Рішення № 93058756, 26.10.2020, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

26.10.2020

Справа № 489/1143/19

Провадження №2/489/134/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2020 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судового засідання - Смєрдовою К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним

В С Т А Н О В И В:

27 лютого 2019 року акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором б/н від 04.10.2011 року у розмірі 119385 грн. 96 коп., що складається з: заборгованості за кредитом - 3797 грн. 43 коп.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 105331 грн. 17 коп; заборгованості за пенею та комісією - 4096 грн. 12 коп.; штраф (фіксована частина) - 500 грн. 00 коп.; штраф (процентна складова) - 5661 грн. 24 коп. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач підписав заяву №б/н від 04.10.2011 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 3800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом, однак відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Не заперечує факту про існування договірних зобов`язань між ним та позивачем по вищезазначеному кредитному договорі та деякий час користувався ним. Виконуючи умови договору, він регулярно поповнював картковий рахунок, на який отримав кошти від банку, фактично у нього заборгованості не було. Крім того, він навчався в професійному коледжі та отримував стипендію на картковий рахунок, який був відкритий позивачем та з якого позивач самостійно списував грошові кошти в рахунок його кредитної заборгованості. З моменту останнього користування кредитною карткою позивача пройшло більше п`яти років. За цей період позивач не направив йому жодної претензії з приводу невиконання ним зобов`язань.

Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якої позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилаючись на те, що відповідачем вказано персональні дані, адреса проживання та інша додаткова інформація в заяві - анкеті на двох сторінках від 04.10.2011 року, зазначена особисто. З зазначеної заяви-анкети вбачається, що відповідач чітко висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчив, що згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення. Тобто сторонами при укладанні договору були обговорені всі істотні умови. Крім того, вищезазначені Умови та правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку. Відповідач користувався грошовими коштами, отримував кошти через банкомат, здійснював рахунки через термінали в касах магазинів, а отже отримав кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контр розрахунок не наданий. Умовами та правилами надання банківських послуг передбачено обов`язок клієнта стежити за витрачанням коштів в рамках платіжного ліміту, саме тому заперечення відповідача в частині не знання наявності заборгованості являються необґрунтованими. Із виписки по особовому рахунку вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами.

08 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом про визнання кредитного договору б/н від 04.10.2011 року недійсним та стягнути з відповідача платежі по кредиту у розмірі 3280 грн. 00 коп. Мотивуючи свої вимоги тим, що позивач за первісним позовом скористався його правовою не освіченістю, запропонував підписати спірний договір та не роз`яснив належним чином його умови. Тобто відповідач за зустрічним позовом свідомо ввів його в оману щодо умов договору, встановленого розміру відсотків та сукупної вартості кредиту. Такі умови договору є дискримінаційними, що значно погіршує його становище, як споживача порівняно з відповідачем. Зазначає підстави, через які кредитний договір від 04.10.2011 року слід визнати недійсним, це: невиконання переддоговірної роботи банка з позичальником; відсутність в кредитному договорі істотної умови - його ціни; відсутність графіку погашення процентів; порушення принципу справедливості. Вважає, що у разі застосування наслідків недійсності правочину відповідач повинен повернути йому суму, яка складається з сукупної вартості сплачених платежів по тілу кредиту та сплачених відсотків у сумі 3800,00 грн.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

04 жовтня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 3800,00 грн. шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.

Як вбачається із довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», умовами кредитування відповідача є: базова процентна ставка на місяць складає 3,0%, розмір щомісячних платежів складає 7% від заборгованості, але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості; строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним; пеня складається із пені 1 та пені 2, де пеня 1 дорівнює базова відсоткова ставка за договором, нараховується за кожний день прострочення кредиту; пеня 2 дорівнює 1% від суми заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць, нараховується 1 раз в місяць, при наявності прострочення по кредиту чи відсоткам 5 и більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн. і більше; штраф при порушенні строків платежів за будь-яким грошовим зобов`язанням, складає 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, сума заборгованості відповідача за кредитним договором станом на 31.01.2019 року складає 119385,96 грн., що складається із: заборгованості за кредитом - 3797,43 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 105331,17 грн., заборгованості за пенею та комісією - 4096,12 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 5661,24 грн.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Умови і правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

В матеріалах справи міститься довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка особисто підписана відповідачем. Такі обставини свідчать про прийняття позичальником запропонованих його банком умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору на узгоджених сторонами кредитних умов кредитування.

Узгоджений сторонами розмір процентів складає 3,0% - щомісячно (а.с. 9).

Як зазначено в розрахунку заборгованості, наданому до позову, банк розраховував заборгованість, виходячи як з первісної погодженої сторонами процентної ставки (36% річних) до січня 2013 року так і заниженої (30,0 % річних) та підвищеної відсоткової ставки 34,8 %, 43,2%.

Проте, належних та допустимих доказів погодження підвищеної процентної ставки з позичальником позивачем суду надано не було, а тому у позивача були відсутні підстави для нарахування процентів за користування кредитними коштами за збільшеною процентною ставкою, починаючи з вересня 2014 року.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, а права та інтереси позивача у цих правовідносинах забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року № 14-154цс18 та від 31 жовтня 2018 року № 14-318цс18.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 були надані наступні кредитні картки НОМЕР_1 зі строком дії до червня 2015 року, НОМЕР_2 зі строком дії до грудня 2016 року.

Отже, крім права на отримання суми кредиту (тіла), позивач набув право на отримання процентів в межах строку дії договору, укладеного між сторонами, який обмежується строком дії останньої картки відповідача - грудень 2016 року.

Згідно статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до Умов та правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку.

За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, від 18 червня 2014 року № 6-61цс14, від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, які згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України є обов`язковими для судів.

За такого, позивачем неправомірно були нараховані складові заборгованості після закінчення строку дії платіжної картки в тому числі і за підвищеною процентною ставкою.

Таким чином, суд приходить до висновку, що стягненню з відповідача на користь банку підлягають проценти за користування кредитом з розрахунку 36,0 % річних, як було погоджено сторонами під час укладення договору, у межах строку дії картки.

Розмір процентів станом на 31 грудня 2016 року (строк дії картки) складає 2665,66 грн.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається один раз в місяць.

У той самий час, згідно з пунктами п.2.1.6.14 Умовами та правилами надання банківських послуг передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов`язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом,комісії за обслуговування.

Тому, враховуюче викладене, суд вважає, що пеня та штрафи нараховані банком за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов`язань.

За такого, з позичальника за порушення строків виконання грошових зобов`язань може бути стягнутий тільки один вид неустойки.

Комісія це плата за послуги банку.

Пеня та комісія не є тотожними поняттями, це різні види нарахувань, які мають різну правову природу та повинні бути обґрунтовані і доведені позивачем.

Тому, враховуючи обставини справи, розмір заборгованості за тілом кредиту та процентів за користування кредитом, суд вважає за необхідне стягнути штраф з урахуванням усіх здійснених погашень у розмірі 500,00 грн. плюс 189,67 грн., всього на загальну суму 689,67 грн. 24 коп., відмовивши у стягнення пені з метою запобігання подвійного притягнення відповідача до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а саме порушення строків виконання грошових зобов`язань по сплаті кредиту та процентів.

Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, що викладені ним у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15 і постанови від 11 жовтня 2017 № 6-1374цс17.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 3797,43 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 2665,66 грн., штрафів у розмірі 689,67 грн., всього на загальну суму - 7152,76 грн.

Щодо зустрічного позову про визнання кредитного договору б/н від 04.10.2011 року недійсним та стягнути з відповідача платежі по кредиту у розмірі 3280 грн. 00 коп., суд приходить до наступного.

ОСОБА_1 в зустрічному позові посилається на ст. 11 Закону України « Про захист прав споживачів» невиконання переддоговірної роботи з ним, зокрема, банк не повідомив його про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, а також відсутність в кредитному договорі його ціни, тобто нечесна підприємницька практика.

Як встановлено судом, кредитний договір сторони уклали 04.10.2011 року.

За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, в даному випадку підлягає застосування Закон України Про захист прав споживачів в редакції, яка діяла станом на час укладення між сторонами спірного кредитного договору 04.10.2011 року.

Відповідно до Розділу 1 Загальних положень та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті Приватбанку, останній, керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Правила надання банківських послуг.

Таким чином, ОСОБА_1 , як сторона кредитного договору приєднання, є споживачем банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк»

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється.

Як вбачається з п. 2 ч. 1 цієї статті, нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 19 вказаного Закону, якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Положеннями ч. 6 цієї статті визначено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Верховний суд України в постанові від 02 березня 2016 року у справі №6-308цс16 дійшов висновку, що відповідно до частини другої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та при наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність в силу закону у зв`язку з її оспоренням та не визнанням іншими особами.

Таким чином, у разі не визнання іншою стороною недійсності правочину в силу закону та наявності відповідного спору між сторонами, наявні підстави для встановлення нікчемності договору.

У відповідності з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що недосягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору свідчить про те, що договір не є укладеним, а згідно з ч. 1 ст. 215 цього України, недійсним може бути визнано лише укладений договір.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погодженні між ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Судом встановлено, що 04.10.2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву в АТ КБ "ПриватБанк", в якій зазначено, що він разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами та пам`яткою складає між банком та нею договір про надання банківських послуг. Цього ж дня ОСОБА_1 підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду».

Підписавши вказану анкету-заяву, ОСОБА_1 був повідомлений про зміст Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк", про отримання повної інформації про умови кредитування.

Тобто, в даному випадку, зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, Умовах і Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Таким чином, між банком та позичальником укладено договір у письмовій формі.

Укладення кредитного договору таким шляхом чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії для набуття, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків, що за змістом частини 1 статті 202 ЦК України вказує на вчинення двостороннього договору.

Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Саме такий договір укладений і виконувався сторонами.

Отже, аналізуючи вказані вище положення законодавства України, а також враховуючи фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про дотримання форми договору, визначеної законом (така правова позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 березня 2018 року у справі №263/13449/16-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні кредитних договорів позивачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших підстав, які б примусили його прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умов.

Укладаючи кредитні договори та договір іпотеки, сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов і власноручно їх підписали, чим взяли на себе зобов`язання виконувати їх належним чином.

Викладене свідчить про те, що перед укладенням спірних кредитних договорів та договору іпотеки, позивачеві в повному обсязі було надано інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Враховуючи, що кредитний договір укладено сторонами в належній формі, з наданням необхідної інформації перед укладенням договору та вільного волевиявлення сторін, яке було спрямоване на реальне настання, передбачених у ньому наслідків, з визначенням усіх складових вартості кредиту, то відсутні підстави вважати укладений сторонами кредитний договір таким, що здійснений з використанням нечесної підприємницької практики.

Позивач зазначає, що при укладенні кредитного договору відповідачем порушено його права споживача, що передбачені ЗУ «Про захист прав споживача», зокрема під час укладення вищевказаного кредитного договору банком, всупереч вимогам ст.11 ЗУ «Про захист прав споживача», не було повідомлено йому у письмовій формі про істотні умови кредитного зобов`язання.

Статтею 11 ЗУ «Про захист прав споживача» передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту,його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до пункту «підтвердження та запевнення» оспорюваного кредитного договору, позичальник підтверджує та запевняє, що ознайомлений та погоджується з умовами надання кредиту, його особливостями перевагами та недоліками, всі умови зрозумілі на не потребують додаткового тлумачення.

За положеннями Закону України Про захист прав споживачів, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України Про захист прав споживачів з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до статті 55 Закону України Про банки і банківську діяльність, відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

При цьому сторони керувались ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Після підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини, відповідно до яких позивач зобов`язувався надати грошові кошти відповідачу в розмірі та на умовах, встановлених в договорі, а відповідач зобов`язувався повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Згідно з положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За нормами частин першої-другої ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 627 та ч.1 ст. 628 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до Розділу 1 Загальних положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті Позивача (www.privatbank.ua) АТ Комерційний банк «ПриватБанк», керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та Правила надання банківських послуг (далі - Умови та Правила).

Тобто Правила та Умови є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку

При укладанні спірного кредитного договору сторони керувались ч. 1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Таким чином, в силу положень ч. 1 ст.634 ЦК України, між сторонами укладено договір приєднання, умови якого встановлені однією із сторін у стандартних формах.

ОСОБА_1 , звернувшись із анкетою-заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг ПриватБанку, засвідчив свою згоду з запропонованими банком умовами, тому, суд приходить до висновку, що під час укладення оспорюваного кредитного договору сторони дотрималися усіх вимог, які для такого роду договорів передбачені законодавством.

В даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Таким чином, між Банком та Позичальником укладається договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, який задля придбання, припинення або зміна цивільних прав та обов`язків, що за змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають Заява, Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи, з якими Позичальник ознайомлений, про що свідчить підпис в Заяві.

Відповідно до Розділу 1 Загальних положень та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті Приватбанку, останній, керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Правила надання банківських послуг.

Таким чином, ОСОБА_1 , як сторона кредитного договору приєднання, є споживачем банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк»

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Верховний суд України в постанові від 02 березня 2016 року у справі №6-308цс16 дійшов висновку, що відповідно до частини другої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та при наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність в силу закону у зв`язку з її оспоренням та не визнанням іншими особами.

Таким чином, у разі не визнання іншою стороною недійсності правочину в силу закону та наявності відповідного спору між сторонами, наявні підстави для встановлення нікчемності договору.

У відповідності з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що недосягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору свідчить про те, що договір не є укладеним, а згідно з ч. 1 ст. 215 цього України, недійсним може бути визнано лише укладений договір.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погодженні між ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Судом встановлено, що 04.10.2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву в АТ КБ "ПриватБанк", в якій зазначено, що він разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами та пам`яткою складає між банком та нею договір про надання банківських послуг. Цього ж дня ОСОБА_1 підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду».

Підписавши вказану анкету-заяву, ОСОБА_1 був повідомлений про зміст Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк", про отримання повної інформації про умови кредитування.

Тобто, в даному випадку, зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, Умовах і Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Таким чином, між банком та позичальником укладено договір у письмовій формі.

Укладення кредитного договору таким шляхом чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії для набуття, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків, що за змістом частини 1 статті 202 ЦК України вказує на вчинення двостороннього договору.

Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Саме такий договір укладений і виконувався сторонами.

Отже, аналізуючи вказані вище положення законодавства України, а також враховуючи фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про дотримання форми договору, визначеної законом (така правова позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 березня 2018 року у справі №263/13449/16-ц).

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Згідно із ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (5,99%), а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 115,10 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 247, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», заборгованість за кредитним договором №б/н від 04.10.2011 року в розмірі 7152 грн. 76 коп., що складається з: заборгованості за кредитом - 3797 грн. 43 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 2665 грн. 66 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн. 00 коп., штрафу (процентна складова) - 189 грн. 67 коп.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за пенею та комісією у розмірі 4096 грн. 12 коп. - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», судовий збір у розмірі 115 грн. 10 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ, вул.Грушевського, 1Д.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Ленінського районного

суду міста Миколаєва Н.О. Рум`янцева

Повний текст судового рішення складено «24» листопада 2020 року.