Рішення № 93118822, 26.11.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

(додаткове)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2020 р.м. Харків Справа № 922/2565/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

без участі представників учасників справи

розглянувши заяву щодо вирішення питання про розподіл судових витрат вих. №358 –УстаІ/ЮрВ від 09.11.2020 у справі

за позовом Приватне акціонерне товариство “Юнікон”, 49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, будинок, 28А, код ЄДРПОУ 23647276;

до Державного підприємства “Завод Електроважмаш”, 61089, м. Харків, пр-т Московський, буд. 299, код ЄДРПОУ 0213121;

про стягнення інфляційних та відсотків річних за договором поставки №238/16-34-ВК від 22.02.2017 у розмірі 67504,51грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство “Юнікон” звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства “Завод Електроважмаш”, в якому просить стягнути з останнього стягнення інфляційні та відсотки річних за договором поставки №238/16-34-ВК від 22.02.2017 у розмірі 67504,51грн., з яких 8 416,28грн. – 1%річних та 59088,23грн. – витрати від інфляції.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.10.2020 позов задоволено повністю та стягнуто з стягнуто з Державного підприємства "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" на користь Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" 8416,28грн. - 1% річних, 59088,23грн. - втрати від інфляції, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 2102,00грн..

В рішенні суду зауважено, що з дати ухвалення рішення по даній справі, позивач має присічний строк на представлення документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат в розмірі 7 000,00 грн., що зумовить застосування судом правого механізму, охопленого пунктом 3 частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (ухвалення додаткового рішення).

09 листопада 2020 року (тобто в межах п`ятиденного строку, з урахуванням вихідних днів) позивач направив до суду заяву щодо вирішення питання про розподіл судових витрат у якій просить стягнути з відповідача суму витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 9600,00 грн.

18.11.2020 відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 26906 від 18.11.2020), в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні заяви щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, а в разі її задоволення - зменшити розмір витрат на правову (правничу) допомогу у зв`язку з розглядом справи № 922/2565/20 до 1500,00 грн. В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач зазначає, що певну частину витрат, які поніс позивач на оплату професійної правничої допомоги, не можуть вважатися такими, що мають відношення до розгляду даної справи; що розмір заявлених позивачем витрат не є спів розмірним з сумою позову та складністю розгляду даної справи.

Враховуючи, що додаткове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, то й і заява позивача підлягає розгляду в тому самому порядку.

Розглянувши заяву щодо вирішення питання про розподіл судових витрат вих. №358 –УстаІ/ЮрВ від 09.11.2020, суд виходить з наступного.

Визначальним для цілей розподілу судових витрат є: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Кодексу). У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 червня 2019 року між адвокатом Колодочка Г.В. та Приватним акціонерним товариством "Юнікон" (клієнт) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, у відповідності до якого адвокат надає клієнту правову (правничу) допомогу, за переліком визначеним у пункту 1.1. договору. Сторонами договору у пункті 2.1, 2.2 договору узгоджено, що за отримання клієнтом від адвоката правової (правничої) допомоги за даним договором клієнт сплачує адвокату гонорар, розмір якого та строк його виплати визначається сторонами шляхом підписання протоколу узгодження вартості правової (правничої) допомоги.

Додатковою угодою від 29.05.2020, сторони домовились, що правова (правнича) допомога надасться Адвокатом на підставі заявок Клієнта. За погодженням Сторін в Протоколі узгодження вартості правової (правничої) допомоги та/або Акті прийому-передачі наданої правової (правничої) допомоги Сторони можуть встановити додаткову винагороду Адвокат» у формі гонорару за прийняття рішення на користь Клієнта (гонорар успіху) у вигляді погодженого розміру відсотків від стягнутої (присудженої) на користь Клієнт» суми за рішенням суду або у вигляді твердої грошової суми винагороди за прийняття рішення у справі на користь Клієнта. Гонорар успіху підлягає виплаті лише після набуття рішенням суду у справі Клієнта законної сили та за умови не подання відповідачем у справі касаційної скарги на рішення суду протягом 10 днів з моменту закінчення строку на касаційне оскарження, передбаченого процесуальним законодавством.

Протоколом узгодження вартості правової (правничої) допомоги від 14 серпня 2020 року сторони домовились що вартість гонорару адвоката за надання правової (правничої) допомоги по справі клієнта про стягнення штрафних санкцій та інших нарахувань за договором №23816-34-ВК від 22.02.2017р. яка буде розглядатися у судовому порядку становить:

- 1200,00грн. за вивченім матеріалів справи та підготування письмової консультації щодо можливості стягнення заборгованості, штрафних санкцій та інших нарахувань за договором № 238/16-34-ВК від 22.02.2017 р.;

- 8400,00грн. за складання позовної заяви до ДП «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» про стягнення штрафних санкцій то інших нарахувань за договором №23816-34-ВК від 22.02.2017р.;

- 500,00грн./сторінка за підготовку клопотань та заяві будь-яких питань під час розгляду справи на будь-якій стадії судового процесу;

- 6000,00гри. на вивчення відзиву ДП «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» на позовну заяву Клієнта та підготовку відповіді на відзив;

- 3600,00грн. за вивчення заперечень ДП «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» на відповідь на відзив Клієнта та підготовку письмових пояснень щодо заперечення ДП «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ».

- 7200,00грн. за складання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у справі за позовом AT "ЮНІКОН" до ДП “ЗАВОД “ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" про стягнення штрафних санкцій та інших нарахувань за договором № 238/16-34-ВК від 22.02.2017р.;

- 4800,00грн. за складання відзиву на апеляційну скаргу ДП “ЗАВОД “ЕЛЬКТРОВЛЖМАШ" або відповіді на відзив ДП «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» на апеляційну скаргу Клієнта;

-8400,00грн. за складання касаційної скарги на рішення суду першої та/або апеляційної інстанції у справі за позовом AT “ЮНІКОН” до ДП "ЗАВОД “ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" про стягнення штрафних санкцій та інших нарахувань за договором №238/16-34-ВК від 22.02.2017р.;

- 4800,00грн. за складання відзиву на касаційну скаргу ДП “ЗАВОД “ЕЛЕКТРОВАЖМАШ” у справі за позовом AT “ЮНІКОН" до ДП “ЗАВОД “ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" про стягнення штрафних санкцій та інших нарахувань за договором №238/16-34-ВК від 22.02.2017 р. або відповіді на відзив ДП “ЗАВОД “ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" на касаційну скаргу Клієнта;

Так, як вбачається з наданого акту від 06.11.2020 прийому-передачі наданої правової (правничої) допомоги до Договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 20.09.2019 для представництва інтересів клієнта адвокатом Колодочка Г.В. надано наступний перелік послуг: - вивчення матеріалів справи та підготування письмової консультації щодо можливості стягнення штрафних санкцій та інших нарахувань за договором (1200,00 грн.); - складання позовної заяви (8400,00грн.).

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатами Колодочка Г.В. професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Кодексу). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 6 статті126 Кодексу).

Тобто, за наявності заперечень іншої сторони. суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі №905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об"єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Разом з тим, акт приймання-передачі наданих послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (додаткова постанова Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі №910/2170/18).

Приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи заперечення відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на складність справи, наданий адвокатом обсяг послуг у суді першої інстанції, затрачений ним час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось), на думку суду у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9600,00 грн., за вивчення матеріалів справи та складання позову не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат.

Водночас, суд зазначає, що позивачу дійсно надавалась професійна правнича допомога, так в матеріалах справи міститься позов, який підписаний адвокатом Колодочка Г.В.. Приймаючи до уваги, що за своєю правовою природою справа №922/2565/20 є малозначною в силу статті 12 ГПК України, з огляду на не значний обсяг матеріалів, виходячи з принципу адекватності та реальності судових витрат, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

При цьому, доводи відповідача щодо наявності підстав для залишення заяви позивача про розподіл судових витрат без розгляду, судом оцінюються критично, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, докази понесення судових витрат подаються до суду протягом 5-ти днів з дня отримання рішення суду. Як вбачається з наданої позивачем копії судового рішення та конверту, таке було отримано 02.11.2020, а відтак строк надання таких доказів (з врахуванням вихідних днів), який є присічним закінчується 09.11.2020, та саме в цей день заяву про розподіл судових витрат було направлена до суду, що підтверджується відповідним штемпелем відділення поштового зв`язку, а відтак вказану заяву було подано в межах визначених статтею 129 ГПК України, а тому у суду відсутні підстави для залишення ї без розгляду.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 123-129, 221, 232, 244, 255-257 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Стягнути з Державного підприємства “Завод Електроважмаш” (61089, м. Харків, пр-т Московський, буд. 299, код ЄДРПОУ 0213121) на користь Приватного акціонерного товариства “Юнікон” (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, будинок, 28А, код ЄДРПОУ 23647276) витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 2000,00грн..

Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.

Позивач: Приватне акціонерне товариство “Юнікон”, 49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, будинок, 28А, код ЄДРПОУ 23647276;

Відповідач: Державне підприємство “Завод Електроважмаш”, 61089, м. Харків, пр-т Московський, буд. 299, код ЄДРПОУ 0213121;

Додаткове рішення набирає законної сили в строки та порядку, визначеними ст. 241 ГПК України і може бути оскаржене в стоки та в порядку, визначеними ст. 255-257 ГПК України з врахуванням п. 4 Прикінцевих Положень ГПК України та п. 17.5 Перехідних Положень ГПК України.

Повний текст додаткового рішення складено та підписано 26.11.2020.

Суддя Н.А. Новікова