Рішення № 93107586, 25.11.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2020 року № 320/3680/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пухівської сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Пухівської сільської ради, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Пухівської сільської ради Броварського району Київської області від 27.02.2020 № 1321-ХХХХV-VІІ про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, площею 2,0 га в місці зазначеному в доданих до клопотання від 09.12.2019 № 274 графічних матеріалах в с. Пухівка Броварського району Київської області;

- зобов`язати Пухівську сільську раду Броварського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, площею 2,0 га згідно з графічним матеріалом, який вказаний у її клопотанні від 09.12.2019 № 274 в порядку і в спосіб передбачений статтею 118 ЗК України.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила про протиправність рішення відповідача щодо відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, площею 2,0 га в місці зазначеному в доданих до клопотання від 09.12.2019 № 274 графічних матеріалах в с. Пухівка Броварського району Київської області.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.05.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Судом вживалися заходи щодо витребування доказів у відповідності до ухвали від 15.05.2020, відповідно до резолютивної частини якої судом витребувано від відповідача належним чином завірені копії: генерального плану с. Пухівка Броварського району Київської області та плану земельно-господарського устрою; балансу Пухівської сільської ради станом на час подання позову із зазначенням основних засобів та їхніх інвентаризаційних номерів; останню відомість інвентаризації основних засобів відповідача; платіжне доручення про сплату виконавцю робіт коштів за виготовлення генерального плану с. Пухівка та акт прийому-передачі робіт.

Від представника відповідача 18.08.2020 надійшов відзив на позовну заяву, за результатом вивчення змісту якого судом встановлено, що відповідач позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Стверджував, що спірне рішення було прийнято на підставі протоколу № 50 засідання комісії з питань агропромислового комплексу, соціального розвитку села та екології Пухівської сільської ради від 02.01.2020, відповідно до якого комісія вирішила рекомендувати депутатам на засіданні сесії розглянути клопотання позивача як таке, відносно якого комісія не дійшла згоди. Зазначено також, що місце розташування бажаної земельної ділянки, на яку претендує позивач збігається з територією житлової (садибної) забудови. Однак, ведення особистого селянського господарства на даній території Генеральним планом не передбачено, оскільки є невідповідністю Генеральному плану с. Пухівка Броварського району Київської області. Інші доводи відповідача у відзиві зводяться до цитування норм права та відповідної судової практики.

Проте, витребуваних судом документів відповідно до ухвали суду від 15.05.2020 відповідачем не надано, окрім оборотної відомості інвентаризаційних засобів Пухівської сільської ради станом на 01.01.2020. Зазначив також, що неможливість подання на вимогу суду Генерального плану с. Пухівка Броварського району Київської області пов`язана з його втратою шляхом привласнення документації невстановленими особами.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд розгляд справи проводити у загальному провадженні з викликом сторін.

Вирішуючи вказане клопотання, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 12 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частин другої, третьої статті 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 КАС України.

Відповідно до частини п`ятої вказаної статті, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини четвертої статті 260 КАС України, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, типові справи та інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

В силу вимог частини четвертої статті 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо: оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вищевказаний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, ця адміністративна справа у розумінні КАС України є справою незначної складності, що має бути розглянута без проведення судового засідання.

Про необхідність розгляду справи у порядку загального позовного провадження представник відповідача жодних аргументів не навів, як і не представив суду жодних доказів в обґрунтування заявленого клопотання, зокрема, щодо складності цієї справи з точки зору процесуального закону.

Враховуючи, що ця адміністративна справа з огляду на її предмет і характер спірних правовідносин є малозначною і будь-яких вагомих підстав для її розгляду у порядку загального позовного провадження відповідач не зазначив, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи у загальному позовному провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальної дієздатністю, що підтверджено паспортом Серії НОМЕР_1 .

З матеріалів справи встановлено, що 09.12.2019 позивач звернулася до відповідача із клопотанням (зареєстроване відповідачем 09.12.2019 за вх. № 274), в якому просила надати їй дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га, розташованої за адресою: с. Пухівка Броварського району Київської області (КОАТУУ: 3221286801 , зона: 01, квартал: 062) для особистого селянського господарства з подальшою передачею земельної ділянки їй у власність.

До вищевказаного клопотання позивачем було додано наступні документи: копія паспорту, копія ідентифікаційного коду та графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Рішенням Пухівської сільської ради Броварського району Київської області від 27.02.2020 № 1321-ХLV-VІІ відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з цільовим призначенням «ведення особистого селянського господарства», площею 2,0 га, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта (бажане місце розташування земельної ділянки згідно графічних матеріалів) вимогам Генерального плану с. Пухівка, Броварського району, Київської області, розробленого та затвердженого в установленому законом порядку, оскільки на місці розташування об`єкту Генеральним планом передбачене розміщення житлової забудови.

Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність, позивач звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.

Статтею 14 Конституції України гарантується право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктами «б» та «в» частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з приписами пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Згідно з частиною другою статті 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 ЗК України).

Таким чином, законом встановлено право громадян на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, і вирішення цього питання для земель комунальної власності віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Статтею 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже особи, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають до органу місцевого самоврядування відповідне клопотання разом із графічними матеріалами, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

В ході розгляду справи встановлено, що відповідач є розпорядником землі у відповідності до вимог частини першої статті 122 ЗК України, оскільки бажана земельна ділянка, щодо якої позивачем подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, знаходиться в межах с. Пухівка.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем 09.12.2019 подано відповідачу клопотання (зареєстроване вх. № 274), в якому ОСОБА_1 просила надати їй дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га, розташованої за адресою: с. Пухівка Броварського району Київської області (КОАТУУ: 3221286801, зона: 01, квартал: 062) для особистого селянського господарства з подальшою передачею земельної ділянки їй у власність. До вищевказаного клопотання позивачем було додано наступні документи: копія паспорту, копія ідентифікаційного коду та графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Згідно з положеннями частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 118 ЗК України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Судом встановлено, що у відповідності до вимог статті 118 ЗК України Пухівською сільською радою Броварського району Київської області за результатами розгляду поданого позивачем клопотання було прийнято рішення від 27.02.2020 № 1321-ХLV-VІІ, відповідно до якого позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з цільовим призначенням «ведення особистого селянського господарства», площею 2,0 га, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта (бажане місце розташування земельної ділянки згідно графічних матеріалів) вимогам Генерального плану с. Пухівка, Броварського району, Київської області, розробленого та затвердженого в установленому законом порядку, оскільки на місці розташування об`єкту Генеральним планом передбачене розміщення житлової забудови.

Зі змісту спірного рішення слідує, що підставою для його прийняття слугували негативні рекомендації постійної діючої депутатської комісії з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів, соціального розвитку села та екології.

Як стверджував відповідач у поданому ним відзиві на позов, спірне рішення було прийнято на підставі протоколу № 50 засідання комісії з питань агропромислового комплексу, соціального розвитку села та екології Пухівської сільської ради від 02.01.2020, відповідно до якого комісія вирішила рекомендувати депутатам на засіданні сесії розглянути клопотання позивача як таке, відносно якого комісія не дійшла згоди. Крім того відповідач зазначив, що місце розташування бажаної земельної ділянки, на яку претендує позивач збігається з територією житлової (садибної) забудови. Однак, ведення особистого селянського господарства на даній території Генеральним планом не передбачено, оскільки є невідповідністю Генеральному плану с. Пухівка Броварського району Київської області.

На вимогу суду надати Генеральний план с. Пухівка Броварського району Київської області відповідач зазначив, що в його розпорядження вказаного документа немає, оскільки його втрачено шляхом привласнення документації невстановленими особами.

Оскільки із повідомлених представником відповідача обставин встановлено, що Генерального плану, на який відповідач посилався як на правову підставу прийняття оспорюваного рішення від 27.02.2020 не існує, таким чином, відповідач фактично визнав відсутність правового обґрунтування оскаржуваного рішення.

З урахуванням викладеного судом встановлено, що у відповідності до вимог пунктів 1, 3 частини другої статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), суд констатує невідповідність оспорюваного рішення визначеним Конституцією та законами України способу та меж повноважень, на підставі якого воно було прийнято за відсутності в ньому обґрунтованості підстав його прийняття.

В той же час, відповідачем не надано суду жодних документів, з яких можливо було б встановити категорію спірної земельної ділянки, щодо отримання якої звернулася позивач, зокрема, не подано документів, які б спростовували приналежність цієї земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення.

Проте, із представлених позивачем викопіювань із Публічної кадастрової карти найближчих земельних ділянок до бажаного місця розташування спірної земельної ділянки, на яку претендує позивач вбачається, що такі земельні ділянки мають цільове призначення "для ведення особистого селянського господарства". Вищевказані твердження у взаємозв`язку із зазначеними відповідачем обставинами, що спірна земельна ділянка передбачає розміщення житлової забудови, не доведені належними та допустимими доказами, що земельна ділянка має інше цільове призначення, відмінне від цільового призначення "для ведення особистого селянського господарства", зокрема, для розміщення житлової забудови.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що висновок постійної депутатської комісії з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів, соціального розвитку села та екології не може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки така підстава не регламентована частиною сьомою статті 118 ЗК України.

Посилання в оспорюваному рішенні на статтю 12, пункт 7 статті 118 ЗК України, пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтю 50 Закону України «Про землеустрій» не є належним мотивуванням рішення, оскільки чітко не зазначено, яка саме підстава, передбачена пунктом 7 статті 118 ЗК України стала ключовою для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Відповідачем не надано суду жодних документально підтверджуючих доказів, що спірна земельна ділянка, на яку претендує позивач відноситься до категорії земель для розміщення житлової забудови відповідно до неіснуючого, як підтвердив відповідач, Генерального плану с. Пухівка. В той же час, відповідачем не надано суду доказів невідповідності місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів та Генерального плану с. Пухівка тощо.

В той же час суд враховує, що позивачем, з урахуванням вищезазначених норм ЗК України, подано відповідні документи до клопотання від 09.12.2019, що не заперечується відповідачем.

Вищенаведене свідчить про те, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства в с. Пухівка Броварського району Київської області є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, площею 2,0 га згідно з графічним матеріалом, який вказаний у клопотанні позивача від 09.12.2019 № 274 в порядку і в спосіб передбачений статтею 118 ЗК України, суд виходить з такого.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 у справі № 2040/6320/18.

Частиною четвертою статті 245 КАС України, визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.02.2018 у справі № 816/591/15-а, від 18.10.2018 у справі 818/1976/17, від 11.09.2018 по справі № 816/318/18.

При цьому, у постанові від 11.09.2018 у справі № 816/318/18 Верховний Суд зазначив, що втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити певні дії, а саме прийняття ним рішення за клопотанням заявниці замість суб`єкта владних повноважень.

В даному випадку зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є втручанням суду у дискреційні повноваження, а є обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 825/602/17 та від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, а також у постанові від 09.10.2020 у справі № 1840/3664/18, які враховані судом у спірних правовідносинах в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягають задоволенню.

В той же час, у ході розгляду справи судом встановлено, що протиправність оспорюваного рішення знайшла своє підтвердження, оскільки не містить жодного належного обґрунтування (мотивів його прийняття), яке має бути підтверджено відповідними належними та допустимим доказами. Зазначена обставина є цілком достатньою для визнання протиправним та скасування спірного рішення із зобов`язанням відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, площею 2,0 га згідно з графічним матеріалом, який вказаний у клопотанні позивача від 09.12.2019 № 274 в порядку і в спосіб передбачений статтею 118 ЗК України.

Суд звертає увагу на те, що у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 КАС України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.

Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи не спростовані відповідачем.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду належних та достовірних доказів, а відтак, не довів правомірність своєї бездіяльності.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність рішення Пухівської сільської ради Броварського району Київської області від 27.02.2020 № 1321-ХLV-VІІ про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, площею 2,0 га в місці зазначеному в доданих до клопотання від 09.12.2019 № 274 графічних матеріалах в с. Пухівка Броварського району Київської області, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідно до змісту статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, і має застосовуватися у виключних випадках.

Разом з тим, слід вказати, що позивач зазначаючи про необхідність встановлення судового контролю не зазначає про причини такої (необхідності) чи обставини, які б свідчили, що рішення суду ухвалене у цій справі не буде виконано відповідачем.

Відтак, підстав для зобов`язання встановити судовий контроль суд не вбачає.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до ухвали суду від 04.05.2020, питання про судові витрати в цій частині не вирішуються.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139,143, 205, 242-246, 250, 255, 382 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Пухівської сільської ради Броварського району Київської області від 27.02.2020 № 1321-ХLV-VІІ про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, площею 2,0 га в місці зазначеному в доданих до клопотання від 09.12.2019 № 274 графічних матеріалах в с. Пухівка Броварського району Київської області.

Зобов`язати Пухівську сільську раду Броварського району Київської області (код ЄДРПОУ: 04363946; адреса місцезнаходження: 07413, Київська обл., с. Пухівка, вул. Центральна, 118-А) надати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, площею 2,0 га згідно з графічним матеріалом, який вказаний у її клопотанні від 09.12.2019 № 274 в порядку і в спосіб передбачений статтею 118 ЗК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування ЄСІТС апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення рішення суду 25.11.2020

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.