Рішення № 93107468, 26.11.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2020 р. справа № 300/2696/20

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про скасування постанови головного державного виконавця від 06.08.20, -

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області звернулася до суду з позовною заявою до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання неправомірними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Пищ М.С. щодо винесення постанови від 06.08.2020 ВП №58463777 про стягнення виконавчого та скасування постанови від 06.08.2020.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06.08.2020 відповідачем протиправного, всупереч вимог статтей 27, 40, 42, 63 Закону України "Про виконавче провадження", прийнято постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 16692,00 грн. у виконавчому провадженні № 58463777 з виконання виконавчого листа № 344/12549/16-а, виданого 28.12.2018 Івано-Франківським міським судом. Позивач вказав на те, що підставою для стягнення виконавчого збору є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення. В даному випадку державним виконавцем не вчинено жодних заходів з примусового виконання виконавчого листа № 344/12549/16-а, а тому відсутні підстави для стягнення виконавчого збору. Окрім цього, виконавче провадження № 58463777 відкрито 27.02.2019 після того як позивачем згідно розпорядження від 26.02.2019 в добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження на підставі судового рішення в порядку, визначеному Постановою №649 здійснено перерахунок пенсії та вжито всіх заходів щодо виплати боргу. Представник позивача зазначив, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов`язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником у встановлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання. Зважаючи на те, що позивачем добровільно виконано вимоги виконавчого листа № 344/12549/16-а від 28.12.2018, а державним виконавцем не вчинено дій, спрямованих на його примусове виконання, позивач просить суд скасувати постанову від 06.08.2020 ВП № 58463777 про стягнення виконавчого збору в розмірі 16692,00 грн.

Ухвалою суду від 12.10.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. Позивач у вказаний в ухвалі строк усунув недоліки.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами, встановленими статтею 287 КАС України, із врахуванням особливостей розгляду окремих категорій термінових справ, визначених статями 268, 269, 271 КАС України.

24.11.2020 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшло клопотання Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 24.11.2020 № 03.1-27/3242 про розгляд справи без участі представника відповідача. Також у даному клопотанні представник відповідача заперечив проти задоволення позову, посилаючись на те, що державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови діяв в межах повноважень, наданих Законом України "Про виконавче провадження". Також 24.11.2020 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду представник відповідача надав копії матеріалів виконавчого провадження № 58463777.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 61).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. 24.11.2020 представником відповідача подано клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача (а.с. 62).

Частиною 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи.

У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (частина 4 статті 229 цього Кодексу).

Суд, розглянувши справу без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, визначених статтями 268, 269, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, з`ясувавши обставини справи, встановив наступне.

Постановою Івано-Франківського міського суду від 20.12.2016 у справі № 344/12549/16-а, яка набрала законної сили 20.03.2017, визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області щодо зменшення відсоткового відношення при перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області з 01 червня 2015 року здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії державного службовця із застосуванням 90 відсотків від суми заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, та враховувати вказане відсоткове відношення при чергових перерахунках пенсії.

28.12.2018 на виконання вищевказаного рішення від 20.12.2016 Івано-Франківський міський суд видав виконавчий лист № 344/12549/16-а про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області з 01 червня 2015 року здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії державного службовця із застосуванням 90 відсотків від суми заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, та враховувати вказане відсоткове відношення при чергових перерахунках пенсії (а.с. 67).

27.02.2019 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Пищ М.С. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 58463777 з виконання виконавчого листа № 344/12549/16-а, виданого 28.12.2018 Івано-Франківським міським судом. Відповідно до пункту 2 вказаної постанови зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Згідно пункту 3 постанови від 27.02.2019 визначено стягнути з боржника виконавчий збір в розмірі 16692,00 грн. (а.с. 69).

Листом від 27.02.2019 № 256 Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області повідомив Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про відкриття виконавчого провадження та направив копію постанови від 27.02.2019 року ВП № 58463777 (а.с. 68).

15.03.2019 листом за № 2412/06 Управління Пенсійного Фонду України в м. Івано-Франківську повідомило відповідача про те, що виконання рішення суду по виконавчому № 344/12549/16-а від 28.12.2018 здійснено до моменту відкриття виконавчого провадження, а саме 26.02.2019 проведено перерахунок пенсії на виконання рішення суду з 01.06.2015 (а.с. 70).

Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Пищ М.С. направлено до Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську вимогу державного виконавця від 10.06.2020 №03.1-27/1786 про надання належним чином завіреної копії документів, що підтверджують виконання рішення суду в повному обсязі (а.с. 72).

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом за № 0900-0805-8/11946 від 07.07.2020 повідомило відповідача про те, що на виконання рішення суду №344/12549/16-а управління з 01.06.2015 здійснено перерахунок пенсії державного службовця із застосуванням 90 відсотків від суми заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Також зазначено, що за період з 0l.06.2015 по 19.03.2017 нараховану суму 1169,47 грн. було включено до реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою в порядку постанови Кабінету Міністрів України №649 від 28.08.2018 «Про питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судлу» та в червні 2020 року - виплачено. Просило прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним виконанням рішення суду та долучило довідку № 620 від 26.06.2020 (а.с. 73-74).

Згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.06.2020 № 620 ОСОБА_1 нараховано та виплачено доплату до пенсії в червні 2020 за період з 01.06.2015 по 19.03.2017 в сумі 1169,47 грн. (а.с. 75)

06.08.2020 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Пищ М.С. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 58463777, оскільки боржником рішення суду виконано в повному обсязі.

Також 06.08.2020 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Пищ М.С. прийнято постанову про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виконавчого збору в розмірі 16692,00 грн. у виконавчому провадженні № 58463777 (а.с. 78).

Листом від 06.08.2020 № 2259 головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Пищ М.С. надіслала позивачу постанову про стягнення виконавчого збору від 06.08.2020 (а.с. 9).

Вважаючи дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Пищ М.С. щодо винесення постанови від 06.08.2020 ВП № 58463777 про стягнення виконавчого збору неправомірними, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області звернулось з цим позовом до суду, в якому просить скасувати зазначену постанову від 06.08.2020 ВП № 58463777 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виконавчого збору в розмірі 16692,00 грн.

Надаючи правову оцінку правовідносинам що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтями 129 та 129-1 Конституції України, однією із основних засад судочинства є обов`язковість судових рішень. Суд ухвалює рішення іменем України, яке є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Ці положення також відображені у статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із уточненням по колу осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічне правило міститься і в статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, згідно з частинами 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки протилежне суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Аналогічно, згідно із вимогами статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Отже, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка 17.07.1997 ратифікована Україною, та відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Суд також зазначає, що за приписами частини 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Водночас, згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини 19.03.1997у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» Європейський суд з прав людини наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

Отже, для цілей статті 6 Конвенції, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Крім того, Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.10.2009 по справі «Комнацький проти України» визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією.

Таким чином відсутність коштів у боржника чи у держави на виконання взятих на себе зобов`язань не звільняє боржника від виконання рішення суду, та не є обставиною, яка ускладнює його виконання.

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (справа «Кечко проти України» від 08.11.2005) реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Швидке виконання рішення суду є запорукою ефективності правосуддя. Адміністративні органи є складовою держави, яка керується верховенством права, а відтак інтереси цих органів збігаються в необхідності належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 Конвенції стороні на судовому етапі, втрачають сенс.

У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.

Відповідно до приписів статті129-1 Конституції України, контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

В абзаці 1 підпункту 3.2 пункту 3 рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина. Виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, Закон України "Про виконавче провадження").

Так, згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статі 5 Закону № 1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частиною 5 статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (частина 1).

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018).

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (абзац 1 частини 4).

Виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (пункт 1 частини п`ятої статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018);

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Частиною 3 статті 40 Закон № 1404-VIII визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, як встановлено судом на виконанні відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебував виконавчий лист Івано-Франківського міського суду від 28.12.2018 № 344/12549/16-а про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області з 01 червня 2015 року здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії державного службовця із застосуванням 90 відсотків від суми заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, та враховувати вказане відсоткове відношення при чергових перерахунках пенсії.

Державним виконавцем одночасно з відкриттям виконавчого провадження № 58463777 з виконання виконавчого листа № 344/12549/16-а визначено стягнути з боржника виконавчий збір в розмірі 16692,00 грн., що відповідає вимогам частин 3, 4 статті 27 Закону № 1404-VIII.

У подальшому виконавче провадження № 58463777 було закінчено постановою від 06.08.2020 в зв`язку з виконанням рішення суду в повному обсязі згідно повідомлення позивача на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 № 58463777.

Окрім цього, 06.08.2020 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 16692 грн.

При цьому, суд не погоджується з доводами представника позивача про те, що в державного виконавця станом на 06.08.2020 не було правових підстав для стягнення виконавчого збору, оскільки згідно з частини 9 статті 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір не стягується в разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, що в даному випадку мало місце.

Суд вважає, що норма частини 9 статті 27 Закону № 1404-VIII підлягає застосуванню в системному зв`язку з нормою частини 3 статті 40 вказаного Закону. В даному випадку при такому застосуванні вказаних норм можна дійти висновку про те, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, однак лише за умови, що рішення суду, яке перебуває на примусовому виконанні, було виконано боржником до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

При цьому суд не може погодитися з доводами позивача про те, що добровільне виконання рішення суду згідно виконавчого листа № 344/12549/16-а відбулося до відкриття виконавчого провадження.

Так, як встановлено судом, постановою Івано-Франківського міського суду від 20.12.2016 у справі № 344/12549/16-а/18 було зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області з 01 червня 2015 року здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії державного службовця із застосуванням 90 відсотків від суми заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, та враховувати вказане відсоткове відношення при чергових перерахунках пенсії. Суд погоджується з доводами позивача в тій частині, що пенсійним органом до відкриття виконавчого провадження по виконанню вказаного судового рішення згідно розпорядження від 26.02.2019 здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 (а.с. 19). Однак, на переконання суду, повне виконання постанови Івано-Франківського міського суду від 20.12.2016 у справі № 344/12549/16-а/18 відбулося лише у червні 2020, коли ОСОБА_1 виплачено нараховану пенсію за віком за період з 01.06.2015 по 19.03.2017 в розмірі 1169,47 грн., що підтверджується довідкою самого позивача за № 620 від 26.06.2020.

Суд не бере до уваги посилання позивача щодо виконання ним рішення суду відбувалося з дотриманням вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2018 №649 «Про питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», оскільки дотримання позивачем встановлених вказаними підзаконним нормативно-правовим актом процедур не спростовує того факту, що остаточно рішення суду від 20.12.2016 у справі № 344/12549/16-а/18, виконавче провадження за яким відкрито 27.02.2019, було виконано позивачем - боржником у згаданому виконавчого провадженні лише в червні 2020.

Так, пунктом 2 Порядку №649 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин щодо виконання рішення суду пенсійним органом)встановлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого цією постановою.

Пунктом 1 Порядку №649 (чинному на момент здійснення перерахунку пенсії позивачу) передбачено, що цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.

Згідно з пунктом 3 Порядку №649 боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України.

Черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника (пункт 4 Порядку № 649).

Для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою (пункт 5 Порядку №649).

Згідно з пунктом 6 Порядку №649 перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду (далі Комісія).

Відповідно до пункту 10 Порядку №649 виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.

Суд наголошує, що обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових рішень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Також суд не може погодитися з доводами позивача з посиланням на норми статей 5, 26, 3 Закону України "Про виконавче провадження" про те, що обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору, є фактичне виконання судового рішення та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень. Суд вважає їх помилковими, оскільки виходячи положень вказаного Закону законодавець не пов`язує дії державного виконавця, які б свідчили про реалізацію заходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження", з підставою для стягнення виконавчого збору. Такою підставою, з огляду на зміст частин 1, 4, 9 статті 27, частини 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", є лише факти: відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення; не виконання рішення суду в повному обсязі до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження; несплата боржником виконавчого збору на час закінчення виконавчого провадження.

Встановлений частиною 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" строк 10 робочих днів для виконання боржником рішення не пов`язаний з стягненням виконавчого збору. Натомість не дотримання такого строку виконання рішення є підставою для накладення на боржника штрафу, тобто притягнення до передбаченої законом відповідальності.

Суд звертає увагу на те, що виконання боржником рішення суду в добровільному порядку можливе лише до відкриття виконавчого провадження, оскільки початок примусового виконання рішення пов`язаний саме з відкриттям виконавчого провадження.

При цьому, є помилковим посилання позивача на необхідність застосування судом правових позиції, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 260/1261/18, від 16.04.2020 у справі № 640/8425/19, оскільки обставини в даних справах і цій адміністративній справі є відмінними. Так, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 260/1261/18 йшлося про стягнення виконавчого збору за виконання рішення суду майнового характеру за умови повернення виконавчого листа за заявою стягувача на підставі Закону № 1404-VIII, до внесення змін Законом № 2475-VIII від 03.07.2018. В постанові від 16.04.2020 у справі № 640/8425/19 предметом оскарження була постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди.

Також позивачем не доведено суду належними та достатніми доказами підстав для не стягнення з позивача виконавчого бору на підставі пункту 3 частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII.

За таких обставин у державного виконавця були правові підстави, передбачені частиною 9 статті 27, частиною 3 статті 40 Закону № 1404-VIII, для винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що відповідач діяв правомірно, у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому жодних підстав для скасування оскаржених постанов немає, та, як наслідок, даний адміністративний позов не підлягає до задоволення.

Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про скасування постанови головного державного виконавця від 06.08.2020 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, ідентифікаційний код - 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018).

Відповідач: Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), ідентифікаційний код - 43316386, вулиця Галицька, 45, місто Івано-Франківськ, 76019.

Суддя Главач І.А.