Рішення № 93119872, 18.11.2020, Хорольський районний суд Полтавської області

Справа № 548/1771/20

Провадження № 2/548/690/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.11.2020 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді - Коновод О. В.

за участю : секретаря судового засідання - Вовк М.І.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Хорол цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого (повторно) 24 вересня 2020 року Хорольським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис в Книзі реєстрації смертей № 24.

Позивач, ОСОБА_1 , є сином померлого ОСОБА_2 , що доводиться копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , виданого Мелюшківським РАГСом, актовий запис № 9.

Відповідно до довідки Новоаврамівської сільської ради від 08 жовтня 2020 року № 1093, виписки з погосподарської книги №14 село Мелюшки Хорольського району Полтавської області по Ковалівській сільській раді за 1991-1995 роки, виписки з погосподарської книги №16 АДРЕСА_1 по Новоаврамівській сільській раді за 2016-2023 роки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до дня своєї смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований та проживав за адресою: село Мелюшки Хорольського району Полтавської області. Спільно з ним на день смерті проживали та були зареєстровані: - син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - невістка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;- внук ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;- внук ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ;- невістка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ;- правнук ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Згідно довідки Новоаврамівської сільської ради від 08 жовтня 2020 року № 1091 заповіт від імені гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ковалівською сільською радою не посвідчувався.

Таким чином, Позивач, ОСОБА_1 , є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька, ОСОБА_2 .

За життя померлому ОСОБА_2 належав житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , що доводиться довідкою Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області від 08 жовтня 2020 року № 1089.

Однак в нотаріальній конторі пояснили, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом на це домогосподарство не має можливості, оскільки на нього відсутні правовстановлюючі документи. Разом з тим, для визнання права власності у порядку спадкування нотаріусом рекомендовано звернутися до суду.

Таким чином, виникла ситуація при якій через не отримання спадкодавцем ОСОБА_2 правовстановлюючих документів на житловий будинок з господарськими будівлями у порядку, передбаченому чинним законодавством на час володіння ним цим майном, Позивач, спадкоємець, не може набути право власності на нього в порядку спадкування за законом через нотаріальну контору.

З цих підстав ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду для визнання за ним права власності на житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею - 53,6 кв.м, житловою площею - 27,7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ., у порядку спадкування після смерті його батька, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В судове засідання позивач та його представник не з"явилися, але в позовній заяві прохали суд провести розгляд справи за їх відсутності.

В судове засідання представник відповідача Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області не з"явився, але подали заяву про розгляд справи за відсутності представника сільської ради.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, від яких надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3ст. 211 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється,що відповідає положенням ч. 2ст. 247 ЦПК України.

Врахувавши позицію позивача, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку відповідача, викладену у письмовій заяві, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За вимогами ч. 3 ст. 12 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільно-процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно з нормою ст. 1216 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст. ст. 1218, 1231 ЦК України). Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини за правилами ч. 2 ст. 1220 ЦК України є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ч. 1 ст. 1221 ЦК України).

За змістом ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її - ч. 1 ст. 1268 ЦК України.

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем визначені у ч. ч. 3, 4 ст. 1268, ст. 1269 ЦК України.

З огляду на те, що спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася та була прийнята до 01 січня 2004 року, то правовідносини, що виникли, регулюються нормами Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Зазначене відповідає пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, роз`ясненням, що містяться в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», а також позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловленій у п. 1 Інформаційного листа «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» за № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року. Відповідно до зазначених нормативних актів та роз`яснень, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилася і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

За загальними положеннями про спадкування за ЦК УРСР 1963 року, зокрема згідно з ст. 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця (ст. 525 ЦК УРСР).

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (ст. 526 ЦК УРСР).

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 р., яка діяла на час відкриття спадщини, передбачала, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Таким чином, Позивач, ОСОБА_1 , є таким, що своєчасно прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки на момент смерті безпосередньо проживав разом з ним.

Той факт, що домоволодіння по АДРЕСА_1 . входить до складу спадщини, відкритої після смерті батька Позивача, ОСОБА_2 , підтверджується наступним:

1) Відповідно до довідки, виданої виконкомом Новоаврамівської сільської ради Хорольського р-ну Полтавської обл. від 08 жовтня 2020 року № 1089, згідно погосподарської книги № 8 на 1991 - 1995 роки житловий будинок із господарськими будівлями по АДРЕСА_1 . належав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

2) Відповідно до довідки, виданої виконкомом Новоаврамівської сільської ради Хорольського р-ну Полтавської обл. від 12 жовтня 2020 року № 1102, земельна ділянка площею 0,55 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, надана померлому 11 вересня 1995року а/з № 24 ОСОБА_2 в користування, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Державний акт на право власності на земельну ділянку не видавався.

3) Відповідно до довідки, виданої виконкомом Новоаврамівської сільської ради Хорольського р-ну Полтавської обл. від 08 жовтня 2020 року № 1092 відсутня інформація про судові спори по житловому будинку, який знаходиться в селі Мелюшки Хорольського району Полтавської області, власником якого був ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Володіння спадкодавцем ОСОБА_2 житловим будинком з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 здійснювалось у період дії норм Цивільного кодексу Української РСР 1963 року та Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року.

Відповідно до положень ст. ст. 100 та 101 ЦК УРСР 1963 року, громадяни могли мати у власності житловий будинок. А саме, статтею 100 цього Кодексу визначалось, що в особистій власності громадян може бути, зокрема, і жилий будинок. При цьому, глава десята ЦК УРСР 1963 року не пов`язувала наявність такого права з його обов`язковою державною реєстрацією.

Пунктом 4 зазначеної вище Інструкції Мінкомгоспу УРСР встановлювалось, що реєстрації підлягали всі будинки і домоволодіння, які належали громадянам на праві особистої власності, та розташовані в межах міст і селищ міського типу УРСР. Тобто, Інструкцією не встановлювався обов`язок щодо реєстрації будинків та домоволодінь, розташованих у селі.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Зазначені нормативно-правові акти та документи свідчать:

1) про те, що спадкодавець ОСОБА_2 належно володів майном, яке було «створене» ним на законних підставах, не є самочинним будівництвом та має усі необхідні документи відповідно до законодавства, яке діяло на момент його створення;

2) про те, що Позивач, ОСОБА_1 , належним чином прийняв спадщину та є єдиним спадкоємцем майна після смерті його батька ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Згідно вимог п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду цивільної справи № 654/1790/16-ц (постанова від 18.12.2018 р.), за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного суду України в п. 23 Постанови «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Крім того, як роз`яснено Пленумом ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ в п. 3.1. Інформаційного листа від 16.05.2013 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

За змістом ст. 392 ЦК України, а також з листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 вбачається, що належними відповідачами у спорах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є інші, окрім позивача, спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку відсутності таких - територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем знаходження майна.

Згідно довідки КП «Лубенське МБТІ» від 19 жовтня 2020 року № 211 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 29 грудня 2012 року в КП «Лубенське МБТІ» не зареєстрований.

Відповідно до Звіту про незалежну оцінку об`єкту нерухомого майна «житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість об`єкту оцінки станом на 19 жовтня 2020 року становить 23 321,00 грн. (двадцять три тисяч триста двадцять одну гривню 00 копійок).

Згідно Технічного паспорта на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 19 жовтня 2020 року, вказаний житловий будинок та господарські будівлі, знаходяться у задовільному стані та придатні для експлуатації.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи «майна» за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини «майном» в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спобіг, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інетерсу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єкт захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для повновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №1-10/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Таким чином, під способами захисту суб`єктивних цивільних прав/інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться повновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та охоронюваних законом інтересів.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України випливає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом ніж той, який встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально- правових способів захисту цивільно права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8-9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

За даних обставин суд приходить до висновку, що права позивача є доведеним, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.15,16,328,392 ЦК України, ст.ст.1-18,76-81,141,209-241,259,263-265,268,354,355 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування,- задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП - НОМЕР_3 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею - 53,6 кв. м, житловою площею - 27,7 кв. м, що складається з: житловий будинок літ. «А-1», літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Г», огорожа № 1, та розташований по АДРЕСА_1 , у порядку спадкування після смерті його батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 18.11.2020 року.

Учасники справи:

Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ,уродженець села Мелюшки Хорольського району Полтавської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 РНОКПП - НОМЕР_3 .

Представник в інтересах Позивача: адвокат Чубенко Жанна Анатоліївна, місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Відповідач : Новоаврамівська сільська рада Хорольського району Полтавської області , місцезнаходження: 37842, Полтавська обл., Хорольський р-н, с. Новоаврамівка, вул. Центральна, буд. № 1 , ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі і підприємств і організацій України - 41055082.

Суддя : О.В. Коновод