Рішення № 93065970, 23.11.2020, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/19929/18

Провадження № 2/752/1030/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23.11.2020 року Голосіївський районний суд міста Києва

у складі:

головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.,

за участю секретаря - Воробйова І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіквеструм» до ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів Фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк «Юнісон» Федорченко Андрій Володимирович про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2018 ПАТ «Банк «Юнісон» в особі представника звернувся до суду із позовом ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором № 26258025005850/980 від 11.12.2015 в сумі 24681,35 грн та стягнути судовий збір в розмірі 1762,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до Заяви про встановлення кредитного ліміту № 26258025005850/980 від 11.12.2015 між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Юнісон» був укладений кредитний договір №26258025005850 від 11.12.2015, відповідно до якого відповідачу був встановлений кредитний ліміт у розмірі 30000,00 грн зі сплатою фіксованої процентної ставки річних за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення кредитних коштів 11.12.2016. Відповідач зобов`язання, передбачені п.п. 6.3.1. кредитного договору не виконав, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість за кредитом, процентами та комісією. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 13.09.2018 має заборгованість 24681,35 грн.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за договором 26258025005850/980 від 11.12.2015.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 01.10.2018, прийнято справу до провадження та постановлено призначити в підготовче засідання.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 09.12.2019 залучено до участі у розгляді цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк «Юнісон» Федорченка Андрія Володимировича (01004, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 26/26, оф. 13-16).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12.06.2020 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіквеструм» - Білошапки Алли Валеріївни про заміну сторони позивача правонаступником у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк «Юнісон» Федорченко Андрій Володимирович про стягнення заборгованості - задоволено. Замінено сторону позивача у цивільній справі № 752/19929/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк «Юнісон» Федорченко Андрій Володимирович про стягнення заборгованості, а саме позивача Публічне акціонерне товариство «Банк «Юнісон» на його правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіквеструм» (ідентифікаційний код: 41734725).

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, свого представника не направив. Надав до суду клопотання, в якому просив провести розгляд справи за його відсутності та зазначив, що просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання з`явилась відповідач, зазначила, що просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає необхідним в задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі постанови правління Національного Банку України від 28.04.2016 № 300/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» до категорії неплатоспроможних» виконавчої дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.04.2016 № 614 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ Банк «Юнісон» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 10.02.2020 відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 303 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Юнісон» завершено задоволення кредиторських вимог, внесених до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Банк «Юнісон». Після задоволення вимог всіх кредиторів у ПАТ «Банк «Юнісон» залишилось нереалізоване майно.

На підставі викладеного, між ПАТ «Банк «Юнісон» в особі Уповноваженого особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Юнісон» Федорченка А.В. та акціонерами банку, у тому числі «Мелігант Груп ЛТД», яке діє від свого імені та від імені компаній (інших акціонерів банку) був укладений Договір № 2/1 від 17.03.2020 про передачу залишкового майна (активів) у власність акціонера.

30.04.2020 між Компанією «Мелігант Груп ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіквеструм» було укладено Договір відступлення права вимоги № 30/04-20 від 30.04.2020, відповідно до якого первісні кредитори в особі Компанії «Мелігант Груп ЛТД» відступили новому кредитору ТОВ «Сіквеструм» права вимоги за кредитними договорами, укладеними фізичними особами-позичальниками, реєстр яких є невід`ємною частиною цього договору.

У реєстрі кредитних договорів, права вимоги за якими передані за Договором відступлення права вимоги № 30/04-20 від 30.04.2020, зазначений серед іншого, кредитний договір № 26258025005852/980 від 11.12.2015, боржником за яким є ОСОБА_1 .

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Частиною першою статті 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою статті 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

На підтвердження того, що між банком і ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту, позивачем приєднано до матеріалів справи заяву про встановлення кредитного ліміту від 11.12.2015 року.

Укладення, виконання та припинення кредитного договору регулюється Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Банк «Юнісон» та Умовами надання споживчих кредитів, які є невід`ємною частиною ДКБО (публічний договір).

В заяві міститься інформація про те, що позичальник ознайомився з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку та погодився з ними. Позичальник висловив свою згоду, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає договір про надання банківських послуг. Заява підписана позичальником та представником банку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямовано на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укладати договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України, визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Звертаючись до суду з даним позовом банк зазначив, що на підставі заяви про встановлення кредитного ліміту № 26258025005850/980 від 11.12.2015 між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Юнісон» був укладений кредитний договір №26258025005850 від 11.12.2015, відповідно до якого відповідачу був встановлений кредитний ліміт у розмірі 30000,00 грн зі сплатою фіксованої процентної ставки річних за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення кредитних коштів 11.12.2016.

На підтвердження своїх позовних вимог позивачем було надано ксерокопію заяви ОСОБА_1 про встановлення кредитного ліміту № 26258025005850/980 від 11.12.2015, в якій зазначено особисту інформацію відповідача, а саме прізвище, ім`я, по батькові, ІПН, адресу проживання, адресу реєстрації, номери засобів зв`язку. Разом із тим, із даного документу можна встановити, що у ньому не зазначені персональні дані відповідача щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України.

Окрім того, вказана заява не містить жодних даних про те, яку саме картку отримав відповідач, строк її дії, розмір наданого кредиту, вказано тільки, що рахунок відкрито не в рамках Зарплатного проекту.

Не надано будь-яких відомостей про номер карткового рахунку, дати вручення картки відповідачеві, повідомлення йому пін-коду, строку дії картки саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості.

Позивачем також не надано будь-яких інших доказів, які, крім того, мають бути скріплені підписом позичальника, на підтвердження того, що відповідач отримав кредитний ліміт.

Будь-яких доказів про укладення кредитного договору №26258025005850 від 11.12.2015 з ОСОБА_1 та внесення коштів на рахунок банку останньою, позивачем - ПАТ «Банк «Юнісон» не надано.

При цьому суд враховує, що згідно із ст. 1 ЗУ «Про платіжні системи», платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Тобто, з урахуванням вищевикладеного, вбачається, що використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.

Позивач не надав суду належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та згідно якого можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу як кредитні кошти та встановити рахунок, на який були перераховані вищезазначені кошти.

Умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№6-16цс15), від 22 березня 2017 року (6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).

У частинах першій та третій статті 509 ЦК України, вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

У заяві позичальника від 11.12.2015, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на ДКБО - це публічний договір, який укладається шляхом прийняття потенційним клієнтом розміщених на офіційному сайті ПАТ «Банк «Юнісон» за електронною адресою і мережі Інтернет http://official.unisonbank.com.ua умов ДКБО, які є пропозицією (офертою) Банку укласти ДКБО, відповідно до якого Банк бере на себе зобов`язання перед фізичними особами, які приймають (акцептують) цю пропозицію, надавати банківські продукти (послуги) в порядку та на умовах, передбачених цим ДКБО за Тарифами, які встановлені Банком та оприлюднені на офіційному сайті Банку.

Велика Палата Верховного Суду (постанова від 03.07.2019, справа №342/180/17, провадження № 14-131цс19) дійшла висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (http://official.unisonbank.com.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ «Банк «Юнісон» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві про встановлення кредитного ліміту домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем детальний розпис сукупної вартості кредиту з Графіком погашення заборгованості ПАТ «Банк «Юнісон», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Наведене вище узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи №342/180/17, провадження № 14-131цс19, висловленими в постанові від 03.07.2019.

З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ «Банк «Юнісон» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а тому кредитний договір, детальний розпис сукупної вартості кредиту з графіком погашення заборгованості, ДКБО, що розміщені на офіційному сайті позивача в мережі Інтернет (http://official.unisonbank.com.ua), не можна розцінювати як кредитний договір, укладений між сторонами 11.12.2015 шляхом підписання заяви про встановлення кредитного ліміту.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Тобто докази, якими позивач підтверджує обставини та якими обґрунтовує свої вимоги, викладені в позовній заяві, в розумінні ст.ст.77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними, недостовірними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.

Статтею 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 наведеної статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У відповідності з частини 7 наведеної статті суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України це не є обов`язком суду.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору, умов, на яких він укладався, в тому числі і щодо розміру відсотків та штрафних санкцій за користування кредитними коштами, а також строку дії договору та особи позичальника.

Наданий позивачем розрахунок не може слугувати підтвердженням укладення кредитного договору, оскільки по суті є письмовим обґрунтуванням заявлених вимог. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.

Суд зазначає, що стягнення відсотків і штрафних санкцій є похідним від основного зобов`язання.

Оскільки судом не встановлено факту укладання кредитного договору, суми кредитної заборгованості, розміру відсотків, під які видавався кредит, та строку дії кредитного договору, суд вважає, що позовні вимоги є не доведеними, відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд визнає, що наданими до суду доказами позивач не довів підстав для задоволення заявлених ним вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по кредиту та процентів за користування кредитом.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіквеструм» до ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів Фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк «Юнісон» Федорченко Андрій Володимирович про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Голосіївський районний суд м. Києва

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.Ю.Мазур