Рішення № 93071547, 12.11.2020, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" листопада 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1963/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Мукієнко Д.С.,

за участю представників:

від позивача за первісним позовом: не з`явився,

від відповідача за первісним позовом: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1963/19

за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МАККОН» (03057, м. Київ, вул. Антона Цедіка, 12)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Гаврютіна Дмитра Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 )

про стягнення збитків,

та за зустрічним позовом: Фізичної особи-підприємця Гаврютіна Дмитра Юрійовича ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МАККОН» (03057, м. Київ, вул. Антона Цедіка, 12)

про визнання недійсним договору зберігання,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариством з обмеженою відповідальністю «МАККОН» подано позов до фізичної особи-підприємця Гаврютіна Дмитра Юрійовича про стягнення збитків у розмірі 299 150,70 грн.

Підставою названого позову позивач визначив неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору №1-1/Д01-19 від 17.01.2019р. в частині повернення товару переданого позивачем відповідачу на зберігання.

Так, позивач зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАККОН» та фізичною особою-підприємцем Гаврютіним Дмитром Юрійовичем було укладено Договір зберігання №1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року, згідно з умов якого поклажодавець передає протягом строку цього Договору, а зберігач приймає на зберігання обладнання для систем гарячого водопостачання та опалення, витратні матеріали до них відповідно до Додатків до цього Договору, який є його невід`ємною частиною, з подальшим поверненням Товару без зміни його якісних або кількісних характеристик поклажодавцю.

У відповідності до п. 2.1. Договору факт передачі товару на зберігання або його повернення із зазначенням якісно-кількісних характеристик та вартості товару фіксується Актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін.

Отже, відповідно до Акту приймання-передачі №1654 від 02.04.2019 року поклажодавець передав товар, а зберігач прийняв на зберігання товар відповідно до переліку зазначеного у Акті на загальну суму 323 153, 26 грн.

Водночас, як вказує позивач, згідно п. 3.2. Договору поклажодавець має право вимагати від зберігача відшкодування вартості товару, визначеної в Акті приймання-передачі на зберігання, у випадку втрати (нестачі) або пошкодження Товару та у будь який час вимагати у зберігача повернення товару, який знаходиться на зберіганні (всього або частини).

В свою чергу, у відповідності до п. 3.3. Договору зберігач зобов`язаний протягом 5 робочих днів з дати отримання письмового повідомлення від поклажодавця про повернення свого товару або по закінченню строку зберігання, повернути товар поклажодавцю в тому самому стані, у якому товар був переданий на зберігання.

Позивач стверджує, що 06 червня 2019 року ТОВ «МАККОН» звернулося до ФОП Гаврютіна Д.Ю. з вимогою повернути товар, який був переданий на зберігання 02 квітня 2019 року згідно Акту приймання-передачі №1654 від 02.04.2019 р. до Договору зберігання №1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року, проте вимога про повернення товару не була отримана ФОП Гаврютіним Д.Ю. та 24.06.2019 року відправлення повернуто за зворотною адресою.

Вимога про повернення товару направлялася відповідачу також 21 червня 2019 року через ТОВ «Нова пошта». За твердженням позивача, через відстеження поштового відправлення із сайту Нової пошти, вбачається що ФОП Гаврютін Дмитро Юрійович отримав вимогу про повернення товару 24 червня 2019 року.

Крім того, позивач вів переговори із відповідачем у телефонному режимі, вимагав повернути товар.

Так, позивач зазначає, що 14 травня 2019 року ФОП Гаврютіним Д.Ю. було повернуто ТОВ «МАККОН» із зберігання товар на загальну суму 26 964,45 грн., про що складено Акт приймання-передачі №1655 до Договору зберігання №1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 р.

Отже, станом на день подачі позовної заяви до суду решту товару, на загальну суму 296 188,81 грн., позивачу не повернуто, що стало підставою для звернення до суду із позовом.

09.09.2019р. від відповідача за первісним позовом надійшов відзив (вх. № 18099/19), в якому останній не визнає позовні вимоги в повному обсязі та вважає їх необґрунтованими нормами законодавства та недоведеними матеріа лами справи з наступних підстав.

Зокрема, відповідач зазначає, що в своїй позовній заяві позивач стверджує, що між відповідачем та ТОВ «МАККОН» 17.01.2019 року був начебто укладений договір зберігання № 1-1/Д/01-19, відповідно до якого відповідач начебто згідно акту приймання-передачі приймає на зберігання обладнання для систем гарячого водопостачання та опалення, витратні матеріали до нього (товар), з подальшим поверненням товару позивачу, а позивач оплачує відповідачу вартість послуг із зберігання товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача на умовах, що визначається у додатках до Договору, що є його невід`ємною частиною.

Однак, відповідач стверджує, що в дійсності, жодного договору зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року між позивачем та відповідачем не укладалося, жодних актів приймання-передачі товару, в тому числі № 1654 від 02.04.2019 року на суму 323 153,25 гривень, № 1655 від 14.06.2019 року відповідач не підписував та про їх існування відповідачу стало відомо виключно після ознайомлення з матеріалами справи.

Тому, як стверджує відповідач, підписи та рукописні тексти у договорі зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року та у акті приймання-передачі товару 1654 від 02.04.2019 року на суму 323 153,25 гривень, виконані не відповідачем, а відтак вищевказаний правочин є недійсним.

Так само як і не підписував відповідач жодних інших додатків до договору зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року, в тому числі й тих додатків, що стосуються оплати відповідачу вартості послуг із зберігання товару за договором, при цьому, вказаний додаток до договору навіть не був доданий до позовної заяви, що, на думку відповідача, взагалі дає підстави стверджувати про його відсутність.

Також, відповідач зазначає, що додана до позовної заяви копія акту приймання-передачі товару № 1655 від 14.06.2019 року взагалі не скріплена підписом зі сторони ФОП Гаврютіна Д.Ю., а тому не може бути взята судом до уваги як доказ на підтвердження обставин, викладених у даному акті, оскільки за своєю правовою природою актом приймання-передачі до договору зберігання є документ, який фіксує факт прийняття на зберігання або повернення певної речі, та обов`язково скріплюється підписам обох сторін договору.

Отже, відповідач вважає, що відсутність справжнього підпису відповідача у договорі зберігання № № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року та у акті приймання-передачі товару 1654 від 02.04.2019 року на суму 323 153,25 грн. свідчить про відсутність волевиявлення на виникнення (набуття) відповідних цивільних прав та обов`язків. Тому, договір зберігання не спрямований на реальне настання для сторін правових наслідків у вигляді виникнення між сторонами відносин зберігання.

09.09.2019 року Фізичною особою-підприємцем Гаврютіним Дмитром Юрійовичем подано до суду зустрічну позовну заяву (вх. № 2735/19) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАККОН» про визнання договору недійсним, де позивач за зустрічним позовом, зазначає, що задоволення зустрічного позову про визнання недійсним укладеного 17.01.2019 року між відповідачем та позивачем договору зберігання № 1-1/Д/01-19 виключає повністю можливість задоволення первісного позову ТОВ «МАККОН», оскільки позовні вимоги полягають у визнанні недійсним вищевказаного договору зберігання, який містить очевидні ознаки підроблення, їх спільний розгляд є доцільним, зокрема, вони виникають з одних правовідносин.

Позивач вимоги за зустрічним позовом обґрунтовує тим, що в своїй первісній позовній заяві, ТОВ «МАККОН» стверджує, що між ФОП Гаврютіним Д.Ю. та ТОВ «МАККОН» 17.01.2019 року був начебто укладений договір зберігання № 1-1/Д/01-19, відповідно до якого ФОП Гаврютін Д.Ю. начебто згідно акту приймання-передачі приймає на зберігання обладнання для систем гарячого водопостачання та опалення, витратні матеріали до нього (товар), з подальшим поверненням товару ТОВ «МАККОН», а останній оплачує ФОП Гаврютіну Д.Ю. вартість послуг із зберігання товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок останнього на умовах, що визначається у додатках до Договору, що є його невід`ємною частиною.

Однак, позивач стверджує, що в дійсності, жодного договору зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року між позивачем та відповідачем не укладалося, жодних актів приймання-передачі товару, в тому числі № 1654 від 02.04.2019 року на суму 323 153,25 грн. та № 1655 від 14.06.2019 року позивач не підписував та про їх існування йому стало відомо виключно після ознайомлення з матеріалами справи.

Підписи та рукописні тексти у договорі зберігання № № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року та у акті приймання-передачі товару 1654 від 02.04.2019 року на суму 323 153,25 грн., виконані не позивачем, а відтак вищевказаний правочин є недійсним.

Більш того, як вказує позивач, з аналізу договору зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року та наявних актів приймання-передачі до вказаного договору вбачається, що підписи зі сторони позивача, які начебто виконані останнім на них, є різними, хоча згідно дат підписання договору та актів виконані в майже один проміжок часу, що в тому числі, вказує на те, що позивач, в дійсності, не підписував вищевказані документи.

Водночас позивач зазначає, що відсутність справжнього підпису ФОП Гаврютіна Д.Ю. у договорі зберігання №1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року та у акті приймання-передачі товару 1654 від 02.04.2019 року на суму 323 153,25 гривень свідчить про відсутність волевиявлення на виникнення (набуття) відповідних цивільних прав та обов`язків. Отже, договір зберігання не спрямований на реальне настання для сторін правових наслідків у вигляді виникнення між сторонами відносин за договором зберігання.

24.09.2019 року до суду від ТОВ «МАККОН» надійшов відзив на зустрічну позовну заяву (вх. № 19522/19), де останній зазначає, що співпраця між ТОВ «МАККОН» та ФОП Гаврютіним Д.Ю. розпочалася ще у 2015 році.

Зокрема, 14 вересня 2015 року між ТОВ «МАККОН» та ФОП Гаврютіним Д.Ю. було укладено Договір поставки товару №100 від 14 вересня 2015 року. Згідно Договору поставки ТОВ «МАККОН» (постачальник) зобов`язалося впродовж строку дії договору постачати ФОП Гаврютіну Д.Ю. (покупцю) обладнання для систем гарячого водопостачання та опалення, а також витратні матеріали на них.

Також, 01 листопада 2017 року між сторонами була укладена Дистриб`юторська угода до Договору поставки №100 від 14 вересня 2015 року, згідно якої ТОВ «МАККОН» призначив Гаврютіна Дмитра Юрійовича своїм офіційним дистриб`ютором в Одесі, Херсоні, Миколаєві та відповідних областях та надав йому переважне право реалізації продукції постачальника на ввіреній території, а дистриб`ютор зобов`язався здійснювати діяльність по реалізації та активному просуванню продукції постачальника. Згідно угоди ФОП Гаврютіну Д.Ю. постачається продукція ТМ WILLER.

Крім того, відповідач за зустрічним позовом вказує, що наприкінці 2018 - початку 2019 року виникла необхідність у фізичній представленості продукції ТМ WILLER у м. Одеса для демонстрації потенційним покупцям. ФОП Гаврютін Д.Ю. ініціював відвантаження товару ТМ WILLER у місто Одеса. З цією метою сторони вирішили укласти Договір зберігання №1-1/Д/01-19 від 17 січня 2019 року. А у квітні 2019 року згідно Акту приймання-передачі №1654 від 02.04.2019 року було відправлено ФОП Гаврютіну Д.Ю. товар ТМ WILLER у кількості 72 шт. на суму 323 153,26 грн. Фактично товар відвантажувався окремими партіями.

Вказані документи Гаврютіним Д.Ю. підписувалися фактично у місті Одеса, та направлялися ТОВ «МАККОН» за допомогою послуг Нової Пошти.

Стосовно умов договору зберігання, ТОВ «МАККОН» зазначає, що відповідно до п. 1.1. Договору зберігання №1-1/Д/01-19 від 17 січня 2019 року протягом строку цього Договору ТОВ «МАККОН» передає, а ФОП Гаврютін Д.Ю. приймає на зберігання обладнання для систем гарячого водопостачання та опалення, витратні матеріали до них відповідно до додатків до цього Договору, які є його невід`ємною частиною, з подальшим поверненням товару без зміни його якісних або кількісних характеристик поклажодавцю.

У відповідності до Договору факт передачі товару на зберігання або його повернення із зазначенням кількісно-якісних характеристик та вартості товару фіксується актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін. Вартість послуг зі зберігання товару, переданого Поклажодавцем, визначається у додатках до цього Договору, які є його невід`ємною частиною. Розрахунки за послуги зберігання проводяться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зберігача по закінченню терміну зберігання на підставі відповідного рахунку протягом 3 (трьох) банківських днів після підписання уповноваженими представниками сторін Акта (актів) наданих послуг без зауважень.

ТОВ «МАККОН» повідомило, що Додатку до договору, яким би визначилась вартість послуг зберігання між сторонами укладено не було, оскільки згідно домовленостей сторін, які викладені і у Договорі, розрахунки за послуги зберігання проводяться по закінченню терміну зберігання.

04.12.2019р. ФОП Гаврютін Д.Ю. надав до суду відповідь на відзив за зустрічним позовом (вх. № 25068/19), в якій зазначив, що за твердженням ТОВ «МАККОН» документи, а саме договір зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року та акти приймання-передачі товару, в тому числі № 1654 від 02.04.2019 року на суму 323 153,25 грн., № 1655 від 14.06.2019 року начебто підписувалися Гаврютіним Д.Ю. у місті Одесі за допомогою послуг нової пошти.

Однак, позивач за зустрічним позовом вказує, що із наданої відповідачем декларації НП 59000419420009 вбачається, що відправником такого документу є Тимчик Олена Павлівна, строк відправлення документа 08.05.2019 року, в той час як начебто укладення договору зберігання та одного з актів приймання-передачі товару за цим договором відбувалися протягом січня-квітня 2019 року, та взагалі незрозуміло, що саме відправлялося за цією накладною.

З приводу посилання ТОВ «МАККОН» щодо розрахунків за договором зберігання, які за умовами договору проводяться по закінченню терміну зберігання, позивач зазначив про те, що це не спростовує доводів позивача щодо не надання до суду у зв`язку із відсутністю додатків до договору, що стосуються оплати позивачу вартості послуг із зберігання товару за договором, в якому хоча б було зазначено якісь банківські реквізити Гаврютіна Д.Ю., на який повинні сплачуватися кошти за зберігання.

Щодо доказів на підтвердження укладення між сторонами договору зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року, а саме такого договору, акту приймання-передачі до такого договору від 02.04.2019 року, договору поставки товару № 100 від 14.09.2015 року, дистриб`юторської угоди від 01.11.2017 року, позивач стверджує, що підписання перших двох документів Гаврютін Д.Ю. оспорює, а інші не підтверджують факт укладення саме договору зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року, при цьому, банківська виписка ПАТ АБ «Укргазбанк» від 16.04.2015 року та видаткової накладної № МК-0002914 від 20.04.2015 року, також жодним чином не підтверджують та не можуть підтверджувати факт укладення оспорюваного договору зберігання, так як датовані 2015 роком.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2019р. позовна заява вх.№2016/19 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

12.07.2019р. року ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву ТОВ «МАККОН» до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання по суті.

09.09.2019р. на адресу Господарського суду Одеської області надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця Гаврютіна Дмитра Юрійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАККОН» про визнання недійсним договору зберігання №1-1/Д01-19, укладеного 17.01.2019р. між Фізичною особою-підприємцем Гаврютіним Дмитром Юрійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН".

Ухвалою суду від 17.09.2019р. зустрічну позовну заяву (вх.№2735/19) Фізичної особи-підприємця Гаврютіна Дмитра Юрійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАККОН" про визнання недійсним договору зберігання №1-1/Д01-19, укладеного 17.01.2019р. між Фізичною особою-підприємцем Гаврютіним Дмитром Юрійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН" - прийнято до спільного розгляду та об`єднано зустрічний позов в одне провадження з первісним позовом у справі №916/1963/19, призначено підготовче судове засідання.

24.09.2019 року через канцелярію до суду надійшло клопотання відповідача Фізичної особи-підприємця Гаврютіна Дмитра Юрійовича за первісним позовом (вх. № 2-4615/19) про призначення судової почеркознавчої експертизи акту приймання-передачі товару №1654 до договору зберігання №1-1/Д/01-19, підписаного 02.04.2019р. та договору зберігання №1-1/Д/01-19, укладеного 17.01.2019 року між Фізичною особою-підприємцем Гаврютіним Дмитром Юрійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН".

26.09.2019 року ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Гаврютіна Дмитра Юрійовича (вх.№2-4615/19 від 24.09.2019 року) у справі № 916/1963/19, призначено у справі № 916/1693/19 судову почеркознавчу експертизу, проведення судової експертизи доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

На вирішення судової почеркознавчої експертизи судом поставлено наступні питання:

- Чи виконаний підпис та рукописний текст (Гаврютін Д.Ю.) на договорі зберігання №1-1/Д/01-19, укладений 17.01.2019 року між Фізичною особою-підприємцем Гаврютіним Дмитром Юрійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН" від імені Гаврютіна Дмитра Юрійовича або іншою особою?

- Чи виконаний підпис та рукописний текст (Гаврютін Д.Ю.) на акті приймання-передачі товару №1654 до договору зберігання №1-1/Д/01-19, підписаному 02.04.2019 року між Фізичною особою-підприємцем Гаврютіним Дмитром Юрійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН" від імені Гаврютіна Дмитра Юрійовича або іншою особою?.

21.11.2019 року ухвалою суду поновлено провадження по справі № 916/1963/19, призначено судове засідання для розгляду клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення судової почеркознавчої експертизи.

05.12.2019 року ухвалою Господарського суду Одеської області постановлено проведення судової експертизи доручити Одеському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, матеріали справи № 916/1963/19 надіслати на адресу Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України для проведення експертного дослідження, провадження у справі № 916/1963/19 зупинено.

25.03.2020р. на адресу Господарського суду Одеської області від Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшло повідомлення про неможливість проведення судової експертизи.

06.04.2020 року ухвалою суду провадження у справі №916/1963/19 поновлено, продовжено строк підготовчого провадження у справі № 916/1963/19 за ініціативою суду на 30 днів, призначено підготовче засідання у справі №916/1963/19.

27.04.2020 року через канцелярію до суду надійшло клопотання відповідача Фізичної особи-підприємця Гаврютіна Дмитра Юрійовича за первісним позовом (вх. № 10477/20) про призначення судової почеркознавчої експертизи акту приймання-передачі товару №1654 до договору зберігання №1-1/Д/01-19, підписаного 02.04.2019р. та договору зберігання №1-1/Д/01-19, укладений 17.01.2019 року між Фізичною особою-підприємцем Гаврютіним Дмитром Юрійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН".

В обґрунтування клопотання ФОП Гаврютін Д.Ю. посилався на те, що експертами Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України безпідставно не проведено призначену судом почеркознавчу експертизу, проте задля встановлення обставин, що викладені у відзиві на первісний позов та у зустрічному позові ФОП Гаврютіна Д.Ю. та прийняття обґрунтованого та законного рішення у даній справі, необхідно призначити судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

21.05.2020 року ухвалою Господарського суду Одеської області призначено у справі № 916/1963/19 судову почеркознавчу експертизу, проведення судової експертизи доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, провадження у справі № 916/1963/19 зупинено.

На вирішення судової почеркознавчої експертизи поставлено наступні питання:

- Чи виконаний підпис та рукописний текст /Гаврютін Д.Ю./ на договорі зберігання №1-1/Д/01-19, укладеному 17.01.2019 року між Фізичною особою-підприємцем Гаврютіним Дмитром Юрійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН" від імені Гаврютіна Дмитра Юрійовича або іншою особою?

- Чи виконаний підпис та рукописний текст /Гаврютін Д.Ю./ на акті приймання-передачі товару №1654 до договору зберігання №1-1/Д/01-19, підписаному 02.04.2019 року між Фізичною особою-підприємцем Гаврютіним Дмитром Юрійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН" від імені Гаврютіна Дмитра Юрійовича або іншою особою?

22.06.2020р. за вх.№16015/20 до суду від експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами справи № 916/1963/19 та надано рахунок вартості експертизи.

Ухвалою суду від 30.06.2020 року поновлено провадження у справі №916/1963/19, призначено засідання для розгляду клопотання експерта на 13.07.2020р. об 11:00 год.

Ухвалою суду від 13.07.2020р. розглянуто клопотання експерта у справі №916/1963/19; матеріали справи для продовження проведення судової експертизи направлено до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України; провадження у справі зупинено.

28.08.2020р. на адресу Господарського суду Одеської області надійшов висновок судово-почеркознавчої експертизи №20-4082 судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Гордон Л.В., який складений 19.07.2020р.

08.09.2020 року провадження у справі №916/1963/19 поновлено, призначено підготовче засідання у справі №916/1963/19 на "24" вересня 2020 р. об 11:20 год.

24.09.2020 року судом в судовому засіданні проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.10.2020р. об 11:40 год.

15.10.2020 року в судовому засіданні оголошено перерву до 12.11.2020 року о 10:00 год., про місце, дату та час проведення судового засідання повідомлено ТОВ «МАККОН» ухвалою суду від 15.10.2020р. в порядку ст. 120 ГПК України.

Представник ФОП Гаврютіна Д.Ю. 15.10.2020р. в судовому засіданні проти первісних позовних вимог заперечував, позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

ТОВ «МАККОН» про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином за юридичною адресою, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, наявне в матеріалах справи (вх. №46680/20 від 26.10.2020р.), свого представника до суду не направив, надав до суду заяву (вх. № 28325/20 від 23.10.2020р.) про розгляд справи без участі представника, в якій, зокрема, підтримав первісний позов в повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовних вимог просив відмовити в повному обсязі.

Згідно ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 12.11.2020р. Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

17.01.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАККОН» (надалі - Поклажодавець) та Фізичною особою-підприємцем Гаврютіним Дмитром Юрійовичем (Зберігач) укладений договір зберігання № 1-1/Д/01-19, відповідно до умов п.1.1 якого протягом строку цього Договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання обладнання для систем гарячого водопостачання та опалення, витратні матеріали до них (надалі - товар) відповідно до Додатків до цього Договору, який є його невід`ємною частиною, з подальшим поверненням товару без змін його якісних або кількісних характеристик поклажодавцю.

У відповідності до п. 1.2. Договору асортимент, кількість, вартість товару, який передається на зберігання або повертається зі зберігання, строк зберігання вказується у відповідних Додатках, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п. 2.1 Договору № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019р. факт передачі товару на зберігання або його повернення із зазначенням кількісно-якісних характеристик та вартості товару фіксується Актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін.

Згідно п.п. 3.1., 3.2. Договору поклажодавець зобов`язаний передати товар зберігачу за Актом приймання-передачі на зберігання, прийняти товар після припинення Договору або закінчення строку зберігання за Актом приймання-передачі та оплатити зберігачу послуги із зберігання відповідно до умов цього Договору. Поклажодавець має право вимагати від зберігача відшкодування вартості товару, визначеної в Акті приймання-передачі на зберігання, у випадку втрати (нестачі) або пошкодження товару.

Пунктом 3.3. Договору сторони погодили, що зберігач зобов`язаний, зокрема, протягом 5 робочих днів з дати отримання письмового повідомлення від поклажодавця про повернення свого товару або по закінченню строку зберігання, повернути товар поклажодавцю в тому самому стані, у якому товар був переданий на зберігання.

В пунктах 7.1., 7.2. Договору передбачено, що він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2019р., а в частині зберігання та/або розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. Усі зміни і доповнення до даного Договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та підписані обома сторонами.

02.04.2019 року сторонами складено Акт приймання-передачі № 1654 до Договору зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019р., про те, що відповідно до зазначеного вище договору, зберігач прийняв, а поклажодавець передав товар на зберігання відповідно до наведеного переліку, всього на суму 323153,26 грн.

06.06.2019 року ТОВ «МАККОН» направлено на адресу ФОП Гаврютіна Д.Ю. вимогу № 82/01-19, в якій позивач за первісним позовом просить повернути товар, який переданий на відповідальне зберігання ФОП Гаврютіну Дмитру Юрійовичу згідно Акту приймання-передачі №1654 від 02.04.2019р. до договору зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року протягом 5 (п`яти) робочих днів із дня отримання даної Вимоги.

14.06.2019 року складено Акт приймання-передачі № 1655 до Договору зберігання про повернення товару, відповідно до якого, зберігач повернув, а поклажодавець прийняв товар відповідно до наведеного переліку на суму 26 964,45 грн. Вказаний акт підписаний лише представником ТОВ «МАККОН».

Судом під час розгляду справи ухвалою суду від 21.05.2020 року було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої були поставлені питання:

- Чи виконаний підпис та рукописний текст /Гаврютін Д.Ю./ на договорі зберігання №1-1/Д/01-19, укладеному 17.01.2019 року між Фізичною особою-підприємцем Гаврютіним Дмитром Юрійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН" від імені Гаврютіна Дмитра Юрійовича або іншою особою?

- Чи виконаний підпис та рукописний текст /Гаврютін Д.Ю./ на акті приймання-передачі товару №1654 до договору зберігання №1-1/Д/01-19, підписаному 02.04.2019 року між Фізичною особою-підприємцем Гаврютіним Дмитром Юрійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАККОН" від імені Гаврютіна Дмитра Юрійовича або іншою особою?

Відповідна ухвала суду про призначення експертизи набрала законної сили та оскаржена сторонами не була. При цьому жодних інших питань сторонами по справі запропоновано не було.

Згідно висновку експерта №20-4082, складеного 19.07.2020р., за результатом експертного дослідження експертом встановлено, що рукописні записи «Гаврютін Д.Ю.», розташовані в графі «Зберігач» над підписом в договорі зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019р. та в графі «Товар прийняв» праворуч від підпису та над підписом в двох актах приймання-передачі товару № 1654 від 02.04.2019р. до договору зберігання №1-1/Д/01-19 від 17.01.2019р., укладеним між ФОП Гаврютіним Д.Ю. та ТОВ «МАККОН», виконані не самим Гаврютіним Дмитром Юрійовичем , а іншою особою.

Крім того, на підставі проведеного дослідження, експертом встановлено, що підписи від імені Гаврютіна Д.Ю., розташовані в графі «Зберігач» під записом «Гаврютін Д.Ю.» в договорі зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019р. та в графі «Товар прийняв» ліворуч від запису «Гаврютін Д.Ю.» та під записом в двох актах приймання-передачі товару № 1654 від 02.04.2019р. до договору зберігання №1-1/Д/01-19 від 17.01.2019р., укладеним між ФОП Гаврютіним Д.Ю. та ТОВ «МАККОН», виконані не самим Гаврютіним Дмитром Юрійовичем, а іншою особою з наслідуванням справжніх підписів Гаврютіна Д.Ю.

4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідності до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Статтею 937 ЦК України визначено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Згідно ст. 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 950 Цивільного кодексу України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо первісних позовних вимог ТОВ «МАККОН» суд дійшов наступних висновків.

З метою з`ясування факту укладення та підписання ФОП Гаврютіним Д.Ю. договору зберігання № 1-1/Д//01-19 від 17.01.2019 року з ТОВ «МАККОН» та факту отримання переданого позивачем товару та підписання ФОП Гаврютіним Д.Ю. акту № 1654 від 02.04.2019р., судом була призначена судова почеркознавча експертиза.

За результатами отриманого висновку експертом встановлено, що рукописні записи « Гаврютін Д.В. » та підписи від імені Гаврютіна Д.Ю. , розташовані в графі «Зберігач» в договорі зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019р. та в графі «Товар прийняв» в двох актах приймання-передачі товару № 1654 від 02.04.2019р. до договору зберігання №1-1/Д/01-19 від 17.01.2019р., укладеним між ФОП Гаврютіним Д.Ю. та ТОВ «МАККОН», виконані не самим Гаврютіним Дмитром Юрійовичем , а іншою особою з наслідуванням справжніх підписів Гаврютіна Д.Ю.

Згідно до ст.1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом (ст.7 Закону України "Про судову експертизу").

Положеннями ст. 7-1 Названого закону визначено, що підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

Суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до ст.104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У відповідності до висновків Вищого господарського суду України, викладених у постанові пленуму №4 від 23.03.2012р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з`ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства у призначенні та проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта, якщо проведення судової експертизи доручено окремій особі, і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що експертне дослідження проведене відповідно до Закону України "Про судову експертизу" судовим експертом Гордон Л.В., яка має відповідну повну вищу освіту, кваліфікацію юрист, 1 кваліфікаційний клас судового експерта з правом проведення почеркознавчих експертиз за спеціальністю: 1.1 "Дослідження почерку та підписів" (свідоцтво судового експерта № 9-Д, видане рішенням ЦЕКК при МЮ України від 26.05.2020 № 2), стаж експертної роботи з 1994 року, містить докладний опис проведеного дослідження та обґрунтовані, чіткі висновки з поставлених запитань, враховуючи, що експерт, згідно до ст.ст. 384, 385 Кримінального кодексу України, несе кримінальну відповідальність за відомості, викладені у висновку, суд, оцінивши висновок за правилами ст.86 ГПК України, не знайшов жодних обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи.

При перевірці й оцінці експертного висновку судом встановлено, що при призначенні та проведенні експертизи було додержано вимог законодавства, обставин, які виключали б участь експерта у справі встановлено не було. Судом також враховано достатність поданих експертові об`єктів дослідження, повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним, обґрунтованість експертного висновку.

Зважаючи на викладене, суд приймає вказаний висновок у якості належного та допустимого доказу у справі, зауважуючи при цьому про не заявлення сторонами клопотань про призначення повторної чи додаткової експертизи.

Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач, звертаючись до суду з вимогою про стягнення з відповідача коштів за договором зберігання, повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме довести факт приймання відповідачем на зберігання обладнання для систем гарячого водопостачання та опалення, витратних матеріалів до них, загалом товару на суму 323153,26, тими беззаперечними доказами, на підставі яких суд може встановити наявність цих обставин (фактів) (ст. 73, 74 ГПК України).

Разом з цим, докази, на яких ґрунтуються позовні вимоги ТОВ «МАККОН», а саме Договір зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року та Акт приймання-передачі № 1654 від 02.04.2019 року не можна вважати достовірними, оскільки, як було встановлено під час експертного дослідження, підпис у договорі та акті виконано не відповідачем Гаврютіним Дмитром Юрійовичем особисто, а іншою особою.

Отже, в силу приписів ст. 203, 207 ЦК України та ст. 181 ГК України в суду відсутні правові підстави для тверджень про те, що між сторонами взагалі було укладено договір зберігання, як і підстави для тверджень про отримання відповідачем будь-якого товару згідно акту приймання-передачі.

У даному випадку особу, яка підписала договір зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року та акт приймання-передачі від 02.04.2019 року, не встановлено взагалі, а тому у суду відсутні підстави вважати, що дана особа діяла від імені відповідача.

У зв`язку з підробленням підпису відповідача на договорі зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року, відсутнє волевиявлення відповідача на укладення такого договору, що суперечить ч. 3 ст. 203 ЦК України. Крім того, підроблення Договору свідчить про його укладення злочинним шляхом і такі дії підпадають під кваліфікацію відповідних норм Кримінального кодексу України (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі № 910/14115/16, постанові від 31.01.2019 року у справі №922/4371/17).

Акт приймання-передачі № 1655 від 14.06.2020р. про повернення товару ТОВ «МАККОН» на суму 26964,45 грн. також не може підтверджувати як факт зберігання вказаного товару саме відповідачем ФОП Гаврютіним Д.Ю., оскільки не містить посилань на особу, яка передала вказаний товар (прізвище, ініціали, дані, які надають змогу ідентифікувати особу, зокрема, ідентифікаційний код, паспортні дані тощо та підпис особи). Отже, в спірному випадку правочин взагалі не вчинено, правовідносини представництва не оформлено (не підписано договір та акти).

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували факт вільного волевиявлення сторін на укладення договору, його укладення та підписання, а також виконання в матеріалах справи не міститься.

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача коштів на підставі договору зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року, який не укладено, оскільки останній сторонами не підписано, відтак в суду відсутні правові підстави для тверджень про укладення договору, зокрема, на умовах, викладених у ньому. Будь-яких доказів, які б підтверджували факт передачі позивачем на зберігання відповідачу товару в матеріалах справи не міститься. Оскільки вимога про стягнення штрафу в розмірі 2961,89 грн. є похідною, нарахування штрафних санкцій передбачено умовами договору зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року, який не підписано відповідачем, в цій частині позов також є безпідставним.

Враховуючи вищевикладене, в позові ТОВ «МАККОН» до ФОП Гаврютіна Дмитра Юрійовича про стягнення коштів в розмірі 299150,70 грн. слід відмовити.

Щодо зустрічних позовних вимог Фізичної особи-підприємця Гаврютіна Дмитра Юрійовича про визнання договору зберігання зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року недійсним суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зі змінами та доповненнями, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв`язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (ст.ст. 205-210, 640 ЦК України, ч.ч. 2-5, 7 ст. 180 ГК України, тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача.

Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

Водночас господарським судам необхідно враховувати таке.

Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Правова позиція відносно того, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним, і наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено, викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.

Крім того, суд зазначає, що як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, на переконання суду, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Враховуючи викладені положення законодавства та правові висновки, а також обставини, встановлені в ході розгляду даної справи, суд визнає, що в даному випадку спірний договір не можна визнати укладеним у розумінні ч. 1 ст. 638 ЦК України, оскільки ТОВ «МАККОН» не подано суду доказів досягнення сторонами цього договору згоди з усіх його істотних умов; при цьому у матеріалах справи відсутні і докази того, що оспорюваний договір фактично було укладено, тобто, передбачені законодавством докази виконання цього договору його сторонами.

За таких обставин у задоволенні вимоги ФОП Гаврютіна Д.Ю. про визнання договору зберігання № 1-1/Д/01-19 від 17.01.2019 року, укладеного між ТОВ «МАККОН» та ФОП Гаврютіним Д.Ю. недійсним належить відмовити у зв`язку з тим, що цей правочин не є вчиненим (є неукладеним).

Суд зауважує, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні первісного позову ТОВ «МАККОН» до ФОП Гаврютіна Д.Ю. про стягнення коштів та про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ФОП Гаврютіна Д.Ю. до ТОВ «МАККОН» про визнання договору недійсним.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені сторонами при подачі первісного позову та зустрічного позову, відносяться за рахунок платників.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 202, 233, 237- 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У первісному позові - відмовити повністю.

2. У зустрічному позові - відмовити повністю

3. Судові витрати по справі № 916/1963/19 покласти на учасників справи.

Рішення суду набирає законної відповідно до ст.241 ГПК України.

Повний текст рішення складено 23 листопада 2020 р.

Суддя О.В. Цісельський