Рішення № 93118115, 26.11.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.11.2020Справа № 910/11248/20Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву, м. Київ

до Фізичної особи-підприємця Дьяченко Катерини Борисівни, м. Київ

про стягнення 33 621,76 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

31.07.2020 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Дьяченко Катерини Борисівни (відповідач) суми основної заборгованості в розмірі 14 699,47 грн, суми інфляційних збитків в розмірі 681,31 грн, суми пені в розмірі 1 860,47 грн та суми неустойки в розмірі 16 380,51 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №8271 від 13.11.2018 року щодо вчасної сплати орендних платежів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 року у справі №910/11248/20 залишено позовну заяву №30-10/6035 від 30.07.2020 без руху, надано позивачу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали.

17.08.2020 року позивачем до суду було подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 15.09.2020 відкрито провадження у справі №910/11248/20, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, будинок 43, кв. 121, направлялась ухвала суду від 15.09.2020 року.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105473249800 отримав ухвалу суду від 15.09.2020 про відкриття провадження у справі 19.09.2020.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 05.10.2020 року (включно).

Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач, у встановлений судом строк, не скористався.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У зв`язку з перебуванням судді Морозова С.М. у період з 27.10.2020 року по 25.11.2020 року на лікарняному, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з лікарняного.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.11.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Дяченко Катериною Борисівною (орендар) був укладений Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №8271 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 19,2 кв.м., розташовані за адресою м. Київ, вул. Костянтинівська, 68 (на 1-му поверсі), реєстровий номер 00294349.1.АААДДЛ116 (далі - майно), що перебуває на балансі Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» (надалі - балансоутримувач).

Відповідно до п. 1.2. Договору узгоджено, що майно передається в оренду з метою розміщення буфету, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Згідно з п. 2.1. Договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

13.11.2018 згідно з актом приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, 68, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно- нежитлові приміщення загальною площею 19,2 кв. м., розташоване на 1-му поверсі за адресою м. Київ, вул. Костянтинівська, 68, та перебуває на балансі Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ».

Відповідно до п. 3.1. Договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - вересень 2018 року 1 636,80 грн. Розмір орендної плати за перший місяць оренди листопад 2018 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції зо жовтень, листопад місяці 2018 року.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. (п. 3.2. Договору).

Згідно з п. 3.3. Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

У пункті 3.6. Договору сторони погодили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

За умовами п. 5.3. Договору, орендар зобов`язався своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.

Відповідно до п. 10.1. Договору його укладено строком на 1 рік, що діє з 13.11.2018 до 13.11.2019 включно.

Звертаючись до суду з даним позовом Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву зазначило, що відповідач в порушення взятого на себе зобов`язання у період з листопада 2018 року по квітень 2019 року не здійснив сплати орендних платежів вчасно та у повному обсязі, у зв`язку з чим, у відповідача перед державним бюджетом утворилась заборгованість з орендної плати у розмірі 14 699,47 грн.

У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 681,31 грн інфляційних, 1 860,47 грн пені, 16 380,51 грн неустойки (пені).

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов`язані із орендою державного майна поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано факт користування відповідачем у період з листопада 2018 року по квітень 2019 року державним нерухомим майном за адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, 68, загальною площею 19,2 кв. м.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Порядок сплати орендної плати за Договором сторони визначили у розділі 3 Договору.

Судом встановлено, що за період з листопада 2018 року по квітень 2019 року користування майном по Договору позивачем було нараховано суму до сплати відповідачу 14 699,47 грн (70% орендної плати), яка не була оплачена, у зв`язку з чим виникла заборгованість на вказану суму за зазначений період.

01.04.2019 позивач звертався до відповідача листом №30-05/2789 з претензією про наявність заборгованості по Договору та вимогою її погашення у 10-ти денний строк, проте вказана вимога залишена останнім без відповіді та задоволення.

Оскільки заборгованість відповідача зі сплати орендних платежів за вказаний період в розмірі 14 699,47 грн належним чином доведена, доказів сплати відповідачем вказаної суми у строки встановлені Договором матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про стягнення основної заборгованості в розмірі 14 699,47 грн за несплату орендних платежів.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 681,31 інфляційних втрат за прострочення оплати платежів по орендній платі за період з листопада 2018 року по жовтень 2019 року.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, суд встановив його обґрунтованість, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 681,31 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суми пені в розмірі 1 860,47 грн та суми неустойки в розмірі 16 380,51 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

У п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно з п. 3.7 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмір подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Оскільки судом встановлено факт невиконання відповідачем обов`язку зі сплати орендних платежів, у строк, який погоджений сторонами в Договорі, та прострочення сплати орендних платежів, вимога позивача про стягнення з відповідача пені є законною та обґрунтованою.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, суд зазначає, що позивачем невірно зазначено початок відліку періоду початку нарахування, не враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, зокрема позивачем здійснено нарахування пені за прострочення орендних платежів за період з травня 2019 року по листопад 2019 року, період нарахування пені по яких вже перевищив 6 місяців.

Водночас позивач нараховує пеню за прострочення орендних платежів за період з травня 2019 року по листопад 2019 року в цілому наростаючим підсумком боргу, що є необґрунтованим.

Здійснивши власний розрахунок суми пені, за період з 16 числа кожного наступного місяця, який слідує за звітним, в межах строків, передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України, по кожному орендному платежу окремо, а не в наростаючому підсумку, з врахуванням того, що пеня по платежу за грудень місяць на нараховується, оскільки строк виникнення заборгованості по ньому поза межами періоду нарахування визначеного позивачем, а саме після 31.12.2019 року (кінцевий строк, визначений позивачем в розрахунках), судом встановлено, що обґрунтованою до стягнення з відповідача є сума пені в розмірі 1 739,08 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 16 380,51 грн неустойки за період з листопада 2019 року по травень 2020 року.

У позовній заяві жодного обґрунтування заявленої вимоги позивачем не надано, вказана сума боргу зазначена у прохальній частині позову.

Відповідно до розрахунку неустойки за користування майном за час прострочення по Договору, доданого до позовної заяви вбачається, що позивачем здійснено нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користуванням майном за листопад 2019 року - травень 2020 року, у розмірі 16 380,51 грн (подвійна плата за користуванням майном від суми 11 670,89 грн (з урахуванням індексації).

Умовами укладеного між сторонами Договору визначено, що у разі припинення або розірвання договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу (п. 3.10. Договору).

При цьому, відповідальності орендаря за несвоєчасне повернення майна з оренди у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення не передбачено.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Разом з тим, згідно правової позиції, викладеної в тому числі в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні 230 Господарського кодексу України. Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

За відсутності наданих позивачем пояснень та обґрунтувань підстав пред`явлення до стягнення з відповідача неустойки за користування майном за час прострочення з листопада 2019 по травень 2020 по Договору, вимог (претензій) орендодавця щодо повернення майна після закінчення строку дії Договору, доказів фактичного користування майном у вказаний період, наявності вини у невиконанні зобов`язання щодо його повернення, вимоги позивача про стягнення 16 380,51 грн неустойки судом не задовольняються за недоведеністю підстав нарахування.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач письмового відзиву та контррозрахунку заборгованості не надав, тверджень позивача не спростував.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі: 14 699,47 грн основного боргу, 681,31 грн інфляційних втрат та 1 739,08 грн пені. В решті суми вимог належить відмовити у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Судовий збір, у розмірі 1 070,32 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дьяченко Катерини Борисівни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) у дохід Державного бюджету України (одержувач - УК у Шевченківському районі м. Києва, код 37995466, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), р/р 31117094026011, МФО 899998, КЕКД 22080300, назва - плата за оренду іншого державного майна) суму основного боргу в розмірі 14 699,47 грн (чотирнадцять тисяч шістсот дев`яносто дев`ять гривень 47 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 681,31 грн (шістсот вісімдесят одна гривна 31 копійка) та суму пені в розмірі 1 739,08 грн (одна тисяча сімсот тридцять дев`ять гривень 08 копійок).

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дьяченко Катерини Борисівни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (код 19030825, адреса: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 50-Г) суму судового збору в розмірі 1 070,32 грн (одна тисяча сімдесят гривень 32 копійки).

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Залишити за Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 1 031,68 грн.

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.М. Морозов