Ухвала суду № 93121695, 24.11.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/7976/20

Провадження № 6/461/135/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2020 року м.Львів

Галицький районний суду м. Львова у складі:

головуючого судді Романюка В.Ф.

з участю:

секретаря судового засідання Цюпака В.І.

представника заявника Думич Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Львові заяву представника боржника - адвоката Котягіна Андрія Сергійовича в інтересах боржника ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,

встановив:

представник боржника - адвокат Котягін Андрій Сергійович в інтересах боржника ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить скасувати встановлене ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 28.09.2020 р. у справі № 461/7976/20 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - громадянина України ОСОБА_1 без вилучення закордонного паспортного документа – до виконання зобов`язань визначених на підставі виконавчого листа № 2-2681/11 від 27.02.2012р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 (новий стягувач згідно ухвали № 461/11703/15ц від 15.03.2016 р. Галицького районного суду м.Львова – Левицька Євгенія Василівна) суми боргу за договором позики 458 407,25 грн., інфляційні витрати в розмірі 43 698,72 грн., 3 річних в розмірі 17 190,30 грн., проценти за договором в розмірі 57 928,50 грн., а всього -577 224,77 грн.

Судові витрати, які складаються з витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу покласти на Галицький відділ державної виконавчої служби в м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).

В обгрунтування поданої заяви покликається на те, що 28.09.2020 р. Галицьким районним судом м.Львова була прийнята ухвала у справі № 461/7976/20, якою було задоволено подання начальника Галицького ВДВС у м.Львові Тетюка Р.М. та тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України - громадянина України ОСОБА_1 без вилучення закордонного паспортного документа – до виконання зобов`язань визначених на підставі виконавчого листа № 2-2681/11 від 27.02.2012р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 (новий стягувач згідно ухвали № 461/11703/15ц від 15.03.2016р. Галицького районного суду м.Львова – Левицька Євгенія Василівна) суми боргу за договором позики 458 407,25 грн., інфляційні витрати в розмірі 43 698,72 грн., 3 річних в розмірі 17 190,30 грн., проценти за договором в розмірі 57 928,50 грн., а всього -577 224,77 грн.

Заявник зазначає, що з часу прийняття вищевказаної ухвали Галицького районного суду м.Львова від 31.07.2020 р. у справі № 461/5331/20 жодні обставини, які б могли б підтверджувати ухилення зі сторони боржника – ОСОБА_1 від виконання рішення у зведеному виконавчому провадженні № 61405822 не змінились, що додатково вказує на відсутність передбачених ч.3 ст.441 ЦПК України підстав для тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, а також вказує на зловживання своїми процесуальними права зі сторони начальника Галицького ВДВС у м.Львові Тетюка Р.М. у зв`язку з пред`явленням до суду такого подання про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, яке вже вирішувалось у справі № 461/5331/20 за поданням державного виконавця Левко Л.М., що було погоджене начальником Галицького ВДВС у м.Львові Тетюком Р.М.

Просить заяву задоволити.

У судовому засіданні представник заявника ОСОБА_3 заяву підтримала, надала пояснення аналогічні викладеним у заяві. Просили суд заяву задоволити.

Стягувач ОСОБА_4 та представник заявника Галицького відділу ДВС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) у судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлялися про час, дату та місце проведення судового засідання, що стверджується матеріалами справи. Клопотань про відкладення чи про розгляд справи у їх відсутності до суду не надходило.

Заслухавши пояснення представника заявника ОСОБА_3 , дослідивши заяву та долучені до неї документи, матеріали справи за поданням державного виконавця, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 5 ст.441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Суд встановив, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28.09.2020 року у справі № 461/7976/20, задоволено подання начальника Галицького відділу державної виконавчої служби у м.Львові Тетюк Р.М. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 . Тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України - громадянина України ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 без вилучення закордонного паспортного документа - до виконання зобов`язань визначених на підставі виконавчого листа №2-2681/11 від 27.02.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 (новий стягувач згідно ухвали №461/11703/15ц від 15.03.2016 року Галицького районного суду - Левицька Євгенія Василівна) суму боргу за договором позики у розмірі 458407,25 грн., інфляційні витрати у розмірі 43698,72 грн., 3% річних у розмірі 17190,30 грн., проценти за договором у розмірі 57928,50 грн., а всього 577221,77 грн. (залишок заборгованості 574469,37 грн.). /а.с.61-65/.

Заявник ОСОБА_1 зазначає, що ухвала Галицького районного суду м.Львова від 28.09.2020 р. була прийнята без виклику та участі державного виконавця, сторін виконавчого провадження, зокрема без боржника, відповідно, при прийнятті зазначеної ухвали суд не міг взяти до уваги заперечення боржника проти подання начальника Галицького ВДВС у м.Львові Тетюка Р.М. та інші обставини, які не були повідомлені суду, що мали важливе значення для вирішення даного питання про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Однак, зазначене спростовується наступним.

Частиною 4 статті 441 ЦПК України передбачено, що суд негайно розглядає подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Тому, з врахуванням наведеної норми закону, розгляд подання проводився без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, а від начальника Галицького ВДВС у м.Львові Тетюка Р.М. надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Крім цього, заявник зазначає, що з часу прийняття вищевказаної ухвали Галицького районного суду м.Львова від 31.07.2020 р. у справі № 461/5331/20 жодні обставини, які б могли б підтверджувати ухилення зі сторони боржника – ОСОБА_1 від виконання рішення у зведеному виконавчому провадженні № 61405822 не змінились, що додатково вказує на відсутність передбачених ч.3 ст.441 ЦПК України підстав для тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Частинами 1, 2 ст.44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, подання про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України було внесене начальником Галицького ВДВС у м.Львові Тетюком Р.М.

Згідно з ч.4 ст.441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця.

Пунктом 19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до вимог ч.4 ст.441 ЦПК України, п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» правом звернення до суду із поданням про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи у праві виїзду за межі України наділений виключно виконавець (державний чи приватний) при здійсненні виконавчого провадження, тобто виключно виконавець в провадженні якого перебуває відповідне виконавче провадження.

В розділі «Суб`єкти звернення до суду» узагальнення Верховного Суду України від 01.02.2013 р. «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» зазначено, що відповідно до п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням. Реалізація цих прав здійснюється шляхом звернення до суду в порядку ст. 377-1 ЦПК з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, яка також визначає, що суб`єктом звернення до суду є державний виконавець. У випадку заміни державного виконавця після відкриття виконавчого провадження до подання мають бути додані документи, які підтверджують, що з поданням до суду звернувся саме той виконавець, який здійснює виконання за конкретним виконавчим документом.

Як встановлено у судовому засіданні, зведене виконавче провадження № 61405822 перебувало і перебуває на виконанні у головного державного виконавця Галицького ВДВС у м.Львові Макарова Юрія Юрійовича, а не начальника Галицького ВДВС у м.Львові Тетюка Р.М., що підтверджується інформацією про виконавче провадження, роздрукованою з Автоматизованої системи виконавчих проваджень.

Таким чином, начальник Галицького ВДВС у м.Львові Тетюк Р.М. не вправі був звертатись до суду з поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_1 як боржника у зведеному виконавчому провадженні № 61405822 у праві виїзду за межі України.

Відповідно до ч.3 ст.441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

З вищенаведеної правової норми вбачається, що тимчасове обмеження особи у праві виїзду застосовується не за наявності самого факту невиконання зобов`язань, а виключно при ухиленні боржника від виконання таких зобов`язань. Тому, право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Під поняттям «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням, розуміються будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо), що роз`яснив Верховний Суд України 01 лютого 2013 року при розгляді питань, які виникають в судовій практиці про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

В даному випадку відсутні будь-які факти умисного ухилення ОСОБА_1 як боржника у зведеному виконавчому провадженні від виконання зобов`язань за відповідним рішенням.

Як зазначає представник заявника, в процесі здійснення зведеного виконавчого провадження № 61405822 державним виконавцем було вчинені дії щодо відкриття виконавчого провадження (постанова про відкриття виконавчого провадження від 10.02.2020р.), накладено арешт на все майно боржника (постанова про арешт майна боржника від 10.02.2020 р.), звернено стягнення на заробітну плату боржника, що він отримує в ТОВ «Гастролі Юей» (постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 13.02.2020 р.), оголошено в розшук майно боржника: автомобіль ЗАЗ TF699P, №кузY6DTF699P8W414702, 2008 р.в., білого кольору, ДНЗ: НОМЕР_2 (постанова від 18.03.2020р.), накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику (постанова від 12.06.2020р.), накладено арешт на належне боржнику майно: 1/4 спільної часткової власності земельної ділянки кадастровий номер 4623683400:01:001:1239, площею 0,098 га та 1/1 приватної спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_2 (постанова від 24.06.2020р.).

Як встановлено у судовому засіданні, боржник ОСОБА_1 , не отримував постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.02.2020р.

Так, ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.

Суд погоджується із доводами представника заявника про те, що на неотримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.02.2020р. (в якій боржника було зобов`язано подати декларацію про доходи та майно), немає жодних підстав стверджувати про ухилення боржника від виконання обов`язку щодо подання декларації про доходи та майно.

Також, боржник не отримував викликів державного виконавця щодо явки до виконавця для надання пояснень, що виключає факт його ухилення від виконання обов`язку щодо явки до державного виконавця.

При цьому, після отримання за місцем праці боржника – ТОВ «Гастролі Юей» документів щодо звернення стягнення на заробітну плату боржника, із заробітної плати ОСОБА_1 відраховувались в лютому і березні 2020р. 20% від доходу, про що на вимогу держаного виконавця було надано лист-довідку № 2/06 від 15.06.2020р. та повідомлено про перебування ОСОБА_1 з 01.04.2020р. у відпустці без збереження заробітної плати за власний рахунок у зв`язку із вжитими Кабінетом Міністрів України карантинними заходами.

Як зазначалось представником завника, в процесі здійснення виконавчого провадження було виявлено майно боржника: 1/4 спільної часткової власності земельної ділянки кадастровий номер 4623683400:01:001:1239, площею 0,098 га, 1/1 приватної спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_2 , автомобіль ЗАЗ TF699P, №кузY6DTF699P8W414702, 2008р.в., білого кольору, ДНЗ: НОМЕР_2 , грошових коштів у боржника не було виявлено і такі в ОСОБА_1 відсутні, що унеможливлює добровільне виконання ним зобов`язань за відповідним рішенням про стягнення боргу в користь стягувача. Натомість у зв`язку з наявністю в боржника вищевказаного майна виконання рішення є можливим шляхом вчинення державним виконавцем відповідних заходів щодо звернення стягнення на майно боржника, зокрема через арешт і примусову реалізацію такого майна.

При цьому, як стверджує представник, боржник ОСОБА_1 , не вчиняв і не вчиняє жодних дій, спрямованих на приховування такого майна чи перешкоджання його примусовій реалізації. Державним виконавцем були накладені арешти на вищевказане майно боржника і державний виконавець має реальну можливість здійснити примусову реалізацію майна боржника і таким чином виконати відповідне рішення повністю чи частково.

Крім цього, автомобіль боржника ЗАЗ TF699P, № кузY6DTF699P8W414702, 2008 р.в., білого кольору, ДНЗ: НОМЕР_2 , який був оголошений в розшук постановою державного виконавця від 18.03.2020р., то ще 08.09.2014р. по виконавчому провадженні № 31882560 з примусового виконання того ж рішення, що й в даному зведеному виконавчому провадженні № 61405822 (виконавчого листа № 2-2681/11, виданого 27.02.2012р. Галицьким районним судом м.Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 577 224,77 грн.) вищевказаний автомобіль ЗАЗ НОМЕР_3 , ДНЗ - НОМЕР_2 , був описаний та арештований і переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_2 (покійний син стягувача – ОСОБА_4 , який був стягувачем до заміни на ОСОБА_4 ) за адресою: АДРЕСА_3 , де проживала і проживає стягувач – ОСОБА_4 . Зазначені факти передачі автомобіля боржника на відповідальне зберігання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 зазначені в акті опису і арешту майна від 08.09.2014р., складеному державним виконавцем Яремчуком А.Т.

Таким чином, місце зберігання автомобіля боржника ЗАЗ TF699P, ДНЗ - НОМЕР_2 є відомим: АДРЕСА_3 і такий автомобіль може бути примусово реалізований в зведеному виконавчому провадженні № 61405822.

Також, як встановлено у судовому засіданні, 11.11.2020 р. Касаційним цивільним судом у складі Верховного суду була прийнята постанова у справі № 461/11703/15-ц, якою було скасовано постанову Львівського апеляційного суду від 26 грудня 2019р. у справі № 461/11703/15-ц, провадження у справі за заявою ОСОБА_4 про перегляд постанови Апеляційного суду Львівської області від 21.12.2017р. у зв`язку з нововиявленими обставинами закрито.

Таким чином, на даний час чинною є постанова Апеляційного суду Львівської області від 21.12.2017 р., якою було визнано таким що не підлягає виконанню виконавчий лист № 2-2681/11, виданий 27.02.2012 р. Галицьким районним судом м. Львова, що виконується в зведеному виконавчому провадженні № 61405822.

П.12 ч.3 ст.2 ЦПК України передбачено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст.313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду.

Таким чином, враховуючи вищенаведене та те, що на даний час є чинною постанова Апеляційного суду Львівської області від 21.12.2017р., якою визнано виконавчий лист № 2-2681/11, виданий 27.02.2012р. Галицьким районним судом м. Львова, що виконується в зведеному виконавчому провадженні № 61405822, таким що не підлягає виконанню, тому суд приходить до висновку, що подана заява є обґрунтованою та слід скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі території України.

Що ж стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн., суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати фізичних осіб, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

Однак, в супереч зазначеним нормам закону, заявником до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надану адвокатом Котягіним А.С., зокрема: не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги.

Відтак, суд не вбачає правових підстав, для стягнення з Галицького відділу державної виконавчої служби в м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Керуючись ст.133, 137, 441 ЦПК України, суд -

постановив:

Заяву представника боржника - адвоката Котягіна Андрія Сергійовича в інтересах боржника ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, задовольнити частково.

Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України, застосоване щодо ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28.09.2020 року по справі № 461/7976/20.

В задоволенні решти вимог заяви відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцятиднів з дня її складення. Учасник справи,якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 24 листопада 2020 року.

Головуючий суддя Романюк В.Ф.