Постанова № 93060560, 24.11.2020, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/13544/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя - Левчук О.В.

секретар судового засідання - Крижов В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Рівне справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, поліцейського роти № 2 батальйону УПП в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Богуславського Андрія Ігоровича про визнання дій протиправними, скасування постанови, відшкодування моральної шкоди,

В засіданні приймали участь:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Немеришина В. О.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до поліцейського роти № 2 батальйону УПП в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Богуславського Андрія Ігоровича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просить визнати протиправними дії поліцейського роти № 2 батальйону УПП в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Богуславського А.І. щодо винесення постанови, накладення на нього адміністративного стягнення в розмірі 425 грн. та рішення щодо застосування стягнення штрафу у подвійному розмірі 850 грн., скасувати постанову серії БР № 522505 від 09 квітня 2018 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та стягнути моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. В обґрунтування позову посилається на те, що жодного правопорушення не скоював, вважає постанову повністю сфальшованою та протиправною. Зазначає про відсутність доказів вчинення правопорушень, які вказані в постанові, а відеозапис, на який є посилання в постанові, відсутній, що підтверджується відповіддю від 04.08.2020 № 42зі/41/30/01-2020. Вказує, що в постанові зазначено адресу за якою він не зареєстрований та невірно зазначено інформацію про відсутність в нього посвідчення водія та свідоцтва на транспортний засіб. Оскаржувана постанова є незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Окрім того, вказує, що внаслідок протиправних дій відповідача він відчуває фізичні та душевні страждання, позбавлений привичного способу життя, відчуває загрозу своєму здоров`ю.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 31.08.2020 було відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження (суддя Смолій Л.Д.).

Відповідно до розпорядження керівника апарату Рівненського міського суду Рівненської області № 449 від 01 жовтня 2020 року, було здійснено повторний автома-тичний розподіл справи №569/13544/20, у зв`язку зі звільненням у відставку судді Рівненського міського суду ОСОБА_2 , за результатами чкого вказану справу передано на розгляд судді Рівненського міського суду ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 12.10.2020 (суддя Левчук О. В.) справу №569/13544/20 прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду на 03.11.2020.

02 листопада 2020 року від представника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надійшов відзив на адміністративний позов, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає позовні вимоги недоведеними, позивач зокрема не зазначив в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. Також дії інспектора УПП в Рівненській області щодо складання постанови серії БР № 522505 від 09.04.2018 врегульовано нормами чинного законодавства, а відтак є законними і вмотивованими.

За клопотання відповідача Департаменту патрульної поліції Національної поліції України розгляд справи 03.11.2020 відкладався на 24.11.2020 .

Позивач в судове засідання 24.11.2020 не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Про причини неявки суд не повідомив.

Поліцейський роти № 2 батальйону УПП в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Богуславський Андрій Ігорович в судове засідання 24.11.2020 не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про отримання повістки про виклик представника відповідача.

Представник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Немеришина В. О. у судовому засіданні 24.11.2020 позов не визнала повністю та просила відмовити у його задоволенні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 288 КУпАП України, постанову по справі про адміністративне правопорушення іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до суду у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Пунктом 1 ч.1 ст.20 КАС України передбачено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Судом встановлено, що 09 квітня 2018 року поліцейського роти № 2 батальйону УПП в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Богуславського Андрія Ігоровича була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БР № 522505 відносно позивача.

Як зазначено у оскаржуваній постанові 09 квітня 2018 року о 21 год. 00 хв. позивач, в м. Рівному, вул. Замкова, буд. 21, керуючи транспортним засобом «Skoda Octavia A7», номерний знак НОМЕР_1 , не мав при собі водійського посвідчення та свідоцтва на транспортний засіб. Згідно з постановою, інспектор, враховуючи, що позивач скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП, постановив застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

За умовами п. 2.1. ґ Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної Гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтранс-служби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон).

За приписами ч.1 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом з дотриманням процесуальної форми її розгляду.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Джерела, які можуть бути доказами в справі про адміністративне правопорушення, наведені у статті 251 КУпАП.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

У п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" роз`яснено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Згідно положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачі суду не надали, доводи позивача, якими він заперечує постанову, не спростували.

Дані, які зазначені в постанові про адміністративне правопорушення не дають можливості встановити наявність порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху і, відповідно, наявність адміністративних правопорушень.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не порушував Правил дорожнього руху, протилежного суду не доведено.

З огляду на те, що докази на підтвердження факту скоєння позивачем адміністративного правопорушення, зазначеного в оскаржуваній постанові, відповідачами не подано, в матеріалах справи відсутні, враховуючи, що працівники патрульної поліції наділені повноваженнями щодо фіксування події адміністративного правопорушення, мають відповідні технічні засоби та спеціальні знання і мають можливість для формування доказової бази щодо правопорушення, яке описане в оскаржуваній постанові, суд дійшов висновку, що відповідачами не доведено в установленому порядку факт скоєння позивачем правопорушення, про яке зазначено в оскаржуваній постанові, а саме: порушення п. 2.1. ґ ПДР, що свідчить про необґрунтованість постанови про накладення адміністративного стягнення серії БР № 522505 від 09 квітня 2018 року через відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

В даному випадку належним захистом порушеного права позивача є скасування оскаржуваної постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, суд вважає, що достовірність змісту оскаржуваної постанови, а відповідно питання наявності підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП є недоведеними.

Враховуючи те, що відповідач не довів правомірності свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а тому позов слід задовольнити в частині скасування оскаржуваної постанови, а провадження у справі закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

В частині позовних вимог про визнання протиправними дій поліцейського роти №2 батальйону УПП в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Богуславського А.І. щодо винесення постанови, накладення на нього адміністративного стягнення в розмірі 425 грн. та рішення щодо застосування стягнення штрафу у подвійному розмірі 850 грн. суд відмовляє, оскільки такого способу захисту порушеного права ч.3 ст. 286 КАС України не передбачає, а права та законні інтереси позивача повністю поновлені за фактом скасування спірної постанови із закриттям справи про притягнення до адміністративної відповідальності.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає таке.

Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

За приписами п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У свою чергу, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Як слідує з матеріалів справи, позивач вказує, що внаслідок притягнення його до адміністративної відповідальності державним виконавцем були заблоковані його банківські рахунки, що призвело до змін звичного способу життя, позбавлення можливості реалізації наданих йому прав та відповідно супроводжувалося фізичними та душевними стражданнями.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає, що в даному випадку існування зазначених обставин не може безумовно вважатися завданням особі моральної шкоди. При цьому, позивачем не було надано до суду жодних належних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди та не було доведено причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Окрім того, як слідує з постанови про арешт коштів боржника від 28 травня 2020 року у ВП №62327340 накладено арешт на грошові кошти позивача виключено у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у загальній сумі 1 135 грн. 00 коп.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення моральної шкоди є безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, встановлених обставин справи, системного аналізу положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Щодо витрат позивача на отримання доказів на момент подання позовної заяви в сумі 135 грн., то як слідує з матеріалів справи вони були пов`язані з отриманням документів, які не є доказами по справі, а відтак не підлягають до відшкодування.

Крім того, щодо витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000, 00 грн, які зазначені позивачем у позовній заяві у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, суд зазначає, що згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Окрім зазначеного вище суд звертає увагу на положення ч. 6 та ч. 7 КАС України, відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно ч. 3, 4 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018р. по справі № 61-3416св18.

Враховуючи, що до закінчення судових дебатів позивачем не було надано заяву про розподіл судових витрат після ухвалення рішення по суті та не надано суду документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат у суду відсутні правові підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000, 00 грн.

Керуючись ст. 9, 19, 72-77, 241-246, 255, 286, 295 Кодексу адміністративного судо-чинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України, поліцейського роти № 2 батальйону УПП в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Богуславського Андрія Ігоровича про визнання дій протиправними, скасування постанови, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БР № 522505 від 09 квітня 2018 року, винесену відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Рівненський міський суд Рівненської області (відповідно до п. 15. 5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147 VIII від 03 жовтня 2017 року) протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - поліцейський роти № 2 батальйону УПП в Рівненській області Департаменту патрульної поліції Богуславський Андрій Ігорович: м. Рівне, вул. С. Бандери, 14-а.

Відповідач - Департамент патрульної поліції Національної поліції України, місцезнаходження: вул. Федора Ернста, буд. 3, м. Київ, код ЄДРПОУ 40108646.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 24.11.2020.

Суддя Левчук О.В.