Рішення № 93093989, 25.11.2020, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 390/1033/20

Провадження № 2/712/2306/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2020 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого/судді - Троян Т.Є.

при секретарі - Макаренко І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю державних виконавців.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року в справі 390/1573/18 постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року скасувати, залишивши в силі ухвалу Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2019 року.

Зазначеною ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2019 року скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця та керівництва Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області задоволено. Визнано бездіяльність державного виконавця та керівництва Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області неправомірною. Зобов`язано державного виконавця та керівництво Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області вжити заходи примусового характеру, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», щодо виконання виконавчих листів №1108/3619/12 (№1/390/34/13) від 30.04.2014 року, які видано Кіровоградським районним судом Кіровоградської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 30 000 грн. і втраченого заробітку у сумі 583 660,56 грн., а також на користь потерпілої ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 3 000 грн.

Зокрема, судом при розгляді зазначеної скарги позивачів встановлено, 30.05.2014 року постановами старшого державного виконавця Центрального відділу ДВС Черкаського МУЮ Діденко С.Б. відкрито виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 30 000 грн. і втраченого заробітку у сумі 583 660,56 грн., а також на користь потерпілої ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 3 000 грн. Під час здійснення виконавчого провадження щодо ОСОБА_3 у період 2016 - 2017 роки державним виконавцем не здійснено будь-які виконавчі дії. Крім цього, державним виконавцем не вжито заходів для встановлення: місця реєстрації та проживання боржника; зареєстрованих транспортних засобів, сільськогосподарської та іншої техніки, права власності чи користування на земельні ділянки; інформації про наявність рахунків та/або стану рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника; інформації про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. При здійснені виходу за адресою місця проживання боржника державним виконавцем не виявлено ліквідного майна, проте відсутні будь-які матеріали, що підтверджують висновок виконавця. У відзиві на скаргу вказано про наявність ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси про тимчасове обмеження права виїзду за кордон боржника до погашення заборгованості, проте вказану ухвалу не надано до суду та відсутні матеріали щодо її виконання. Суду не надано жодного підтверджуючого документу про часткове виконання рішення суду. Перевірка майнового стану боржника не здійснювалась з періодичністю визначеною ст.48 ч.8 Закону України «Про виконавче провадження». Протягом 2014 - 2019 років виконання рішення суду здійснювалось неналежно, оскільки більшість виконавчих дій вчинено у 2014 році та першій половині 2015 року, а решта у другій половині 2018 року, що свідчить про бездіяльність. У відзиві на скаргу вказано, що виконавцем при здійсненні виконавчого провадження накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, втім до суду подано інформацію лише щодо накладення арешту на рухоме майна ОСОБА_3 та арешт нерухомого майна ОСОБА_4 07.06.2018 року встановлено, що ОСОБА_3 працює в ТОВ «Компанія «Метал Інвест», а тому, згідно відзиву, державним виконавцем винесені постанови про звернення стягнення на доходи боржника, які проводяться щомісячно з усіх видів доходу, що належить до виплати боржнику, після відрахування податків, у розмірі 20% на погашення заборгованості, що суперечить ст.70 ч.2 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено відсоток стягнення, що має складати 50 %. Також, надані на вимогу суду матеріали виконавчого провадження свідчать, що постанови про відкриття виконавчого провадження винесено старшим державним виконавцем Діденко С.Б., проте подальші виконавчі дії проводились різними державними виконавцями, зокрема ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 . Будь-якої постанови про прийняття до виконання виконавчого документа, що передбачено пунктом 2 розділу 5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, суду не надано, що позбавляє можливості суд вказати конкретну особу, якою допущено наведені вище порушення.

Крім цього, 16.04.2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направлено рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області звернення, яке отримано уповноваженою особою виконавчої служби 19.04.2018 року, щодо надання інформації про виконавче провадження, проте згідно письмових пояснень скаржників відповідь за вказаним зверненням не отримано, будь-яких матеріалів, які свідчать про розгляд вказаного звернення керівництвом Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області суду не надано разом із відзивом на скаргу, що свідчить про грубе порушення прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З огляду на дані обставини, Кіровоградський районний суд Кіровоградської області дійшов висновку про задоволення скарги в справі № 390/1573/18.

Позивачі зазначають, що незаконними діями державних виконавців, які встановлені вказаною ухвалою, їм завдано душевних і моральних страждань, що виразилося у погіршенні стану здоров`я, погіршенні самопочуття. Все це спричинило моральну шкоду, які позивачі оцінюють в розмірі 30 000 грн. на користь ОСОБА_1 та 10 000 грн. на користь ОСОБА_2 .

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 21.09.2020 р. відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивачі в судове засідання не з`явилися, представник позивачів адвокат Заболотній П.Л. надав до суду заяву в якій позовні вимоги підтримав і просив задовольнити, розглянути позов без участі позивачів та їх представника.

Державні виконавці Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Овдієнко С.В., Купчин О.С. в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема, вказували, що Центральним відділом державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виконується Ухвала Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25.01.2019р., а саме вчинено порядок дій згідно з ЗУ «Про виконавче провадження: накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, встановлено, що нерухомого майна у ОСОБА_3 не має, здійснюються запити до ГУПФУ в Черкаській області та ГУ ДПС щодо отримання пенсії боржника, працевлаштування боржника та наявних відкритих рахунків боржника, державним виконавцем відділу накладено арешт на грошові кошти боржника. Згідно наданих відповідей управління Пенсійного фонду України боржник, як отримувач пенсії на обліку не перебуває. Встановлено, що боржник працює в ТОВ «Метал Інвест». В зв`язку з вищевикладеним державним виконавцем винесені постанови про звернення стягнення на доходи боржника.

На депозитний рахунок Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щомісяця надходять грошові кошти з Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Інвест» які державним виконавцем щомісячно перераховуються стягувачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Державним виконавцем неодноразово здійснено вихід за адресою визначеною місцем виконання та встановлено, що ліквідного майна на праві приватної власності не виявлено, про що складено відповідні акти державного виконавця.

З огляду на те, що іншого майна боржник не має, заробітна плата є єдиним джерелом, з якого може бути стягнута заборгованість за вироком суду на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважали, що всі вжиті державним виконавцем дії, спрямовані на виконання зведеного виконавчого провадження №45224816 відносно ОСОБА_3 , а тому ухвала Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2019 року виконується, твердження позивача щодо завдання моральної шкоди вважають необґрунтованими. В задоволенні позову просили відмовити.

Представник Державної Казначейської служби України Ткач А.О. скерувала відзив, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки вони є неналежним відповідачем в справі. Крім того зазначила, що розмір моральної шкоди не доведений позивачами.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання прав очину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Встановлено, що ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2019 року скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця та керівництва Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області задоволено. Визнано бездіяльність державного виконавця та керівництва Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області неправомірною. Зобов`язано державного виконавця та керівництво Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області вжити заходи примусового характеру, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», щодо виконання виконавчих листів №1108/3619/12 (№1/390/34/13) від 30.04.2014 року, які видано Кіровоградським районним судом Кіровоградської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 30 000 грн. і втраченого заробітку у сумі 583 660,56 грн., а також на користь потерпілої ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 3 000 грн.

Вказана ухвала від 25 січня 2019 року залишена в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року в справі 390/1573/18.

Зокрема, судом при розгляді зазначеної скарги встановлено, що виконавче провадження відкрито 30 травня 2014 року, на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3 19 грудня 2014 року накладено арешт та встановлено заборону на його відчуження, за період з жовтня 2014 року по березень 2015 року державний виконавець направив до суду подання про розшук боржника ОСОБА_3 та тимчасове обмеження його у праві виїзду за кордон, до правоохоронних органів було направлено подання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності, здійснено перевірку наявності у боржника рухомого і нерухомого майна, доходів.

Однак, всупереч частини восьмої статті 48 Закону № 1404-VIII докази проведення державним виконавцем в період з грудня 2016 року до червня 2018 року перевірок майнового стану боржника (не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника) суду не надані.

Встановивши зазначені обставини, суд першої дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги, оскільки державний виконавець всупереч статей 10, 18 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», які регламентують здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення з використанням можливостей, передбачених у статті 48 цього Закону, не вжив достатніх, ефективних заходів для своєчасного примусового виконання виконавчих листів № 1108/3619/12 (№ 1/390/34/13), виданих Кіровоградським районним судом Кіровоградської області 30 квітня 2014 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 30 000 грн і втраченого заробітку у сумі НОМЕР_1 , 56 грн, а також на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 3 000 грн.

Разом із тим, суд бере до уваги, що на виконання вказаної ухвали суду про задоволення скарги, в частині зобов`язання державного виконавця та керівництво Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області вжити заходи примусового характеру, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», щодо виконання виконавчих листів №1108/3619/12 (№1/390/34/13) від 30.04.2014 року, на користь позивачів із заробітної плати боржника на протязі стягнуто 100 546,14 грн. на користь ОСОБА_1 та 524,95 грн. на користь ОСОБА_2 , тобто здійснюється часткове погашення заборгованості на користь стягувачів відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Суд враховує характер порушень внаслідок дій державних виконавців, які були встановлені ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2019 року в справі 390/1573/18. Зокрема, встановлено, що 30 травня 2014 року, на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3 19 грудня 2014 року накладено арешт та встановлено заборону на його відчуження, за період з жовтня 2014 року по березень 2015 року державний виконавець направив до суду подання про розшук боржника ОСОБА_3 та тимчасове обмеження його у праві виїзду за кордон, до правоохоронних органів було направлено подання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності, здійснено перевірку наявності у боржника рухомого і нерухомого майна, доходів. Однак, всупереч частини восьмої статті 48 Закону № 1404-VIII докази проведення державним виконавцем в період з грудня 2016 року до червня 2018 року перевірок майнового стану боржника (не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника) суду не надані. Крім того, державний виконавець всупереч статей 10, 18 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», які регламентують здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення з використанням можливостей, передбачених у статті 48 цього Закону, не вжив достатніх, ефективних заходів для своєчасного примусового виконання виконавчих листів № 1108/3619/12 (№1/390/34/13), виданих Кіровоградським районним судом Кіровоградської області 30 квітня 2014 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 30 000 грн і втраченого заробітку у сумі НОМЕР_1 , 56 грн, а також на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 3 000 грн.

Конституційним судом України у рішенні від 03 жовтня 2001 року у справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державною) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими особами і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Таким чином, відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу.

Положеннями пункту 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Разом з тим, згідно абзацу другого пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого Він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач не надав доказів на спростування позовних вимог.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги характер порушень, завданих внаслідок дій державних виконавців, які були встановлені ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2019 року в справі 390/1573/, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в частині вимог про стягнення 3 000 грн. моральної шкоди на користь позивача ОСОБА_1 та 1000 грн. на користь позивачки ОСОБА_2 .

Враховуючи наведене та керуючись ст. 56 Конституції України, ст. ст. 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, п. п. 5, 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст. 10, 12, 81, 265, 268, 279 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 3000 гривень 00 коп. моральної шкоди .

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 , шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 1000 гривень 00 коп. моральної шкоди.

Учасники справи:

Позивач 1: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Позивач 2: ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, 01601, м.Київ, вул.Бастіонна, 6,

Відповідач 2: Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), 18000 м.Черкаси, проспект Хіміків, б.50.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення через Соснівський районний суд м. Черкаси.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 25.11.2020 р.

Головуючий Т.Є.Троян