Рішення № 93139493, 09.11.2020, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/5156/19

пр.№ 2/464/88/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.10.2020 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

суддя Тімченко О.В.

секретар судового засідання Мерза Д.С.

справа № 464/5156/19

учасники справи:

заступник військового прокурора Західного регіону України Коцюба С. в інтересах держави в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних відносинах

позивачі: Міністерство оборони України

концерн «Військторгсервіс»

відповідачі: ОСОБА_1

ОСОБА_2

вимоги: визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння

представники учасників справи:

прокурори військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону України Малетич М.М., Майорчак В.М.

позивачів: МО України – Матлай Й.І., Гудима В.О.

концерна «Військторгсервіс» - Данилишина К.З.

відповідачів: ОСОБА_1 – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_2 – ОСОБА_5 .

Обставини справи

Прокурор у вересні 2019 року звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою в інтересах держави в особі позивачів, в якій просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщень кафе від 24 червня 2009 року, укладений між концерном «Військторгсервіс» та ОСОБА_1 щодо нерухомого майна площею 162,2 кв.м по АДРЕСА_1 ; витребувати нерухоме майно – нежитлові приміщення кафе Львівського комбінату громадського харчування № 60 загальною площею 162,2 кв.м, реєстраційний номер 602209846101, що по АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України в повне господарське відання концерну «Військторгсервіс».

Покликається, що відчуження спірного майна згідно з договором від 24 червня 2009 року відбулося з порушенням закону – без погодження з Фондом державного майна та без дозволу органу управління майном концерну – Міністерством оборони України. Про порушення інтересів держави дізнався у 2019 році, в якому і подав позов до суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Тімченко О.В.

Ухвалою суду від 25 вересня 2019 року заяву про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на нерухоме майно – нежитлові приміщення кафе Львівського комбінату громадського харчування № 60 загальною площею 162,2 кв.м, реєстраційний номер 602209846101, що по АДРЕСА_1 , належне на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 22 жовтня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

Адвокатом Перетятьком М.В. в інтересах відповідача ОСОБА_2 подано відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову за безпідставністю та необґрунтованістю. Покликається на відсутність правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_2 – він не був стороною договору, що став підставою для вибуття спірного нерухомого майна з володіння Міністерства оборони України, ніби-то, поза волею останнього. Указане виключає обізнаність ОСОБА_2 про те, що спірне майно набуте від особи, яка, ніби-то, не мала права на його відчуження. Заявляє щодо пропуску строку позовної давності – ОСОБА_1 з 2009 року, а ОСОБА_2 - з 2017 року відкрито та вільно користуються спірним майном, а прокурором тільки по спливу 10 років.

Позивачем Концерном «Військторгсервіс» подано відповідь на відзив з обґрунтуванням неправомірності відчуження спірного майна, а також звертає увагу, що строк позовної давності для військової прокуратури не є пропущеним. Просить позов задоволити.

Прокурором подано відповідь на відзив з покликанням, що у зв`язку із реалізацією ОСОБА_1 спірного нерухомого майна ОСОБА_2 просить визнати недійсним тільки первинний договір купівлі-продажу, на підставі якого майно вибуло з держаної власності та витребувати його від теперішнього власника. Просить врахувати, що саме прокурором встановлено факт порушення інтересів держави щодо вибуття із державної власності оспорюваного майна у 2019 року, а тому строк позовної давності не є пропущеним. Просить позов задоволити.

Ухвалою суду від 19 грудня 2019 року витребувано у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Волинської Л.В. належним чином завірені копії матеріалів архівної нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу від 04.08.17. нежитлового приміщення - кафе Львівського комбінату громадського харчування № 60 загальною площею 162,2 кв.м за адресою – АДРЕСА_1 .

Позивачем Міністерством оборони України подано відповідь на відзив, в якому покликається на порушення закону при відчуженні нерухомого майна, що тягне за собою визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним із витребуванням такого майна.

Адвокатом Каблаком Ю.-І.П. в інтересах відповідача ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву з покликанням відповідності укладеного спірного договору купівлі-продажу чинному на той час законодавству, адже на момент видачі дозволу законодавство не містило жодних вимог щодо форми дозволу, а також наявності додаткових погоджень відчуження спірного майна іншими органами. Заявляє про пропуск строку позовної давності, адже позов заявлено через 10 років після укладеного спірного договору.

Позивачем Концерном «Військторгсервіс» подано відповідь на відзив з покликанням, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника. Таким чином, єдиною можливістю захистити та відновити порушене право державної власності є звернення до суду із позовом у державних інтересах, що і було зроблено позивачем.

Прокурором подано клопотання про визнання поважними причин пропуску строків позовної давності докази того, що прокурору чи Міністерству оборони України було раніше відомо про факти порушень вимог законодавства при відчуженні майна відсутні, не були стороною оспорюваного договору. Також подано відповідь на відзив.

Адвокатом ОСОБА_3 в інтересах відповідача ОСОБА_1 подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених вимог.

Ухвалою суду від 13 березня 2020 року зупинено провадження у справі, а ухвалою від 11 червня 2020 року таке відновлено.

Ухвалою суду від 07 липня 2020 року закрито підготовче провадження з призначенням справи до судового розгляду по суті.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) розділ XII "Прикінцеві положення" ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».

Також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 17 липня 2020 року, пункт 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України викладено в такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Даним законом також встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

При розгляді справи у судовому засіданні учасники процесу дали пояснення згідно зі наявними заявами по суті спору. Прокурор та представники позивачів позов підтримали, а представники відповідачів проти такого заперечили та просять в такому відмовити.

Мотиви та висновки суду

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України). Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелькою І.В. (реєстровий № 18220) договором купівлі-продажу приміщень кафе від 24 червня 2009 року позивач Концерн «Військторгсервіс» в особі начальника Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_6 (продавець) передає у власність відповідача ОСОБА_1 (покупець) наступне майно - нежитлові приміщення кафе Львівського комбінату громадського харчування № 60 загальною площею 162,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Продажна ціна нерухомості 268 703 грн. Як ствердив у суді представник позивача Концерну «Військторгсервіс» кошти по такому внесено у повному обсязі.

При цьому, ОСОБА_6 діяв на підставі довіреності Концерну «Військторгсервіс» в особі директора Пукіра П.Н., посвідченої 12 вересня 2007 року (реєстровий № 4165) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю.Я. Даною довіреністю уповноважено укладати від імені Концерну «Військторгсервіс» будь-які договори (господарські, цивільно-правові) щодо відчуження належного Концерну будь-якого нерухомого майна (в тому числі будівлі, приміщення, споруди), а також договори оренди (в тому числі цілісних майнових комплексів) з дозволу органу управління майном Концерну – Міністерством оборони України.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 вересня 2019 року право приватної власності нерухоме майно – нежитлові приміщення кафе Львівського комбінату громадського харчування № 60 загальною площею 162,2 кв.м, реєстраційний номер 602209846101, що по АДРЕСА_1 зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 . Право вланості набуто згідно з договором купівлі-продажу від 04 серпня 2017 року.

При розгляді вимоги про визнання недійсним договору-купівлі продажу, за яким позивач Концерн відчужив відповідачу ОСОБА_1 указане майно, суд дійшов до наступного.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг дієздатності. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч.ч.1, 2 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України).

У ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи позову щодо відсутності дозволу на відчуження нерухомого майна органу управлінням майном Концерну – Міністерства оборони України.

Довіреністю Міністерства оборони України в особі Міністра оборони України Кузьмука О.І. від 04 жовтня 2004 року № 220/2071 (терміном дії до 1 жовтня 2007 року) уповноважено начальника Головного управління торгівлі тилу Міністра оборони України ОСОБА_7 надавати від імені Міністра оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновки (дозволи) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплені за ними на праві господарського відання.

Керуючись даною довіреністю начальником Головного управління торгівлі тилу Міністра оборони України Пукіром П.Н. 12 листопада 2004 року надано дозвіл на відчуження нерухомого майна – приміщення кафе загальною площею 162,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас окремим дорученням Міністра оборони Гриценка А.С. 12 лютого 2005 року довіреності на право укладення договорів (угод, контрактів), надання від імені Міністерства оборони прав здійснювати інші правочини, термін дії яких не закінчився, вирішено вважати недійсними.

Згідно із вимогами ч.1 ст.249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.

Скасування довіреності (визнання недійсною) поширюється на майбутні правовідносини та не свідчить про недійсність усіх юридично значимих дій, вчинених представником під час її чинності. Отже, скасування 12 лютого 2005 року довіреності від 04 жовтня 2004 року не тягне автоматичного скасування виданого 12 листопада 2004 року дозволу на проведення відчуження об`єктів нерухомого майна за відсутності окремого розпорядження про відкликання зазначеного дозволу.

Саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 608/969/13-ц. За ч.2 ст.36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а у ч.4 ст.263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Натомість є слушними покликання позивача на відсутність погодження з Фондом державного майна при відчуженні спірного майна.

Так, на момент укладення спірного договору, яким реалізоване державне майно, чинними були положення п.п.«и» п.2 ст.7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд державного майна України відповідно до законодавства дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

Порядком відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06 червня 2007 року, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб`єктом господарювання, на балансі якого перебуває майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі – згода) відповідного суб`єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами (далі - суб`єкт управління). Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб`єктами лише за погодженням з Фондом державного майна. Рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб`єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні майна надається Фондом державного майна у формі листа (п.п.6, 8).

Доказів виконання зазначених положень законодавства та наявності згоди/дозволу Фонду державного майна України на відчуження спірного майна сторонами не надано. Відповідно укладений правочин не відповідає вимогам чинного законодавства.

Водночас, розглядаючи заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності, суд дійшов наступного висновку з огляду на таке.

За положеннями ст.ст.256, 257, 261, 267 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосовується якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Спірний договір купівлі-продажу укладено у 2009 році, а позов пред`явлено до суду у 2019 році, тобто по спливу 10 років. При цьому, як прокурор, так і позивачі покликаються на неможливість дізнатися про порушення законодавства при відчуженні спірного нерухомого майна.

Наведені причини пропуску строку на звернення до суду поважними визнати не можна.

За вимогами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду – практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Як Міністерство оборони України, яке є центральним органом державної виконавчої влади, так і Концерн «Військторгсервіс», у господарському віданні якого знаходилося державне майно, з урахуванням проведення з 2009 року численних аудитів, перевірок та щорічної інвентаризації (докази наявні в матеріалах справи), а також звітування 20 жовтня 2009 року на засіданні Урядового комітету з питань правової політики, оборони та правоохоронної діяльності та інформування до 30 жовтня 2009 року Кабінет Міністрів щодо причини виникнення виявлених ГоловКРУ і МВС недоліків та повноту визначення особистої відповідальності посадових осіб, дії або бездіяльність яких призвела до порушень під час використання бюджетних коштів, державного майна (вказаний лист першого віце-прем`єр-міністра від 06 жовтня 2009 року щодо останнього адресовано та надіслано в тому числі як Генеральній прокуратурі України, так і Міноборони), мали можливість та обов`язок знати про стан своїх майнових прав. З урахуванням наведеного позивачами не доведено, що про порушення своїх цивільних прав своєчасно не дізналися саме з цих причин. Подання позову прокурором у справу жодним чином не впливає на перебіг строку позовної давності, адже у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (ч.5 ст.56 ЦПК України). У даній справі такими органами є Міністерство оборони України та Концерн «Військторгсервіс».

Суд критично оцінює листи прокурора від 22 серпня 2019 року на адресу позивачів як дату виявлення порушеного права, так як у них вже йдеться про підготовку відповідного позову до суду. З цього можна дійти висновку, що прокурору заздалегідь до даної дати були достовірно відомі відомості, які б свідчили про обізнаність порушення закону, чого прокурор жодними чином не доводить.

У порядку ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України саме на прокурора та позивачів покладено обов`язок довести обставини, на які покликаються – обізнаність про недотриманні вимог закону при укладенні договору від 2009 року саме у 2019 році, чого ними не зроблено.

Суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 січня 2012 року (заява № 29979/04), за яким принцип «належного урядування» передбачає, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Зважаючи на викладене, суд відмовляє у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Витребування нерухомого майна є похідною від визнання вказаного договору недійсним, а зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні.

Інше вирішення порушило б положення ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України щодо непорушності права власності і не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

При цьому суд ураховує рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року (заява № 44277/98), за яким майном у значенні ст.1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції.

Отже визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна у власність держави за відсутності доказів протиправних дій відповідачів потягло б собою порушення права на мирне володіння майном протягом 10 років та справедливого балансу між необхідністю забезпечення інтересів держави та захисту основоположних прав відповідної особи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Розподіл судових витрат

У порядку ст.141 ЦПК України судові витрати залишити за прокуратурою.

Щодо заходів забезпечення позову

У відповідності до положень ч. 9 та ч.10 ст. 158 ЦПК України, оскільки суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, вжиті заходи забезпечення позову ухвалою від 25 вересня 2019 року слід скасувати, проте такі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням.

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити у задоволенні позову заступника військового прокурора Західного регіону України Коцюби С. в інтересах держави в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції в спірних відносинах, - Міністерства оборони України та концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Cудові витрати залишити за військовою прокуратуро Західного регіону України.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 25 вересня 2019 року (справа № 464/5156/19, провадження № 2-з/464/63/19).

Роз`яснити, що заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст.354 ЦПК України). Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень ЦПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Учасники справи:

заступник військового прокурора Західного регіону України Коцюба С., м.Львів, вул.Клепарівська, 20

позивач Міністерство оборони України, код ЄДРПОУ 00034022, місцезнаходження - м.Київ, Повітрофлотський проспект, 6.

позивач концерн «Військторгсервіс», код ЄДРПОУ 33689922, місцезнаходження - м.Київ, вул.Молодогвардійська, 28а

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання - АДРЕСА_2

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання – АДРЕСА_3

Повний текст судового рішення складено 09 листопада 2020 року.

Суддя О.В.Тімченко