Рішення № 93143591, 27.11.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 листопада 2020 р. Справа № 120/4680/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до: Військової частини 3008 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803572, місцезнаходження: вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21001) про: визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини 3008 Національної гвардії України (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що його звільнено з військової служби та направлено для постановки на військовий облік до Вінницького ОМВК м. Вінниці. Наказом командира в/ч 3008 від 15.12.2017 за №331 позивача виключено із списку особового складу в/ч та всіх видів забезпечення. При цьому, на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу із позивачем не проведено усіх розрахунків, а саме не виплачено грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки.

11.03.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо проведення виплати грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2018 роки. Листом від 18.03.2020 відповідач відмовив у виплаті зазначеної компенсації.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 09.09.2020 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до положень ст. 262 КАС України.

18.09.2020 стороною відповідача подано до суду відзив щодо заявлених позовних вимог, з якого слідує, що відповідач заперечує щодо задоволення адміністративного позову.

Зазначено, що приписами статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про відпустки" передбачено право учасників бойових дій на отримання додаткової відпустки. Разом з тим, на думку відповідача, відповідно до вимог пунктів 17, 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" для всіх категорій військовослужбовців встановлені обмеження на використання додаткових відпусток військовослужбовцям під час особливого періоду. При цьому, особливий період визначається як тривалий проміжок у часі, який розпочинається з моменту оголошення мобілізації, а завершується моментом введення воєнного стану або моментом прийняття рішення про демобілізацію. Відтак, оскільки право на отримання відпустки було припинено під час особливого періоду, тому грошова компенсація за неї не може бути виплачена.

Відповіді на відзив та заперечень на адресу суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 23.09.2015 (а.с. 5).

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції старший сержант ОСОБА_1 у період з 11.05.2015 по 12.07.2015, з 11.01.2016 по 20.01.2016, з 21.05.2016 по 10.07.2016 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, підстава наказ від 12.05.2015, 10.01.2016, 20.05.2016.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини 3008 від 15.12.2017 за №331 (по строковій службі) позивача виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення з 16.12.2017. На день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу із позивачем не проведено усіх розрахунків, а саме не виплачено грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки як учаснику бойових дій.

11.03.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо проведення виплати грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки.

Листом від 18.03.2020 відповідач відмовив у виплаті зазначеної компенсації з підстав того, що виплата компенсацій за невикористану відпустку не була передбачена.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Позивач, як на підставу для задоволення своїх вимог покликається на те, що є учасником бойових дій, брав участь в антитерористичній операції, компенсація за невикористані дня відпустки як учаснику бойових дій не виплачена, на зразкову справу №620/4218/18, у якій Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 вказав, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасників бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон України № 504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону України № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі Закон від 22.10.1993 № 3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи із норм Закону від 22.10.1993 № 3551-XII додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Статтею 10-1 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Згідно з п. 19 ст. 10-1 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".

Водночас визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ, відповідно до якої особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".

Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відтак, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Закону від 20.12.1991 № 2011-XII.

Відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Водночас суд зазначає, що норми Закону від 22.10.1993 № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (провадження №11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону від 15.11.1996 № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною третьою статті 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов`язковим.

Підсумовуючи, суд зауважує, що згідно вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.

Як слідує із матеріалів справи, позивачу не проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII, за період з 2015-2017р.р.

З огляду на зазначене, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017рік.

Позивач у позові заявляє, що слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 16.12.2017. Натомість, відповідно до матеріалів справи, його виключено із списків особового складу відповідно до наказу за №331, дата якого 15.12.2017. Відтак, днем звільнення позивача є 15.12.2017.

З огляду на висновки Верховного Суду в зразковій справі №620/4218/18 та встановлені судом обставини справи, вимоги позивача , на думку суду є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15.12.2017; зобов`язання військової частини 3008 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15.12.2017.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо повернення останнього на користь позивача не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльності військової частини 3008 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15.12.2017.

Зобов`язати військову частину 3008 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15.12.2017.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), Військова частина 3008 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803572, місцезнаходження: вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21001)

Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: (27.11.2020)

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна