Рішення № 93072518, 24.11.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року ЛуцькСправа № 140/13842/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Волинській області) про визнання протиправним та скасування наказу від 03 вересня 2020 року №3-5809/15-20-СГ, зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача та прийняти мотивоване рішення у формі наказу із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності до статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) мають значення при вирішенні питання про надання чи відмову у наданні бажаного дозволу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою реалізації права на безоплатну приватизацію земель сільськогосподарського призначення державної форми власності ОСОБА_2 звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, до якого було додано усі необхідні документи, зокрема графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (викопіювання з чергового кадастрового плану Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області).

За наслідком розгляду клопотання, наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 03 вересня 2020 року №3-5809/15-20-СГ позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення вказаного проекту землеустрою на підставі частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Представник позивача вказує, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, проте жодна з вказаних підстав відповідачем в оскаржуваному наказі не зазначена.

Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач послався лише на норми частини сьомої статті 118 ЗК України, без зазначення конкретної підстави.

Окрім того, з метою усунення порушень уважає за необхідне заявити похідну позовну вимогу у спосіб зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та прийняти мотивоване рішення.

З урахуванням зазначеного просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 13 жовтня 2020 року №9-3-0.6-6936/2-20 позовні вимоги не визнав, мотивуючи тим, що 31 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, однак наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 03 вересня 2020 року №3-58099/15-20-СГ позивачу відмовлено у наданні такого дозволу з посиланням на те, що бажана до відведення земельна ділянка згідно інформації наданої відділом у Камінь-Каширському районі міжрайонного управління у Камінь-Каширському та Любешівському районах бажана до відведення земельна ділянка не відповідає частині сьомій статті 118 ЗК України.

Повідомляє, що перевірку вищезазначеної земельної ділянки здійснював Державний кадастровий реєстратор В.М. Сидорчук відділу у Камінь-Каширському районі Міжрайонного управління у Камінь-Каширському та Любешівському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, за результатами надано інформацію щодо земельної ділянки, яка розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0721484800:03:000:0388, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіальному органу, що є додатком до відповідного викопіювання.

Уважає, що Головним управлінням правомірно не надано позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з огляду на що просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (арк. спр. 25-28).

Інших заяв по суті справи, передбачених частиною другою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надходило.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду 24 вересня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (акр. спр. 20).

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності встановив такі обставини.

ОСОБА_1 звернулась до відповідача із клопотанням від 31 липня 2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративно-територіальних межах Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області за рахунок земель державної власності, які знаходяться у розпорядженні ГУ Держгеокадастру у Волинській області, згідно з наявною публічною офіційною інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (арк. спр. 29).

До вказаного клопотання додано копію паспорта громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків, посвідчення громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи від 10 квітня 1993 року серії НОМЕР_1 , а також графічні матеріали із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки (викопіювання з чергового кадастрового плану Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області (арк. спр. 30-33).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 03 вересня 2020 року №3-5809/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: згідно інформації наданої відділом у Камінь-Каширському районі міжрайонного управління у Камінь-Каширському та Любешівському районах бажана до відведення земельна ділянка не відповідає частині сьомій статті ЗК України (акр. спр. 15, 34).

Не погодившись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернулась із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Згідно з частиною першою статті 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Нормами частини шостої статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як встановлено частиною четвертою статті 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, у цій нормі закріплено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: надати дозвіл або надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Системний аналіз наведених правових норм дає можливість зробити висновок, що повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл.

Як установлено судом, ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із клопотанням від 31 липня 2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в адміністративно-територіальних межах Клітицької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області. До заяви позивачем було додано необхідний перелік документів, встановлений ЗК України. При цьому суд зазначає, що у наказі від 03 вересня 2020 року №3-5809/15-20-СГ відповідач жодних зауважень щодо поданих позивачем документів не зазначив.

Із спірного наказу слідує, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки згідно інформації наданої відділом у Камінь-Каширському районі міжрайонного управління у Камінь-Каширському та Любешівському районах бажана до відведення земельна ділянка не відповідає частині сьомій статті 118 ЗК України.

У відзиві на позовну заяву відповідач також покликався на те, що перевірку вищезазначеної земельної ділянки здійснював Державний кадастровий реєстратор В.М. Сидорчук відділу у Камінь-Каширському районі Міжрайонного і управління у Камінь-Каширському та Любешівському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, за результатами чого надано інформацію щодо земельної ділянки, яка розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0721484800:03:000:0388, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіальному органу, що є додатком до відповідного викопіювання.

Суд констатує, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, такими є, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Цей перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а, від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

Натомість відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач послався на норми частини сьомої статті 118 ЗК України без зазначення конкретної підстави для такої відмови.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, ГУ Держгеокадастру у Волинській області не довело належними, допустимими та достатніми доказами, що прийняте ним рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою відповідає нормам чинного законодавства.

Також слід зауважити, що наказ відповідача за визначенням, наведеним у пункті 19 частини першої статті 4 КАС України, є актом індивідуальної дії.

Частиною другою статті 245 КАС України суду надано повноваження у разі задоволення позову визнавати протиправним та скасовувати індивідуальний акт чи окремі його положення.

Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, фактичні обставини справи, та висновки Верховного Суду, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 03 вересня 2020 року №3-5809/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 31 липня 2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок), який сплачений відповідно до платіжного доручення від 16 вересня 2020 (арк. спр. 9).

Керуючись статтями 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 67 ідентифікаційний код юридичної особи 39767861) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 03 вересня 2020 року №3-5809/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 31 липня 2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя В.І. Смокович