Рішення № 93106793, 25.11.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2020 р. Справа№200/7449/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання протиправним та скасування частково рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольської міської ради, в якому просить суд:

- визнати противоправним та частково скасувати рішення Маріупольської міської ради від 25.06.2020 року № 7/53-5463 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаражу згідно викопіювання з плану міста з зазначенням земельної ділянки по АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Маріупольську міську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаражу згідно викопіювання з плану міста з зазначенням земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приймаючи спірне рішення від 25 березня 2020 року № 7/53-5463, про відмову у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу, Маріупольська міська рада порушила вимоги Земельного кодексу України, за якими відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах своїх повноважень, зобов`язаний у місячний строк розглянути клопотання і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або надати мотивовану відмову у його наданні.

В порушення зазначених вимог, спірне рішення відповідача мотивованої відмови не містить, як не містить взагалі жодних обґрунтувань підстав відмови у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою.

Посилаючись на те, що позивач, як громадянин України, особа з особливими вадами, за законом має право на безоплатне відведення відповідної земельної ділянки, звернувся до відповідача із належним чином оформленим клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, до якого додав усю необхідну документацію, вважає, що рішенням Маріупольської міської ради від 25.06.2020 року № 7/53-5463 йому необґрунтовано відмовлено у наданні відповідного дозволу, у зв`язку із чим, таке рішення є протиправним, та таким, що підлягає скасуванню у цій частині, із зобов`язанням відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаражу згідно викопіювання з плану міста з зазначенням земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

У поданому до суду відзиві на позовну заяву, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі зазначивши про законність ухваленого ним рішення, посилаючись на те, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених законодавством. За результатами розгляду заяви позивача та поданих ним документів, Маріупольською міською радою було прийняте рішення № 7/53-5463 від 25 червня 2020 року, згідно з додатком 1, пунктом 17 якого позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу в Центральному районі міста. Зазначено, що виходячи зі змісту заяви позивача, вбачається, що цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво індивідуального гаражу, а саме капітального гаражу, що не відповідає містобудівній документації. Крім того, пунктом 1.4 Положення про порядок розміщення гаражів на території міста Маріуполя, затвердженого рішенням Маріупольської міської ради від 05.09.2019 № 7/44-4399, із змінами від 27.05.2020 року, передбачено, що будівництво окремо розташованих капітальних гаражів може здійснюватись лише на землях існуючих гаражних кооперативів або на території приватних домоволодінь відповідно до розробленої, погодженої та затвердженої у встановленому порядку проектної документації.

У поданій до суду відповіді на відзив, позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на протиправність та необґрунтованість ненадання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

У запереченнях на відповідь на відзив, відповідачем наголошено на законності ухваленого ним рішення, з посиланням на обставини, аналогічні наведеним у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою суду від 07 вересня 2020 року провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Будь-яких заяв щодо продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом № 731-IX, або заяв про поновлення процесуальних строків, встановлених нормами КАС України, у зв`язку із їх пропуском з поважних причин, та таких, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, або заяв про продовження процесуальних строків, встановлених судом, з причин неможливості вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк, що зумовлено обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, - від учасників справи до суду не надходило.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи зазначене, зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.

З`ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Згідно із копією довідки до акта огляду МСЕК, серія 10 ААБ № 040966, позивачеві ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при повторному огляді 08 грудня 2011 року, встановлена І «Б» група інвалідності, - безстроково (а.с. 7). Згідно із висновком ЛКК №130, захворювання пов`язане з порушенням функції опорно-рухового апарату (а.с. 7 з.б.).

З матеріалів справи встановлено, та не є спірною обставиною у справі, що 04 березня 2020 року, позивач ОСОБА_1 , через свого представника, звернувся до Маріупольської міської ради із заявою, яка була зареєстрована за № 086-01.05-02765, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для будівництва індивідуальних гаражів (капітального гаражу) площею 0,01 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачем зазначено, а відповідачем не заперечується, та не спростовано, що до вищевказаної заяви позивачем були додані викопіювання з плану міста із зазначенням земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 з погодженням усіх необхідних комунальних підприємств; відповідь з відділу у м. Маріуполь ГУ Держгеокадастру у Донецькій області про відсутність відомостей щодо надання у власність (користування) земельної ділянки згідно ситуаційного плану; копія висновку ЛКК № 130 від 19.11.2019 року; копія довідки до акта огляду МСЕК серія 10ААБ № 040966 від 08.12.2011 року; копія паспорту, та коду РНОКПП.

Згідно із рішенням Маріупольської міської ради від 25.06.2020 року № 7/53-5463 «Про розгляд заяв громадян України про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів у власність в Центральному, Кальміуському, Лівобережному, Приморському районах міста», розглянувши заяви громадян України про передачу у власність земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів, керуючись статтею 12 Земельного кодексу України, статтями 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міська рада вирішила, зокрема:

1. Відмовити у надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів в Центральному районі міста згідно з додатком 1 (а.с. 8).

Згідно із Додатком 1 до рішення міської ради від 25.06.2020 року № 7/53-5463, у переліку міститься заявник ОСОБА_1 ; адреса земельної ділянки - АДРЕСА_1 ; орієнтована площа земельної ділянки, га - 0,0100 га. (а.с. 8 з.б.).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача в частині, що стосується відмови у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід зауважити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) останні з дотриманням усіх вимог, визначених ч. 3 ст. 2 КАС України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (по тексту - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У ст. 121 ЗК передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара. (п. "д" ч. 1),

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Частинами шість - сім статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно частин восьмої-десятої статті 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачений певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верхового Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року у справі № 825/2228/18 (провадження № К/9901/2933/19).

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (надалі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах, функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч.1 ст.10). Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (надалі - Кодекс №2768-ІІІ) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу. Згідно п. 34 ст. 26 Закону № 280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання з регулювання земельних відносин.

З рішення Маріупольської міської ради від 25.06.2020 року № 7/53-5463 вбачається, що розглянувши заяви громадян України про передачу у власність земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів, керуючись статтею 12 Земельного кодексу України, статтями 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міська рада вирішила, зокрема, - відмовити у надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів в Центральному районі міста згідно з додатком 1.

При цьому, всупереч вищенаведеним положенням Земельного кодексу України, відповідач у своєму рішенні жодним чином не обґрунтував яким вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів не відповідає подана позивачем заява чи доданий до неї пакет документів, не навів жодних мотивів відмови у наданні позивачеві дозволу на розроблення відповідного проекту землеустрою, та без посилання на будь-які норми, визначені ЗК України для розгляду таких звернень, зазначив про те, що міська рада вирішила - відмовити у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів в Центральному районі міста згідно з додатком 1, в якому зазначений, зокрема позивач ОСОБА_1 .

З приводу таких встановлених обставин, у контексті захисту прав особи через призму «правомірних або законних очікувань» варто зазначити, що право власності може тлумачитися у контексті «виправданих очікувань» щодо отримання можливості ефективного використання права власності. Судовому захисту належить не лише порушене право, а й порушений законний інтерес, що не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності, іншим загальноправовим засадам. Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України. Поняття «охоронюваний законом інтерес», означає правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Позивач у контексті цінності верховенства права мав сподівання на задоволення правомірних очікувань в отриманні мотивованої відповіді на заяву щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу, та/або дотримання процедури розгляду звернення з метою досягнення власного інтересу/задоволення потреб.

ЄСПЛ у рішенні Pine Valley Developments Ltd and Others проти Ірландії від 23.10.1991, № 12742/87 зазначив, що ст.1 Першого Протоколу до ЄКПЛ може застосовуватися для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей у майбутньому. ЄСПЛ зазначив, що перша та найбільш важлива вимога ст.1 Першого протоколу до ЄКПЛ у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (Рішення у справі Iatridis проти Греції від 25.03.1999, №31107/95. Вимога щодо законності у розумінні ЄСПЛ вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі Hentrich проти Франції» від 22.09.1994, № 13616/88 (п.42) та Рішення у справі Kushoglu проти Болгарії» від 10.05.2007 № 48191/99 (пп.49-62).

Європейською хартією місцевого самоврядування передбачено: місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування у межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення. Органи місцевого самоврядування мають право використовувати засоби правового захисту для забезпечення вільного здійснення своїх повноважень і поважання принципів місцевого самоврядування, які утілені в конституції чи національному законодавстві.

Конституцією України передбачено: усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст.40); органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (ст. 144).

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб (ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Ризик свавільності є особливо очевидним в умовах, коли повноваження публічних службовців здійснюються без обґрунтування та зазначення мотивів прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо.

Судом встановлено, що оскаржуване у справі рішення Маріупольської міської ради від 25.06.2020 року № 7/53-5463 прийняте за наслідками розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для будівництва капітального гаражу, жодних мотивів/причин відмови у наданні позивачеві відповідного дозволу - не містить.

Щодо посилань відповідача на те, що рішення ради приймаються на її пленарному засіданні більшістю депутатів, та рішення в частині відмови у наданні позивачеві відповідного дозволу було прийняте за результатами розгляду його заяви та поданих до неї документів, суд вважає доцільним зазначити наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Як вже було зазначено вище, умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надання вказаного дозволу або відмови в його наданні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Тому зазначені повноваження не є дискреційними, і позбавляють Маріупольську міську раду права діяти в даному випадку на власний розсуд, без мотивованого обґрунтування прийнятого рішення, або допускати бездіяльність, яка виражається в ухиленні від прийняття мотивованого рішення в контексті приписів ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України.

За результатом дослідження обставин і оцінки доказів адміністративної справи, аналізу норм законодавства, враховуючи доводи сторін, а також те, що відповідач, як орган владних повноважень, не довів правомірність прийняття оскаржуваного рішення з огляду на його неумотивованість, позаяк діяв не у спосіб, що визначений ЗК України, суд приходить до висновку про те, що позов в частині визнання протиправним та скасування рішення Маріупольської міської ради від 25.06.2020 року № 7/53-5463 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаражу, по АДРЕСА_1 , - підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаражу згідно викопіювання з плану міста з зазначенням земельної ділянки по АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб, що звертаються до суду за захистом цих прав, з урахуванням принципу розподілу влади, за суттю якого на адміністративний суд покладено обов`язок контролю легальності дій та рішень суб`єктів владних повноважень, які мають діяти у визначених законом межах та на власний розсуд при виборі одного законного рішення із кількох можливих варіантів.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Суд звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідач, зазначивши у своєму рішенні про те, що був здійснений розгляд заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, обмежився формальною відмовою у задоволенні такого клопотання, без зазначення жодних причин/мотивів такої відмови та їх обґрунтувань.

Отже, в даному випадку належним способом захисту права позивача у спірних відносинах є зобов`язання Маріупольської міської ради на черговому пленарному засіданні сесії повторно розглянути заяву позивача від 04 березня 2020 року зареєстровану за № 086-01.05-02765 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для будівництва індивідуального гаражу в АДРЕСА_1 , площею 0,01 га, з урахуванням висновків суду.

Такий висновок суду узгоджується, зокрема з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06 червня 2019 року по справі 808/4158/17 та постанові від 08 серпня 2019 року по справі 808/3080/17.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач, згідно із пунктом 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» є звільненим від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат між сторонами відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 7-11, 17-20, 69-72, 86, 94, 122-124, 126-128, 130, 133-135, 138-140, 143, 150- 154, 158-163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Маріупольської міської ради (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр.-т. Миру, 70, ЄДРПОУ:33852448) про визнання протиправним та скасування частково рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольської міської ради від 25 червня 2020 року № 7/53-5463 Про розгляд заяв громадян України про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів у власність в Центральному, Кальміуському, Лівобережному, Приморському районах міста, - в частині відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу в Центральному районі міста ОСОБА_1 , а саме: адреса земельної ділянки - АДРЕСА_1 , орієнтовна площа земельної ділянки - 0,01 га.

Зобов`язати Маріупольську міську раду на черговому пленарному засіданні сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 березня 2020 року зареєстровану за № 086-01.05-02765 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для будівництва індивідуального гаражу в Центральному районі міста Маріуполь, а саме за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,01 га, з урахуванням висновків суду викладених судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 25 листопада 2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров