Рішення № 93094648, 25.11.2020, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/2765/20

Провадження № 2/209/1162/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Байбари Г.А.,

за участі: секретаря Кулік О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист права власності, визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням – будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначила, що відповідач є її сином. Крім нього, вона також має дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ЇЇ, позивачки, чоловік та батько дітей ОСОБА_4 , з яким вона з 10 лютого 1963 року перебувала у зареєстрованому шлюбі, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . За час подружнього життя вони з чоловіком побудували житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . Вони з чоловіком не зареєстрували право власності на цей будинок у встановленому законом порядку, тому після смерті чоловіка вона не мала можливості нотаріально оформити спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на будинок. ЇЇ діти із заявами про прийняття спадщини після смерті батька до нотаріальної контори не зверталися. Для оформлення спадщини після свого померлого чоловіка вона звернулася до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська з позовною заявою про визнання права власності в порядку спадкування за законом, не виділяючи свою частку співвласника. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 13 березня 2014 року за нею було визнано право власності на спадкове майно – житловий будинок по АДРЕСА_1 , яке зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вона постійно мешкає та зареєстрована у вказаному житловому будинку, який має загальну площу 57,9 кв.м. та житлову площу 41,7 кв.м. Крім неї, у будинку зареєстрований її син – відповідач ОСОБА_2 , який з 2000 року в будинку не проживає. Він після реєстрації шлюбу та створення власної сім`ї залишив спірний будинок та проживав разом з дружиною у власній квартирі. На той час вони спілкувалися один із одним, а після того, як син розірвав шлюб із першою дружиною та зареєстрував шлюб з іншою жінкою, спілкування між ними було припинено. Їй відомо, що син разом з дружиною та дочкою мешкає у власній квартирі на лівому березі м. Кам`янське, але адреса його місця проживання їй невідома. Відповідач з невідомих їй причин припинив спілкуватися з нею, взагалі не відвідує її, викресливши її із свого життя. Син, залишаючись зареєстрованим в будинку, не цікавиться його санітарно-технічним станом, не надає кошти на його ремонт, не обробляє земельну ділянку, не сплачує комунальні платежі. Реєстрація відповідача у належному їй будинку перешкоджає оформити житлову субсидію на оплату комунальних послуг, які вона повинна сплачувати в повному обсязі із своєї мінімальної пенсії. Вона просила сина добровільно знятися з реєстраційного обліку по будинку, в якому він не мешкає 20 років, але він цього не зробив і залишається зареєстрованим у спірному будинку. Посилаючись на статті 391, 405 ЦК України, вважає, що відповідач втратив право користування житловим приміщенням - будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, через канцелярію суду надала письмову заяву, в якій просить розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.

Відповідач також в судове засідання не з`явився, через канцелярію суду надав письмову заяву, в якій просить розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі, не заперечує проти визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням – будинком АДРЕСА_2 , що є підставою для зняття його з реєстраційного обліку, йому зрозумілі наслідки визнання ним позову.

Виходячи з наведеного, відповідно до ч. 2 ст. 211 ЦПК України, суд ухвалив провести судове засідання за відсутності сторін та відповідно до ч. 4 ст. 200, ч. 4 ст. 206 ЦПК України ухвалити рішення у справі.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази у справі, встановивши фактичні обставини і зміст спірних правовідносин та перевіривши наявність для того законних підстав, суд ухвалює рішення про задоволення позову.

У судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 березня 2014 року, що ухвалено у цивільній справі № 209/308/14-ц, провадження № 2/209/668/14, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на спадкове майно – житловий будинок, загальною площею 57,0 кв.м., житловою площею 41,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15-16), та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 серпня 2015 року про реєстрацію за позивачкою права власності на вказаний будинок (а.с. 17-18).

Згідно довідки № 21/4131 від 19 серпня 2020 року про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, що видна головним спеціалістом відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради Ярмоленко С.В. (а.с. 19), у будинку АДРЕСА_2 зареєстровані: позивачка ОСОБА_1 та її син - відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В заявленому позові позивачка стверджувала, що її син ОСОБА_2 не мешкає в будинку по АДРЕСА_1 з 2000 року, не цікавиться будинком, не надає кошти на його утримання, не сплачує комунальні послуги.

Згідно акту про підтвердження факту непроживання особи від 21 серпня 2020 року № 47/3/3 (а.с. 20), що складений головою квартального комітету № 3 Дніпровського району Рожковою А.Ю. та членами квартального комітету, що мешкають по АДРЕСА_3 : ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_6 ), в результаті обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 було встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований у вказаному будинку, не мешкає в ньому з 2000 року.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , який є членом сім`ї власника житлового приміщення - будинку по АДРЕСА_1 , не мешкає в ньому з 2000 року, тобто більше одного року, і будь-які угоди між ним та власником будинку - позивачкою ОСОБА_1 не укладалися.

Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування житлом у випадку відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено угодою між ним та власником житла чи законом .

У пункті 34 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року зазначено «Під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.».

Відповідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд вважає, що реєстрація відповідача у спірному житловому будинку, істотно ущемляє права позивачки, як власника цього житлового приміщення, перешкоджає здійсненню її прав по користуванню та розпорядженню власністю, бо ОСОБА_1 не може реалізувати своє право на отримання житлової субсидії та вимушена сплачувати комунальні послуги, що нараховуються відповідно до кількості зареєстрованих осіб, за особу, яка не мешкає у житловому приміщенні та не користується цими послугами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач, який є членом сім`ї позивачки, і не є власником житла, не проживаючи в будинку без поважних причин понад один рік (з 20000 року), втратив право користування жилим приміщенням в належному позивачці житловому будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом у будинку по АДРЕСА_1 , є підставою для зняття його з реєстрації по цьому будинку.

Визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, що відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України є підставою для задоволення позову.

Згідно ч. 6 ст. 263 ЦПК України, якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду справи повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 142 ЦПК передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки при зверненні до суду позивачкою не було сплачено судовий збір, суд, згідно ч.1 ст. 142 ЦПК України, з урахуванням визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, стягує з відповідача на користь держави 50 відсотків ставки судового збору, яка встановлена за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 142, 259, 263-265, 280- 282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист права власності, визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком,

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням – будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір в розмірі 420,40 грн. на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету - 22030106).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.А. Байбара.