Ухвала суду № 93109594, 26.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

26 листопада 2020 року м. Київ№ 640/21244/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство "Банк Форвард"

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

визнати дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Т.Л. щодо винесення постанови про арешт коштів боржника ВП № 62323921 за виконавчим написом № 1472 виданого 28.02.2020 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кавець О.О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Банк Форвард" заборгованості у розмірі 40 819,48 грн, яка не відповідає нормам чинного законодавства;

зобов"язати Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Т.Л. зняти арешт з коштів боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №62323921, що містяться на рахунку ПриватБанка, номер картки НОМЕР_1 відкритого на ім"я ОСОБА_1 для отримання пенсії та соціальної допомоги.

Ухвалою суду від 24.09.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Одночасно судом поновлено позивачу строк звернення до суду. Судом взято до уваги пояснення позивача, що постанову приватного виконавця про арешт коштів боржника він отримав 31.07.2020, одразу звернувся до Лівобережного центру вторинної безоплатної правової допомоги. Проте, час був втрачений на призначення адвоката, в зв"язку з чим був пропущений строк звернення з даним позовом.

Від відповідача надійшов відзив на позов.

Одночасно відповідач просить суд залишити позовну заяву без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду. В обгрунтування заявленого клопотання відповідач зазначила, що лист з постановою про відкриття виконавчого провадження вручено позивачу 18.06.2020, що підтверджується витягом з офіційного сайту «Укрпошта».

Суд критично ставиться до наведених доводів відповідача, як підставу для залишення позову без розгляду, оскільки в межах даної справи позивач оскаржує дії приватного виконавця щодо накладення арешту на кошти позивача, а не відкриття виконавчого провадження № 62323921.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, 11.06.2020 Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павелків Т.Л. прийнято постанову про арешт коштів боржника - ОСОБА_1 .

07.07.2020 позивач звернувся до приватного виконавця із заявою від 16.06.2020, якою просив зняти арешт з соціальної картки в Приватбанк.

Листом від 13.07.2020 приватний виконавець Павелків Т.Л. повідомила позивача про відсутність підстав для зняття арешту та зазначила, що у зв`язку з прийняттям банком постанови про арешт коштів боржника № 62323921 від 11.06.2020, рахунок не відноситься до рахунків із спеціальним режимом використання або інших рахунків, звернення стягнення на які заборонено законом.

31.07.2020 позивач повторно звернувся до приватного виконавця з питань зняття арешту з соціальної картки в Приватбанк.

Листом від 04.08.2020 приватний виконавець Павелків Т.Л. повідомила позивача, що арешт з рахунку АТ КБ "Приватбанк" буде знятий у разі надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення.

З огляду на встановлені у суді обставини суд зазначає, що станом на 16.06.2020 позивачу було відомо про арешт його коштів. Проте, про вказані обставини позивач не повідомив суду.

Наведене свідчить, що позивач, звертаючись до суду, зазначив недостовірну інформацію про те, коли йому стало відомо про прийняття постанови про арешт коштів боржника та обставини, які стали підставою для поновлення позивачу строку звернення до суду.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що строк звернення до суду щодо оскарження постанови про арешт коштів боржника підлягає обрахунку з 07.08.2020 (з урахуванням вимог Закону України від 18.06.2020 № 731-IX), в частині вимог щодо зняття арешту підлягає обрахунку з 10.08.2020 (дати отримання позивачем листа приватного виконавця від 07.08.2020).

Відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що з даним позовом позивач звернувся до суду 03.09.2020 (дата відправлення позовної заяви поштою), суд приходить до висновку, що позивачем пропущено десятиденний строк звернення до суду. Належних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачем не надано.

Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що саме строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності, остаточності та захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка б могла виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (п.137), рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (п. 51)).

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Як свідчить вказана позиція Суду, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

В той же час у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Подібний за змістом висновок наведено Європейським Судом з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 року (справа «Каменівська проти України»), згідно якої право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...".

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частиною третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача та залишення позовної заяви без розгляду в порядку реалізації пункту 8 частини першої статті 240 КАС України, оскільки позивач звернувся до суду з пропущенням встановленого законом десятиденного строку звернення до адміністративного суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 4, 5, 6,7, 44, 47, 122, 123, 166, 240, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця Виконавчого органу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Акціонерне товариство "Банк Форвард" про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А.Бояринцева