Рішення № 93108113, 25.11.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7677/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кінологічного центру Західного регіонального управління ДПС України про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (80074, Львівська область, Сокальський район, м. Великі Мости), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.10.2019 по день фактичної виплати 12.06.2020 терміном 239 днів, виходячи з середнього денного заробітку (грошового забезпечення) нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 у розмірі 75856,21 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що його наказом від 01.08.2018 виключено зі списків особового складу, а на момент виключення зі списків особового складу йому не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення. Фактично виплату індексації проведено лише 15.10.2019; здійснено частковий розрахунок з позивачем, а повністю такий здійснено 12.06.2020.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненим військовослужбовцем, а відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум не врегульовано, доцільно застосовувати ст.ст. 116, 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають при звільненні зі служби в Збройних Силах України.

22.05.2020 рішенням Львівського окружного адміністративного суду зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2018 року, що ним виконано 12.06.2020 в сумі 17779,22 грн.

Отже будучи виключеним зі списків особового складу Кінологічного навчального центру 01.08.2018 відповідач лише 15.10.2019 здійснив часткову оплату, а 12.06.2020 остаточну.

У зв`язку з викладеним, позивач вважає, що у порядку ст.ст. 116, 117 КЗпП Украни він має право на компенсацію середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного грошового забезпечення в сумі 371,39 грн. та 239 днів затримки розрахунку загальною сумою 75856,21 грн.

У зв`язку з викладеним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 24.09.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

13.10.2020 за вх. №52468 від відповідача надійшов відзив на позов. Зазначив, що дійсно 12.06.2020 відповідачем перераховано на особистий рахунок позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за рішенням суду. Оскільки позивач звільнився 01.08.2018, враховуючи виплату за несвоєчасний розрахунок індексації при звільненні 15.10.2019 та упускаючи цей строк при розрахунку, виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій здійснено 12.06.2020 строк затримки розрахунку складає 239 днів (165 робочих днів).

Відповідач погоджується з визначеною позивачем сумою 317,39 грн. середньоденного заробітку. З врахуванням цієї суми та кількості днів затримки сума компенсації заявлена позивачем складає 75856,21 грн., що є значно більшою сумою, ніж сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Відповідач зазначив, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу, з врахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

В обґрунтування своєї позиції відповідач покликався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.

Просив позов позивача задовольнити частково.

Відповідно до приписів ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, а також долучених письмових доказів, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 згідно з посвідченням, виданим Західним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України від 20.05.2015 серії УБД №10256 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Згідно з Витягом з наказу Начальника Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №152-ОС від 01.08.2018 «По особовому складу» виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_1 старшого техніка начальника групи зберігання техніки та утримання навчальних об`єктів ремонтно-технічної майстерні відділення автомобільного та бронетанкового забезпечення інженерно-технічного відділу, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Кінологічного навчального центру в 18.07.2018 №139-ОС.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.05.2020 у справі №380/2293/20 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (80074 Львівська область Сокальський район м. Великі Мости вул. Львівська 166) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, позов задоволено, зокрема зобов`язано Кінологічний навчальний центр Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Згідно з випискою з банківського рахунку позивача виплат компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу здійснено 12.06.2020 у розмірі 17779,22 грн.

Сторонами не оспорюється затримка розрахунку при звільненні тривалістю 239 днів та розмір середньоденного грошового забезпечення, розрахованого відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 у сумі 317,39 грн.

Позивач вважає, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, відповідно до приписів ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України. Тому звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (відповідачем) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.04.2020 у справі №822/3307/17, від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18.

Таким чином оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15.

Суд зазначає, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказаний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №826/9793/18 та від 23.04.2020 у справі №810/3573/18.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

У п. 39-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):

1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин справи №711/4010/13-ц Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Одним із варіантів приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою виплати йому вихідної допомоги, які розумно передбачити, може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2010 - 2014 роках розміру сум, які позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня її життя (див. пункт 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та п. 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц).

Тому Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним, таким, що відповідатиме обставинам справи №711/4010/13-ці наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача у сумі 130000,00 грн за весь період прострочення виплати ним належної при звільненні позивачці вихідної допомоги. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих її втрат, які розумно можна було би передбачити.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. п.п. 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

У межах цієї справи судом встановлено, що позивача з 01.08.2019 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби.

Водночас остаточний розрахунок з позивачем проведено 12.06.2020, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Тобто, остаточно, всі належні позивачу при звільненні суми до виплати, відповідач здійснив не в день фактичного звільнення ОСОБА_1 , а з порушенням строків, встановлених ст.116 КЗпП України.

Таким чином, затримка остаточного розрахунку з позивачем відбулася з моменту звільнення позивача з 01.08.2018 по день фактичної виплати 12.06.2020 року.

При цьому доцільно зауважити, що сторонами не оспорюється факт виплати за несвоєчасний розрахунок індексації при звільненні 15.10.2019 року, а тому позивач звертаючись до суду про виплату йому середнього грошового забезпечення за час затримки при звільненні компенсації невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій 12.06.2020, справедливо просить здійснити таку компенсацію саме з 15.10.2019 по 12.06.2020.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми, як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов`язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.

Аналізуючи обставини справи і такий критерій для зменшення розміру середнього заробітку, як ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначає, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя (пункт 94.5 рішення).

Згідно з даними, розміщених на офіційному сайті НБУ за адресою https: bank.gov.ua/markets/interest-rates/ середньозважена облікова ставка за кредитами:

1. з 15 жовтня по 24 жовтня 2019 року (10 днів) 16,5% річних;

2. з 25 жовтня по 12 грудня 2019 року (49 днів) 15,5% річних;

3. з 13 грудня 2019 по 30 січня 2020 року ( 49 днів) 13,5% річних;

4. з 31 січня по 12 березня 2020 року (42 дні) 11% річних;

5. з 13 березня по 23 квітня 2020 року (42 дні) 10% річних;

6. з 24 квітня по 11 червня 2020 року (49 днів) 8% річних;

7. 12 червня 2020 року (1 день) 6% річних.

З огляду на обсяг несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (17779,22 грн.) приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 1388,38 грн.

Розрахунок:

1) 16,5% річних / 365 днів року = 0,045 % ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 17779,22 грн. х 0,045%) х 10 днів = 80,00 грн.

2) 15,5% річних / 365 днів року = 0,042% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 17779,22 грн. х 0,042 %) х 49 днів = 365,90 грн.

3) 13,5% річних/365 днів року=0,037% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 17779,22 грн.х0,037%)х49 днів = 322,34 грн.

4) 11% річних/365 днів року=0,030% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 17779,22 грн.х0,030%)х42 дні = 224,02 грн.

5) 10%річних/365днів року=0,027% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 17779,22 грн.х0,027%)х42 дні = 201,62 грн.

6) 8% річних/365 днів року=0,022% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 17779,22 грн.х0,022%)х49 днів = 191,66 грн.

7) 6% річних/365 днів року=0,016% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу в розмірі 17779,22 грн.х0,016%)х1 день = 2,84 грн.

Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить 1388,38 грн.

Таким чином, з огляду на характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 1388,38 грн., яка розрахована із врахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні по час фактичного розрахунку з позивачем, та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.

Наведені вище мотиви суду у спірних правовідносинах повністю відповідають правовій позиції Верховного Суду, від якої на час прийняття рішення Верховний Суд не відступав.

Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звертатися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд враховує, що позивач будучи обізнаним із тим, що строки звернення до суду із вимогами стягнення грошового утримання або його складових (в тому числі і компенсації за невикористані відпустки) не застосовуються, міг тривалий час не звертатися в суд з метою штучного збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, суд дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 1388,38 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.

Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Окрім цього, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п. 163.1 ст. 163 ПК України).

Відповідно до пп. 164.1.1 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як передбачено пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню частково з урахуванням вказаних вище висновків суду.

Оскільки позивач відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сторін стягувати не слід.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 260-263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (80074, Львівська область, Сокальський район, м. Великі Мости; ЄДРПОУ 14321498) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 15.10.2019 по 12.06.2020 у сумі 1388 (одна тисяча триста вісімдеся вісім) грн. 38 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Судові витрати зі сторін не стягувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складене та підписане 25.11.2020.

Суддя Кравців О.Р.