Рішення № 93107534, 25.11.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2020 року м. Київ справа №320/2883/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6548-50 від 10.05.2019 винесену Головним управлінням ДФС у Київській області ЄДРПОУ 39393260.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Ф-6548-50 від 10.05.2019 є протиправною та має бути скасована, оскільки в момент її винесення узгоджений податковий борг був відсутній, а сама вимога була винесена без належних підстав. Зазначив, що 16.05.2006 Тетіївською РДА був зареєстрований як фізична особа-підприємець та постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2010 у справі № 2а-910/10/1070 припинено його підприємницьку діяльність як фізичної особи-підприємця. Відтак, відсутні підстави для нарахування йому єдиного соціального внеску за період 2017-2019 років.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, суд витребував докази по справі від відповідача та запропонував останньому подати до суду відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву у якому зазначив, що ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку в Тетіївській ДПІ з 16.05.2006. Так, 15.06.2010 прийнято рішення про припинення ФОП ОСОБА_1 на підставі постанови Київського окружного адміністративного суду по справі №2-а-910/10/1070, проте державним реєстратором внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 № 1910230700116 - 22.04.2019. Відповідно до наказу МФУ від 09.12.2011 №1588 «Про затвердження порядку обліку платників податків і зборів», підставою для зняття ФОП як платника податків з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення діяльності ФОП за її рішенням.

Разом з тим, відповідач зазначив, що згідно інтегрованих карток платника податків ОСОБА_1 по єдиному соціальному внеску автоматично здійснені наступні нарахування: ЄСВ за 4 квартал 2018 (граничний термін сплати 21.01.2019) - 819,06 грн.х3 = 2457,18 грн.; - ЄСВ за 1 квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.04.2019) - 918,06 грн.х3 = 2754,18 грн., в результаті чого в інтегрованій картці платника позивача по єдиному соціальному внеску обліковувалась загальна сума заборгованості в розмірі 5211, 36 грн. Таким чином за наявності боргу у позивача з єдиного внеску, ГУ ДФС у Київській області було виставлено та направлено вимогу від 10.05.2019 №Ф-6548-50.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується відомостями паспорта громадянина України серія НОМЕР_2 , виданим 07.06.1996 Тетіївським РВ ГУМВС України в Київській області.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа - підприємець з 16.05.2006, номер запису 23490000000000992 та взятий на облік Білоцерківським управлінням Тетіївською ДПІ Головного управління ДФС у Київській області.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2010 у адміністративній справі № 2-а-910/10/1070 за позовом Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , запис про державну реєстрацію № 2 349 000 0000 000992) - припинити.

Вказана постанова суду набрала законної сили 30.11.2010, що підтверджується відміткою на постанові.

Згідно супровідного листа Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2010 у справі № 2а-910/10/1070 копію вказаної постанови суду було направлено сторонам 15.06.2010.

Судом встановлено, що 22.04.2019 державний реєстратор припинив державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на підставі власного рішення, номер запису 23490060003000992.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6548/50, якою позивачу станом на 30.04.2019 визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 5211,36 грн.

Зі змісту інтегрованої картки платника ОСОБА_1 суд встановив, що вказана сума недоїмки нарахована ОСОБА_1 контролюючим органом в автоматичному режимі, в т.ч.: за 4-ий квартал 2018 року (по строку сплати до 21.01.2019) - всього у сумі 2 457,18 грн., за 1-ий квартал 2019 року (по строку сплати до 19.04.2019) - всього у сумі 2 754,18 грн.

Не погоджуючись з прийняттям спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами слід зазначити наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно із частинами другою-третьою статті 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого частини восьмої статті 9 вказаного Закону, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Частиною першою статті 51 Господарського кодексу України визначено, що підприємницька діяльність припиняється, зокрема, на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, врегульовано Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV).

Згідно із частиною першою статті 46 Закону № 755-IV (в редакції, чинній на момент прийняття постанови суду по справі № 2-а-910/10/1070), державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі, зокрема, постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 755-IV, підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є, зокрема, неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

Частинами другою та третьою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Зважаючи на вказані вище норми, очевидним є те, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов`язковим - в першу чергу для суб`єкта владних повноважень, який був ініціатором звернення до суду з питань припинення підприємницької діяльності позивача, а так само і для суду з питань, які стосуються правовідносин суб`єкта господарювання щодо, якого постановлено таке рішення.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частиною п`ятою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент прийняття постанови суду по справі №2а-910/10/1070) передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Крім того, за приписами частин другої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на момент прийняття постанови суду по справі №2а-910/10/1070) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Як було встановлено судом, постанова Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2010 у справі № 2-а- 910/10/1070, якою припинено підприємницьку діяльність позивача, набрала законної сили 30.11.2010. У резолютивній частині вказаної постанови судом зазначено, що копію постанови після набрання нею законної сили надіслати Державному реєстратору за місцезнаходженням відповідача для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про судове рішення та для здійснення заходів з припинення підприємницької діяльності відповідача у встановленому законом порядку. Відтак, суд зазначає, постанова суду підлягала виконанню з 30.11.2010

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В контексті наведених обставин колегія суддів касаційної інстанції враховує правову позицію, викладену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

У пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року у справі «Півень проти України» зазначено, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які, у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Згідно правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 824/220/19-а, суд зазначив «…Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що у відповідача були відсутні законні підстави для винесення оскаржуваної Вимоги від 23 листопада 2018 року № Ф-148126-54 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн, оскільки судовим рішенням 12 липня 2011 року у справі №2а/2470/1430/11 (яке набрало законної сили) підприємницьку діяльність ОСОБА_2 було припинено.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання протиправною та скасування Вимоги від 23 листопада 2018 року № Ф-148126-54 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн.».

Відтак, з огляду на викладене, судом у межах даного провадження було встановлено, що незважаючи на наявність судового рішення про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за позовом саме податкового органу до Єдиного державного реєстру не було внесено запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем у зв`язку з постановленням судового рішення.

Невиконання судового рішення призвело до нарахування відповідачем, який і ініцював питання про припинення підприємницької діяльності позивача суми боргу з єдиного соціального внеску позивачу, що є необгрунтованим, оскільки контролюючий орган був обізнаний про припинення підприємницької діяльності позивача, оскільки саме за позовом податкового органу судом було прийнято відповідне рішення суду від 15.03.2010 у справі № 2-а-910/10/1070.

Таким чином, з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, у зв`язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 , підлягають задоволенню, а вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 № Ф-6548/50 визнанню протиправною та скасуванню.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані доводами відповідача.

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією № 73769 від 29.05.2019.

Відтак, з огляду на задоволення позовних вимог на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню вся сума судового збору.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 10.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6548-50.

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.