Рішення № 93105834, 26.11.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 р. Справа № 120/4321/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3008 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

21.08.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини 3008 Національної гвардії України (далі - військова частина 3008), в якій позивач просить зобов`язати відповідача здійснити виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей".

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом командира військової частини 3008 Західного ОТО НГУ від 18.02.2020 № 8 о/с позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до пп. "а" п. 2 ч. 5 ст. 25 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із закінченням строку контракту, а наказом від 21.02.2020 № 41 (по стройовій частині) виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 22.02.2020.

Позивач зазначає, що відповідно до чинного законодавства на день звільнення з військової служби з ним мали провести розрахунок за усіма видами забезпечення. Разом з тим, відповідач не нараховував та не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей". Відтак позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату вказаної допомоги. Листом від 27.07.2020 № 50/08/33-2095 відповідач відмовив, посилаючись на відсутність у позивача необхідної вислуги років в календарному обчисленні.

Позивач з наданою відмовою не погодився, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 26.08.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам закону (позивач не конкретизував, які саме дії (бездіяльність) відповідача він вважає протиправними і такими, що порушують його права та законні інтереси, внаслідок яких позивач звертається з позовом до адміністративного суду).

02.09.2020 до суду надійшла уточнена позовна заява, згідно з якою позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей";

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей".

Таким чином, позивач усунув недоліки позовної заяви, про які було зазначено в ухвалі суду від 26.08.2020.

Ухвалою суду від 14.08.2020 відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

03.09.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідач зазначає, що за приписами ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше. Відповідно до пункту 2 розділу XXXII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018, строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1, 2 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 за № 393.

Відтак, на думку відповідача, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов`язується із наявністю у військовослужбовця саме календарної вислуги 10 років і більше. Проте станом на 21.02.2020 вислуга років позивача в Національній гвардії Україні в календарному обчисленні складає 07 років 03 місяці 07 днів.

Таким чином, відповідач вважає, що у позивача відсутнє право на отримання спірної одноразової грошової допомоги станом на дату виключення його зі списків військової частини 3008.

Одночасно з відзивом на позовну заяву відповідач подав до суду клопотання щодо застосування строків позовної давності. Клопотання обґрунтовується тим, що позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків військової частини в лютому 2020 року. При цьому жодних заперечень позивач не висловив, тобто фактично погодився з правомірністю наказу про його звільнення. Водночас з позовом до суду позивач звернувся наприкінці вересня 2020 року, а отже пропустив встановлений законом місячний строк. За таких обставин відповідач просить до вимог позивача застосувати строк позовної давності та з цих підстав відмовити у задоволенні позову.

Вирішуючи вказане клопотання, суд враховує, що згідно з ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).

Разом з тим, згідно з приписами ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Предметом позову у даному випадку є відмова відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей".

Отже, спір між сторонами стосується правильності нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової (публічної) служби.

Частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до складу грошового забезпечення військовослухбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Суд враховує, що спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням законодавства про оплату праці військовослужбовців (виплати грошового забезпечення).

Водночас згідно з ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 (справа № 1-13/2013), в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Крім того, суд зауважує, що відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень) розпочинається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав та інтересів, окрім якщо інше прямо не передбачено законом.

З огляду на підстави заявленого позову та наявні матеріали справи, суд вважає, що позивач дізнався про порушення своїх прав та інтересів у спірних правовідносинах вже після того як був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини, а саме після отримання відмови у виплаті спірної одноразової грошової допомоги, що була оформлена листом відповідача за № 50/08/33-2095 від 27.07.2020.

Відтак, на переконання суду, строк звернення до адміністративного суду з цим позовом позивач не пропустив, що виключає підстави для застосування наслідків пропущення такого строку, передбачених статтею 123 КАС України.

Інших клопотань та заяв по суті від сторін не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

В силу положень ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині 3008.

Наказом командира військової частини 3008 Західного ОТО НГУ від 18.02.2020 № 8 о/с позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до пп. "а" п. 2 ч. 5 ст. 25 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із закінченням строку контракту (без права носіння військової форми одягу) та для взяття на військовий облік направлено до Вінницького ОМВК м. Вінниці.

Крім того, наказом командира військової частини 3008 від 21.02.2020 № 41 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 22.02.2020.

23.07.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", враховуючи загальну вислугу років.

Листом від 27.07.2020 № 50/08/33-2095 відповідач відмовив позивачу у виплаті зазначеної допомоги, посилаючись на відсутність у позивача необхідної вислуги років в календарному обчисленні. При цьому відповідач повідомив, що вислуга років позивача в календарному обчисленні становить 07 років 03 місяця 07 днів, замість необхідних 10 років.

Вважаючи неправомірною бездіяльність відповідача щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 вересня 1992 року № 2232-XII.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами один-чотири статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Частиною другою статті 15 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей, пунктом 4 якого установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Положення, подібні за змістом до абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, містяться також у пункті 10 згаданого вище Порядку, яким, зокрема, визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, аналіз наведених норм права вказує на те, що поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги "в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби". Водночас набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII законодавець пов`язує із наявністю у військовослужбовця вислуги 10 років і більше.

Відтак суд погоджується з доводами позивача про те, що в частині другій статті 15 Закону № 2011-XII відсутня пряма вказівка на те, що право військовослужбовця на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає лише за наявності 10 і більше років вислуги саме в календарному обчисленні.

При цьому суд враховує правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17, а також висновки щодо застосування спірних норм матеріального права, надані Сьомим апеляційним адміністративним судом у постановах від 07.09.2020 у справі № 560/607/20-а, від 30.07.2020 у справі № 240/636/20 та від 29.07.2020 у справі № 240/737/20.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини 3008 від 21.02.2020 № 41 (по стройовій частині) вислуга років позивача станом на день звільнення з військової служби 22.02.2020 становить: час служби у календарному обчисленні - 07 років 03 місяці 07 днів; час служби у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) - 03 роки 07 місяців 18 днів. Тобто загальна вислуга років позивача на час звільнення зі служби становить 10 років 10 місяців 25 днів, що підтверджує його право на отримання спірної одноразової грошової допомоги.

Таким чином, відповідач протиправно відмовив позивачу у виплаті такої допомоги, а тому суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII.

Як наслідок, з метою захисту та відновлення порушених прав позивача, є підстави для зобов`язання відповідача здійснити йому виплату вказаної допомоги.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Так, згідно з висновками ЄСПЛ (серед інших справа "Yvonne van Duyn v. Home Office" (Case 41/74 van Duyn v. Home Office)) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом відповідальності держави. Який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Крім того, у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" ЄСПЛ зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Положеннями статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до переконання, що відповідач не довів правомірності своєї відмови у нарахуванні та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та засадах верховенства права. Тому заявлений позов належить задовольнити повністю.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України у разі задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа

Отже, у зв`язку з повним задоволенням позову, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 840,80 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3008 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей".

Зобов`язати військову частину 3008 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей".

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3008 Національної гвардії України.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: військова частина 3008 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803572, місцезнаходження: вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21007).

Повне судове рішення складено 26.11.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович