Рішення № 93072179, 25.11.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 листопада 2020 р. Справа № 120/4910/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що 27.07.2020 він звернувся до відповідача із зверненням щодо допуску його до складання іспитів для отримання посвідчення водія категорій ВЕ, С та подав свідоцтва про навчання серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , видані ЦПВ Автодрайв 2 та ТОВ "УНП" ПРОФ-АВТО. Разом із тим, листом від 07.08.2020 №31/2-С-40 відповідач повідомив про те, що до складання іспитів на категорії ВЕ, С на підставі наданих свідоцтв позивач не допущений.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 21.09.2020 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що позивачем для відкриття категорій ВЕ, С були подані свідоцтва про навчання серії НОМЕР_1 від 10.05.2017 та НОМЕР_2 від 26.06.2017. При цьому, із заявою для відкриття вказаних категорій позивач звернувся після набрання чинності Постанови КМУ №320 від 03.04.2019. Крім того, наголосив, що Постанова №320 від 03.04.2019 була офіційно опублікована 19.04.2019, тобто, громадяни, які отримали після закінчення закладів з підготовки/перепідготовки водіїв, паперові свідоцтва старого зразка, мали можливість протягом 6 місяців звернутись до сервісних центрів МВС з питання складення іспитів та отримати посвідчення водія. Позивач з такою заявою до відповідача у вказаний період не звертався. Таким чином, на думку відповідача, позивач не може бути допущений до складання іспитів на категорії ВЕ, С на підставі наявних свідоцтв серії СВВ №565681 від 10.05.2017 та СВС №301147 від 26.06.2017, оскільки для отримання адміністративної послуги «Видача посвідчення водія на право керування транспортними засобами у разі відкриття іншої категорії (із складенням іспиту)» необхідно надати свідоцтва про закінчення закладу з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв відповідних категорій з терміном дії до двох років.

Ухвалою від 21.10.2020 відмовлено в задоволенні клопотання представника Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій області про розгляд справи у судовому засіданні з викликом учасників справи.

10.11.2020 представником позивача також подано відповідь на відзив, в якому останній підтримує заявлені позовні вимоги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 27.07.2020 позивач звернувся до Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій області із заявою щодо допуску його до складання іспитів для отримання посвідчення водія категорій ВЕ, С та подав свідоцтва про навчання серії НОМЕР_1 від 10.05.2017, видане ЦПВ Автодрайв 2 та серії СВС №301147 від 26.06.2017, видане ТОВ "УНП" ПРОФ-АВТО.

Разом із тим, за наслідками розгляду його звернення, відповідач, листом від 07.08.2020 №31/2-С-40 повідомив позивача про те, що до складання іспитів на категорії ВЕ, С на підставі наданих свідоцтв він не допущений.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19.10.2019 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №320 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Так, серед іншого, зазначеним нормативно-правовим актом внесені зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року №340 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» (далі по тексту - Положення №340) щодо видачі документів, що засвідчують підготовку і перепідготовку водіїв транспортних засобів.

Відповідно до п.16 Положення №340 (в новій редакції) посвідчення водія видається особі, яка пройшла медичний огляд у порядку, установленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний і практичний іспити у територіальному сервісному центрі МВС.

Документами, що засвідчують підготовку і перепідготовку водіїв транспортних засобів, є:

- свідоцтво встановленої форми згідно з додатком, що вноситься закладом в електронному вигляді до Єдиного державного реєстру МВС;

- документи про професійну (професійно-технічну) освіту державного зразка за професією водія автотранспортних засобів відповідної категорії (диплом кваліфікованого робітника, свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації), видані закладом, що має ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері професійної (професійно-технічної) освіти.

Якщо особа з будь-яких причин не склала іспити у територіальному сервісному центрі МВС, видане свідоцтво про закінчення закладу вважається дійсним протягом двох років з дня його закінчення.

При цьому, відповідно до п. 16 Постанови КМУ від 08 травня 1993 року №340 «Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортним засобом» (в редакції чинній станом на 2017 рік), якщо особа з будь-яких причин не склала іспити в сервісному центрі МВС, видане свідоцтво про закінчення закладу з підготовки водіїв транспортних засобів вважається дійсним протягом 10 років з дня закінчення закладу.

Відповідач, обґрунтовуючи свою позицію посилається на те, що позивачем для відкриття категорій ВЕ, С були подані свідоцтва про навчання серії НОМЕР_1 від 10.05.2017 та НОМЕР_2 від 26.06.2017. При цьому, із заявою для відкриття вказаних категорій позивач звернувся уже після набрання чинності Постанови КМУ №320 від 03.04.2019.

З огляду на викладене, представник відповідача зазначає, що позивач не може бути допущений до складання іспитів на вказані категорії, адже для отримання адміністративної послуги «Видача посвідчення водія на право керування транспортними засобами у разі відкриття іншої категорії (із складенням іспиту)» необхідно надати свідоцтва про закінчення закладу з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв відповідних категорій з терміном дії до двох років.

Разом із тим, суд не може погодитись з такою позицією відповідача, оскільки п.16 Постанови КМУ від 08 травня 1993 року №340 «Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортним засобом» (в редакції, яка діяла на момент отримання позивачем свідоцтв) передбачав, що якщо особа з будь-яких причин не склала іспити в сервісному центрі МВС, видане свідоцтво про закінчення закладу з підготовки водіїв транспортних засобів вважається дійсним протягом 10 років з дня закінчення закладу.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що до спірних правовідносин слід застосовувати нормативно-правовий акт, який діяв на момент їх виникнення, а саме п. 16 Постанови КМУ від 08 травня 1993 року №340 «Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортним засобом», яким передбачено, що якщо особа з будь-яких причин не склала іспити в сервісному центрі МВС, видане свідоцтво про закінчення закладу з підготовки водіїв транспортних засобів вважається дійсним протягом 10 років з дня закінчення закладу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно не допустив позивача до складання іспитів на отримання посвідчення водія категорії ВЕ та С, на підставі поданих ним свідоцтв про навчання серії НОМЕР_1 від 10.05.2017 та НОМЕР_2 від 26.06.2017.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

В той же час, вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 6000,00 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, положеннями ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Згідно визначення, наведеного у статті 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

В даному ж випадку, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги від 13.07.2020, акт приймання-передачі наданих юридичних послуг від 08.09.2020, детальний опис наданих послуг та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 08.09.2020 про сплату гонорару в сумі 6000 грн.

Із опису наданих адвокатом послуг, слідує, що адвокатом надано такі послуги: складання та направлення письмового звернення від ОСОБА_1 до РСЦ МВС у Вінницькій області від 27.07.2020 (2 години); складання позовної заяви (8 годин). Загальна вартість наданих послуг - 6000 гривень (600 грн. - 1 година).

Разом із тим, на переконання суду, включення до складу витрат, пов`язаних із розглядом даної справи, часу складання та направлення письмового звернення від ОСОБА_1 до РСЦ МВС у Вінницькій області від 27.07.2020, є необґрунтованим, адже як слідує із змісту позовної заяви, саме відмова у задоволенні відповідного звернення від 27.07.2020, слугувала підставою для звернення до суду з даним позовом.

Таким чином, включення до складу витрат на правову допомогу, часу складання та направлення письмового звернення від ОСОБА_1 до РСЦ МВС у Вінницькій області від 27.07.2020, яке фактично було формою досудового врегулювання спору, і відповідь на яке є предметом оскарження в межах даної справи, на думку суду, є необґрунтованим, адже відповідні дії не стосуються надання адвокатом правової допомоги, яка б стосувалась розгляду даної адміністративної справи.

Крім того, суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В даному ж випадку, слід враховувати, що дана справа є справою незначної складності, а правовідносини, які є предметом розгляду в межах цієї справи, не є складними (усі обґрунтування заявленого позову стосуються дії нормативно-правового акта у часі), що свідчить про те, що підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат був обізнаним про позицію позивача, а нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення на його користь витрат, понесених ним на правову допомогу адвоката у сумі 6000 грн., підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення таких витрат в сумі 3000 грн.

Крім того, на користь позивача також підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій області щодо відмови у допуску ОСОБА_1 до здачі іспитів з навичок керування транспортними засобами категорій "ВЕ" та "С" на підставі наявних свідоцтв серії НОМЕР_1 та серії СВС №301147.

Зобов`язати Регіональний сервісний центр МВС у Вінницькій області допустити ОСОБА_1 до здачі іспитів з навичок керування транспортними засобами категорій "ВЕ" та "С" на підставі наявних свідоцтв серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок та понесені ним витрати на правову допомогу адвоката в сумі 3000 (три тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 );

Регіональний сервісний центр МВС у Вінницькій області (вул. Ботанічна, 24, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 40112249).

Повний текст рішення складено 25.11.2020.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна