Рішення № 93109844, 25.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2020 року м. Київ № 640/17450/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доЦентрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській областіпровизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадянин Грузії ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №136 від 07.07.2020 року, прийняте начальником Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Гузьом В`ячеславом щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину Грузії, паспорт № НОМЕР_1 , виданий 13.05.2016 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на підставі пунктів 1 та 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», виданий Позивачу 27 грудня 2018 року, та щодо скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_3 від 24 січня 2019 року, на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321.

Ухвалою суду від 07.08.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 21.09.2020р. відмовлено Центральному міжрегіональному Управлінню державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 23.10.2020 року витребувано від Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області додаткові докази.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно при прийнятті оскаржуваного рішення застосовано п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», відповідно до яких дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність та якщо іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

16 вересня 2020 року відповідачем подано відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, оскільки було встановлено, що для отримання дозволу на імміграцію позивачем було надано документ, який отриманий на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, що втратили чинність, що є підставою для скасування дозволу на імміграцію відповідно до вимог п.1,ч.1, ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 є громадянином Грузії, що підтверджується паспортом громадянина Грузії.

03 лютого 2016 р. громадянин Грузії ОСОБА_1 одружився з громадянкою України ОСОБА_4 про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції 03.02.2016р. було складено відповідний актовий запис №118.

У 2016 році позивач звернувся до Управління ДМС у Чернігівській області з метою отримання дозволу на тимчасове проживання в Україні, оскільки перебував в шлюбі з громадянкою України ОСОБА_4 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 виданий 13.05.2011 року Менським РВ УМВС України в Чернігівській області, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5 повторно видане 13.07.2018 року.

08 лютого 2016 року Управління ДМС у Чернігівській області, ОСОБА_1 видано посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_6 відповідно до п. 3 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» терміном дії до 07.02.2017р.

27 грудня 2018 року Головним управлінням ДМС України в місті Києві, Накопія Зазі надано дозвіл на імміграцію в Україну відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» та 24.01.2019 року надано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_3 терміном дії до 21.01.2029 року.

07 липня 2020 року начальником Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Гузьом В`ячеславом прийнято рішення №136 про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 27 грудня 2018 року, на підставі пунктів 1 та 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»:

іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно з ч. 1 ст. З Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Положеннями статті 1 Закону України «Про імміграцію» визначені наступні дефініції термінів:

імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:

діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;

висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;

особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;

особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;

особи, які раніше перебували в громадянстві України;

батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;

особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;

особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;

особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;

закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в`їзду та перебування на території України.

У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону України «Про імміграцію».

Так, для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я»

Крім зазначених документів подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу вищенаведених норм Закону України «Про імміграцію» вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено відповідним Порядком затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983.

У відповідності до підпункту 2 пункту 2 цього Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно пункту 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Пунктом 14 Порядку №1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (п. 16 Порядку).

Згідно з пунктом 19 Порядку №1983 рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов`язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.

З викладеного слідує, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Компетентний орган державної влади, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, проводив необхідну перевірку поданих документів та з`ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив.

У свою чергу, підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України «Про імміграцію», а саме, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Судом встановлено, що Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві надаючи дозвіл на імміграцію в Україну від 27 грудня 2018 року №1031/156066, встановило, що позивач має право на імміграцію відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» та отримання посвідки на постійне проживання в Україні.

При цьому, за період з 27 грудня 2018 року до прийняття оскаржуваного рішення не виникало нових обставин, які б тягли за собою обгрунтування скасування дозволу на імміграцію від 27 грудня 2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві прийнято на підставі п.1 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», яке мотивоване тим, що позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Натомість, під час розгляду справи відповідач не підтвердив підставу надання позивачем неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, як і не пояснив в чому полягає недостовірність поданих позивачем документів для отримання дозволу на постійне проживання в Україні.

Крім того, статтею 358 Кримінального кодексу України передбачено покарання за підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів.

Згідно статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки підробка документів є кримінально караним діянням, а отже встановлення даного факту має проходити лише в рамках кримінального провадження.

Відповідно, особа може вважатися такою, що скоїла підробку документу лише у разі набрання законної сили вироком суду, постановленим за результатами розгляду кримінальної справи за статтею 358 Кримінального кодексу України.

В матеріалах справи також відсутні докази наявності будь -яких кримінальних проваджень в рамках яких встановлено факт підробки документів, що надавалися позивачем для отримання дозволу на міграцію, а також доказів щодо притягнення позивача до відповідальності на підставі статті 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд зазначає, що на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів від 23.10.2020 року, відповідачем повідомлено, що він не звертався до правоохоронних органів стосовно фактів невідповідності штампів про перетин кордону, які проставлені в паспортному документі ОСОБА_1 .

Крім цього, позивач надав всі документи, передбачені законом, не приховував дані щодо сімейного стану, дані, які містяться в паспорті та просив надати дозвіл на імміграцію на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».

Також суд звертає увагу на те, що навіть якщо в 2018 році посвідку на тимчасове проживання в Україні позивачу оформлено через помилку або зловживання посадових осіб суб`єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.

Відтак, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, всупереч частини другої статті 77 КАС України не доведено належними та допустимими доказами факту свідомого зазначення позивачем неправдивих відомостей у його заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року №820/2262/17, постанові Верховного Суду від 09.07.2020року у справі №823/407/18.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що рішення від 07.07.2020 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Грузії Накопія Зазі прийнято відповідачем без урахування принципу пропорційності, тобто, при прийнятті рішення мала місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване спірне рішення, та інтересами позивача, адже при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні компетентний орган підтвердив правильність надання позивачу необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80грн. підлягають стягненню з бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення №136 від 07.07.2020 року Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вул. Березняківська 4-А, код ЄДРПОУ 42552598) про скасування дозволу на імміграцію стосовно громадянина Грузії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ).

Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ).здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80грн. з бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вул. Березняківська 4-А, код ЄДРПОУ 42552598)

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Амельохін