Рішення № 93109625, 24.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2020 року м. Київ № 640/10399/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Прокуратури міста Києва (змінено найменування на Київську міську прокуратуру) (далі - відповідач), в якому просить про визнання протиправним та скасування наказу від 23.04.2020 №755к, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність наказу Генерального прокурора від 23.03.2020 № 81к, як підставу для прийняття спірного наказу, правомірність якого розглядається в межах адміністративної справи № 640/7211/20.

Також позивач посилається на те, що йому не запропонована посада, аналогічна за професійними характеристиками тій, яку він обіймав.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач звернувся до суду з відзивом (т. 1 а.с. 49-51), в якому стверджує, що посада прокурора міста Києва передбачена штатним розписом прокуратури міста Києва, а не Офісу Генерального прокурора. Тому після звільнення з адміністративної посади ОСОБА_1 упродовж місяця мав статус прокурора прокуратури міста Києва, достеменно був обізнаний з компетенцією прокурора міста Києва та Генерального прокурора щодо призначення на адміністративні посади та з наявними вакантними посадами в прокуратурі міста Києва, однак бажання обійняти будь-яку посаду з наявних в прокуратурі міста Києва не виявив.

Також відповідач послався на відсутність компетенції у виконувача обов`язків прокурора міста Києва щодо призначення на посаду прокурора міста Києва або рівнозначну їй (належать до компетенції Генерального прокурора).

Таким чином, відповідач вважає оскаржуваний наказ прийнятим у відповідності з вимогами чинного законодавства, в межах повноважень та у спосіб, визначений законами України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2020 задоволено клопотання представника позивача про заміну відповідача та замінено найменування відповідача - Прокуратури міста Києва на Київську міську прокуратуру.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.03.2020, на підставі рішення Ради прокурорів України від 06.03.2020, наказом виконуючого обов`язки Генерального прокурора № 80к (т. 1 а.с. 18) ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора міста Києва з 06.03.2020.

Генеральним прокурором 23.03.2020 прийнято наказ № 81к (т. 1 а.с. 19, 53), яким, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», ч. 3 ст. 1, п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», скасовано наказ виконуючого обов`язки Генерального прокурора від 06.03.2020 № 80к як такий, що виданий без дотримання вимог ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».

Наказом виконувача обов`язків прокурора міста Києва від 24.03.2020 № 598к (т. 1 а.с. 52) позивачу надано відпустку на 24 календарні дні з 24.03.2020 до 16.04.2020 включно.

Після виходу позивача з відпустки, 17.04.2020виконувачем обов`язків прокурора міста Києва листом від 17.04.2020 № 11-628вих20 (т. 1 а.с. 21-26, 55-60), з метою працевлаштування у цьому ж органі прокуратури, де ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора міста Києва, позивачу запропоновано обійняти одну з наявних вакантних та тимчасово вакантних посад, що наведені у листі, призначення на які відноситься до повноважень прокурора міста Києва, у тому числі адміністративну посаду - заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні, а також посади прокурорів.

Водночас, у вказаному листі зазначено, що у разі відмови від призначення на вакантну посаду, позивач підлягає звільненню з посади прокурора відповідно до вимог ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру».

З напису на вказаному листі видно, що позивач із запропонованими посадами не згоден, погоджується зайняти вакантну посаду прокурора міста Києва або іншу рівнозначну посаду в Офісі Генерального прокурора, прокурора області, з огляду на (1) позбавлення адміністративних повноважень в порушення вимог законодавства, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом, (2) відсутність будь-яких підстав пропонувати посаду з меншим обсягом роботи, (3) те, що правовідносини за посадою є номенклатурою Генерального прокурора.

В подальшому, виконувачем обов`язків прокурора міста Києва листом від 23.04.2020 №11-280вих20 (т. 1 а.с. 27-32, 61-66), з метою працевлаштування у цьому ж органі прокуратури, де ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора міста Києва, повторно запропоновано позивачу обійняти одну з наявних вакантних та тимчасово вакантних посад, що наведені у листі, призначення на які відноситься до повноважень прокурора міста Києва, у тому числі названу адміністративну посаду, проте, як видно з вказаного листа, позивач вдруге відмовився від запропонованих посад з тих самих підстав.

Виконувачем обов`язків прокурора міста Києва прийнято наказ від 23.04.2020 № 755к (т. 1 а.с. 20, 54), яким, на підставі наказу Генерального прокурора від 23.03.2020 № 81к, відмов від призначення на вакантну посаду (листи від 17.04.2020 № 11-268вих20, від 23.04.2020 № 11- 280вих20), керуючись статтею 11, п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», звільнено прокурора ОСОБА_1 з прокуратури міста Києва у зв`язку з відмовою від призначення на вакантну посаду в органах прокуратури міста Києва на підставі ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» з 23.04.2020.

Не погоджуючись з таким наказом відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 4 ст. 41 названого Закону звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті (звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора), не припиняє його повноважень прокурора.

Відповідно до ч. 5 вказаної норми після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури (абз. 1 ч. 5).

У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора (абз. 2 ч. 5).

До моменту прийнята рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів (абз. 3 ч. 5).

З аналізу змісту вказаних норм видно, що вони є чіткими та не підлягають неоднозначному (множинному) трактування.

Так, після звільнення прокурора з адміністративної посади він протягом місяці має бути призначений на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою.

При цьому, Закон не оперує терміном рівнозначна посада та/або обсяг виконуваної роботи, на які посилається позивач.

Тобто органом, в якому працював на адміністративній посаді прокурор пропонується виключно вакантні посади безвідносно до їх рівнозначності раніше займаній посаді та/або об`єму виконуваної на ній роботи.

Те саме стосується випадку з переводом до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня в разі відсутності вакантних посад у цьому ж органі прокуратури, в якому прокурора звільнено з адміністративної посади. У такому випадку Законом додатково вимагається лише письмова згода прокурора, що очевидно зроблено законодавцем з метою дотримання прав прокурора.

Проаналізувавши вказані обставини та докази, зокрема, листи від 17.04.2020 № 11- 268вих20, від 23.04.2020 № 11-280вих20, в контексті наведених норм, суд вважає, що відповідач правомірно запропонував позивачу наявні вакантні та тимчасово вакантні посади, як у прокуратурі міста Києва, для чого письмова згода позивача не потрібна, так і у місцевих прокуратурах, у разі обрання посади в якій потрібна письмова згода позивача.

Водночас, як передбачено абз. 1 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», у таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури, тобто у межах спірних правовідносин - керівником відповідача - виконувачем обов`язків прокурора міста Києва, який і прийняв оскаржуваний наказ.

З огляду на наведене, посилання позивача, як на підставу протиправності спірного наказу, на належність призначення позивача на посаду до номенклатури Генерального прокурора є помилковим.

Одночасно, твердження відповідача про відсутність компетенції у виконувача обов`язків прокурора міста Києва щодо призначення на посаду прокурора міста Києва або рівнозначну їй (належать до компетенції Генерального прокурора) є обґрунтованим.

Крім того, відповідно до висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 24.04.2019 у справі №808/1350/17 (адміністративне провадження №К/9901/1970/19), після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» покладено обов`язок запропонувати вакантну посаду прокурора, а не іншу вакантну адміністративну посаду (п. 45).

Натомість, позивачу запропоновано не тільки вакантні посади прокурорів прокуратури міста Києва, а і адміністративну посаду в цьому органі.

Судом також встановлено, що відповідач не тільки дотримався імперативної норми (абз. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру») щодо звільнення позивача у разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури, які йому надавались двічі і від яких він двічі відмовився, а і строку прийняття такого рішення.

Стосовно посилань позивача, як на підставу для скасування оскаржуваного наказу, на протиправність наказу Генерального прокурора від 23.03.2020 № 81к, суд зважає на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Таким чином, предметом спору в межах даної адміністративної справи є наказ від 23.04.2020 №755к про звільнення прокурора ОСОБА_1 з прокуратури міста Києва, а не наказ Генерального прокурора від 23.03.2020 № 81к.

Отже, суд не може прийняти до уваги будь-які доводи з цього приводу, оскільки вони виходять за межі предмету спору у даній справі.

Крім того, як стверджує сам позивач, правомірність наказу Генерального прокурора від 23.03.2020 № 81 к вирішується у межах справи № 640/7211/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, в якій Окружним адміністративним судом міста Києві 22.10.2020 прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, проте яке наразі не набрало законної сили.

Враховуючи викладене у сукупності, суд не вбачає належних правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 23.04.2020 №755к про звільнення прокурора ОСОБА_1 з прокуратури міста Києва, а відтак відсутні підстави і для задоволення похідної позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав, а також не спростував доводів суб`єкта владних повноважень.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуваний наказ прийнято відповідачем у відповідності до критеріїв, визначених ч. 2 ст. 2 КАС України.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 268, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ: 02910019) про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295- 297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко