Рішення № 93106127, 26.11.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/15238/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №032950004125 від 12.08.2020 про відмову у призначенні пільгової пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язати провести призначення пільгової пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з травня 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте рішенням відповідача йому бyлo вiдмoвлeнo y призначенні пенсії за віком iз зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 3акону України «Про статус і соціальний захист громадян, якi постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки станом на 01.01.1993 він прожив та відпрацював в зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 2 місяці 10 днiв, за необхідної умови проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3-ox років.

ОСОБА_1 вважає вказане рішення протиправним і таким, що порушує його право на соціальний захист, оскільки відповідно до довідки, виданою Будківською сільською радою Маневицького району, позивач постійно зареєстрований та проживав у селі Будки з 18.05.1966 року по 29.05.1984, 22.05.1986 року по 1987 рік включно, з січня 1990 року і по даний час. B період 1988 і 1989 років був тільки зареєстрований в селі Будки (працював в Литві). У свою чергу, село Будки Маневицького району Волинської області згідно Постанови Кабінету Міністрів України №106 вiд 23.07.1991 відноситься до зони гарантованого (добровільного) відселення.

Крім того, позивач вказує, що в період з 01.06.1987 по 31.01.1990 він дійсно працював у колгоспі «Шлях до комунізму» Вільнюського району Литовської республіки. Однак, звертає увагу, що його робота у даному колгоспі носила сезонний характер, він був працівником будівельної бригади, у зимові періоди він не працював у даному господарстві a знаходився по місцю свого постійного проживання - в с. Будки Маневицького району. A тому періоди січня-березня 1988 року та січня-лютого 1989 poкy, a це в загальному п`ять місяців, безпідставно відповідачем не зараховані в термін його проживання у зoнi гарантованого добровільного відселення. У свою чергу, у період з лютого по грудень 1990 року та у період з 01.01.1991 по 01.01.1993, позивач постійно проживав у селі Будки Маневицького району Волинської області, що підтверджується відповідними документами.

Таким чином, позивач вважає, що ним надано достатньо доказів постійного проживання та роботи на території радіоактивного забруднення, a саме в селі Будки Маневицького району у періоди з 22.05.1986 по 31.05.1987, з 01.01.1988 по 31.03.1988, з 01.01.1989 по 28.02.1989 та з 01.02.1990 по 01.01.1993, a відтак період роботи та проживання його у зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 01.01.1993 складає понад необхідних 3 роки, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 КАС України.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача вважає, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позивач станом на 01.01.1993 проживав на території радіоактивного забруднення в селі Будки Маневицького району Волинської області 2 роки 2 місяці 10 днів (з 22.05.1986 по 01.06.1987 та з 01.11.1991 по 01.01.1993). Крім того, представник відповідача вказує, що довідка про період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення містить недостовірні відомості, оскільки позивач в період з 01.06.1987 по 31.10.1991 працював у колгоспі «Шлях до комунізму», у свою чергу території Республіки Литви не відноситься до території радіоактивного забруднення. Таким чином, оскільки станом на 01.01.1993 ОСОБА_1 прожив на території радіоактивного забруднення менше ніж три роки, позивач права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ не має. З наведених підстав представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (3 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

05.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На дану заяву, відповідач листом повідомив позивача про прийняття рішення №032950004125 від 12.08.2020, яким відмовлено йому у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки період його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 2 місяці 10 днів.

Вважаючи вищевказане рішення відповідача протиправним позивач звернувся в суд з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону №796-ХІІ. Згідно з частиною третьою цієї статті призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Водночас, частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи - особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, зменшення віку становить 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (пункт 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ).

Виходячи із змісту суспільних правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.

За змістом примітки до статті 55 Закону №796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом дев`ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Отже, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону №796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).

Частиною першою статті 15 Закону №796-ХІІ встановлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. У свою чергу, частиною третьою статті 65 Закону №796-XII обумовлено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи.

У відповідності до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі - Порядок №551) посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.

В пункті 6 Порядку №551, вказано, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.

Як зазначено у пункті 11 Порядку №551, посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 6).

Із системного аналізу наведених правових норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали (працювали) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 роки не менше трьох років. Єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 22.01.2019 у справі №129/1535/17, від 11.09.2019 у справі №205/8713/16-а, від 21.11.2019 року у справі №572/47/17 та ін.

Як було встановлено судом, позивач має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 3 серії НОМЕР_1 , видане Волинською обласною державною адміністрацією 06.02.2020 повторно, замість посвідчення серії НОМЕР_2 , відповідно до якого він має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.

Як вбачається з довідки Будківської сільської ради Маневицького району Волинської області від 06.05.2020 №387, ОСОБА_1 з дня народження і по ІНФОРМАЦІЯ_1 та з 22.05.1986 по 1987 рік включно та з січня 1990 року і по даний час зареєстрований і постійно проживає, а 1988 і 1989 роки (працював в Литві) був тільки зареєстрований в селі Будки Маневицького району Волинської області, яке згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 відноситься до зони гарантованого (добровільного) відселення. Підстава: трудова книжка та по господарські книги.

Однак, як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву за період проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року враховано лише 2 роки 02 місяці 10 днів (з 22.05.1986 по 01.06.1987 та з 01.11.1991 по 01.01.1993), мотивуючи тим, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 та довідки Вільнюської районної адміністрації самоврядування Республіки Литва позивач у період з 01.06.1987 по 31.10.1991 працював у колгоспі «Шлях до комунізму», а територія Республіки Литва не відноситься до території радіоактивного забруднення.

Тобто, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку була відсутність станом на 01.01.1993 проживання позивача на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення протягом 3 років.

Поряд з цим, судом установлено, що звертаючись до відповідача із відповідною заявою про призначення пенсії, окрім трудової книжки серії НОМЕР_3 , позивачем також було надано довідки, якими спростовується факт безперервної роботи у колгоспі «Шлях до комунізму» у період з 01.06.1987 по 31.10.1991.

Зокрема, суд звертає увагу, що відповідно до довідки про страховий дохід позивача, виданої Вільнюською районною адміністрацією самоврядування позивач працював у колгоспі «Шлях до комунізму» та отримував дохід у 1987 за період з червня по грудень, у 1988 за період з квітня по грудень, у 1989 році за період з березня по грудень, у 1990 році лише у січні, а в 1991 році лише у травні. У свою чергу, за відпрацьовані дні у січні-березні 1988, січні-лютому 1989 року, січні-грудні 1990 року, січні-квітні та червні-жовтні 1991 року в зазначеному колгоспі не знайдено даних про страхові доходи позивача.

Крім того, довідкою про трудовий стаж, виданою Вільнюською районною адміністрацією самоврядування також підтверджується інформація про те, що ОСОБА_1 працював у колгоспі «Шлях до комунізму» у 1987 з червня по грудень, у 1988 з квітня по грудень, у 1989 році з березня по грудень, у 1991 році лише у травні.

Також, як вбачається з архівної довідки від 29.01.2020 №89/371 ОСОБА_1 отримував заробітну плату з січня 1991 року по грудень 1995 року у колгоспі ім. Мічуріна. Дана інформація також підтверджується архівною довідкою від 29.01.2020 №91/371 про кількість відпрацьованих ОСОБА_1 людиноднів у колгоспі ім. Мічуріна за період з 1991 року по 1999 рік.

Враховуючи вищезазначене, проживання ОСОБА_1 у населеному пункті, віднесеному до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року (період проживання для початкової величини зменшення пенсійного віку на 3 роки) підтверджується зазначеними вище довідками. Станом на 01 січня 1993 року позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення більше 3 років, що є підставою для зменшення пенсійного віку.

Таким чином, на думку суду, помилковими є твердження відповідача про не підтвердження факту проживання ОСОБА_1 на території гарантованого добровільного відселення, враховуючи його роботу у період з 01.06.1987 по 31.10.1991 у колгоспі «Шлях до комунізму», що підтверджується записами його трудової книжки, оскільки у відповідності до частини першої статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Відтак, трудова книжка не відноситься до документів, які підтверджують період проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Суд також зазначає, що надання інших документів, які б підтверджували період проживання особи в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, окрім як довідки органу місцевого самоврядування, законодавством не передбачено.

Отже, висновки про не підтвердження місця проживання позивача у період, зокрема, з 01.06.1987 по 31.10.1991 є лише припущенням відповідача, які ґрунтуються лише на записах трудової книжки, а тому відповідач безпідставно дійшов висновку, що поданими документами не підтверджено період проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 . Посилання представника відповідача на недостовірність даних, зазначених у довідці Будківської сільської ради Маневицького району Волинської області суд не бере до уваги, оскільки про такі мотиви ГУ ПФУ у Волинській області не вказав у листі на заяву позивача від 05.08.2020, дана довідка є чинною та не була відкликана Будківською сільською радою Маневицького району Волинської області.

Крім того, суд наголошує, що позивач також надав основний документ, що підтверджує його право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), яке підтверджує той факт, що станом на 01.01.1993 ОСОБА_1 проживав в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Відповідачем як суб`єктом владних повноважень, дії якого оскаржуються, не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнано недійсним, а наданий ОСОБА_1 статус скасований.

Крім того, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що листом від ГУ ПФУ у Волинській області повідомило позивача, що 12.08.2020 прийнято рішення №032950004125 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку у зв`язку з відсутністю у позивача необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення. У свою чергу, ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 було витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію рішення від 12.08.2020 №032950004125, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

На виконання ухвали суду від 27.10.2020 відповідачем надано відзив на позовну заяву із долученням до неї копії відмовної пенсійної справи, а також копію рішення від 12.08.2020 №032950004125. Однак, суд зазначає, що витяг з бази даних органів Пенсійного фонду про призначення пенсії не є рішенням про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , про яке відповідач зазначив у листі, яким повідомив позивача про відмову у призначенні пенсії.

Суд звертає увагу, що згідно із частинами першою, третьою статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

За приписами частини п`ятої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Тобто, враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 як такого не існує. Доказів прийняття відповідачем рішення від 12.08.2020, у встановленому законодавством порядку, яким відмовлено у призначенні пенсії позивачу з підстав, викладених у листі на заяву позивача від 05.08.2020 відповідачем не надано.

Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2019 у справі №204/362/17 вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що суд як орган, уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.

Отже, суд уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, а відповідач в порушення вказаних вище приписів чинного законодавства України, відмовляючи позивачу листом у призначенні пенсії, не здійснив аналізу усіх умов щодо набуття ним права на пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ на дату подання заяви від 05.08.2020, а тому суд позбавлений можливості вирішити по суті спір в частині зобов`язання призначити пенсію за віком.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також те, що заява позивача була розглянута органом Пенсійного фонду з порушенням приписів Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки за результатами її розгляду не було прийнято рішення у встановленому законом порядку, у зв`язку із чим відповідач дійшов передчасного висновку про відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, суд з урахуванням вимог частини другої статті 245 КАС України, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ та зобов`язання відповідача повторно, у встановленому законом порядку, розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.08.2020 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до вимог статей 139, 244, 246 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 840,80 грн., сплачений відповідно до квитанції 0.0.1880274550.1 від 22.10.2020 (а.с.7).

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 263 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 серпня 2020 року про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22-В, ідентифікаційний номер 13358826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко