Рішення № 93141691, 08.10.2020, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/2185/20

Справа №760/33782/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2020 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді- Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря- Шпори М.М.

позивача- ОСОБА_1

представника позивача- Колєва Р.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом і просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ ДП«Київське обласне дорожнє управління» № 86-к від 03 червня 2019 року про його звільнення звільнення;

- поновити його на посаді заступника директора підприємства;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Посилається в позові на те, що згідно з наказом № 90-к від 01 червня 2018 року № він був прийнятий на роботу до апарату управління Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на посаду заступника директора. Наказом відповідача № 87/1 від 13 жовтня 2018 року «Про забезпечення режиму секретності» за посадою був визначений відповідальною особою з забезпечення режиму секретності на підприємстві, з наданням відповідного доступу до державної таємниці.

Згідно з наказом №13 від 19 березня 2019 року «Про реорганізацію відділів ДП «Київський Облдорупр» була реорганізована вся штатна структура підприємства, зокрема шляхом скасування посади заступника директора, яку він обіймав.

Він був попереджений про наступне вивільнення під розпис 29 березня 2019 року.

При цьому до моменту реорганізації, що передувало звільненню, підприємство мало штат в кількості 24 одиниці з місячним фондом заробітної плати 196 495,00 гр., що підтверджується штатним розписом від 01 березня 2019 року.

Станом на 19 березня 2019 року був затверджений новий штатний розпис підприємства, з іншими посадами, але тією ж чисельністю працівників (24) та тим же фондом заробітної плати (196 495,00 грн.).

Станом на 01 червня 2019 року відбулась нова реорганізація з тією ж фактичною чисельністю працівників, але вже збільшеним до 222 220,00 гр. фондом заробітної плати.

Наказом №86-к від 03 червня 2019 року його було звільнено з роботи згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважає своє звільнення незаконним з наступних підстав.

Так, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Службою безпеки України 27 серпня 2015 року, він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого 11 червня 2018 року Центральним управлінням Служби безпеки України, він має військове звання полковник; військово-облікова спеціальність профіль оперативний; є учасником Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей; звільнений з військової служби у запас з 15 травня 2018 року (з правом носіння військової форми) згідно з наказом Голови Служби безпеки України від 11 травня 2018 року №588-ос.

Під час процедури попередження про майбутнє вивільнення йому не було запропоновано перелік вакантних посад в цілому по підприємству, не повідомлено про право переведення на рівнозначну або іншу посаду та не забезпечено гарантії працівника при звільненні, а саме - право на переважне залишення на роботі.

На підприємстві при проведенні реорганізаційних заходів у штатному розписі існувала посада, на яку б він погодився бути переведеним, а саме: головний фахівець з режиму секретності, МОБ, але про таку можливість його не повідомляли і відповідну пропозицію не висували.

Крім того, вважає, що існували додаткові підстави переважного права на залишення його на роботі і неможливості його звільнення відповідно до п. 2 ст. 42 КЗпП України, а саме: відсутність інших працездатних членів сім`ї, оскільки його дружина з 07 березня 2019 року до 11 червня 2019 року не працювала і перебувала на його утриманні.

Крім того, він є учасником бойових дій і відповідно до вимог Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» також має переважне право на залишення на роботі.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали.

Представник відповідача в судовому засіданні 01 вересня 2020 року проти позову заперечував.

В подальшому до суду не з`являвся, подав заяву про розгляд справи в його відсутності.

Подав до суду відзив, у якому зазначає, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 09 вересня 2011 року порушено провадження у справі № 44/258-6 про банкрутство ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «ДАК«Автомобільні дороги України».

Ухвалою Господарського суду м. Києві від 13 березня 2019 року у справі № 44/258-6 продовжено строк процедури санації на шість місяців.

У зв`язку із порушенням справи про банкрутство, продовженням строку процедури санації та змінами у виробництві, керуючим санацією внесено зміни до штатного розпису та видано наказ № 13 від 19 березня 2019 року, яким скорочено ряд посад, зокрема, і посаду заступник директора, яку обіймав позивач.

Метою введення нового штатного розпису було не зменшення фонду заробітної плати підприємства, а приведення штату керівників, професіоналів, фахівців та службовців у відповідність до цілі та предмету діяльності підприємства та змінами у виробництві підприємства, що перебуває на стадії санації.

Згаданим наказом було створено відділи: планово-виробничий, юридичний та відділ тендерних процедур і майнових відносин, які б забезпечували належне та ефективне здійснення господарської діяльності підприємства та відновлення його платоспроможності, що передбачено Планом санації, який затверджено Господарським судом м. Києва.

Посада заступник директора з посадовими обов`язками, що визначені у відповідній посадовій інструкції, не є такою, що необхідна для здійснення підприємством обов`язку, покладеного на нього державою із виконання робіт з будівництва, реконструкції ремонту та утримання автомобільних доріг, мостів, інших споруд та елементів обстановки доріг; будівництво мостів, шляхових естакад, тунелів та метрополітену; забезпечення сталої роботи на автомобільних дорогах в умовах стихійного лиха, аварій, катастроф і подолання їхніх наслідків.

При попередженні позивача про його наступне вивільнення роботодавець не міг запропонувати йому іншу роботу у зв`язку з відсутністю на підприємстві вакантної посади та роботи за відповідною професією чи спеціальністю.

Як вбачається із трудової книжки позивача та його біографічної довідки він є за освітою інженером-технологом цукрової промисловості. В подальшому обіймав посади:

-робітника І розряду ремонтно-будівельного цеху;

-апаратника дифузії III розряду;

-служив у лавах армії;

-слюсара-сантехніка III розряду;

-офіцерського складу Служби Безпеки України.

Зазначає, що запропонувати позивачу іншу роботу у підприємства не було можливості,оскільки штатний розпис, що був введений в дію з 19 березня 2019 року, не містив посади, яку б останній міг обіймати у відповідності до наявних у нього освіти, досвіду роботи, знань та вмінь.

Посада головного фахівця з режиму секретності, МОБ не могла бути запропонована позивачу, оскільки не була вакантною.

Крім того, правових підстав для застосування роботодавцем ст. 42 КЗпП України у даному випадку також не було, оскільки були відсутні вакантні посади на підприємстві.

Виходячи з цього, просить відмовити в позові.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Судом встановлено, що наказом № 90-к від 04 червня 2018 року позивач зарахований до штату апарату управління ДП «Київське обласне дорожнє управління» на посаду заступника директора.

Наказом №87/1 від 13 жовтня 2018 року «Про забезпечення режиму секретності» позивача за посадою визначено відповідальною особою з забезпечення режиму секретності на підприємстві, з наданням відповідного доступу до державної таємниці.

19 березня 2019 року був виданий наказ № 13 «Про реорганізацію відділів ДП «Київський Облдорупр», яким у зв`язку зі змінами штатного розпису були ліквідовані відділи та окремо посади на підприємстві, в тому числі дві посади заступника директора.

Сторони в судовому засіданні підтвердили, що займана позивачем посада даним наказом була ліквідована.

29 березня 2019 року позивач був ознайомлений зі змістом наказу № 13 від 19 березня 2019 року та попереджений про майбутнє вивільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Наказом ДП «Київський Облдорупр» № 86-к від 03 червня 2019 року позивач був звільнений з займаної посади згідно із п. 1 ст. 40 КЗпП України.

/ а.с. 14 - 22; 26 - 31 /

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року « Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання

підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що

власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї

з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що на підприємстві були відсутні посади, які б відповідали професії та спеціальності позивача, як і інші посади, які були вакантними і могли бути запропоновані позивачу.

Що стосується посади головного фахівця з режиму-секретності, МОБ, вказану посаду на підставі наказу № 82-ВК від 30 листопада 2009 року займає ОСОБА_2 .

Тобто, вказана посада не була вакантною і не могла бути запропонована позивачу в порядку виконання вимог ст.49-2 КЗпП України.

/ а.с. 32, 95-96, 132-134; 139 /

Відповідно до ч.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частиною 2 ст.42 КЗпП України визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, в тому числі, сімейним - при наявності двох і більше утриманців, учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Отже, при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню.

І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

За змістом ст. 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічну посаду чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.

З матеріалів справи вбачається і цього не заперечував позивач, наказом № 13 від 19 березня 2019 року підлягали ліквідації і були ліквідовані обидві посади заступника директора, наявні в статному розписі, одну з яких займав позивач.

/ а.с.25 - 30 /

Таким чином, переважне право позивача на залишення на роботі в порядку виконання вимог ст. 42 КЗпП України адміністрацією підприємства обговорюватися не могло.

З штатного розпису, введеного в дію з 19 березня 2019 року, вбачається, що в нього була введена посада заступника директора з інноваційно-інституційних перетворень.

/ а.с. 135 - 137; 140 /

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що позивач за своєю професією та спеціальністю, а також кваліфікаційними вимогами не міг зайняти вказану посаду.

Даних обставин позивач не спростовував.

Як зазначено вище, власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Таким чином, дане питання не може бути предметом спору в суді.

Відповідно до ч.ч.1,2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Виходячи з висновку суду про законність дій відповідача при звільненні позивача з роботи, підстави для задоволення його вимог і у цій частині відсутні.

Суд не приймає до уваги твердження позивача в судовому засіданні в обґрунтування незаконності дій відповідача при його звільненні з роботи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

З листа відповідача вбачається, що вакантних посад на підприємстві та його структурних підрозділах протягом 29 березня 2019 року - 03 червня 2019 року не було.

/ а.с 172 /

Будь-яких доказів, які б спростовували вказані обставини та свідчили про наявність вакансій у відповідача, позивач суду не надав і на них не послався, обмежившись самим посиланням на те, що такі вакансії існували, однак йому запропоновані не були.

Згідно зі ст. 229 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Аналогічні положення містяться у статтях 76, 80 ЦПК України.

За змістом даних норм закону доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів.

Це положення є одним із основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні принципу змагальності, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Відповідно до ст.ст.12,13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Враховуючи дане правове обґрунтування та приведене вище, відсутності доказів заявлених позовних вимог та недоведення приведених у позові вимог, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 21, 24, 40, 41, 42, 49-2, 44, 233, 235 КЗпП України, ст. ст. 97, 98,99 ЦК України, ст.ст.4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26 листопада 2020 року.

Суддя Л .А. Шереметьєва