Рішення № 93143782, 27.11.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/15478/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ковальчука В.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання дій протиправними щодо відмови в нарахуванні пенсії за зменшеним пенсійним віком у відповідності до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської ка тастрофи”, зобов`язання зарахувати до страхового стажу роботи, що дає право на пенсію за віком періоди роботи у ЗAT “Стохід” з 22 грудня 1986 року по 02 вересня 1987 року; підприємцем у 1994, 1995 та 1996 роках; період догляду за дитиною з 24 квітня 1993 року по 27 травня 1993 року та з 30 липня 1999 року по 23 квітня 2002 року, зобов`язання призначити і виплачувати пенсію за віком за зменшеним пенсійним віком у відповідності до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської ка тастрофи” з 05 червня 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 05 червня 2020 року, 23 липня 2020 року, 02 вересня 2020 року зверталась до регіонального управління Пенсійного фонду України із заявами про призначення пенсії за віком відповідно до положень статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, надавши усі необхідні документи. Однак їй було відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необ хідного страхового стажу та відсутності документів, підтверджуючих проживання в зоні гарантованого добровільного відселення (рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 09.06.2020 №033050003626 та від 11.09.2020 №033050003626). З такими рішеннями не погоджується та вважає відмову у призначенні пільгової пенсії протиправною з тих підстав, що має статус потерпілої 3 категорії від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням, яке видане на підставі довідки, що підтверджує період проживання на забрудненій території.

Вказує на те, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи є посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про пе ріод роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне пе реселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника лікві дації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Вважає, що залишився поза увагою відповідача стаж її роботи у ЗAT “Стохід” з 22 грудня 1986 року по 02 вересня 1987 року, що стверджується записами її трудо вої книжки та уточнюючою довідкою підп риємства №15 від 06.02.2011 року, який безпідставно не зарахований до стажу.

Період роботи підприємцем упродовж 1993-1999 років відповідачем теж не зарахований до стажу. Вказує на те, що відповідно до розпорядження Ковельського міського голо ви від 28 травня 1993 року №166-р була зареєстрована підприємцем, а відповідно до розпорядження міського голови від 29 липня 1999 року №482 припинила підп риємницьку діяльність. Крім того, довідкою органу ПФУ від 17 липня 2018 року №62/03-11-22 підт верджується факт сплати нею страхових внесків за 1994, 1995 та 1996 роки, що є підставою для зарахування зазначеного періоду до страхового стажу.

Також зазначає, що у період з 24 квітня 1993 року по 27 травня 1993 року та з 30 липня 1999 ро ку по 23 квітня 2002 року не працювала та займалась доглядом молодшої дитини, що стверджується трудовою книжкою та розпорядженням про припинення підпри ємницької діяльності, а тому зазначений період підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Вважає, що у неї наявний необхідний страховий стаж для призначення пенсії. Інших підстав неможливості призначення пенсії відповідачем не наведено, а тому відмова відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсій ного віку є необґрунтованою.

На підставі наведеного просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 30.10.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено про розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

23.11.2020 за вх. №5644320 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначила, що позивач не має права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку згідно із статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки позивачем для призначення пенсії не було подано довідку про проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність необхідного страхового стажу. Крім того, розглянувши подані документи, управлінням не зараховано до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи в ЗАТ “Стохід” з 22 грудня 1986 року по 02 вересня 1987 року, підприємцем у 1994 - 1996 роках, та період догляду за дитиною з 24 квітня 1993 року по 27 травня 1993 року та з 30 липня 1999 року по 23 квітня 2002 року.

Для призначення пенсії позивачем надано довідки від 06.02.2011 №15 і №16 про роботу на фабриці господарських виробів з 22.12.1986 по 02.09.1987, які видані ЗАТ “Стохід” на ОСОБА_1 (позивач ОСОБА_2 ), та довідки від 06.02.2011 №15 і №14, які видані ЗАТ “Стохід” про роботу на фабриці господарських виробів з 22.12.1986 по 02.09.1987 на ОСОБА_1 . У зв`язку з розбіжностями виявленими у наданих довідках цей період роботи не враховано до страхового стажу та потребує уточнення первинними документами.

Щодо незарахування до страхового стажу періоду здійснення позивачем підприємницькою діяльністю у 1994-1996 роках представник відповідача зазначає, що позивач не надала пенсійному органу документів, що підтверджують реєстрацію суб`єктом підприємницької діяльності у цей період.

Не зараховані до страхового стажу періоди догляду за дитиною з 24 квітня 1993 року по 27 травня 1993 року та з 30 липня 1999 року по 23 квітня 2002 року у зв`язку з ненаданням позивачем підтверджуючих документів, зазначених в абзаці 2 пункту 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993.

З врахуванням наведеного просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.

05.06.2020 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області листом від 08.07.2020 №0300-0315-8/20863 відмовило в призначенні пенсії ОСОБА_1 , оскільки згідно наданих документів та даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж позивача становить 16 років 1 місяць 5 днів. Як зазначено в даному листі, при поданні заяви на призначення пенсії ОСОБА_1 було повідомлено, що необхідно надати додаткові документи про підтвердження періодів роботи, а також, зокрема, довідки про проживання. З врахуванням викладеного, та враховуючи відсутність необхідного страхового стажу та підтвердження періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення головним управлінням прийнято рішення №033050003626 від 09.06.2020 відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

23.07.2020 та 02.09.2020 позивач повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявами про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Листом від 21.09.2020 №0300-0315-8/30153 повідомило ОСОБА_1 про те, що згідно наданих нею документів та даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку, її страховий стаж становить 22 роки 03 місяці 07 днів. При поданні заяв про призначення пенсії ОСОБА_1 було повідомлено, що необхідно надати додаткові документи про підтвердження періодів роботи, а також довідки про проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. У зв`язку з відсутністю підтвердження проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, неможливо визначити пенсійний вік та необхідний страховий стаж для призначення дострокової пенсії за віком.

Як зазначено в даному листі, для призначення пенсії ОСОБА_1 надані довідки від 06.02.2011 №15 і №16 про роботу на фабриці господарських виробів з 22.12.1986 по 02.09.1987, які видані ЗАТ “Стохід” на ОСОБА_1 , та довідки від 06.02.2011 №15 і №14 про роботу на фабриці господарських виробів з 22.12.1986 по 02.09.1987, які видані ЗАТ “Стохід” на ОСОБА_1 . У зв`язку з розбіжностями цей період роботи потребує уточнення первинними документами та не враховано до страхового стажу.

Не враховано страховий стаж відповідно до довідки про сплату страхових внесків від 17.07.2018 № 62/03-11-22 за період з 01.01.1994 по 31.12.1996, так як не підтверджено реєстрацію суб`єктом підприємницької діяльності у цей період. Відповідно до представленого свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця №982092 ОСОБА_1 зареєстрована з 04.09.2008. Реєстрацію суб`єктом підприємницької діяльності з 05.09.2008 підтверджено і представленою довідкою, яка видана 11.08.2020 №7055/ФОП/03- 20-52-56.

З урахуванням викладеного, враховуючи факт відсутності підтвердження проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, прийнято рішення №033050003626 від 11.09.2020 відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Таким чином, не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернулася до суду.

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з статтею 15 Закону України “Про пенсійне забезпечення” умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

Статтею 49 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ) визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування“.

Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування“, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування“ у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період)

та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796 для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов`язковим; достатньо, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року.

Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом в постанові від 6 лютого 2018 року у справі №556/1153/17.

Суд зазначає, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування“ визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (із змінами внесеними постановою правління Пенсійного фонду України 26.04.2017 №9-1) (далі - Порядок №22-1).

При прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Законом №796-ХІІ).

Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 роки не менше 3 років.

Частинами третьою-четвертою статті 15 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ встановлено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.

Пунктом 10 вказаного Порядку передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.

Таким чином, суд дійшов висновку, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС“ або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи“.

Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 листопада 2006 року у справі №21-1048во06 та від 04 вересня 2015 року у справі №690/23/15 та підтверджена Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року у справі №333/2072/17, від 27 лютого 2019 року у справі №500/2778/17, від 21 листопада 2019 року у справі № №572/47/17 (адміністративне провадження №К/9901/21358/18).

Встановлені судом обставини справи свідчать, що позивач має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 3 серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“.

Крім того, факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років у с. Зарудчі Любешівського району підтверджується довідкою Держадміністрації Волинської області від 29 грудня 1992 року №2270-27.

Разом з тим, з метою обчислення зменшення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування“, та необхідного для призначення дострокової пенсії за віком позивачем не надано документів, що підтверджують її проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення понад трьох років. Надане посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 3 серії НОМЕР_1 та довідка Держадміністрації Волинської області від 29 грудня 1992 року №2270-27 посвідчують факт проживання позивача на вказаній території не менше трьох років, тобто для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, однак не визначають іншого, можливо, більш тривалого періоду проживання на цій території, що не дає можливості пенсійному органу чітко визначити зменшення пенсійного віку позивача.

Також судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 виповнилося ОСОБА_1 55 років.

Одночасно суд зауважує, що обов`язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796 є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

У рішенні від 11.09.2020 №033050003626 відповідач підтверджує страховий стаж позивача, який вважає, що становить 22 років 3 місяці 7 днів.

Разом з тим, як вказано у листі ГУ ПФУ у Волинській області від 21.09.2020 №0300-0315-8/30153, вважає непідтвердженим страховий стаж за період роботи позивача з 22.12.1986 по 02.09.1987 у ЗАТ “Стохід” у зв`язку з розбіжностями у довідках про зазначення позивача по батькові, де в одному випадку зазначено ОСОБА_3 (довідки ЗАТ “Стохід” від 06.02.2011 №15, 16 про роботу на фабриці господарських виробів та про перейменування даної фабрики на фабрику “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”), а в інших – ОСОБА_3 (довідки ЗАТ “Стохід” від 06.02.2011 №14, №15). При цьому, суд звертає увагу на те, що прізвище ОСОБА_4 є дівочим прізвищем позивачки ОСОБА_1 та підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 27.04.2018 №00020049684.

З приводу суперечностей у довідках ЗАТ “Стохід” про зазначення позивача по батькові суд зазначає наступне.

За правилами статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

У відповідності до пункту 1 даного Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 439/1148/17.

Суд зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 містить чіткі записи про період роботи збиральницею прищіпки з 22.12.1986 по 02.09.1987 на Любешівській фабриці господарських виробів, яка перейменована 13.01.1987 на фабрику “Стохід”. Вказані записи скріплені печатками вказаного підприємства.

Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового та страхового стажу на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового (страхового) стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а тому не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 та від 6 лютого 2018 року у справі № 677/277/17.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо її роботи у вищевказаний період на згаданому підприємстві.

Таким чином, позивачем надано пенсійному органу та суду документи, що підтверджують її трудовий та страховий стаж на фабриці “Стохід” у період з 22.12.1986 по 02.09.1987, який підлягає включенню до страхового стажу роботи позивача.

Щодо неврахування позивачем страхового стажу у період здійснення позивачем підприємницької діяльності протягом 1994-1996 років суд зазначає наступне.

На підтвердження страхового стажу з 01.01.1994 по 31.12.1996 позивач надала пенсійному органу довідку Ковельського об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 17.07.2018 №62/03-11-22 про те, що ОСОБА_1 за період з 01.01.1994 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 31.12.1995, з 01.01.1999 по 31.12.1996 сплачувала страхові внески до Пенсійного фонду України.

З приводу ненадання відповідачу документів, що підтверджують реєстрацію суб`єктом підприємницької діяльності суд вказує на те, що такі документи надані суду, а саме архівний витяг з розпорядження виконавчого комітету Ковельської міської Ради народних депутатів від 28 травня 1993 року №166-р “Про державну реєстрацію підприємницької діяльності громадян міста” та архівний витяг із розпорядження Ковельського міського голови від 29 липня 1999 року №482 “Про скасування державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності”.

З наданих документів слідує, що позивач з 28 травня 1993 року по 29 липня 1999 року була суб`єктом підприємницької діяльності, а з урахуванням довідки Ковельського об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 17.07.2018 №62/03-11-22 позивач підтвердила страховий стаж за період 1994-1996 років, який підлягає зарахуванню позивачу до страхового стажу роботи.

Також позивач вважає безпідставним неврахування відповідачем до її страхового стажу періодів догляду за дитиною з 24 квітня 1993 року по 27 травня 1993 року та з 30 липня 1999 року по 23 квітня 2002 року, тобто в період коли вона не працювала та займалась доглядом молодшої дитини, що стверджується її трудовою книжкою та розпорядженням про припинення підприємницької діяльності.

З цього приводу суд зазначає, що ні у листі від 08.07.2020 №0300-0315-8/20863, ні у листі від 21.09.2020 №0300-0315-8/30153 відповідач не наводить мотивів незарахування вищенаведених періодів догляду за дитиною до страхового стажу ОСОБА_1 . Також управлінням пенсійного фонду не запропоновано надати позивачу додаткові документи для підтвердження страхового стажу за цей період. У зв`язку з цим суд вважає, що відмова пенсійного органу у неврахуванні до страхового стажу позивача періодів її догляду за дитиною, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку є необґрунтованою.

Лише у відзиві на позовну заяву представник відповідача посилається на ненадання позивачем підтверджуючих документів, зазначених в абзаці 2 пункту 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993.

Як слідує з матеріалів справи, позивач є матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та котрі є дітьми, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копіями свідоцтв про народження відповідно серії НОМЕР_3 , виданого 16.10.1985 та серії НОМЕР_4 , виданого 04.05.1990, та копіями посвідчень дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи відповідно серії НОМЕР_5 та серії НОМЕР_6 , виданих 08.07.1993.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1-6 статті 27 цього Закону, та їх батькам надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: зарахування до стажу роботи одному з батьків часу догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років.

Підтвердження часу догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, до досягненням нею 12-річного віку, з метою зарахування його до страхового стажу встановлюється на підставі документів, визначених у в абзаці 2 пункту 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993.

Абзацом 2 пункту 11 цього Порядку визначено, що час догляду одного з батьків за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи або довідки про видачу такого посвідчення; заяви особи, яка звернулася за призначенням пенсії, про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“.

Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України (абз. 3 пункту 11 цього Порядку).

Суд звертає увагу на те, що у періоди догляду з 24 квітня 1993 року по 27 травня 1993 року та з 30 липня 1999 року по 23 квітня 2002 року за молодшою дитиною ОСОБА_6 , який є потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи, позивач не працювала та не займалася підприємницькою діяльністю, що підтверджується її копією трудової книжки та архівними витягами з розпорядження виконавчого комітету Ковельської міської Ради народних депутатів від 28 травня 1993 року №166-р “Про державну реєстрацію підприємницької діяльності громадян міста” та із розпорядження Ковельського міського голови від 29 липня 1999 року №482 “Про скасування державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності”. Крім того, відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію позивача фізичною особою-підприємцем внесені 04.09.2008 згідно номер запису 21970000000005917, що підтверджується витягом з цього Реєстру, отриманого судом на безкоштовний запит на інформаційному веб-порталі Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua).

Разом з тим, в матеріалах справи відсутня заява особи, яка звернулася за призначенням пенсії, про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“. Суд зазначає, що відповідач не запропонував позивачу надати йому таку заяву на підтвердження часу догляду одного з батьків за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку. При цьому, інші підтверджуючі документи з цього приводу містяться в матеріалах справи.

На переконання суду, відповідач, відмовляючи позивачу в зарахуванні до страхового стажу періодів догляду за дитиною до досягнення нею 12-річного віку з 24 квітня 1993 року по 27 травня 1993 року та з 30 липня 1999 року по 23 квітня 2002 року, не обґрунтував таку відмову та не врахував право особи на участь у підтвердження такого страхового стажу усіма необхідними документами.

За таких обставин, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а також повторно розглянути можливість включення до страхового стажу роботи ОСОБА_1 часу догляду за дитиною, потерпілою від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку з 24 квітня 1993 року по 27 травня 1993 року та з 30 липня 1999 року по 23 квітня 2002 року відповідно до пункту 13 статті 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з урахуванням висновків суду.

Враховуючи наведене, суд вважає, що в задоволені позовних вимог в частині зобов`язання відповідача призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком за зменшеним пенсійним віком у відповідності до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 05 червня 2020 року належить відмовити, як необґрунтованої та передчасної.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи те, що позов задоволено частково, тому за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Волинській області на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 420,40 грн., сплачений відповідно до квитанції №0.0.1882896070.1 від 24.10.2020.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу роботи період роботи на фабриці “Стохід” з 22 грудня 1986 року по 02 вересня 1987 року; період зайняття підприємницькою діяльністю з 01 січня 1994 року по 31 грудня 1996 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області включити до страхового стажу роботи ОСОБА_1 період роботи на фабриці “Стохід” з 22 грудня 1986 року по 02 вересня 1987 року; період зайняття підприємницькою діяльністю з 01 січня 1994 року по 31 грудня 1996 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а також повторно розглянути можливість включення до страхового стажу роботи ОСОБА_1 часу догляду за дитиною, потерпілою від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку з 24 квітня 1993 року по 27 травня 1993 року та з 30 липня 1999 року по 23 квітня 2002 року відповідно до пункту 13 статті 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В, код ЄДРПОУ 13358826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ) судовий збір у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя В.Д. Ковальчук