Рішення № 93107061, 19.11.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 листопада 2020 року м. Ужгород№ 260/2711/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Скраль Т.В.

при секретарі Костелей І.Ф.,

за участю сторін:

позивач: ОСОБА_1 - в судове засідання не з`явився;

представник позивача: адвокат Білчик Олександр Юлійович - в судове засідання не з`явився;

відповідач: Головне управління ДФС у м. Києві - представник в судове засідання не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 19 листопада 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 24 листопада 2020 року.

10 серпня 2020 року ОСОБА_1 через уповноваженого представника адвоката Білчик Олександра Юлійовича, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у м. Києві, якою просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві за № 2648769-1305-2615 від 23 квітня 2019 року.

27 серпня 2020 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі.

1. Позиції сторін.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що з 01 січня 2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності (друга група єдиного податку). Позивачу належить на праві власності нерухоме майно (нежитловий будинок) за адресою АДРЕСА_2 та дане приміщення використовується для господарської діяльності здачі нерухомого майна в оренду та для роздрібної торгівлі. Одночасно, позивач використовує земельну ділянку за адресою м. Київ, вул. Дніпровська набережна, буд. 3 "а" для провадження господарської діяльності з метою отримання прибутку. Пунктом 269.2 ст.269 Податкового кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання, які використовують спрощену систему оподаткування, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу ХІV ПК України. Позивач зазначає, що відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України встановлено, що платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності, тому у позивача відсутній додатковий податковий обов`язок з нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку а оскаржуване податкове повідомлення-рішення за платежем "земельний податок" є таким, що не відповідає вимогам законодавства. Крім того, Законом України від 16.01.2020 p. № 466-ІХ були внесені зміни до Податкового кодексу в т.ч. до підпункту 4 п. 297.1 ПК України відповідно до яких з 01 липня 2020 року особи - платники єдиного податку, які здійснюють діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм, позичку не звільняються від сплати єдиного податку. Однак, оскаржуване податкове повідомлення видане за сплату земельного податку за 2019 рік, а закон зворотної сили не має.

29 вересня 2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими та безпідставними, аргументуючи це приписами Податкового кодексу України. Відповідач вказує, що відповідно до статті 269 ПКУ платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об`єктом оподаткування земельним податком згідно з положеннями статті 270 ПКУ є земельні ділянки, які перебувають у власності. Аргументуючи свою позицію відповідач вказує, що навіть при передачі в оренду нежитлової нерухомості орендар нежитлового приміщення не є платником земельного податку, не залишається власник приміщення, який за бажанням може включити умову про відшкодування йому суми податку у складів орендної плати за приміщення. У зв`язку з викладеним відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

19 жовтня 2020 року позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якому зазначає, що суб`єкти господарювання - платники єдиного податку другої або третьої груп, що є власниками земельних ділянок або постійними землекористувачами з 01.07.2020 є платниками земельного податку у разі здійснення ними діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм, позичку), у тому числі якщо надання в оренду нерухомого майна є одним із видів діяльності або основним.

Позивач та його уповноважений представник у судове засідання не з`явилися, однак про дату і час судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується звітом про доставку судової повістки на електронну адресу представника позивача.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, 11 листопада 2020 року до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі відповідача.

У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Оскільки, учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду даної справи, у відповідності до статті 205 КАС України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

2. Обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу нежитлового будинку від 09 червня 2008 року ОСОБА_1 набув право власності нежитлового будинку загальною площею 295,5 кв.м за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.50-52).

Згідно витягу з реєстру платників єдиного податку від 05 грудня 2018 року № 1807013401926/07-16-50-60-13 та свідоцтва платника єдиного податку серії А № 990440 ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) з 01 січня 2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування - друга група та здійснює господарську діяльність згідно з КВЕД: 47.19 (інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах); 68.20 (надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна); 47.91 (роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет); 47.53 (роздрібна торгівля килимами килимовими виробами, покриттям для стін і підлоги в спеціалізованих магазинах). Згідно вказаних документів зареєстроване місце проведення господарської діяльності позивача: АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_2 , (а.с.47,49).

02 січня 2019 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (Орендодавець) та фізична особа - підприємець ОСОБА_2 уклали договір оренди № КР - 001, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове володіння та користування частину нежитлового будинку площею 60 кв.м, (а.с. 33-36).

02 січня 2019 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (Орендодавець) та фізична особа - підприємець ОСОБА_3 уклали договір оренди № КР - 002, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове володіння та користування частину нежитлового будинку площею 15 кв.м., (а.с. 59-61).

02 січня 2019 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (Орендодавець) та фізична особа - підприємець ОСОБА_4 уклали договір оренди № КР - 003, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове володіння та користування частину нежитлового будинку площею 12 кв.м, (а.с. 62-64).

02 січня 2019 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (Орендодавець) та фізична особа - підприємець ОСОБА_5 уклали договір оренди № КР - 004, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове володіння та користування частину нежитлового будинку площею 20 кв.м., (а.с. 56-58).

01 липня 2019 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (Орендодавець) та фізична особа - підприємець ОСОБА_6 (Орендар), уклали договір оренди № КР - 005, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове володіння та користування частину нежитлового будинку площею 7 кв.м, (а.с. 53-55).

У відповідності до вищезазначених договорів оренди, Орендарям в користування передається земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:90:138:0028, для проведення господарської діяльності, необхідної для обслуговування Приміщень та пропорційна до його площі. Приміщення знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

23 квітня 2019 року Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 2648769-1305-2615, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за 2019 рік за платежем "земельний податок з фізичних осіб у сумі 46554,66 грн., (а.с. 46).

25 квітня 2019 року відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 з кадастровим номером 8000000000:90:138:0028 та цільовим призначенням: 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, (а.с. 105-107).

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомлення - рішенням, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що статтею 206 Земельного кодексу України закріплено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У відповідності до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Оскаржуване податкове повідомлення рішення від 23 квітня 2019 року винесено ГУ ДФС у м. Києві на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Розділу ХІІІ ПК України з визначенням податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у розмірі 46 554. 66 грн., ( а.с.5).

Стаття 286 ПК України визначає порядок обчислення плати за землю та пунктом 286.5 врегульовано, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За правилами пункту 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За змістом статей 125 і 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, врегульовано положеннями статті 377 Цивільного кодексу України.

Отже, у розумінні зазначених норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від набуття нею статусу суб`єкта господарювання.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Пунктом 269.2 статті 269 ПК України визначено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України (у редакції до 01.01.2020) платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої-третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Отже, умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. При цьому можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Згідно витягу з реєстру платників єдиного податку від 05 грудня 2018 року № 1807013401926/07-16-50-60-13 та свідоцтва платника єдиного податку серії А № 990440 ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) з 01 січня 2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування - друга група та здійснює господарську діяльність згідно з КВЕД: 47.19 (інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах); 68.20 (надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна); 47.91 (роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет); 47.53 (роздрібна торгівля килимами килимовими виробами, покриттям для стін і підлоги в спеціалізованих магазинах). Згідно вказаних документів зареєстроване місце проведення господарської діяльності позивача: АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_2 , (а.с.47,49).

Згідно з договором купівлі-продажу нежитлового будинку від 09 червня 2008 року ОСОБА_1 набув право власності нежитлового будинку загальною площею 295,5 кв.м за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.50-52).

З урахуванням наведеного, суд вважає, що земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 , позивач використовує у власній господарській діяльності як суб`єкт господарювання, який застосовує спрощену систему оподаткування.

Разом з цим, судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що ФОП ОСОБА_1 у 2019 році використовував земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 , в інший спосіб ніж для провадження власної господарської діяльності, що охоплюються видом господарської діяльності за КВЕД.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 07.07.2015 у справі №21-775а15, від 24.11.2015 у справі №826/14703/13, від 27.02.2018 у справі №826/8675/17, у постанові від 07.08.2018 у справі № 826/8490/17, у постанові від 13.06.2018 у справі №826/14615/16, у постанові від 26.06.2018 у справі № 826/10930/13-а, від 19.06.2018 у справі № 814/3427/13-а, у постанові від 15.02.2019 у справі № 826/9948/16,у постанові Верховного суду України від 09.04.2019 у справі № 826/12960/16, у постанові від 24.04.2019 у справі № 826/15551/15 суд вважає помилковими у даному випадку.

Так, за змістом вказаних рішень Верховного Суду правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Водночас, суд не застосовує вказані висновки Верховного Суду у даній справі з огляду на відмінність обставин у даній справі та зазначених справах, оскільки вказані постанови Верховного Суду прийнято у справі щодо податкового зобов`язання, визначеного власнику нежилого приміщення у багатоквартирному будинку, який використовував таке приміщення для здачі в оренду. Проте, у межах спірних правовідносин позивач є власником нежилого приміщення, розташованого на земельній ділянці, яке використовується ним безпосередньо для провадження господарської діяльності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, які були чинні на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 23 квітня 2019 року, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі, суд дійшов висновку про протиправність та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві за № 2648769-1305-2615 від 23 квітня 2019 року.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджено квитанціями від 17 червня 2020 року, (а.с. 39).

Відповідні судові витрати належить компенсувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Інші судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 229, 242-246, 255, 295 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві за № 2648769-1305-2615 від 23 квітня 2019 року.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) судові витрати у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

СуддяТ.В.Скраль