Рішення № 93143665, 23.11.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 р. Справа № 120/5586/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Слюсар О.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

08.10.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у переведенні на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII;

- зобов`язати відповідача здійснити переведення позивача на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII з часу звернення з заявою від 22.08.2020.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що з 22.03.2020 позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Проте, оскільки відповідної до трудової книжки стаж державного службовця у позивача становить 24 роки, позивач 22.08.2020 звернувся до відповідача з заявою про переведення з пенсії за віком на інший вид пенсійного забезпечення, а саме на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі – Закон № 889-VIII).

Листом від 09.09.2020 за № 3717-3730/Р-02/8-0200/20 відповідач повідомив про відсутність у позивача права на таку пенсію. При цьому, як зазначає позивач, відповідач відмовився зараховувати до стажу державної служби період роботи позивача на посаді селищного голови смт. Муровані Курилівці Вінницької області з 14.03.1990 по 05.02.2002.

Позивач вважає протиправною відмову пенсійного органу у переведенні на пенсію державного службовця та наголошує на тому, що він відповідає встановленим законом вимогам для призначення пенсії державного службовця, зокрема досяг 60 років та має загальний трудовий стаж 37 років, з яких 24 роки на державній службі.

Ухвалою суду від 13.10.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

28.10.2020 до суду надійшли копії матеріалів пенсійної справи позивача, що витребовувались у відповідача згідно з вищевказаною ухвалою.

Крім того, 29.10.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про переведення з пенсії за віком, яку було призначено з 22.03.2020, на пенсію державного службовця відповідно до Закону № 889-VIII. Однак підстав для переведенні на цей вид пенсії немає, оскільки позивач не набув права на таку пенсію.

Відповідач звертає увагу на те, що для визначення права на пенсію за Законом № 889-VIII є три умови, а саме: 1) вік (для чоловіків це 62 роки); 2) наявність загального страхового стажу 35 років; 3) 20 років (у даному випадку) стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Разом з тим, на момент звернення позивача до пенсійного органу йому виповнилося 60 років 5 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до Закону № 889-VIII. Крім того, загальний страховий стаж позивача становив 36 років 6 місяців 26 днів, але відсутній стаж роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців – 20 років. При цьому відповідач не погоджується з доводами позивача про те, що стаж його роботи на державній службі складає 24 роки, з яких числі 12 років на посаді селищного голови смт. Муровані Курилівці Вінницької області. Як зазначає відповідач, будь-яких інших періодів державної служби в позовній заяві не зазначено, тому для відповідача незрозуміло чому позивач вказує на наявність у нього 24 років державної служби.

Враховуючи наведене, відповідач вважає свої дії правомірними, а тому просить залишити без задоволення заявлені позовні вимоги.

Ухвалою суду від 10.11.2020 подальший розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Судове засідання призначено на 23.11.2020. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано копію заяви позивача про призначення пенсії (переведення на інший вид пенсії) за вх. № 3730/Р-0200-20 від 28.08.2020 та усіх доданих до неї документів.

20.11.2020 до суду надійшли документи, що витребовувались у відповідача згідно з вищевказаною ухвалою.

Також 23.11.2020 до суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та надав пояснення, що відповідає обґрунтуванням, наведеним у позовній заяві.

На уточнюючі питання суду позивач пояснив, що у позовній заяві помилково зазначив про наявність у нього стажу державної служби 24 роки, оскільки врахував сюди військову службу, час навчання та деякі інші періоди, які не вважаються роботою на посадах державної служби. Разом з тим, позивач зауважив, що понад 12 років безперервно був селищним головою смт. Муровані Курилівці Вінницької області (з 15.03.1990 по 31.03.2002) і має право на зарахування цього періоду до державної служби. Позивач визнав, що немає 20-річного стажу на посадах державної служби, але вважає, що робота на посаді селищного голови гарантує йому право на пенсію державного службовця.

Відповідач в судове засідання на виклик суду не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Водночас у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи судом відмовлено, оскільки наведені у клопотанні причини його неявки в судове засідання не визнані поважними і такими, що дають законні підстави для відкладення розгляду справи.

Частиною першою статті 205 КАС України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України у разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки в судове засідання учасника справи, який був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Відтак суд доходить висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, оглянувши матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 , суд встановив, що у зв`язку з досягненням пенсійного віку, 22.03.2020 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

22.08.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про переведення його на інший вид пенсійного забезпечення, а саме на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10 грудня 2015 року.

У заяві позивач зазначив, що його трудовий стаж державного службовця становить 24 роки, зокрема у період з 15.03.1990 по 31.03.2002, протягом трьох скликань, позивач працював на посаді селищного голови смт. Муровані Курилівці Вінницької області.

Вказана заява надійшла на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 28.08.2020 та зареєстрована під вх. № 3730/Р-0200-20.

Листом від 09.09.2020 за № 3717-3730/Р-02/8-0200/20 відповідач повідомив позивача, що на одержання пенсії державного службовця мають право чоловіки, які досягли 62 років, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Крім того, відповідач роз`яснив, що відповідно до вимог Закону № 889-VIII на призначення пенсії державного службовця можуть розраховувати, зокрема, особи, які на день набрання ним чинності (на 1 травня 2016 року) мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Також відповідач повідомив, що оскільки з 06.02.2002 позивачу присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування, беручи до уваги вимоги чинного законодавства, до стажу державної служби позивача можливо зарахувати лише період з 14.03.1990 по 05.02.2002. Отже, на думку відповідача, позивач не відповідає умовам для призначення пенсії державного службовця як за віком (62 роки), так і за стажем державної служби (не менше 20 років), що не дає підстав для переведення з одного виду пенсії (пенсії за віком) на інший (пенсію державного службовця).

Позивач з відмовою пенсійного органу не погоджується, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, на даний час визначаються Законом № 889-VIII.

Раніше діяв Закон України "Про держану службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі – Закон № 3723-ХІІ), який втратив чинність з 01 травня 2016 року відповідно до пункту 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII, крім статті 37, що застосовується до осіб зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу.

Так, частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Відповідно до пунктів 10, 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 25 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, які на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), за такою особою зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, з аналізу вищенаведених норм статті 37 Закону № 3723-ХІІ та пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, суд доходить висновку про наявність таких необхідних умов для визначення права особи на пенсію державного службовця: 1) вік (для чоловіків – 62 роки); 2) загальний страховий стаж – не менше 35 років; 3) стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, – не менше 20 років.

Як видно з матеріалів справи, на час звернення до пенсійного органу щодо переведення на пенсію державного службовця позивачу виповнилось 60 років 5 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до Закону № 889-VIII.

Крім того, хоча загальний страховий стаж позивача становив понад 36 років, стаж роботи на посадах державних службовців не менше 20 років у позивача відсутній, навіть якщо врахувати періоду з 15.03.1990 по 31.03.2002, протягом якого позивач займав посаду Мурованокуриловецького селищного голови.

Водночас суд не бере до уваги доводи позивача про наявність у нього стажу державної служби 24 роки, адже це не відповідає записам у його трудовій книжці, а також іншим матеріалам пенсійної справи. Зрештою, факт відсутності 20-річного стажу державної служби визнаний позивачем у судовому засіданні.

З огляду на викладене суд погоджується з відповідачем щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії відповідно до Закону № 889-VIII та вважає правильними його висновки про неможливість з цих підстав перевести позивача з пенсії за віком на пенсію державного службовця.

Таким чином, на думку суду, за результатами розгляду заяви позивача від 22.08.2020 пенсійний орган надав вмотивовану відмову, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і не допустив таких порушень прав та інтересів позивача, які б вказували на необхідність визнання дій відповідача протиправними в судовому порядку.

При цьому враховується правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 15.09.2020 у справі № 635/7878/16-а (пункти 40-44), згідно з якою зобов`язання суб`єкта владних повноважень вирішити питання перерахунку пенсії або відмови в її перерахунку саме у формі прийняття рішення (чи наказу), коли з наданої листом відповіді стає зрозуміло, що відповідь для заявника є негативною, має ознаки формалізму. Оскільки процес надання особі відмови у перерахунку пенсії без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути тривалим, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме вирішення судом питання про визнання протиправною відмови пенсійного органу, викладеної у листі, та зобов`язання вчинити певні дії (або ж відмовити в задоволенні цих вимог).

Відповідно до частини п`ятої статті 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право – конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою "Право на ефективний засіб юридичного захисту" вказує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України), а згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, немає підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Повне судове рішення складено 27.11.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович