Ухвала суду № 93046450, 24.11.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення матеріалів без руху

24 листопада 2020 року м. Київ № 640/29037/20

Суддя Окружного адміністративного суду м. Києва Кармазін О.А., розглянувши матеріали, що надійшли через систему "Електронний суд" від

ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -В С Т А Н О В И В:

Перевіркою системи КП "ДСС" встановлено, що через підсистему «Електронний суд» 23.11.2020 від ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Окружного адміністративного суду м Києва надійшли матеріали із назвою «Позовна заява», яка звернута до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03165, м. Київ, пр-т Любомира Гузара, 7, код ЄДР: 37441694).

За вказаними матеріалами заявник просить:

1) визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яка полягає у відмові щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком;

2) зобов`язати Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2018 рік у розмірі 7 (сім) мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Підставами для звернення до суду є, на думку позивача, можливе порушення його прав як особи з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з врахуванням рішення Конституційного суду України від 27.02.2020.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, крім іншого, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Згідно з ч. 5 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);

Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

У зв`язку з цим слід зазначити наступне.

1. Відповідно до ч. 2 ст. 160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до п. 15.1., 15.3. Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи:

подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі.

Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд, посилаючись в ухвалах відповідно від 14.02.2019 та від 28.01.2019 (у справі №9901/43/19) на положення п. 15.1., 15.16. Розділу VII «Перехідні положення» КАС України зазначили, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі. Констатовано також, що Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему не запроваджено, що унеможливлює прийняття позовної заяви в електронній формі без наявності власноручного підпису позивача.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №160/2676/19 до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі. Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему не запроваджено, що унеможливлює прийняття апеляційної скарги та клопотань в електронній формі. Верховний Суд зазначив, що саме Законом передбачено, що вимога про подачу процесуальних та інших документів у письмовому вигляді, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, здійснюється у паперовій формі. Ця вимога, за висновком Верховного Суду, переслідує легітимну мету, яка полягає в дотриманні процесуальних прав інших учасників справи, як то отримання копій письмових документів. Крім того, за висновком Верховного Суду, не порушується принцип розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, тобто, відсутність процедури подачі документів в електронному вигляді до початку роботи Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи не позбавляє позивача можливості звернення до суду шляхом подання заяв та інших документів у письмовому вигляді. З цих самих підстав колегія судів зазначила, що не порушується принцип доступу до правосуддя. Звернута увага на те, що стаття 45 Регламенту Європейського суду з прав людини встановлює такі самі вимоги до форми скарги та передбачає, що будь-яка скарга, яка подана у відповідності до статей 33 або 34 Конвенції подається також у письмовій формі та повинна бути підписана заявником або його представником.

Однак, позивачем до суду не поданий позов у письмовій формі (на паперових носіях), як і додатки до нього, а відтак, враховуючи те, що функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи не розпочато, подання таким чином позовної заяви не відповідає встановленим вимогам, зазначеним вище та позивачу слід усунути цей недолік шляхом надання до суду позову та додатків до нього у паперовій формі.

Суд акцентує увагу заявника на те, що на даний час ЄСІТС не розпочала своє функціонування.

Наказом ДСА України від 1096 від 07.11.2019 "Про забезпечення створення і функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи", на виконання пункту 10 § 2 "Прикінцеві положення" розділу 4 Закону України від 03.10.21017 № 2147-VIII у частині створення та належного функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, а також у зв`язку із відтермінуванням дати початку функціонування цієї системи, затверджено Концепцію побудови ЄСІТС у новій редакції.

Крім того, визнано такими, що втратили чинність:

наказ ДСА України від 02.03.2018 № 99 "Про забезпечення створення і функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" (зі змінами);

наказ ДСА України від 13.04.2018 № 168 "Про затвердження Концепції Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи".

Відповідно до затвердженої наказом від 07.11.2019 Концепції, передбачено наступні етапи створення ЄСІТС, зокрема: Етап 2 (I - II квартали 2020 року), Етап 3 (III квартал 2020 року - IV квартал 2021 року, у т.ч. «Запуск пілотних проектів ЄСІТС в дослідну експлуатацію у визначених судах, органах та установах системи правосуддя»); Етап 4 (2021 - 2023 роки, зокрема «Забезпечення комплексного функціонування ЄСІТС…).

Наведене вище свідчить про відсутність ЄСІТС як такої та відповідно будь-яких її модулів, що можуть використовуватися як складові системи.

Відповідно до наказу ДСА України від 22.12.2018 № 628 "Про проведення тестування підсистеми "Електронний суд" у місцевих та апеляційних судах" з 22.12.2018 у всіх місцевих та апеляційних судах розпочалась експлуатація підсистеми "Електронний суд" в тестовому режимі.

Пунктом 2 цього наказу передбачено, що у частині функціонування підсистеми "Електронний суд" судам у ході її експлуатації в тестовому режимі необхідно керуватися вимогами Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (у редакції рішення Ради суддів України від 02.03.2018 № 17 зі змінами).

Оскільки ані системи ЄСІТС, ані її модулі не існують, порядок тестування Державною судовою адміністрацією України судам не надавався, кожен учасник правовідносин визначає межі тестового використання самостійно.

Оскільки відповідно до ст. 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, ані накази ДСА України, ані рішення Ради суддів України не можуть використовуватися як джерела права при здійснення адміністративного судочинства.

Проведення тестування підсистеми "Електронний суд", як і будь-які накази ДСА України жодним чином не скасовують дії прямих та недвозначних норм процесуального закону, які підлягають обов`язковому виконанню судом - в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України та учасниками процесу - в силу ч. 2 ст. 44 КАС України, які мають неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Накази ДСА України не є замінниками процесуального закону.

Таким чином, неподання позовної заяви та доданих до неї матеріалів у паперовій формі свідчить про недотримання вимог п. 15.1., 15.3. Розділу VII «Перехідні положення» КАС України, є недоліком звернення до суду, який слід усунути шляхом подання до суду позову з додатками у паперовій по формі, у т.ч. для учасників справи.

Також суд зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням у доступі до правосуддя.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, сформульовану, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (п. 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (п. 31) зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

2. При цьому, заявнику слід враховувати, що згідно з п.п. 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло.

Натомість, під викладом обставин розуміється обґрунтування порушених прав та інтересів позивача оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача у сфері публічно-правових відносинах.

Так, як вже було зазначено судом за електронними матеріалами позовної заяви заявник просить суд, зокрема, визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яка полягає у відмові щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, суд звертає увагу позивача на те, що зміст позовної заяви не містить обґрунтування зазначених вище вимог позивача відносно визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо відмови, чим порушено вимоги п.п. 4, 5 та п. 9 ч. 5 ст. 160 КАС України.

При цьому, під «бездіяльністю» слід розуміти пасивну дію, фізичної або юридичної особи, у тому числі суб`єкта владних повноважень, щодо невчинення тих або інших дій та/або ігнорування вимог осіб, які звернулася до таких фізичної або юридичної особи.

Тоді як під «відмовою» слід розуміти вчинену суб`єктом владних повноважень дію, яка є незадовільною відносно особи, яка зверталась до такого суб`єкта владних повноважень.

Відтак, позивачу у позовній заяві необхідно або обґрунтувати у чому саме полягає протиправна бездіяльність відповідача щодо відмови або уточнити зміст позовних вимог, який має бути сформульованим максимально чітко та зрозуміло, а також бути логічним.

3. Водночас, суд звертає увагу, що в силу вимог п. 8 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначається перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви, тобто деталізується перелік додатків, а не загальне зазначення «дод.», що має місце у даному випадку.

При цьому, копії мають бути засвідчені належним чином.

4. Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

В той же час, згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Як вже було зазначено судом позивач просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яка полягає у відмові щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2018 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком та 2) зобов`язати Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2018 рік у розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

До суду з вказаною позовною заявою позивач звернувся через систему «Електронний Суд» 23.11.2020, тобто із значним пропуском (понад більше двох років) шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України.

При цьому, варто зосередити увагу позивача на тому, що статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога.

Відтак, суд звертає увагу позивача на те, що разова грошова допомога отримується особами щороку до 5 травня, а у разі неотримання такої грошової допомоги або отримання її у меншому розмірі особа має знати або повинна дізнатися про порушення своїх прав та інтересів, що зумовлює початок перебігу шестимісячного строку на звернення до суду.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 607/7919/17 та від 14.08.2018 у справі № 473/2190/17, в яких відносини є подібними по відношенню до даної категорії справ.

За змістом матеріали із назвою «Позовна заява» видно, що 05.04.2018 позивачу була нарахована разова грошова допомога до 05 травня 2018 року у розмірі 1390,00 грн.

Тобто, про порушення своїх прав позивач дізнався з моменту неотримання ним до 05 травня 2018 року грошової допомоги у розмірі 7 (семи) мінімальних пенсій за віком., що вже надає позивачу право на звернення до суду у встановлений КАС України строк.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій або допущення бездіяльності і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії чи допущено бездіяльність.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Суд акцентує увагу суду на те, що відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

При цьому, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї.

Слід наголосити, що принципом адміністративного судочинства є верховенство права, тоді як пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо захисту його прав та обов`язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за адміністративним позовом, однак це право не є абсолютним та може бути реалізовано лише у тому випадку, коли особою, яка звертається до суду, дотримано певні норма національного законодавства в частині вимог, передбачених для подання позовної заяви, у тому числі щодо дотримання учасником строку, визначеного національним законодавством для звернення до суду, що свідчить про забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, як складової верховенства права.

Суд звертає увагу позивача на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. У разі порушення такого строку та недотримання принципу юридичної визначеності зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що такий строк звернення до суду може бути обмеженим.

Відтак, зважаючи на викладені обставини у сукупності, позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом.

Натомість заяви про поновлення пропущеного строку звернення з адміністративним позовом до суду позовна заява не містить, а також доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску суду не надано.

Підсумовуючи, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи вищенаведене, вказані матеріали, які надіслані через електронний кабінет (підсистему «Електронний суд»), слід залишити без руху та позивачу на усунення недоліків слід надати до суду протягом десяти днів з дати отримання даної ухвали:

відповідно до вимог п. 15. Розділу VII «Перехідні положення» КАС України - уточнену позовну заяву у паперовій формі (вигляді) із викладом обставин та обґрунтуванням позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови або уточнення змісту позовних вимог, який має бути сформульований максимально чітко та зрозуміло, а також має бути логічним; із конкретизацією (деталізацією) додатків (їх переліку), які мають бути засвідчені належним чином та надані також для відповідача;

заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом із обґрунтуванням причин пропуску строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

Керуючись вимогами статей 160-162, ст. 171, 241-243, 248, п. 15. та п. 16 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України суд, -

У Х В А Л И В:

1. Матеріали «Позовна заява», подані від ОСОБА_1 засобами телекомунікаційного зв`язку через підсистему «Електронний суд», залишити без руху.

2. Встановити заявнику строк - десять днів з дати отримання копії даної ухвали для усунення недоліків - як зазначено вище.

3. Попередити позивача про те, що у випадку неусунення недоліків позовної заяви позовна заява буде повернута йому відповідно до пункту п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України.

4. Копію ухвали невідкладно надіслати заявнику.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала про залишення позову без руху не оскаржується.

Суддя О.А. Кармазін