Рішення № 93106303, 26.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 49089 м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, (веб адреса сторінки на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://adm.dp.court.gov.ua)

26 листопада 2020 року Справа № 160/8269/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Жукової Є.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

20 липня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд визнати бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, яка полягає у відмові в призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст. 12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. ОСОБА_1 протиправною; зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України у Дніпропетровській області вчинити певні дії, а саме: призначити пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» ч. 1 ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. ОСОБА_1 з 01.08.2018 р., виходячи з вислуги років - 24 роки 01 місяць 10 днів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністратвиного суду від 21.07.2020 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - залишено без руху.

Роз`яснено позивачу, що недоліки позовної заяви можуть бути усунені шляхом надання до суду: документа про сплату судового збору у розмірі 840,80 грн. за позовні вимоги немайнового характеру.

27.07.2020 р. позивачем, через канцелрію Дніпроптеровського окружного адміністратвиного суду, було подано заяву про усунення недоліків позовної заяви від 24.07.2020 р. вх.№45297/20, в тексті якої зазначенно, що на виконання ухвали суду від 21.07.2020 р. позивач надає квитанцію про сплату судового зюору від 24.07.2020 р. №1 на загальну суму 840,80 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 р. провадження у справі було відкрито, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державна Пенітенціарна служба України) з 22.04.2002 р. на різних посадах та був звільнений з неї 31.07.2018 р. наказом в.о. начальника Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» № 174/ОС-18 від 30.07.2018 р. зі змінами згідно наказів № 181/ОС-18 від 01.08.2018 року та № 61/ОС-20 від 30.04.2020 р., відповідно до п.4 ч.1 ст.77 ЗУ «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів).

При цьому, позивач зазначає, що останній проходив навчання в Дніпропетровській Державній медичній академії з 01.09.1995 р. по 27.06.2000 р., яка зараховується до вислуги років відповідно статті 17 ч.2 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року. Згідно наказу № 174/ОС-18 від 30.07.2018 року (зі змінами) вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 18 років 08 місяців 28 днів, у пільговому - 24 роки 01 місяць 10 днів.

У квітні 2020 р. позивач звернувся з заявою до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про направлення до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області подання та документів що передбачені постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. № 3-1 для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі п. «а» ч.1 ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року.

На заяву позивача Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції було направлено до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області подання та матеріали для призначення пенсії ОСОБА_1 .

Листом від 26.06.2020 р. за № 0400-0302-8/48462 Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області відмовило в призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю у позивача права на призначення пенсії за вислугу років, із зазначенням, що для призначення пенсїї за вислугу років особам звільненим зі служби в період з 01.10.2017 р. по 30.09.2018 р. необхіно мати вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.

Позивач зазначає, що відповідно до послужного списку позивача за час проходження служби останній перебував на посадах вислуга років на яких згідно наказу Міністерства юстиції України № 669/5 від 10.04.2013 року «Про затвердження переліку посад та порядку встановлення пільгового заліку вислуги років для призначення пенсій особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» має пільгове обчислення, що підтверджується послужним списком та витягом з наказу в.о.начальника Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» про звільнення № 174/ОС-18 від 30.07.2018 року (зі змінами) де зазначено що на момент звільнення позивач мав вислугу 24 роки 01 місяць 10 днів.

З огляду на викладене вище, позивач, посилаючись на норми Конституції України, ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», вважає протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у, призначенні та виплаті пенсії за вислугу віком.

23.11.2020 р. повноваженим представником відповідача подано до суду відзив, в якому проти пред`явлених позовних вимог заперечував, та зазначив наступне.

ОСОБА_1 з 22.04.2002 р. проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до наказу начальника Державної установи "Дніпропетровська установа виконання покарань №4" від 30.04.2020 р. №61/ОС-20, позивач був звільнений з 31.07.2018 р. відповідно до п.5 ст.23 ЗУ "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та п.4 ч.1 ст. 77 ЗУ "Про Національну поліцію".

Вислуга років позивача, станом на день звільнення 31.07.2018 р. складає: у календарному обчисленні - 18 років 08 місяців 28 днів; у пільговому обчисленні - 24 років 01 місяців 10 днів.

Позивач у квітні 2020 р. звернувся із заявою до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, про направлення до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області подання та документів,

що передбачені Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. № 3-1 для призначення ОСОБА_2 пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

На заяву позивача Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України було направлено до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області подання та матеріали про призначення пенсії ОСОБА_1 на підставі пункту «а» ч.1 ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Листом від 26.06.2020 р. за № 0400-0302-8/48462 (копія знаходиться в матеріалах справи) Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області відмовило в призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з тим, що для призначення пенсії за вислугу років особам звільненим зі служби в період з 01.10.2017 р. по 30.09.2018 р. необхідно мати вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.

Представник відповідача зазначає, що нормою ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 календарних роки та 6 місяців вислуги без зазначення, що така має бути обчисленою на пільгових умовах та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.

Пільгові роки необхідні для правильного вирахування суми пенсії, а право на пенсію визначається календарними роками вислуги.

На підставі викладеного вище, представник відповідача просить у задоволенні пред`явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

23.11.2020 р. позивачем було направлено на адресу Дніпропетровського окружного адміністратвиного суду відповідь на відзив від 23.11.2020 р. вх.№77391/20, в тексті якого зазначено наступне.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву посилається виключно на норми ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Приписи ст. 12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначають загальні умови призначена пенсії на пільгових умовах - наявність певної вислуги календарних років, яка повинна обраховуватися з урахуванням спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (ст. 23 ч. 4), а також з урахуванням можливості додаткового зарахування окремих періодів навчання згідно правил ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідач не аналізує та не спростовує інші норми Законів України та нормативно правові акти, які регулюють пенсійне законодавство стосовно осіб звільнених з військової служби, зокрема такі як постанова Кабінету Міністрів України № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року, ЗУ «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 року, рішення Конституційного суду України, рішення Європейського суду з прав людини. Поряд з ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом врегульовано й приписами ст. 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової митниці, державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом Серії НОМЕР_1 , копія якого міститься в матеріалах справи.

В матеріалах справи містяться відомості, що в квітні 2020 р. позивач звернувся із заявою до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про направлення до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області подання та документів що передбачені постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. № 3-1 для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі п. «а» ч.1 ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року.

На заяву позивача Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції було направлено до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області подання та матеріали для призначення пенсії ОСОБА_1 .

Листом від 26.06.2020 р. за № 0400-0302-8/48462 Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області відмовило в призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю у позивача права на призначення пенсії за вислугу років, із зазначенням, що на день звільнення ОСОБА_1 з Південно-Східного міжрегіональногоуправління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України його календарна вислуга років складає 1 8років 08 місяців 07 днів, тоді як для призначення пенсії за вислугу років відповідно до норм ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислугу років має складати не менше ніж 23 роки 06 місяців календарні роки.

Відтак, матеріали на призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років повернуті до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції без виконання у зв`язку із відсутністю права на призначення пенсії.

Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься як послужний списов ОСОБА_1 (№М-099476), так і трудова книжка Серії НОМЕР_2 , якими визначено трудовий шлях останнього.

Відповідно до Витягу з наказу Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 30.07.2018 р. №174/ОС-18, вислуга років на день звільнення ОСОБА_1 в календарному обчислені встановить 18 років 08 місяціів 28 днів, у пільговому - 24 роки 01 місяць 10 днів.

Правовідносини сторін щодо визначення принципів, засад і механізмів функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел регулюються нормами Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Переліку посад та порядку встановлення пільгового заліку вислуги років для призначення пенсій особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» від 10.04.2013 р. №669/5 тощо.

Відповідно до ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 цього Закону крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше: з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; 3 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Частиною 2 статті 17 вказаного Закону передбачено, що до вислуги років особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу станів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органіці підрозділів цивільного захисту, міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при означенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання незалежно від форми навчання у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Відповідно до підпункту «г» пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», до вислуги років для призначення пенсій зараховується на пільгових умовах один місяць служби за два місяці час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби в закладах охорони здоров`я, призначених для тримання і лікування інфекційних хворих засуджених та надання психіатричної допомоги.

З аналізу положень наведеного Порядку від 17.07.1992 року № 393 вбачається, що пільгова вислуга враховується саме при призначенні пенсій згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Положеннями частини 1 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" № 2713 визначено, що держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Частиною 4 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» визначено, що особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України.

Згідно із статтею 48 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки.

Тобто, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» визначає два способи подання заяви про призначення пенсії - або безпосередньо до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу (тобто до Комісії з ліквідації управління Державної пенітенціарної служби України в Дніпропетровській області).

Згідно з пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", заяви про призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України.

Відповідно до пункту 12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії, ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Судом встановлено, що на підставі статті 48 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», позивач звернувся з письмовою заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо призначення йому пенсії за вислугою років.

Проте, листом від 26.06.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачу у призначені пенсії, у зв`язку із відсутністю належної вислуги років.

На підставі викладеного вище, зважаючи на зазначені вище по тексту положення норм пенсійного законодавства, враховуючи наявність в матеріалах справи витягу з наказу в.о. начальника Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» про звільнення №174/ОС-18 від 30.07.2018 р., в тексті якого зазначено, що на момент звільнення ОСОБА_1 мав вислугу років 24 роки 01 місяць 10 днів, суд вважає, що позивач має вислугу років у пільговому обчисленні 24 років 01 місяців 10 днів, тому, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зобов`язано було призначити останньому пенсію за вислугою років, на підставі ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477 - IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України" (заява №10441/06) "оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами".

Крім того, у тексті наведеного вище рішення, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, є цілком неприйнятним, оскільки користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь - якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до п.22 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення.

Відповідно до п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

При цьому, у відповідності до п.26 наведеного вище рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до ст.86 КАС України, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини "Проніна проти України" (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), суд приходить до висновку про можливість винесення законного і об`єктивного рішення у справі з урахуванням всіх обставин, наведених вище.

При цьому, суд зауважує, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України та надаючи оцінку доводам сторін, як викладених в заявленій позовній заяві та відзиві на неї, суд зазначає наступне.

Право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, гарантоване ст. 46 Конституції України, є непорушним.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом відповідності до наведеної вище норми Основного закону.

Будь - які обмеження громадян у зазначеному праві забороняються, як забороняється і будь - яка дискримінація внутрішньо переміщених осіб, які користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони обрали місцем свого проживання іншу країну.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00); "Пічкур проти України" (заява №10441/06), які суди застосовують при розгляді справ як джерело права у відповідності до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477 - IV прямо встановлено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання будь - де; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами та встановлено заборону для органів державної влади свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, а також визначено заборону для органів державної влади щодо посилання на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

З огляду на викладене, а також зважаючи на ч.1 ст. 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до висновку про порушення відповідачем наведених вище норм Конституції України, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 01.01.2004 р. № 1058-15, допущені останнім при відмові в призначенні пенсі за віком ОСОБА_3 з такої підстави, як "відсутність документів, підтверджуючих місце проживання в Україні", "відсутність даних щодо реєстрації у м.Кам`янське".

Зазначене вище кореспондує правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.06.2018 року у справі №750/9775/16-а адміністративне провадження №К/9901/18705/18, яка полягає в наступному.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон № 2262-ХІІ. Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов`язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена постановою № 393.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, посилання відповідача в рішенні від 26.06.2020 р., що на день звільнення ОСОБА_1 з Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України його календарна вислуга років складає 1 8 років 08 місяців 07 днів, тоді як призначення пенсії за вислугу років відповідно до вищезазначеного Закону календарна вислуга років має складати не менше ніж 23 роки 06 місяців календарні роки, є безпідставними і не можуть розцінюватися як законні підстави для не призначення пенсії.

Таким чином, встановивши відповідно до ч.2 ст.2 КАС України факт протиправного рішення суб`єкта владних повноважень - відповідача щодо відмови у призначенні виплати пенсії за вислугу віком ОСОБА_1 , яка полягає у відмові в призначенні пенсії за вислугу років на підставі п.а ч.1 ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби , та деяких інших осіб», та прийняття такого рішення: не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; без використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); небезсторонньо (упереджено); недобросовісно; нерозсудливо; без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); а також встановивши факт порушення законних прав та інтересів позивача - ОСОБА_1 ., внаслідок прийняття протиправного рішення, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.

При цьому, з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивачів суд вважає за необхідне, вийти за межі позовних вимог та скасувати рішення відповідача, оформлене листом «Про надання інформації» від 26.06.2020 р. № 0400-03-02-8/48462 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу віком.

Визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, суд враховує, що спосіб захисту порушено права має бути реальним та ефективним. При цьому, за певних обставин, незважаючи на те, що вирішення питання про призначення пенсії є дискреційними повноваженнями органів Пенсійного Фонду України, суд може ухвалити рішення, яким зобовязати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача.

В той же час, зобов`язання відповідача прийняти певне рішення на користь позивача може мати місце у випадку, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на свій розсуд.

У спірному випадку, відповідач провів аналіз наявності у позивача необхідного стажу для призначення пенсії, про що зазначено у спірному рішенні.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

При цьому, суд зазначає, що дія - це активна поведінка людини, її активний вчинок, а бездіяльність - це пасивна поведінка людини, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку вона зобов`язана була і могла вчинити.

З урахуванням викладеного вище, та зважаючи на те, що відповідачем було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, на підставі пункту «а» ч.1 ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, зільнених з військової служби, та деяих інших осіб» ОСОБА_1 останнє є діями, а не бездіяльністю, як в прохальній частини позовної заяви визначив позивач.

На підставі вищезазначеного, та з метою належного захисту прав позивача, суд прийшов до висновку про визнання протиправними саме дій Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років на підставі п «а» ст.12 ЗУ «Про пенсіне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ОСОБА_1 протиправними, та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, на підставі п. а, ч.1 ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 01.08.2018 р., виходячи з вислуги років - 24 р., 01 міс.10 днів, у відповідності до п.4 ч.1 ст.5 КАС України.

Вирішуючи питання щодо судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанцій від 24.07.2020 року № 1 за подання адміністративного позову позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн., 80 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.

Враховуючи повне задоволення позовної заяви, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а саме, судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн., 80 коп.).

Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні ді, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене листом «Про надання інформації» від 26.06.2020 р. № 0400-03-02-8/48462 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу віком.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років на підставі п «а» ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ОСОБА_1 протиправними.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, на підставі п. а, ч.1 ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 01.08.2018 р., виходячи з вислуги років - 24 р., 01 міс.10 днів

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги 26, м.Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн., 80 коп).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.О. Жукова