належними відповідачами.

В судовому засіданні 05 жовтня 2020 року протокольною ухвалою залучено до участі в справі в якості співвідповідача Головне управління ДФС у Закарпатській області.

20 січня 2015 року до суду від відповідача 1 надійшли заперечення, відповідно до змісту яких проти позову заперечив. Зокрема, зазначив, що 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади", відповідно до якого протягом 10 років з дня набрання ним чинності посади, щодо яких здійснюється очищення влади, не можуть обіймати в тому числі особи, які у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 сукупно не менше одного року займали посади голови Ради міністрів АРК, голови обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, їх перших заступників, заступників, голови районної державної адміністрації, районної в місті Києві державної адміністрації. Так, позивач у зазначений період обіймала посаду голови Виноградівської районної державної адміністрації у Закарпатській області, а тому до неї застосовується заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади". З огляду на що вважає, що позивач звільнена з посади на підставі зазначеного законодавчого акту та в порядку, встановленому трудовим законодавством. Вказує на безпідставність посилань позивача на невідповідність норм Закону України "Про очищення влади" положенням Конституції України, оскільки на момент прийняття оспорюваного наказу Конституційним Судом України не було визнано зазначений законодавчий акт неконституційним. Окрім того, вважає недоречним посилання позивача на порушення порядку звільнення у зв`язку з її перебуванням у вказаний період на лікарняному, оскільки норми ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України в даному випадку не підлягають застосуванню. Так, звільнення з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" не є звільненням з ініціативи власника в розумінні норм Кодексу законів про працю України, а є окремим видом припинення трудових відносин, на яке не розповсюджуються положення ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

13 листопада 2020 року представник відповідача 1 надіслав на електронну пошту суду додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що Державна податкова служба України не є правонаступником всіх прав та обов`язків Державної фіскальної служби України. Звернув увагу суду на те, що податкові інспекції не є територіальними органами ДПС, натомість вони є структурними підрозділами ГУ ДПС, які є самостійними юридичними особами публічного права, а тому поновлення позивача на посаді Державною податковою службою України неможливе. У зв`язку із зазначеним неможливим також є стягнення середнього заробітку з відповідача 1, оскільки такий не веде облік робочого часу та виплату заробітної плати працівників податкових інспекцій.

В судове засідання 18 листопада 2020 року позивач та його представник не з`явилися, однак подали клопотання про розгляд справи без їх участі.

Представники відповідачів 2 та 3 в судовому засіданні 18 листопада 2020 року проти задоволення позову заперечили з мотивів його безпідставності та просили суд у його задоволенні відмовити.

Окрім того, представник відповідача 2 заперечила з приводу позовної вимоги про стягнення з Головного управління ДПС у Закарпатській області втраченого заробітку за час вимушеного прогулу. З цього приводу пояснила, що відповідач 2 не є правонаступником територіальних органів Державної фіскальної служби у сфері кадрових питань та виплати заробітної плати. Заявляє, що всі відомості по заробітній платі працівників основної номенклатури Державної фіскальної служби України, як і їх особові справи, до Державної податкової служби України та її територіальних органів не передавались.

Разом з тим, представник відповідача 3 вказав на необхідність стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі задоволення позову саме за рахунок коштів Головного управління ДПС у Закарпатській області.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився.

Процесуальні наслідки неявки учасника справи в судове засідання регламентовані положеннями ст. 205 КАС України. Так, зокрема, ч. 1 ст. 205 КАС України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Більше того, згідно п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

В попереднє судове засідання (03 листопада 2020 року) представник відповідача 1 також не з`явився.

Завданням адміністративного судочинства, в розумінні норм КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 4 КАС України розумний строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Суд враховує ту обставину, що предметом розгляду даної адміністративної справи є питання проходження позивачем публічної служби та поновлення на посаді. Тому враховуючи повторний характер неявки представника відповідача 1 в судове засідання по розгляду даної адміністративної справи, відсутність підстав, що перешкоджають розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне застосувати наслідки неявки в судове засідання представника суб`єкта владних повноважень, передбачені ч. 3 ст. 205 КАС України, та розглянути справи за його відсутності.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) у період з 12 вересня 2013 року по 24 жовтня 2014 року проходила службу в територіальних органах Міністерства доходів і зборів, в тому числі, на посаді начальника Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (арк. спр. 19 – 25, т. 1).

Наказом Державної фіскальної служби України №1005-о від 24 жовтня 2014 року на підставі листа Головного управління Міндоходів у Закарпатській області від 21.10.2014 №350/8/07-16-04-00-29, довідки про результати перевірки відомостей, зазнаних в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області з 24 жовтня 2014 року з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», п. 72 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (арк. спр. 25, т. 1).

Так, як вбачається з довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 , у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 остання обіймала посади, щодо яких ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» встановлена заборона, а саме: з 09.09.2011 по 11.09.2013 – голови Виноградівської районної державної адміністрації у Закарпатській області (звор. арк. спр. 139, т. 1).

Вказана обставина стала підставою для звільнення ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з прийнятим рішенням та з метою захисту порушеного права на працю, що проявилося у незаконному, на думку позивача, звільненні, ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи питання законності звільнення позивача із займаної посади, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 24 Європейської соціальної хартії, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби.

Громадянам згідно ст. 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Судом встановлено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області стали положення ч. 3 ст. 1, п. 9 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» №1682-VII від 16.09.2014 (далі – Закон).

Так, з 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон, норми якого регулюють правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Очищення влади (люстрація) в розумінні норм Закону це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Так, положеннями ч. 3 ст. 1 Закону передбачено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Нормами ст. 3 Закону встановлено критерії здійснення очищення влади (люстрації). Згідно п. 9 ч. 1 зазначеної статті заборона, передбачена ч. 3 ст. 1 цього Закону, застосовується до осіб, які сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймали посаду (посади) голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації, їх перших заступників, заступників, голови районної державної адміністрації, районної в місті Києві державної адміністрації.

Отже, проведений аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, в тому числі, щодо голів та заступників голів обласних державних адміністрацій за критерієм перебування на керівних посадах (керівників і заступників керівників) регіональних органів.

П. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

ОСОБА_1 у період з вересня 2011 року по вересень 2013 року обіймала посаду голови Виноградівської районної державної адміністрації у Закарпатській області, передбачену ч. 3 ст. 1 Закон, у зв`язку з чим була звільнена із займаної посади.

Оцінюючи правомірність звільнення позивача з вищенаведених підстав, суд враховує наступне.

Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.

Верховний Суд у своїх рішення в аналогічних правовідносинах неодноразово наголошував на політичному характері запроваджених Законом люстраційних заходів. Так, зокрема, політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).

Як підсумок у справах №800/186/17 та №817/3431/14 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

Водночас варто врахувати, що на необхідність доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.

Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) також звернула увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

З огляду на наведене, застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

Водночас із аналізу норм Закону випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах під час проведення передбачених ним люстраційних заходів пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року визначеного кола посад, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

Питання правомірності звільнення особи із займаної посади на підставі застосування заборон, передбачених Законом, було також предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Так, у своєму рішенні від 17 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_3 був Президентом України.

Європейський суд з прав людини підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону. Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами.

У підсумку Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.

Враховуючи вищезазначені висновки Європейського суду з прав людини у контексті спірних правовідносин, судом з`ясовано, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади також відбулося тільки на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці, без дотримання принципів верховенства права, презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, як основних принципів очищення влади, декларованих ч. 2 ст. 1 Закону, без дослідження фактів її особистої протиправної поведінки та причетності до будь-яких порушень прав і свобод людини чи підтримання антидемократичних заходів, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 . Таке рішення ґрунтувалося виключно на факті обіймання позивачем протягом більше 1 року посади, передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 3 Закону.

З огляду на вищенаведене, оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до ОСОБА_1 , з точки зору легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві, а тому дійшов висновку, що оскаржений наказ не відповідає критеріям правомірності, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, зокрема, винесений без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

Суд також враховує, що Верховний Суд у постанові від 03.06.2020 у справі №817/3431/14 вирішив відійти від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №826/7019/16 щодо застосування норм ч. 3 ст. 1 та ч. 1 ст. 3 Закону, оскільки при вирішенні цієї категорії справ застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі «Полях та інші проти України».

При цьому Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Таким чином, дослідивши всі обставини даної справи, суд вважає, що наказ про звільнення ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Суд вважає, що скасування наказу №1005-о від 24.10.2014 в силу вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України є підставою для поновлення ОСОБА_1 на попередній роботі, зокрема, на посаді начальника Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, що є достатнім ефективним засобом захисту порушеного права позивача.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у справі в подібних правовідносинах, викладеному в постанові №809/1466/15 від 14.07.2020.

Ч. 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок). Так, відповідно до пп. «з» п. 1 даного Порядку він також застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Абз. 3 п. 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

П. 3 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до довідки ДПІ у Виноградівському районі ГУ Міндоходів у Закарпатській області про заробітну плату (арк. спр. 26, т. 1), середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за серпень – вересень 2014 року, з урахуванням кількості фактично відпрацьованих у вказаний період робочих днів, становила – 326,16 грн. (10357,36 + 3341,40 / 42), а середньомісячна заробітна плата – 6849,36 грн. (326,16 * ((20 + 22) / 2).

Відтак, загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 25.10.2014 по 18.11.2020, що підлягає виплаті на користь позивача, становить 494784,72 грн. При цьому, з вказаної суми слід відрахувати податки, збори та інші обов`язкові платежі, які утримуються із сум доходу, нарахованого на користь фізичної особи.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. У зв`язку з чим рішення в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді та присудження виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 6849,36 грн. підлягає до негайного виконання.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача 2 про недопустимість стягнення сум втраченого заробітку з Головного управління ДПС у Закарпатській області, аргументовані тим, що останній не є правонаступником органів Міндоходів та Державної фіскальної служби України з кадрових питань, а тільки з питань реалізації державної податкової політики. З цього приводу суд зазначає, що ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року за клопотанням представника позивача було замінено первісного відповідача 1 – Державну фіскальну службу України на правонаступника – Державну податкову службу України, а первісного відповідача 2 – Державну податкову інспекцію у Виноградівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Закарпатській області. Вказана ухала суду переглядалась Восьмим апеляційним адміністративним судом в апеляційному порядку та постановою від 13.10.2020 залишена без змін. При цьому колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що з огляду на припинення юридичної особи Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, реорганізацію Державної фіскальної служби шляхом поділу на Державну податкову службу України та Державну митну службу України, слід провести процесуальне правонаступництво у справі та замінити їх належними відповідачами.

Суд зазначає, що питання щодо наявності підстав для заміни вказаних відповідачів їх правонаступниками було вирішено саме в контексті взаємозв`язку з предметом даного адміністративного позову.

Більше того, Верховний Суд не знайшов підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Закарпатській області на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року.

Окрім того, в ухвалі від 08 жовтня 2020 року у справі №807/3591/14 (у подібних правовідносинах щодо наявності підстав заміни в якості правонаступника територіальних органів Міндоходів Головне управління ДПС у Закарпатській області) Верховний Суд відхилив доводи скаржника про те, що процесуальною правоздатністю у спірних правовідносинах наділені Державна фіскальна служба та Головне управління ДФС у Закарпатській області (як правонаступник Головного управління Міндоходів у Закарпатській області). При цьому зазначив, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року у справі №524/4478/17, від 20 лютого 2019 року у справі №826/16659/15.

Стосовно заявленої позовної вимоги про зобов`язання Державну податкову службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону, суд зазначає наступне.

Нормами ч. 1 ст. 7 Закону визначено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену ч. 3 або 4 ст. 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року №1704/5 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України “Про очищення влади” (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення такого реєстру, а також надання відомостей з нього.

Так, п. 9 вказаного положення передбачає, що Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену ч. 3 або 4 ст. 1 Закону України “Про очищення влади”, надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених ч. 2 ст. 7 Закону України “Про очищення влади”, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Згідно з п. 4 Положення №1704/5, держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.

Відповідно до п. 5 розділу ІІ Положення №1704/5, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України “Про очищення влади”, є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України “Про очищення влади”, від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.

Підсумовуючи наведене, враховуючи визнання протиправним звільнення позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача 1 – Державну податкову службу України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 04 червня 2020 року по справі №821/4571/14.

У зв`язку з вищенаведеним суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (місцезнаходження: Львівська пл., 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ - 43005393), Головного управління ДПС у Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Волошина, 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 43143065), Головного управління ДФС у Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Волошина, 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 39393632) про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

2. Визнання протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України №1005-0 від 24 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області з 25 жовтня 2014 року.

4. Стягнути з Головного управління ДПС у Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Волошина, 52, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 43143065) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 494784,72 грн. (Чотириста дев`яносто чотири тисячі сімсот вісімдесят чотири гривні 72 коп.) з відрахуванням податків та зборів.

5. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на займаній на час звільнення на посаді начальника Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6849,36 грн. (Шість тисяч вісімсот сорок дев`ять гривень 36 коп.) підлягає до негайного виконання.

6. Зобов`язати Державну податкову службу України (місцезнаходження: Львівська пл., 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ - 43005393) проінформувати Міністерство юстиції України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ - 00015622) про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

Повний текст рішення було виготовлено 26 листопада 2020 року.

Головуючий суддяР.О. Ващилін

Судді П.П. Микуляк

С.І. Рейті